Ухвала від 09.06.2025 по справі 643/16639/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/16639/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/986/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.2 ст.369-2 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 на вирок Московського районного суду м.Харкова від 27 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 , -

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Московського районного суду м.Харкова від 27.01.2025 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з вищою освітою, офіційно не працюючого, одруженого, має на утриманні малолітню доньку, 2020 року народження, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 85 000 грн. 00 коп.

Цим вироком запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати за проведення експертизи № СЕ-19/121-21/7587-ДД від 13.04.2021 у розмірі 1 307 грн. 60 коп. та експертизи № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021 в сумі 4 118 грн. 88 коп.

Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 16.03.2021 у справі № 554/2149/21 (провадження 1-кс/554/4838/2021) - після набрання вироком законної сили ухвалено скасувати.

Вирішено долю речових доказів в порядку ст.100 КПК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Цим вироком встановлено, що згідно з наказом Головного управління Національної поліції України від 01.02.2021 ОСОБА_7 призначений на посаду дізнавача сектору дізнання Харківського районного управління поліції № 2 ГУНП в Харківській області (далі - ХРУП № 2), має спеціальне звання лейтенанта поліції.

Таким чином, ОСОБА_7 перебуваючи на посаді дізнавача сектору дізнання ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, відповідно до примітки до статті 364 КК України є службовою особою, яка відповідно до покладених на нього обов'язків на постійній основі здійснює функції представника влади.

Відповідно до п.п. «з» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» поліцейські є особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Відповідно до примітки до статті 369-2 КК України слідчі, які здійснювали досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021220470000625 від 04.03.2021, вважаються особами, уповноваженими на виконання функцій держави.

Проте, ОСОБА_7 , у порушення вимог вказаних нормативно-правових актів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою незаконного збагачення, став на шлях злочинної діяльності та вчинив умисне, корисливе корупційне кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 04.03.2021 року на адресу ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області надійшло повідомлення за фактом того, що 04.03.2021 року приблизно о 01 год. 00 хв. ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого конфлікту, діючи умисно, маючи намір на позбавлення життя свого сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спричинив йому тілесні ушкодження, внаслідок яких останній був госпіталізований до Харківської Державної установи «Інститут загальної невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева Національної академії медичних наук України» з діагнозом: проникаюча колото-різана рана лівої грудної клітини, з колото-різаною раною лівого плеча.

У подальшому, 04.03.2021 року на підставі вказаного повідомлення службовими особами ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12021220470000625 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15, частини 1 статті 115 КК України.

Цього ж дня, ОСОБА_7 у ході виконання своїх службових обов'язків стало відомо, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення, яке розслідується у кримінальному провадженні № 12021220470000625, причетний його знайомий ОСОБА_10 .

У подальшому, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, не відмовившись від превалювання приватного інтересу, 04.03.2021 року ОСОБА_7 вирішив вступити у позаслужбові відносини зі співмешканкою ОСОБА_10 - ОСОБА_12 , яку він знав раніше, для одержання від неї для себе неправомірної вигоди за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме на слідчих зі складу слідчої групи, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021220470000625 від 04.03.2021, до кола повноважень яких входить вирішення питання про затримання ОСОБА_10 , обрання йому запобіжного заходу та закриття вказаного кримінального провадження.

Реалізуючи свій злочинний умисел, 04.03.2021 року приблизно о 18 год. 30 хв., більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 особисто зустрівся зі співмешканкою ОСОБА_10 - ОСОБА_12 , поряд з будинком за місцем проживання останньої за адресою: АДРЕСА_3 , та у ході цієї зустрічі повідомив ОСОБА_12 , що в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12021220470000625, ОСОБА_10 можуть затримати та обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також, що йому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі.

Також, ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_12 , що лише одержавши грошові кошти у сумі 1 000 доларів США для себе, він обіцяє здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме на слідчих зі складу слідчої групи у кримінальному провадженні № 12021220470000625, які у свою чергу не будуть затримувати ОСОБА_10 , обирати йому запобіжний захід та у подальшому приймуть рішення про закриття вказаного кримінального провадження.

Будучи поставленою в умови, за яких відмова від надання неправомірної вигоди зашкодить законним правам та інтересам ОСОБА_10 , ОСОБА_12 погодилась на вимогу ОСОБА_7 .

Водночас, усвідомлюючи протиправність наведених вище вимог ОСОБА_7 , ОСОБА_12 при першій можливості 05.03.2021 року, з метою викриття злочинної діяльності ОСОБА_7 , звернулась до правоохоронних органів із відповідною заявою.

Надалі, попередньо домовившись із ОСОБА_12 про місце зустрічі у приміщенні магазину «Косметика та парфумерія», розташованого на території ринку «Промінь» за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 37/128, 10.03.2021 року близько 12 год. 30 хв., більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, продовжуючи реалізацію злочинного умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, діючи умисно, безпосередньо одержав для себе від ОСОБА_12 заздалегідь обумовлену неправомірну вигоду в розмірі 1 000, 00 доларів США, що станом на 10.03.2021 року за офіційним курсом Національного банку України становить 27 743, 10 грн. за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення слідчими у кримінальному провадженні № 12021220470000625 щодо не затримання ОСОБА_10 , необрання йому запобіжного заходу та подальше закриття вказаного кримінального провадження, після чого був затриманий співробітниками правоохоронних органів.

Таким чином, ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 369-2 КК України, а саме одержання неправомірної вигоди для себе за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

На зазначений вирок суду першої інстанції прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та захисником ОСОБА_8 подані апеляційні скарги.

В своїй апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 просить скасувати вирок Московського районного суду м.Харкова від 27.01.2025, у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості.

Просить ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, прокурор вказує на те, що у мотивувальній частині оскаржуваного вироку слушно зазначено, що корупція становить загрозу не лише розвитку держави та стабільності й безпеці суспільства, а й сприяє підриву її демократичних інститутів та цінностей. Поширення корупції має вкрай негативний вплив на формування і діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, а також їх службових осіб, підриває довіру громадян до них, зводить нанівець принцип верховенства права та руйнує засади моралі та почуття справедливості в суспільстві. Поширення корупції в Україні, крім того, становить загрозу її демократичному розвитку, конституційному ладу, підриває авторитет України на міжнародній арені, створюючи тим самим безпосередньо загрозу національній безпеці.

Прокурор також зазначає, що поза увагою суду залишилось ставлення ОСОБА_7 до скоєного, а саме те, що він не визнавав себе винним, не розкаявся у вчиненому і заперечував обставини скоєного ним кримінального правопорушення, що, на думку апелянта, свідчить про його не бажання після скоєння злочину ставати на шлях виправлення. Вказує, що призначене покарання у виді штрафу за корупційний злочин не є достатнім для виправлення ОСОБА_7 та не формує у його свідомості про неминучість настання відповідальності за можливі вчиненні ним протиправні діяння у майбутньому.

Захисник ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати вирок Московського районного суду м. Харкова від 27.01.2025 щодо ОСОБА_7 .

Просить постановити нову ухвалу, якою визнати ОСОБА_7 невинуватим у кримінальному правопорушенню за ч. 2 ст. 369-2 КК України та виправдати його у зв'язку з недоведеністю вчинення вказаного кримінального правопорушення та відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

В обґрунтування своїх апеляційних доводів захисник посилається на те, що висновки, що викладені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому ухвалений вирок щодо ОСОБА_7 є незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, захисник зазначає, що викладення обставини, яка підлягає доказуванню - місце вчинення кримінального правопорушення (п.1 ч.1 ст.91 КПК), істотно відрізняється у протоколі НСРД, а саме аудіо, - відео контроль особи, у повідомленні про підозру й обвинувальному акті, врученому обвинуваченому. Зазначає, що суд першої інстанції, з'ясувавши під час судових дебатів про невстановлення місця скоєння злочину повинен був виправдати ОСОБА_7 , або відновити судовий розгляд, з метою встановлення місця скоєння злочину, що можно було б зробити шляхом зміни обвинувачення в суді, але суд закінчив судовий розгляд та ухвалив обвинувальний вирок, в якому вдався до суперечливих висновків. Вказує, що сторона обвинувачення мала б провести огляд місця події, з метою встановлення адреси, допитати свідка ОСОБА_12 з цією ж метою, виконати інші дії з метою встановлення місця нібито скоєння кримінального правопорушення, винести постанову про уточнення даних.

