Іменем України
24 червня 2025 року
м. Харків
справа № 553/4745/22
провадження № 22-ц/818/2892/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Грошевої О.Ю., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Шевченко Дар'ї Станіславівни на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року, постановлене під головуванням судді Шиховцової А.О., -
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції за актовим записом № 50 від 04 березня 2011 року - розірвано.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Шевченко Д.С. просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено без урахування обставин, які унеможливлюють розірвання шлюбу до досягнення дітьми однорічного віку. Також позивачем не було доведено факту вчинення відповідачем протиправної поведінки, яка містить ознаки кримінального правопорушення щодо неї або їх дітей. А тому вважає, що рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фактичні взаємовідносини, які склалися між подружжям вказують на те, що їх подальше сімейне життя і збереження сім'ї є неможливим.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 04 березня 2011 року, який зареєстрований Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції про що був складений відповідний актовий запис № 50, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають спільних неповнолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданою повторно Червонозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції від 12.05.2012 року серія НОМЕР_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданою Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції від 24.09.2011 року серія НОМЕР_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження виданою Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції від 25.07.2014 року серія НОМЕР_4 .
Після початку повномасштабного вторгнення рф проти України 10.03.2022 року сторони у справі разом з дітьми виїхали з м. Харків до Федеративної Республіки Німеччина.
28.07.2022 року дільничним судом м. Ганновер ФРН встановлено тимчасову судову заборону у сімейній справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , що долучена до матеріалів справи з перекладом з німецької на українську мову, відповідно до якої останньому заборонили, зокрема, погрожувати, ображати або завдавати тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , наближатися в радіусі 20 м до будинку ОСОБА_1 , добиватися зустрічі з ОСОБА_1 , за невиконання такої заборони з ОСОБА_2 стягується штраф у розмірі до 250 000 Євро.
11.11.2022 року дільничним судом м. Ганновер ФРН встановлено угоду між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у справі про запобігання насильству між сторонами досягнуто угоду щодо виховання спільних дітей.
ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Ганновер ФРН народилися ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , батьками дітей записані ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , про що видані свідоцтва про народження адміністрацією м. Ганновер 07.02.2025 року за реєстровими номерами G816/2025 та G815/2025, підписані службовцем РАЦСу та засвідчені гербовими печатками адміністрації м. Ганновер та на яких проставлено апостиль компетентним органом ФРН, а саме 63 управлінням поліції Ганновер за №№678, 679 від 10.02.2025 року. Переклад з німецької мови на українську виконано перекладачем ОСОБА_9 , офіційно визнаним та вповноваженим Земельним судом Ганновер, що засвідчив справжність та вичерпність виконаного ним перекладу.
Як на підставу позовних вимог, позивачка посилалась на те, що з 04.03.2011 року вона з відповідачем у справі знаходиться у шлюбі, який був зареєстрований Червонозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції про що був складений відповідний актовий запис № 50 від 04 березня 2011 року. Мають спільних неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Шлюбно-сімейні відносини з відповідачем припинені, у зв'язку з відсутністю взаємоповаги та взаєморозуміння один до одного. Примирення неможливе. Домовленість про місце проживання та утримання неповнолітніх дітей між сторонами на теперішній час досягнута. Майновий спір на теперішній час відсутній.
Так, відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
У відповідності до ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Матеріали справи свідчать про те, що зазначена позовна заява перебуває в провадженні суду тривалий час, тобто з вересня 2022 року.
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.05.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між сторонами розірвано.
Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04.09.2023 задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у цивільній справі №553/4745/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та скасовано заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 травня 2023 року у цивільній справі №553/4745/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Призначено розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, шлюб між сторонами розірвано.
Постановою Харківського апеляційного суду від 21.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для виконання вимог статті 29 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 06.06.2024 у визначенні підсудності у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_10 про розірвання шлюбу, відмовлено, матеріали цивільної справи № 553/4745/22 з доданими до неї матеріалами повернуто Червонозаводському районному суду м. Харкова.
У позовній заяві позивач зазначає, що підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що сторони не підтримують шлюбних відносин, проживають окремо, спільного господарства не ведуть, шлюб існує формально, отже позивач вважає, що сім'я розпалась та збереженню не підлягає. Крім того з наданих доказів убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у м. Ганновер ФРН позивачка народила двох дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , батьками яких зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_8 .
Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, а також враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд дійшов правильного висновку про неможливість збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Згідно ст. ст. 12, 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доказів, які б свідчили про фактичне збереження шлюбних відносин та неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу відповідачем суду не надано.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовну заяву про розірвання шлюбу незважаючи на те, що діти позивачки ще не досягли одного року, а позивачкою не було надано доказів, що відповідач вчиняв відносно неї протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, колегією суддів не приймається до уваги, оскільки частина 2 ст. 110 СК України, яка визначала, що позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки кримінального правопорушення, щодо другого з подружжя або дитини, - виключена на підставі Закону № 4073-IX від 20.11.2024 року.
Підстав для відмови у задоволенні позову не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Шевченко Дар'ї Станіславівни- залишити без задоволення.
Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Грошева
О.Ю. Тичкова
Повний текст судового рішення виготовлено 24.06.2025 року