Захисник також зазначає про невірну правову кваліфікацію дій обвинуваченого, оскільки під час судового розгляду свідок ОСОБА_12 повідомила, що ОСОБА_7 приїхав до неї разом з іншими співробітниками, які сказали їй надати 1500 доларів США для вирішення питання. В подальшому, на питання захисника ОСОБА_8 , ОСОБА_12 повідомила, що за суму торгувалась вона з «операми», ОСОБА_13 в спілкуванні участі не брав. Єдине вона сказала ОСОБА_14 вранці заїхати за грошима. Вона сама запропонувала гроші за підписку. У зв'язку з чим, як зазначає захисник в свій апеляційній скарзі, в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, а дії останнього, у випадку доведеності його вини, повинні були бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Апелянт також вказує на недопустимість та неналежність висновку експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021 в якості доказу, оскільки проведення експертизи закінчилось 10.09.2021, супровідний лист зазначеної експертизи датований 14.09.2021, а вимоги ст. 290 КПК України органами досудового розслідування виконано 31.08.2021. Вказує, що протокол НРСД аудіо, -відеоконтроль особи від 10.03.2021 також є неналежним доказом, оскільки перевірити його на відповідність слів та фраз фактичним обставинам, які мали місце 10.03.2021, не передбачається можливим.

Крім того, захисник зазначає, що судом поза увагою суду залишились доводи сторони захисту про те, що при складанні клопотання про надання дозволу на проведення НРСД, звернення з ним до Харківського апеляційного суду, органом досудового слідства вже було встановлено, що ОСОБА_7 не є слідчим, а є дізнавачем, дії ОСОБА_10 - цивільного чоловіка ОСОБА_12 попередньо кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст 115 КК України, та будучи особами з вищою юридичною освітою, як слідча ДБР, так й процесуальні керівники, маючи достатній професійний рівень не могли не знати, що в даному випадку дізнавач не може бути суб'єктом ст. 368 КК України, приймати рішення в кримінальних правопорушеннях, які віднесені до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів. Отже, як зазначає прокурор, ще до звернення до Харківського апеляційного суду органи досудового слідства повинні були перекваліфікувати кримінальне правопорушення на ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Захисник зазначає, що судом залишено поза увагою факт затримання працівниками правоохоронного органу ОСОБА_7 неподалік магазину "Косметика и парфюмерия", покладання до кишені його штанів грошових коштів та перевезення в подальшому в інше місце ОСОБА_7 , де його вже було затримано в порядку ст. 208 КПК України та проведення обшуку. Окрім цього, апелянт зазначає, що судом не звернено увагу, що клопотання про накладання арешту на майно повинен був подати прокурор, а у цьому кримінальному провадженні клопотання склав та подав слідчий ДБР.

Апелянт також зазначає, що затримання ОСОБА_7 було проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та під час цієї слідчої дії не було складено протокол про обшук або протокол про огляду місця події, а тому грошові кошти в сумі 1000 доларів США, які були вилучені з кишені одягу ОСОБА_7 , які попередньо туди були покладені працівниками правоохоронного органу, є недопустимим доказом, а також й всі похідні від цього доказу є неналежними. Захисник зазначає, що стороною обвинувачення не надано до суду жодних платіжних доручень, довідки про видачу коштів за видатками спеціального призначення та інших документів, в постанові прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину, відсутня інформація про те, що він доручає оперативним співробітникам отримати кошти для проведення контролю за вчиненням.

Крім цього, захисник вказує на те, що судом першої інстанції необґрунтовано не взяті до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_7 , а також безпідставно не надано критичної оцінки показанням свідка ОСОБА_12 , яка змінила свої показання після первинного її допиту в суді.

Під час апеляційного розгляду сторона захисту також просила, у разі залишення їх апеляційної скарги без задоволення, залишити вирок суду першої інстанції без змін в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання, та з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження.

Заслухавши доповідь головуючого судді, думку прокурора, який просив задовольнити його апеляційну скаргу, залишивши без задоволення апеляційної скарги захисника, доводи захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 , які підтримала апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували щодо задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення, вивчивши матеріали справи та перевіривши оскаржуваний вирок, колегія суддів, вважає, що усі апеляційні скарги задоволенню не підлягають, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що ставлять під сумнів винуватість обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.

Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, перш ніж ухвалювати обвинувальний чи виправдувальний вирок, суд першої інстанції, з дотриманням норм ст. ст. 17, 22, 23 КПК України, повинен дослідити всі докази сторони обвинувачення та докази і позицію сторони захисту, надати їм належну, логічну оцінку, виходячи з вимог ст.ст. 91, 94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.

Крім того згідно з п. 15 ст.7, ст.22 КПК України, однією з засад кримінального провадження є змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості.

При цьому суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Колегія суддів дійшла висновку, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону суд виконав в повному обсязі.

Суд першої інстанції дійшов законного, обґрунтованого та вмотивованого висновку про доведеність пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч.2 ст.369-2 КК України, а саме одержання неправомірної вигоди для себе за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Надаючи оцінку апеляційним доводам захисника ОСОБА_8 щодо недоведеності вини ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням, колегія суддів виходить із правової позиції, висловленій в постанові Верховного Суду від 28.04.2025 у справі №148/31/23 (провадження № 51-4336км24).

Зокрема, колегія суддів виходить із того, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Законодавець вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням, що у даному провадженні було дотримано.

Колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг сторони захисту, встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини та докази вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 правопорушення згідно пред'явленого обвинувачення і обґрунтовано дійшов висновку про його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.

На підтвердження винуватості ОСОБА_7 та доведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення згідно пред'явленого обвинувачення, суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10 .

Зокрема, свідок ОСОБА_12 , яка була двічі допитана у судовому засіданні та пояснила, що вніч з 03.04.2021 на 04.03.2021 між її цивільним чоловіком ОСОБА_10 та його сином відбувся конфлікт, після чого чоловіка забрали у поліцію, а його сина у лікарню з тілесними ушкодженнями. ОСОБА_12 попросила свого сина ОСОБА_15 зателефонувати своєму товаришу ОСОБА_7 , який працює у поліції, щоб дізнатися що з її чоловіком. У подальшому ОСОБА_16 зателефонував ОСОБА_12 та повідомив, що в ході розмови ОСОБА_7 повідомив що бачив ОСОБА_10 у відділі поліції, його підозрюють у замаху на вбивство, ввечері ОСОБА_7 разом з хлопцями приїдуть до неї і поговорять. Ввечері цього ж дня ОСОБА_12 зустрілася з ОСОБА_7 , який був разом з двома іншими працівниками поліції, які свідку не представилися. Співробітники поліції почали їй розповідати, що її чоловік ОСОБА_10 зарізав свого сина, зараз йому роблять операцію на серці і він може померти, і взагалі там дуже складна ситуація. На це ОСОБА_12 відповіла, що її чоловік стара, хвора людина і не може перебувати у слідчому ізоляторі, та попросила у них допомоги, щоб чоловіка відпустили під підписку про невиїзд. Свідок зазначила, що довіряла ОСОБА_7 і вважала, що він як працівник поліції, а саме як слідчий, здатен їй допомогти вирішити ситуацію. Працівники поліції сказали, що це буде коштувати 1500 доларів США, на що ОСОБА_12 відповіла, що це дуже дорого, вона зможе дати лише 1000 доларів США. ОСОБА_7 сказав давайте 1000 доларів США, і оскільки він мешкає поруч з ОСОБА_12 , то завтра перед роботою заїде і забере у неї грошові кошти. Ініціатором передачі грошових коштів був ОСОБА_7 . Після того, як ОСОБА_12 повернулася додому, її цивільний чоловік ОСОБА_10 вже був вдома. На наступний день о 08:30 год. обвинувачений був біля під'їзду будинку свідка, однак у неї не було 1000 дол. США. ОСОБА_12 зрозуміла, що ОСОБА_7 разом з іншими працівниками поліції вимагають у неї грошові кошти, у зв'язку з чим 05.03.2021 року вона поїхала до ДБР і розповіла їм про цю ситуацію, після чого написала заяву. Працівники ДБР надали їй помічені грошові кошти. 10.03.2021 року ОСОБА_7 прийшов до неї в магазин і вона віддала йому грошові кошти в сумі 1 000, 00 доларів США. ОСОБА_7 взяв кошти, перерахував їх, стиснув у руці і побіг вправо. При передачі грошових коштів ОСОБА_7 , свідок спитала у нього, чи не будуть більше чіпати її чоловіка на що обвинувачений сказав: «не хвилюйтеся, його більше чіпати не будуть».

Свідок ОСОБА_10 пояснив під час свого допиту в суді першої інстанції, що 04.03.2021 року приїхав додому син, ввечері вони разом з ним сиділи та випивали, відбувся словесний конфлікт. Потім син пішов до магазину, ходив туди сюди. В один момент син з кімнати покликав його. Він зайшов до кімнати і побачив сина, який лежав між диваном і стіною та говорить, що хтось його вдарив. ОСОБА_10 побачив, що у його сина йде кров з під светра та викликав швидку допомогу. Через годину приїхала поліція та почали його опитувати. Пізніше він поїхав з ними у районне відділення поліції давати покази, приблизно він там був зранку до вечора 04.03.2021 року. Зазначив, що тиск у поліції на нього не здійснювався. Після цього ОСОБА_10 поїхав проходити освідування, повернувся в районне відділення поліції та згодом повернувся додому. ОСОБА_10 зазначив, що ОСОБА_7 у районному відділенні поліції не бачив. Потім повернулася додому його дружина ОСОБА_12 та сказала, що поліція попросила у неї грошові кошти в розмірі однієї тисячі доларів США. Зі слів ОСОБА_12 до неї приїхали 3-4 оперативних співробітника і ОСОБА_7 , який сказав, що для вирішення питання потрібні грошові кошти у розмірі однієї тисячі доларів. Вона сказала, що розмовляла саме з ОСОБА_7 , а інші співробітники мовчали. Також ОСОБА_12 повідомила ОСОБА_10 , що буде подавати заяву про взятку до ДБР. 05.03.2021 року чи 06.03.2021 року, більш точно він не пам'ятає, ОСОБА_12 поїхала у ДБР та написала заяву на ОСОБА_7 . ОСОБА_10 повідомив, що не знає чому у його дружини вимагали ці гроші. Сам ОСОБА_10 з ОСОБА_7 не спілкувався, проте він зазначив, що ОСОБА_7 дзвонив його дружині ОСОБА_12 після того як вона подала заяву в ДБР. Також ОСОБА_10 зазначив, що ніякі пільги та винагороду від ДБР ОСОБА_12 не отримувала.

Вищезазначені свідки у цьому кримінальному провадженні були попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідома неправдивих показань і стороною захисту не надано будь-яких об'єктивних доказів, що свідки надавали завідомо неправдиві показання та мають намір обмовити обвинуваченого.

Будь-яких доказів про те, що свідки не могли пам'ятати події, які мали місце згідно формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обвинуваченим та його захисниками суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим у колегії суддів відсутні процесуальні підстави ставити під сумнів зазначені вище показання свідків.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст.7, ч. 1 ст.26 КПК України, однією із загальних засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає у вільному використанні суб'єктами кримінального провадження своїх процесуальних прав в межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Отже, сторона захисту у змагальному процесі не була позбавлена можливості також задавати свідкам питання, у тому числі з метою підтвердження версії щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Обвинуваченим та його захисниками не надано суду доказів, які б свідчили про особисту зацікавленість вищезазначених свідків у розгляді цього кримінального провадження, оскільки ці свідки ретельно допитувалися в ході судового розгляду в суді першої інстанції, вони надавали детальні показання щодо обставин, пов'язаних із вчиненим ОСОБА_7 кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 369-2 КК України, попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а тому підстав вважати, що свідки мають намір обмовити обвинуваченого немає.

Згідно ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу, а тому апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою та безпідставною.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що показання свідків, попереджених про кримінальну відповідальність і безпосередньо допитаних під час судового розгляду, є стабільними протягом усього розгляду і узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження, які в свою чергу свідчать про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочині.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо критичної оцінки показань свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , оскільки останні були колегами ОСОБА_7 по роботі і могли надавати такі показання з бажанням допомогти обвинуваченому уникнути покарання, а також такі пояснення спростовуються вищенаведеними показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , письмовими доказами з додатками, висновками експертів, що наведені в оскаржуваному вироку.

Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку відомості, що містяться, зокрема, у:

- заяві ОСОБА_12 від 05.03.2021 до ТУ ДБР, згідно якої ОСОБА_12 просить вжити заходів до співробітників поліції, які вимагають у неї неправомірну вигоду у розмірі 1000 доларів США за наступних обставин. Близько 35 років вона перебуває у стосунках зі ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким у них троє спільних дітей, син ОСОБА_16 , доньки ОСОБА_24 та ОСОБА_25 є син від першого шлюбу ОСОБА_11 , 1982 р.н., з яким у ОСОБА_26 досить складні відносини. ОСОБА_27 проживає окремо від батька, але іноді приходить провідати свою бабусю. 04.03.2021 року близько 7 години ранку їй зателефонувала дівчина ОСОБА_27 - ОСОБА_28 і запитала, чи знає вона, що між ОСОБА_26 та ОСОБА_27 відбувся конфлікт, у ході якого ОСОБА_26 наніс сину ножові поранення, які не є небезпечні для життя і здоров'я. Вона дізналась, що ОСОБА_27 був у лікарні, йому обробили рани та відпустили додому. ОСОБА_12 зазначила, що близько 18 години вечора їй зателефонував її спільний з ОСОБА_26 син ОСОБА_16 та повідомив, що до неї хоче під'їхати їх знайомий ОСОБА_29 , який працює слідчим Московського ВП ГУНП в Харківській області та хоче поговорити про ситуацію, яка сталася з ОСОБА_26 , на що вона погодилась. Десь о 18:30 год. до її будинку приїхав ОСОБА_14 разом з двома оперативними співробітниками поліції, які їй не представились, та повідомили, що на даний час необхідно вирішити питання щодо подальшої долі ОСОБА_26 , а саме сказали, що у разі ненадання їм неправомірної вигоди у сумі 1000 доларів США його затримають та оберуть в подальшому міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (т. 2 арк. 49);

- рапорті ст. о/у в ОВС Другого оперативного відділу (з розташуванням у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованому у м. Полтаві від 05.03.2021, з якого вбачається, що Другим оперативним відділом ТУ ДБР у м. Полтаві отримана інформація про те, що у мешканки м. Харкова ОСОБА_12 співробітники ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області вимагають неправомірну вигоду у сумі 1000 доларів США. Як стало відомо, близько 18 години 04.03.2021 біля місця мешкання заявниці за адресою АДРЕСА_3 , дізнавач сектору дізнання ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільно з двома невстановленими на даний час оперативними співробітниками поліції, вимагав у останньої неправомірну вигоду у сумі 1000 доларів США за обрання її співмешканцю ОСОБА_30 запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, за фактом побутової сварки ОСОБА_31 з його сином ОСОБА_11 (т. 2 арк. 48);

- письмовій згоді ОСОБА_12 на її залучення до конфіденційного співробітництва (т. 2 арк. 213);

- клопотанні прокурора про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи від 09.03.2021 (т. 2 арк. 214-216);

- ухвалі Харківського апеляційного суду від 09.03.2021 про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль стосовно ОСОБА_7 (т. 2 арк. 234-235);

- дорученні про проведення негласних слідчих (розшукових) дій в порядку статей 36, 41 КПК України (т. 2 арк. 220-221);

- постанові прокурора від 10.03.2021 про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчинення злочину у формі спеціального слідчого експерименту стосовно ОСОБА_7 (т. 2 арк 217-219);

- протоколі огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 10.03.2021 з ксерокопією грошових купюр на 3 (трьох) аркушах до нього, під час якого проведено огляд заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр, у присутності понятих: ОСОБА_32 , ОСОБА_33 та заявника ОСОБА_12 . Під час огляду встановлено, що грошові купюри являють собою купюри номіналом 100 (сто) доларів США кожна, у кількості 10 (десяти) купюр, які мають наступні серії та номери: PJ18058708A; MC51388961A; MC51388960A; MC51388959A; PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PD33249908A; MJ63438219A. Загальна сума грошових коштів складає 1000 (одну тисячу) доларів США. Вказані грошові кошти належать фінансовому відділу Управління СБ України в Харківській області. Вказані грошові кошти передані ОСОБА_12 , які вона в подальшому поклала до кишені для передачі фігуранту провадження. Інших особистих грошей ОСОБА_12 при собі не має (т. 2 арк. 62-66);

- протоколі огляду особи та вручення заздалегідь оглянутих та помічених грошових коштів від 10.03.2021, відповідно до якого ОСОБА_12 було доручено провести спеціальний слідчий експеримент - передачу ідентифікованих грошових коштів ОСОБА_7 . Перед початком проведення спеціального слідчого експерименту проведено особистий огляд ОСОБА_12 , в ході якого при ній не виявлено грошових коштів, вогнепальної зброї та боєприпасів, а також сторонніх предметів, окрім мобільного телефону «IPhone» білого кольору. ОСОБА_12 була одягнута у светр сірого кольору, джинсові штани та куртку червоного кольору. Під час огляду грошові кошти оглянуті, згідно протоколу огляду грошових коштів та видані грошові кошти для проведення спеціального слідчого експерименту у сумі 1 000 (одна тисяча) доларів США номіналом 100 (сто) доларів США у кількості 10 (десяти) купюр, які мають наступні серії та номера: PJ18058708A; MC51388961A; MC51388960A; MC51388959A; PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PD33249908A; MJ63438219A, вказані грошові кошти вручені ОСОБА_12 . У присутності понятих та учасників особа, яка здійснює спеціальний слідчий експеримент оглянула вказані кошти та поклала їх до кишені своєї куртки. Інших грошових коштів, сторонніх речей та предметів у особи, яка здійснює спеціальний слідчий експеримент виявлено не було, окрім мобільного телефону «IPhone» білого кольору (т. 2 арк. 67).;

- протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи від 10.03.2021 та інформацією на носіях карт пам'яті: microSD-16,0, реєстр. № 5141/ГВ БКОЗ, microSD-16,0, реєстр. № 5142/ГВ БКОЗ, microSD-4,0, реєстр. № 5143/ГВ БКОЗ та оптичному диску DVD-R, реєстр. № 5144/ГВ БКОЗ до нього, згідно якого проведено негласну слідчу (розшукову) дію - аудіо, відеоконтролю особи стосовно ОСОБА_7 . До проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо, відеоконтролю особи залучено ОСОБА_12 . За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії зафіксовано, що відеофрагмент розпочався об 11 год. 45 хв. 10.03.2021 року та завершився о 12 год. 33 хв. 10.03.2021 року. У ході проведення НСРД ОСОБА_7 зайшов до магазину «Косметика та парфумерія», який розташований на ринку за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, поблизу буд. 130, де на той час перебувала ОСОБА_12 . Між ними відбувається розмова, під час якої ОСОБА_12 передає неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів ОСОБА_7 , який бере вказані кошти та кладе собі у кишеню (т. 2 арк. 42-44);

- протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 10.03.2021, відповідно до якого 10.03.2021 з 10:00 год. до 10:30 год. здійснено огляд, копіювання та вручення ОСОБА_12 заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр, що являються собою номіналом - 100 (сто) доларів США кожна, у кількості 10 (десяти) купюр, на суму 1000 (одна тисяча) доларів США. Метою дії є отримання фактичних даних щодо протиправної діяльності дізнавача сектору дізнання ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, лейтенанта поліції ОСОБА_7 , який спільно з невстановленими особами, використовуючи службове становище з метою власного збагачення вимагав та отримав грошові кошти у розмірі 1000 (одна тисяча) доларів США, від ОСОБА_12 за не затримання та не обрання запобіжного заходу в рамках кримінального провадження відносно чоловіка ОСОБА_12 . В ході проведення НСРД ОСОБА_7 зайшов в магазин «Косметика та парфумерія», який розташований за адресою м. Харків, пр. Тракторобудівників, поблизу буд. 130, де на той час перебувала ОСОБА_12 . Між ними відбувається розмова, під час якої ОСОБА_12 передає неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів ОСОБА_7 , який бере вказані кошти та кладе собі у кишеню, після чого виходе з приміщення (т. 2 арк. 236-239);

- протоколі затримання ОСОБА_7 від 10.03.2021 (т. 2 арк. 68-73) з доданими до нього картою пам'яті «micro SD Kingston 32 Gb» до нього (т. 3 арк. 55), відповідно до яких ОСОБА_7 було затримано 10.03.2021 о 12:55 год., і в ході здійснення його особистого обшуку у кишені куртки виявлено та вилучено прозорий полімерний пакет, у якому знаходиться аркуш паперу з карткою «Apacer» 16 Gb RBS C16C1725 чорного кольору, мобільний телефон Samsung SM-A505FM/DS IMEI НОМЕР_1 чорного кольору у чорному пластиковому чохлі з sim-карткою НОМЕР_2 ; у кишені брюк виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 1 000 доларів США купюрами номіналом у 100 доларів США: PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PJ18058708A; MC51388959A; MC51388960A; MC51388961A; PD33249908A; MJ63438219A;

- висновку експерта № СЕ-19/121-21/7587-ДД від 13.04.2021, відповідно до якого грошові знаки США у сумі 1000 (тисяча) доларів, а саме банкноти номіналом 100 доларів у кількості 10 штук, з серійними номерами: PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PJ18058708A; MC51388959A; MC51388960A; MC51388961A; PD33249908A; MJ63438219A, серій 2013, 2017А року, відповідають за способами друку та спеціальними елементами захисту грошовим знакам аналогічного номіналу і зразків, які знаходяться в офіційному обігу країни виробника - Федеральної Резервної Системи США (т. 2 арк. 86-89);

- протоколі огляду від 05.08.2021, відповідно до якого на офіційному сайту Національного банку України міститься інформація, що офіційний курс гривні щодо іноземної валюти - долару США, станом на 10.03.2021 становить 27, 7431 грн. за 1 долар США (т. 2 а.с. 91-92);

- матеріалах кримінального провадження № 12021220470000625 від 04.03.2021 за ст. 124 КК України (т. 2 арк. 100-212);

- висновку експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021, відповідно до якого:

1) підозрюваний ОСОБА_7 брав участь у розмовах, що зафіксовані у відеофонограмі з файлу «PICT0002.AVI», що зафіксована в папці «100DSCIM» - «DCIM» кореневого каталогу карти пам'яті «goodram 16 Gb micro SD HC I» реєстр. № 5141/ГВБКОЗ; фонограмах з файлів: «2021 Март 10 11-42.wav», «210310_114103_004958.mp3», що зафіксовані в папці «2021_03_10» кореневого каталогу оптичного диску «KAKTUZ DVD-R» (реєстр. № 5144/ГВ БКОЗ) йому належать слова та фрази диктора позначені індексом «Особа 2 (Р)» в протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтролю особи від 10.03.2021 № 70/14-2933т та індексом « ОСОБА_7 » в протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 10.03.2021 № 70/14-2934.

2) У відеофонограмі з файлу «PICT0002.AVI», що зафіксована в папці «100DSCIM» - «DCIM» кореневого каталогу карти пам'яті «goodram 16 Gb micro SD HC I» реєстр. № 5141/ГВБКОЗ та фонограмах з файлів: «2021 Март 1011-42.wav», « 210310_114103_004958.mp3», що зафіксовані в папці «2021_03_10» кореневого каталогу оптичного диску «KAKTUZ DVD-R» (реєстр. № 5144/ГВБКОЗ), ознак монтажу не виявлено (т. 3 арк. 2-10);

- витязі з наказу ГУНП в Харківській області від 01.02.2021 № 48 о/с, згідно якого переміщено на підставі наказу НПУ від 23 грудня 2020 № 1021 «Про організаційно-штатні зміни в ГУНП в Харківській області», згідно з п. 2 (на рівнозначну посаду, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації) ч. 1 ст. 65 ЗУ «Про Національну поліцію» лейтенанта поліції ОСОБА_7 /0147152/ на посаду дізнавача сектору дізнання ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади інспектора сектору дізнання Московського відділу поліції ГУНП в Харківській області. (т. 3 арк.26).

Отже, з вищенаведених показань свідків сторони обвинувачення та долучених до справи доказів об'єктивно вбачається, що ОСОБА_7 одержав неправомірну вигоду для себе за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

Більш того, відомості цих доказів повністю узгоджуються з поясненнями свідка ОСОБА_12 , наданих нею в суді першої інстанції, про те, що спочатку ОСОБА_7 телефонував їй та повідомив, що може допомогти у звільненні ОСОБА_10 у кримінальному провадженні, де його підозрюють у замаху на вбивство, а в подальшому він разом з іншими працівниками поліції приїжджав до неї і домовився з нею про передачу йому 1000 доларів США, які він отримав від ОСОБА_12 на наступний день зранку.

Крім того, колегія суддів бере до уваги правові висновки Об'єднаної палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 29.03.2021 у справі № 554/5090/16-к, згідно яких, особа, яка приймає пропозицію, обіцянку або одержує неправомірну вигоду для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або пропонує чи обіцяє (погоджується) здійснити вплив за надання такої вигоди. Оскільки диспозиція частини 2 статті 369-2 КК України текстуально не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, Об'єднана палата виходить із того, що поняттям впливу охоплюється в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо. В контексті визначення ознак передбаченого цією нормою складу злочину зміст поняття «вплив» законодавець жодним чином не обмежує лише «впливом з використанням влади або службового становища», який є лише одним із способів вчинення цього злочину. Такий вплив полягає в тому, що службова особа завдяки своєму становищу вживає заходів до вчинення дій іншими особами (непідпорядкованими їй і які не перебувають від неї в службовій залежності), де використовує службовий авторитет, свої зв'язки зі службовими особами, інші можливості, обумовлені займаною посадою. Отже, суб'єктом злочину передбаченого частиною 2 статті 369-2 КК України може будь-яка особа, яка в уяві того, хто надає неправомірну вигоду, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави. Об'єктивна сторона вказаного злочину вичерпується діянням, що може виявитись у формі одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

У постанові від 21.11.2022 у справі № 991/492/19 Верховний Суд зазначив, що спосіб здійснення впливу і те, чи мав місце такий вплив, перебувають поза межами об'єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення, а тому безпосередньо сам вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави, значення для кваліфікації за частиною 2 статті 369-2 КК України не мають, а перебувають поза межами складу згаданого злочину. Фактично у статті 369-2 КК України йдеться про поведінку, що передує впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави.

Виходячи зі статусу який мав обвинувачений на момент вчинення кримінального правопорушення, його службового авторитету, здійснення ним за неправомірну вигоду впливу на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а саме на слідчих зі складу слідчої групи, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12021220470000625 від 04.03.2021, є реальним, а в уяві ОСОБА_12 обвинувачений як працівник правоохоронного органу здатен здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави задля покращення становища її цивільного чоловіка ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 12021220470000625 від 04.03.2021.

При цьому, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що характер спілкування між ОСОБА_12 та ОСОБА_7 під час передачі грошових коштів в сумі 1 000, 00 доларів США (протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 10.03.2021, т. 2 арк. 42-44) носить уривчастий, завуальований характер, навмисно обраний ОСОБА_7 для вуалювання певних аспектів своєї діяльності щодо грошових коштів, вилучених у нього 10.03.2021 року, який жодним чином не притаманний для спілкування осіб, які мають один з одним цивільно-правові відносини щодо позики грошових коштів.

Належить також зазначити, що, відповідно до ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а тому доводи захисника щодо причетності інших особі до інкримінованого ОСОБА_7 злочину, на переконання колегії суддів, є неспроможними.

Отже, судом першої інстанції правильно було встановлено в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, а тому колегія суддів критично ставиться до апеляційних доводів сторони захисту щодо невірної кваліфікації дій обвинуваченого, а також щодо відсутності в його діях складу цього кримінального правопорушення.

При цьому, захисник в своїй апеляційній скарзі вказує про невідповідність змісту пред'явленої підозри змісту обвинувального акта, не встановлення точного місця інкримінованого злочину, але колегія суддів не може погодитися з такими доводами захисника та ставиться до них критично, з огляду на наступне.

По-перше, Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 15.01.2024 у справі № 683/694/20 (провадження № 51-3591 кмо 23) дійшла правових висновків про те, що розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

До того ж Об'єднана палата у мотивувальній частині згаданої постанови зазначила, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 277 КПК повідомлення про підозру має містити серед іншого стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру. У свою чергу обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК).

Тобто, підозра є лише обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення, повідомлення про яке складається на певному етапі досудового розслідування, коли є підстави для формулювання підозри.

Водночас положеннями ч. 1 ст. 337 КПК визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

При цьому, кримінальний процесуальний закон вимагає обов'язкового відображення трьох складових частин щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення.

Таким чином, зазначені доводи захисника про відмінність змісту підозри від змісту обвинувачення, враховуючи, що такі відмінності не впливають на правову оцінку встановлених судом обставин, не можуть бути підставою для скасування або зміни вироку, як про це просить захисник у своїй апеляційній скарзі, оскільки не свідчать про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

По-друге, необґрунтованими є твердження сторони захисту про не встановлення місця вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Зокрема, в обвинувальному акті стороною обвинувачення чітко вказано місце вчинення кримінального правопорушення: магазин «Косметика та парфумерія», розташованого на території ринку «Промінь», за адресою: м. Харків, вул. Валентинівська, 37/128, що повністю підтверджується як вищезазначеними показаннями свідка ОСОБА_12 , які остання безпосередньо надавала під час свого допиту в суді першої інстанції, так і доказами сторони обвинувачення, зокрема, відомостями матеріалів НСРД.

При цьому, колегія суддів звертає уваги, що зазначення в протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії - аудіо-, відеоконтроль особи від 10.03.2021 розташування магазину «Косметика та парфумерія» за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, поблизу буд. 130, не є істотним порушенням вимога КПК України, оскільки назва самого магазину зазначено правильно та будинок АДРЕСА_4 розташований майже біля будинку №130 по проспекту Тракторобудівників.

Таким чином, сторони захисту щодо не встановлення у даному кримінальному провадженні місця вчинення кримінального правопорушення є такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Колегія суддів також не погоджується з апеляційними доводами захисника про те, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких доказів щодо походження вказаних грошових коштів 1000 доларів США, які були використані для проведення слідчої дії, з наступних підстав.

З відомостей протоколу огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 10.03.2021 вбачається, що слідчим було проведено огляд заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр, у присутності понятих: ОСОБА_32 , ОСОБА_33 та заявника ОСОБА_12 . Під час огляду встановлено, що грошові купюри являють собою купюри номіналом 100 (сто) доларів США кожна, у кількості 10 (десяти) купюр, які мають наступні серії та номери: PJ18058708A; MC51388961A; MC51388960A; MC51388959A; PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PD33249908A; MJ63438219A. Загальна сума грошових коштів складає 1 000 (одна тисяча) доларів США. Вказані грошові кошти належать фінансовому відділу Управління СБ України в Харківській області.

При цьому, які правильно зазначено судом першої інстанції, вказані у протоколі огляду від 10.03.2021 відомості повністю узгоджуються з відомостями протоколу огляду особи та вручення заздалегідь оглянутих та помічених грошових коштів від 10.03.2021 та показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_12 щодо походження грошей, що виключає будь-які сумніви у джерелі походження цих коштів і законності їх використання під час здійснення контролю за вчиненням злочину.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 273 КПК України, під час проведення НСРД можуть бути використані заздалегідь ідентифіковані (помічені) грошові кошти. Водночас норми КПК України не містять заборони щодо використання як предмета неправомірної вигоди грошових коштів, які належать фізичним особам, зокрема, заявникам та свідкам. Будь-якого документального або/та процесуального оформлення передання такими особами грошових коштів у розпорядження органу досудового розслідування для подальшого їх використання у кримінальному провадженні нормами кримінального процесуального законодавства також не передбачено.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність у матеріалах провадження протоколу огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 10.03.2021 свідчить про належну ідентифікацію грошових коштів. Показання свідка ОСОБА_12 , надані під час перехресного допиту в суді першої інстанції, узгоджуються з іншими доказами щодо походження грошей і не містять суперечностей, в тому числі щодо залучення коштів з фінансового відділу Управління СБ України в Харківській області, що виключає будь-які сумніви у джерелі походження цих коштів і законності їх використання під час здійснення контролю за вчиненням злочину.

Крім того, відомості про походження грошових коштів не впливають на їхні якісні характеристики, волевиявлення осіб, які отримували неправомірну вигоду, наявність чи відсутність ознак складу злочину, який є предметом даного судового розгляду та допустимість результатів НСРД.

Сторона захисту не заперечує факту виявлення 10.03.2021 у ОСОБА_7 під час затримання грошових коштів, які за кількістю, номіналом і серійними номерами купюр відповідають коштам, ідентифікованим раніше відповідно до протоколу огляду від 10.03.2021.

Відтак, матеріали кримінального провадження містять інформацію про походження грошових коштів, а складені протоколи отримання грошових коштів містять детальну інформацію про номінали купюр, які передавалися обвинуваченому ОСОБА_7 .

Зазначена процесуальна позиція суду апеляційної інстанції повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 22.02.2024 у справі №688/3517/16-к (провадження №51-5411км23) та від 15.10.2024 у справі №303/1425/18 (провадження №51-4852км18).

На думку колегії суддів, відсутність в матеріалах кримінального провадження платіжного доручення від відповідної фінансової установи про видачу працівникам правоохоронних органів грошових коштів, не зумовлює недопустимості одержаних за результатами цієї слідчої дії доказів.

Доводи захисника про те, що органом досудового розслідування були замінені грошові кошти, які надавалися ОСОБА_12 при огляді, копіюванні та врученні заздалегідь ідентифікованих засобів, на переконання колегії суддів, є неспроможними, оскільки, як вбачається з доданого до протоколу затримання ОСОБА_7 відеозапису, затримання відбувалося на вулиці, а вилучені у ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США були розкладені на поверхню, яка могла містити забрудненості. При цьому, як правильно зазначив суд в оскаржуваному вироку, ані на стадії досудового розслідування, ані на стадії судового розгляду ОСОБА_7 не заперечував з приводу того, що це саме ті кошти, які йому передала ОСОБА_12 , що також підтверджується відомостями протоколу огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 10.03.2021 та протоколу огляду особи та вручення заздалегідь оглянутих та помічених грошових коштів від 10.03.2021.

Щодо доводів захисника про те, що у матеріалах провадження відсутнє рішення про конфіденційну співпрацю ОСОБА_12 з органом досудового розслідування, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 275 КПК України, під час проведення НСРД слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НСРД у випадках, передбачених цим Кодексом.

Водночас положеннями ч. 4 ст. 246 КПК України, визначено, що виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

Залучення до конфіденційного співробітництва не є окремим різновидом НСРД, а складовим елементом їх проведення, що вбачається з положень ч. 2 ст. 246 КПК України, де визначаються види НСРД, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє.

Враховуючи характер конфіденційного співробітництва, орган досудового розслідування сам визначає форми і способи його організації з урахуванням потреб розслідування, необхідності запобігти розголошенню факту і деталей такого співробітництва тощо.

З матеріалів цього кримінального провадження вбачається, що у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 10.03.2021 прокурор встановив, що ОСОБА_12 добровільно виявила бажання сприяти у розкритті злочину та викритті причетних до його вчинення осіб, оскільки їй ОСОБА_7 висловив вимогу надати неправомірну вигоду у розмірі 1 000 доларів США (т. 2 арк. 217-219).

Окрім цього, саме за заявою ОСОБА_12 від 05.03.2021 до ТУ ДБР було внесено відомості до ЄРДР щодо вимагання у неї співробітниками поліції неправоморної вигоди у розмірі 1 000 доларів США (т. 2 арк. 49).

В своїй письмовій згоді від 05.03.2021 ОСОБА_12 надала добровільну згоду на залучення до конфіденційного співробітництва (т. 2 арк. 213).

Добровільність своєї згоди ОСОБА_12 підтвердила також у судових засіданнях від 19.04.2024 та від 22.07.2024.

Також відповідно до правових висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, сформованого у постанові від 25.09.2023 у справі №208/2160/18, відсутність у матеріалах справи окремої постанови про залучення особи до конфіденційного співробітництва чи залучення до участі в НСРД як конфідента не свідчить про порушення вимог КПК України.

Отже, колегія суддів не вбачає порушень КПК України під час залучення ОСОБА_12 до конфіденційного співробітництва під час контролю за вчиненням злочину, у зв'язку з чим апеляційна скарга захисника в цій частині також є суб'єктивною та безпідставною.

Щодо доводів захисника про те, що затримання і особистий обшук ОСОБА_7 були проведенні з істотним порушенням вимог КПК України, колегії суддів, згідно з ч. 3 ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу. Результати особистого обшуку зазначаються у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (ч. 5 ст. 208 КПК України).

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх рішеннях, особистий обшук особи під час затримання є складовою частиною затримання особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України (постанови від 15.06.2021 у справі № 204/6541/16-к, від 13.12.2021 у справі № 754/2818/20, від 12.06.2024 у справі № 757/26627/22, від 03.10.2024 у справі №760/32284/21). Затримання особи під час злочину або відразу після його вчинення та її обшук без захисника не є порушенням прав затриманого і не тягне за собою недопустимість вилучених у неї доказів. Приписи статей 208, 236 КПК України не забороняють проводити обшук без захисника, вони зобов'язують слідчого в будь-який момент допустити захисника до проведення слідчої дії.

При цьому, з відомостей протоколу затримання від 10.03.2021 (т. 2 арк. 68-73) з доданою до нього картою пам'яті «micro SD Kingston 32 Gb» (т. 3 арк. 55) вбачається, що ОСОБА_7 було затримано о 12 год. 55 хв. невдовзі після вчинення кримінального правопорушення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України, за приписами якого, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі свідок вказує на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин, уповноважена службова особа має право затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі, без ухвали слідчого судді.

Колегія суддів також бере до уваги, що за наслідками проведено особистого обшуку у ОСОБА_7 було виявлено, крім іншого, грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США, купюрами номіналом у 100 доларів США: PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PJ18058708A; MC51388959A; MC51388960A; MC51388961A; PD33249908A; MJ63438219A, тобто ті грошові кошти, які були раніше передані органому досудового розслідування ОСОБА_12 згідно протоколу огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 10.03.2021.

Крім того, як під час затримання, так і за наслідками проведеного особистого обшуку, ОСОБА_7 будь-яких зауважень щодо дій працівників досудового розслідування, в тому числі щодо підстав затримання та проведеного обшуку, не заявляв, що об'єктивно вбачається з відомостей протоколу затримання від 10.03.2021 та відеозапису до нього.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу; уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень ст. 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

Належить також зазначити, що статтею 236 КПК України не передбачено безумовного обов'язку слідчого, прокурора чи іншої службової особи для забезпечення присутності під час проведення обшуку захисника чи адвоката. Натомість закон передбачає лише те, що «слідчий, прокурор не має права заборонити учасникам обшуку користуватися правовою допомогою адвоката або представника. Слідчий, прокурор зобов'язаний допустити такого адвоката або представника до обшуку на будь-якому етапі його проведення.

Отже, з відомостей протоколу затримання від 10.03.2021 та відеозапису вбачається, ОСОБА_7 повідомлено про підстави затримання та роз'яснено йому процесуальні права, про його затримання поінформовано орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Протокол складено у присутності понятих, від яких також не надходило зауважень. Під час затримання та обшуку ОСОБА_7 проводились відеофіксація, про що зазначено у самому протоколі, всі вилучені речі та документи, а також відомості про їх упакування відображені у протоколі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що, в даному конкретному випадку, підстав для визнання недопустимими доказами протокол затримання від 10.03.2021 та додатків до нього, а також усіх похідних доказів від нього, на переконання колегії суддів, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки особистий обшук було проведено під час затримання особи, за таких обставин кримінальним процесуальним законом не передбачено отримання ухвали слідчого судді з дозволом на проведення такого обшуку.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначаючи таки порушення вимог кримінального процесуального закону з боку органу досудового розслідування, захисником не наведено жодного аргументу, які саме права і свободи ОСОБА_7 були порушені у цій конкретній процесуальній ситуації.

При цьому, колегією суддів враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відображеної у мотивувальній частині постанови від 31.08.2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3 кс 22), відповідно до якої, невідповідність тим чи іншим вимогам закону не в будь-якому випадку нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, а лише в разі, якщо вона (невідповідність) призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.

Разом з тим, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про необґрунтованість формального підходу у перевірці порушень процесуального закону, оскільки такий підхід за своєю правовою природою призводить до порушення позитивних зобов'язань держави щодо статей 3, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки саме на державу покладається обов'язок здійснювати правосуддя, тоді як неналежна діяльність у цьому напрямку свідчить про недоліки процесуальної реакції національних органів влади щодо повідомлення потерпілої сторони про злочинні дії.

Отже, вирішуючи питання про допустимість результатів затримання ОСОБА_7 та, як наслідок, отриманих речових доказів - грошових коштів у розмірі 1 000 доларів США, купюрами номіналом у 100 доларів США: PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PJ18058708A; MC51388959A; MC51388960A; MC51388961A; PD33249908A; MJ63438219A, та похідних доказів від них, колегія суддів дійшла висновку, що сама по собі відсутність захисника при складанні вищезазначеного протоколу, а також відсутності відеофіксації безпосереднього затримання ОСОБА_7 , який намагався зникнути з місця вчиненого злочину, що не спростовано стороною захисту під час судового, у цьому конкретному випадку, на переконання колегії суддів, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не зумовлює визнання цих доказів недопустимими.

При цьому, судом першої інстанції надано правильну оцінку доводам сторони захисту про порушення стороною обвинувачення встановлених частиною 5 статті 171 КПК України строків звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 171 КПК України клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 16.03.2021 у справі № 554/2149/21 накладено арешт на майно, яке було виявлено та вилучено 10.03.2021 року в ході затримання ОСОБА_7 в порядку статті 208 КПК України, а саме на: картку «Apacer» 16 Gb RBS C16C1725 чорного кольору, мобільний телефон Samsung SM-A505FM/DS IMEI НОМЕР_1 чорного кольору у чорному пластиковому чохлі з sim-карткою НОМЕР_2 , а також грошові кошти у сумі 1 000 доларів США купюрами номіналом у 100 доларів США: PJ18058704A; PJ18058705A; PJ18058706A; PJ18058707A; PJ18058708A; MC51388959A; MC51388960A; MC51388961A; PD33249908A; MJ63438219A.

При цьому, стороною захисту не надано жодних відомостей на підтвердження того, коли саме та в який спосіб (засобами поштового зв'язку, засобами електронного зв'язку, нарочно) слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на майно, яке було виявлено та вилучено в ході затримання ОСОБА_7 в порядку статті 208 КПК України, що позбавляє суд можливості перевірити твердження сторони захисту про дотримання слідчим строків, встановлених частиною 5 статті 171 КПК України.

Колегія суддів також зазначає, що, згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, клопотання про накладення арешту на майно, а саме на вилучені грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США складено слідчим 11.03.2021 (т.1 арк.8).

Крім того, в ухвалі Октябрського районного суду м. Полтави від 16.03.2021 у справі № 554/2149/21, яке набрало законної сили, слідчим суддею не встановлено порушень вимог ч.5 ст. 171 КПК України щодо пропуску слідчим строку складання клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, а також щодо звернення з ним до суду.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_12 лише повернула ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 1000 доларів США, які раніше були позичені у нього, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються як показаннями цього свідка, так і іншими доказами сторони обвинувачення, що безпосередньо досліджені під час судового розгляду в суді першої інстанції, яким надана належна та повна оцінка в оскаржуваному вироку.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно поставився критично до цих доводів сторони захисту.

Доводи захисника про свідоме порушення органом досудового розслідування встановленого кримінальним процесуальним законом порядку отримання доказів та навмисне неправильне внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР в частині правової кваліфікації правопорушення є суб'єктивними та суперечать сукупності доказів, які були досліджені судом першої інстанції.

Так, за правилами пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 214 КПК України до ЄРДР вносяться відомості щодо попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених, зокрема заявником чи виявлених з іншого джерела.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відомості в ЄРДР у кримінальному провадженні за № 62021170020000005 від 05.03.2021 були внесені за фактом вимаганння співробітниками одного з Харківських РУП ГУНП в Харківській області у мешканки м.Харкова неправомірної вигоди у сумі 1000 доларів США за не направлення до суду клопотання про обрання запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, до її чоловіка. Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч.3 ст.368 КК України (т.2 арк.46).

При цьому, в своїй заяві від 05.03.2021 до ТУ ДБР ОСОБА_12 , окрім іншого, також зазначала, що ОСОБА_29 разом з з двома оперативними співробітниками поліції вимагали у неї неправомірну вигоди у сумі 1000 доларів США (т. 2 а.с. 49).

Тобто, на початку досудового розслідування внесені до ЄРДР відомості охоплювалися складом тяжкого злочину, негласні слідчі (розшукові) дії проводилися у межах кримінального провадження щодо тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, тому порушення ч. 2 ст.246 КПК України відсутні.

Наведеним спростовуються доводи сторони захисту про недопустимість доказів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Щодо тверджень обвинуваченого захисника про те, що висновок експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ складено 10.09.2021 та направлено до ТУ ДБР тільки 14.09.2021, тобто після завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів стороні захисту в порядку ч. 10 ст. 290 КПК України, у зв'язку з чим цей доказ є неналежним та недопустимим, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) Територіального управління ДБР, розташованого у м.Полтаві, ОСОБА_34 від 29.04.2021 призначено у кримінальному провадженні №62021170020000005 від 05.03.2021 експертизу відео-, звукозапису, проведення якої доручено експертам Харківського НДЕКЦ МВС України (т.2 арк.240-242).

31.08.2021 підозрюваному ОСОБА_7 та його захисникам ОСОБА_9 і Мельнику повідомлено про завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів стороні захисту в порядку ч. 10 ст. 290 КПК України, в тому числі з постановою слідчого ОСОБА_34 від 29.04.2021, та в цей же день сторона захисту ознайомилась з усіма матеріалами справи (т.1 арк.9).

Висновок експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ розпочато 07.05.2021 та складено 10.09.2021, після чого 14.09.2021 його направлено до Територіального управління ДБР, розташованого у м.Полтаві (т.3 арк.1-11).

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62021170020000005 від 05.03.2021 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, складено та затверджено прокурором 20.09.2021. В цей же день обвинувальний акт разом реєстру матеріалів досудового розслідування було вручено під розписку підозрюваному ОСОБА_7 та його захисникам ОСОБА_9 і ОСОБА_8 .

При цьому, з урахуванням відомостей реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №62021170020000005 від 05.03.2021, об'єктивно вбачається, що сторона захисту була обізнана про існування висновку експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021 (т.1 арк.10).

21.09.2021 обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62021170020000005 від 05.03.2021 щодо ОСОБА_7 направлений до суду першої інстанції (т.1 арк.1-15).

22.08.2023 під час судового розгляду судом першої інстанції за клопотанням прокурора залучені до матеріалів судового провадження письмові докази, що зібрані під час досудового розслідування, в тому числі висновок експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021 (т.2 арк.39-41, т.3 арк.1-11).

При цьому, колегія суддів зазначає, що стаття 290 КПК забезпечує реалізацію права сторони на достатні час та можливості, щоб відстоювати свою позицію під час судового розгляду. Це право передбачає можливість отримати доступ до матеріалів, які інша сторона має намір використати в суді. Крім того, сторона захисту має право на доступ також до матеріалів, які сторона обвинувачення не має наміру використовувати, що дасть можливість використати їх стороні захисту для відстоювання своєї позиції і обґрунтування своїх доводів. Для цього стаття 290 КПК передбачає відповідну процедуру відкриття матеріалів після завершення досудового розслідування, а також на наступних етапах провадження.

Таким чином, порушення вимог статті 290 КПК, якщо таке встановлено, має оцінюватися з погляду того, наскільки воно вплинуло на здатність сторони обґрунтовувати свою позицію і спростовувати позицію опонента

Колегія суддів також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені в постанові від 18.02.2025 у справі № 495/263/17 (провадження № 51-6360км23), про те, що права сторони буде порушено не стільки у випадку, якщо якісь матеріали не будуть або будуть не в повному обсязі відкриті на стадії завершення досудового розслідування, скільки тоді, коли суд, обізнаний із порушенням права сторони на своєчасне ознайомлення з матеріалами іншої сторони, не вжив належних заходів для виправлення ситуації, і сторона не отримала доступу до таких матеріалів або не мала достатнього часу і можливостей підготуватися до їх використання або надання відповідних заперечень.

У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення на момент завершення досудового розслідування та відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту, в порядку ч. 10 ст. 290 КПК України, тобто станом на 31.08.2021, не мала в своєму розпорядженні висновку експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021. При цьому сторона захисту об'єктивно було обізнана про призначення у справі судової експертизи відео-, звукозапису, а також існування висновку експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021, починаючи з 20.09.2021. Вирок у цій справі було ухвалено судом першої інстанції 27.01.2025, тобто майже через півтора роки після залучення цієї експертизи до матеріалів судового провадження. Таким чином, сторона захисту мала достатній час і можливості для того, щоб ознайомитися з висновком експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021 і надати свої заперечення щодо допустимості цього доказу. Доводи сторони захисту свідчать про те, що вона повною мірою скористалася цими можливостями і не містять посилань на будь-які перешкоди для ефективного захисту, зумовлені з ненаданням їм цього висновку експерта під час відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту, в порядку ч. 10 ст. 290 КПК України, а тому, на переконання колегії суддів, відсутні підстави для визнання висновку експерта № СЕ-19/121-21/10057-ВЗ від 10.09.2021 недопустимим доказом.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого та обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 369-2 КК України, оскільки у вироку суду першої інстанції в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України.

В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце та спосіб вчинення злочину.

Судом першої інстанції повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки стороною захисту не доведено наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та виправдання ОСОБА_7 за пред'явленим обвинуваченням, з урахуванням доводів, наведених в апеляційних скаргах сторони захисту.

Тобто, апеляційні доводи захисника ОСОБА_8 не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, а тому, на переконання колегії суддів, така позиція апелянтів пов'язана з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні поданих апеляційних скарг.

Отже, версія та доводи сторони захисту про незгоду з оскаржуваним вироком в частині визнанням ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, суперечливість та відсутність достовірних доказів на підтвердження вини обвинуваченого у інкримінованому йому злочині мають суто суб'єктивний і безпідставний характер, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції об'єктивно встановлено, що ОСОБА_7 одержав від ОСОБА_12 неправомірну вигоди для себе за обіцянку здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави

Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про незаконність оскарженого вироку колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1) ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).

Колегія суддів розцінює не визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, як обраний засіб захисту від пред'явленого обвинувачення і бажання уникнути відповідальності за скоєне.

Належить також зазначити, що ч.2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена «поза розумним сумнівом». Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Кожен доказ має підтверджувати певну обставину, яка має значення для конкретного кримінального провадження, і лише сукупність усіх доказів, оцінених судом відповідно до ст. 94 КПК України, у своєму взаємозв'язку доводять винуватість чи невинуватість особи. Тобто, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 369-2 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності. Зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Судом першої інстанції також повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинуваченого за пред'явленим обвинуваченням чи скасування оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, наведених в апеляційних скаргах обвинуваченого та його захисника.

Перевіряючи оскаржуваний вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 в межах апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, характер та суспільну небезпеку вчиненого злочину та обставини його вчинення, характер дій обвинуваченого, фактичні обставини цього кримінального провадження, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, а також відомості про особу обвинуваченого.

Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

У відповідності до ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_7 покарання суд діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції враховав ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України є нетяжким злочином, а також висновок досудової доповіді органу пробації, характер вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до примітки до ст. 45 КК України є корупційним.

При цьому, судом першої інстанції враховано та зазначено в мотивувальній частині оскаржуваного вироку, що корупція становить загрозу не лише розвитку держави та стабільності й безпеці суспільства, а й сприяє підриву її демократичних інститутів та цінностей. Поширення корупції має вкрай негативний вплив на формування і діяльність органів держаної влади, органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, а також їх службових осіб, підриває довіру громадян до них, зводить нанівець принцип верховенства права та руйнує засади моралі та почуття справедливості в суспільстві. Поширення корупції в Україні, крім того, становить загрозу її демократичному розвитку, конституційному ладу, підриває авторитет України на міжнародній арені, створюючи тим самим безпосередню загрозу національній безпеці.

Також при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції належним чином враховано відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який є особою молодого віку з вищою освітою, раніше не судимий, офіційно не працює, одружений, має на утриманні малолітню доньку, у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра на обліку не перебуває.

Разом з цим, належить врахувати відомості досудової доповіді органу пробації, з яких вбачається, що ОСОБА_7 проживає разом із батьками, дружиною та донькою, працює не офіційно, допомагає родині. Досліджені відомості, що характеризують особу за місцем його проживання, умови життєдіяльності відносини у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства, свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Зі слів (т.2 арк.20-24).

Вказані обставини чітко, логічно та мотивовано вказані у мотивувальній частині вироку при обґрунтуванні судом певного виду та розміру покарання, який належить призначити обвинуваченому.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу в розмірі п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в максимальному йому розмірі для цього виду покарання, що передбачений санкцією частини Цього закону.

Колегія суддів також враховую позитивну характеристику від 10.03.2021 за останнім місцем роботи обвинуваченого, відповідно до якої, ОСОБА_7 за час перебування на посаді дізнавача СД Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області зарекомендував себе з позитивного боку, як працьовитий та дисциплінований працівник (т. 3 арк.38).

Апеляційна скарга прокурора не містить будь-яких нових обставин, які не були враховані судом при призначенні покарання ОСОБА_7 , що об'єктивно вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення та свідчить про необґрунтованість його вимоги щодо ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції. Твердження прокурора щодо неналежного їх врахування повністю спростовуються висновками суду, якими належним чином обґрунтовані вид та розмір покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Колегія суддів зазначає, що призначення винній особі певного виду та розміру покарання є виключно дискреційним повноваженням суду.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Колегія суддів також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 17.04.2018 у справі № 298/95/16-к, про те, що у частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Однак, в своїй апеляційній скарзі прокурор не наводить належно вмотивованих обставин, які могли б свідчити про неможливість виправлення ОСОБА_7 без призначення йому покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям в умовах ізоляції від суспільства.

Доводи прокурора про необхідність призначення ОСОБА_7 найбільш суворого виду покарання за санкцією ч.2 ст.369-2 КК України лише з мотивів вчинення останнім злочину, яке відповідно до примітки до ст.45 КК України належать до корупційних, на переконання колегії суддів, є такими, що суперечить засадам кримінального провадження, які проголошують верховенство права, законність, справедливість.

При цьому, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008).

Колегія суддів також критично оцінює доводи прокурора щодо невизнання ОСОБА_7 своєї за пред'явленим обвинувачення та заперечував щодо вчиненого ним кримінального правопорушення, оскільки пунктом «с» ст. 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод передбачено право кожного захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд. Крім того, право за захист закріплено у ст. 59 і п. 6 ст. 129 Конституції України.

Також належить врахувати, що під час апеляційного розгляду сторона захисту, посилаючись на відомості про особу обвинуваченого, відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину та обставин, що обтяжують покарання, а також наявність в матеріалах судового провадження вищезазначеної досудової доповіді органу пробації, просила залишити оскаржуваний вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання без змін, тобто останній фактично визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням, а тому зробив для себе необхідні висновки та має намір стати на шлях виправлення, а тому вказані обставини вказують на позитивну тенденцію в поведінці обвинуваченого.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що доводи прокурора про неможливість призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу, підґрунтям яких є захист суспільства та держави від корупційних і пов'язаних із ними кримінальних правопорушень, не узгоджуються із усталеною судовою практикою, відповідно до якої, врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об'єктивною стороною, поза зв'язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов'язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Належить також зазначити, що судом першої інстанції першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 призначено покарання за вчинення інкримінованого злочину в максимальних розміру покарання у виді штрафу, передбаченого санкцією ч.2 ст.369-2 КК України, тобто у повній відповідності до положень ст. 53 КК України.

Зокрема, положенням ч.2 ст.53 КК України визначено, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3 000 НМДГ, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Санкцією ч.2 ст.369-2 КК України передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Тобто, призначаючи особі покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК України у виді штрафу необхідно враховувати положення ч. 2 ст. 53 КК України та вирішувати питання про визначення штрафу у розмірі, не меншому за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З формулювання обвинувачення, яке пред'явлено ОСОБА_7 та визнано судом доведеним, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України, отримавши внаслідок чого неправомірну вигоду в розмірі 1000 доларів США, що станом на 10.03.2021 за офіційним курсом Національного банку України становить 27 743, 10 грн.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що при призначенні ОСОБА_7 за ч.2 ст.369-2 КК України покарання у виді штрафу у розмірі п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 000 гривень, судом повністю враховані положення ч.2 ст.53, п.1 ч.1 ст.65 КК України, що також узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 12.11.2024 у справі № 607/18731/23 (провадження № 51-2725 км 24).

Крім того, враховуючи, що на час ухвалення оскаржуваного вироку у цьому кримінальному провадження, на всій території України запроваджено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації, на переконання колегія суддів, призначене ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 85 000 грн., який повинен бути сплачений останнім в дохід держави, також буде ефективним для підтримки обороноздатності та економіки держави в умовах воєнного стану.

Колегія також критично оцінює доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого виду покарання, оскільки покарання у виді штрафу, що передбачено санкцією ч.2 ст.369-2 КК України, також має верхню межу, а саме 5000 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, що є суттєвою сумою в розмірі 85 000 гривень.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з апеляційними доводами прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_7 більш суворого виду покарання у виді позбавлення волі, передбаченого альтернативною санкцією ч.2 ст.369-2 КК України, оскільки в своїй апеляційній скарзі прокурор не наводить будь-яких обставин щодо неможливості виправлення обвинуваченого при призначенні йому менш суворого покарання, ніж позбавлення волі.

Крім цього, колегія суддів враховує фактичні обставини цього кримінального провадження, а саме відсутність тяжких наслідків від вчиненого обвинуваченого злочину та обставин, що обтяжують покарання, а також суд бере до уваги досудову доповідь органу пробації та відомості про особу ОСОБА_7 , який є особою молодого віку, з вищою освітою, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце мешкання, одружений та на утриманні має малолітню доньку, 2020 року народження, позитивно характеризувався за останнім місцем роботи, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває. Під час апеляційного розгляду обвинувачений, у разі залишення апеляційної скарги сторони захисту без задоволення, просив не призначати йому покарання у виді позбавлення волі, тобто фактично визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням.

При цьому, як вбачається з мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.ст.370, 374 КПК України, належним чином обґрунтував свої висновки щодо призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафі в максимальному розмірі, передбаченого санкцією ч.2 ст. 369-2 КК України.

За обставин цього кримінального провадження таке покарання буде справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Натомість, в своїй апеляційній скарзі прокурор не навів жодних доводів про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому менш суворого покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст. 369-2 КК України, ніж позбавлення волі.

Отже, ураховуючи те, що в апеляційній скарзі прокурора відсутнє достатнє обґрунтування неможливості виправлення обвинуваченого без його ізолояції від суспільства, при цьому також відсутні фактичні дані, які б указували на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненим ОСОБА_7 злочином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в максимальному розмірі за санкцією ч.2 ст.369-2 КК України, з урахуванням вищенаведених обставин у даній конкретній справі, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості і не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання.

За таких обставин, апеляційні доводи прокурора про необґрунтовану м'якість призначеного ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.369-2 КК України у виді штрафу в розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 85 000 грн., та пов'язане з цим апеляційна вимога щодо скасування вироку і призначення більш суворого покарання, на думку колегії суддів, - є безпідставними.

Призначене покарання ОСОБА_7 , на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає приписам статей 50, 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами. Правових підстав вважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим через м'якість і недостатнім для досягнення його мети, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судового рішення при перевірці цього кримінального провадження, колегією суддів не встановлено.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Вирок Московського районного суду м.Харкова від 27 січня 2025 року стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий -

Судді :