Справа № 752/6907/25
Провадження № 6/752/302/25
іменем України
17.06.2025 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Данілова Т.М. з участю секретаря Моркотун О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хоменка Вадима Валерійовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина, -
приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Хоменко В.В. звернувся у суд з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина. Просить звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , зокрема 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстрована малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 46)
В обгрунтування подання зазначає, що від дати відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем не виявлено будь-яке інше майно боржника, на яке можливо було б звернути стягнення та реалізувати його в подальшому в рахунок погашення боргу. Для стягнення заборгованості за вказаним виконавчим документом у зв"язку з відсутністю (недостатністю) у боржника грошових коштів та іншого майна, стягнення може бути звернено на 1/6 частину вказаної квартири. За наданою стягувачем інформацією зареєстрована у квартирі малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є онучкою стягувача, з червня 2024 року дитина разом зі своєю матір"ю ОСОБА_3 проживає у Молдові, мають відповідні документи на право проживання у Молдові. З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна - 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 , право користування яким має дитина ОСОБА_2 , 2022 року народження, приватний виконавець звернувся у суд з даним поданням.
Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Хоменко В.В. надіслав заяву про судовий розгляд подання без його участі.
Дослідивши матеріали справи, встановлено наступне.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024 року задоволено позов ОСОБА_4 . Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики грошових коштів від 03.01.2022 року в розмірі 15 000,00 доларів США. Вирішено питання про судові витрати. (а.с. 34)
29 жовтня 2024 року на підставі вказаного судового рішення Голосіївським районним судом м. Києва був виданий виконавчий лист №752/26614/23.
Постановою від 31.10.2024 року приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хоменка В.В. відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1.
31.10.2024 року приватним виконавцем винесено 2 постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1
19.02.2025 року та 07.03.2025 року на адресу боржника направлено листи з вимогою виконати рішення суду та сплатити борг.
Приватним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , але перевірити майновий стан боржника не виявилось можливим, оскільки двері квартири ніхто не відчинив, про що складено відповідний акт приватного виконавця.
На даний час виконавчий документ боржником не виконано, заборгованість по зведеному виконавчому провадженню НОМЕР_2 складає:
- 620 428,57 грн. - сума заборгованості перед ОСОБА_4 ,
- 555,32 грн. та 1 500 дол.США - основна винагорода,
всього: 620 983,89 грн. та 1 500 дол.США.
Заявою від 05.11.2024 року стягувач просила звернути стягнення на майно боржника - на 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійснивши процедуру примусової реабілітації, надавши приватному виконавцю копію свідоцтва про право власності на житло від 03.01.2023 року, виданого Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією.
Згідно відповіді КП КМР "КМ БТІ" боржнику ОСОБА_1 належить 1/6 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Реєстру територіальних громад м. Києва про зарестрованих осіб у житловому приміщенні, наданого Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією №100/39-1098 від 31.12.2024 року, право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , має малолітня дитина, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за відповідною адресою.
Приватний виконавець звернувся до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації із листом, в якому просив дозволити приватному виконавцю реалізувати 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 .
Листом від 11.02.2025 року за вих. №100-2008 Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація повідомила про відмову у наданні дозволу для передачі на реалізацію зазначеної частини нерухомості.
Згідно з ч.10, 11 ст.440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактичною перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Права і обов'язки державного виконавця визначені у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до цієї норми, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до вимог ст.2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За ч.5 ст.26 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення . Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з приписами ст.28 ЗУ «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Також суд вважає необхідним зазначити, що ч.1 ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Зокрема, за п.14 ч.3 ст.18 цього Закону виконавець має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
За ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.
Щодо реєстрації малолітньої дитини за вищезазначеною адресою, то ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» встановлено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки і піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Таким чином, ця норма встановлює необхідність отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування для здійснення будь-яких угод з нерухомим майном, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Отже, законодавством закріплено виключно лише за органами опіки та піклування і службами у справах дітей право на надання дозволів на вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, яким володіє чи користується дитина.
Крім того, згідно з пунктом 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (далі - Інструкція), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Згідно з підпунктом 4 абзацу 3 пункту 3 розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2831/5, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом з такими документами (в електронній або паперовий формі): у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
Отже, реалізація нерухомого майна, право користування яким мають неповнолітні діти, здійснюється в тому числі на підставі судового рішення.
Порядком реалізації арештованого майна визначено, що підставою для примусової реалізації майна боржника, право користування яким мають діти, окрім дозволу органу опіки і піклування є також відповідне рішення суду.
Така умова, зокрема, визначена в п.67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 та ч.2, 4 ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до ст.ст.48, 50, 57, 61 Закону України «Про виконавче провадження» в разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
За вимогами ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Дана правова норма Конституції України кореспондується до ст.321 ЦК України, згідно якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Проте, за п.28 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року за №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за №489/20802, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 37 Закону.
Згідно з п.67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24.09.2008 року дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з'ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.
З матеріалів справи установлено, що під час виконання виконавчого провадження приватним виконавцем не виявлено ані коштів на рахунках боржника, ані рухомого майна, зареєстрованого праві власності за боржником за рахунок якого можна виконати рішення.
Відтак, приватний виконавець, користуючись правами та повноваженнями, визначеними Законом України "Про виконавче провадження", звернувся до суду із відповідною заявою про звернення стягнення на нерухоме майно.
Проте, суд вважає, що службою у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації правомірно було відмовлено приватному виконавцю в наданні дозволу на реалізацію майна боржника.
За п.7 ч.5 ст.177 СК України органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону дитинства» держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За вимогами ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Відповідно до ч.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
З матеріалів справи установлено, що у боржника відсутнє будь-яке інше майно за рахунок якого можливе виконання рішення суду. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , зарестрована на праві власності:
- 4/6 частини за ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (в рівних долях), на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Державною адмінстрацією Голосіївського рацону 03.01.2003 року,
- 2/4 частини за ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого 28.11.2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фоєю Л.Г. (а.с. 87)
У квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповіддю Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації. (а.с. 106)
Зареєстрована у квартирі малолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є онучкою стягувача ОСОБА_4 . Боржник ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.02.2024 року шлюб між ними розірвано. В шлюбі народжено дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 112)
Відповідно до статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно із статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За статтею 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.
Частина 1 ст. 362 ЦК України визначає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Частиною першою статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також частина перша статті 405 ЦК Укр
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Матеріалами справи підтверджено, що малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою боржника ОСОБА_1 за виконавчим провадженням 76434763, має право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , яке їй забезпечується виключно в межах права власності її батька, тобто 1/6 частки спірної квартири, яка належить ОСОБА_1 .
Крім того, суд враховує, що право користування спірним майном ОСОБА_2 , 2022 року народження, набула 01 серпня 2022 року. Тобто, реєстрацію місця проживання дитини у спірній квартирі було здійснено до звернення ОСОБА_4 в суд з позовом про стягнення з її сина ОСОБА_1 боргу за договором позики.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки крім боржника у квартирі зареєстрована малолітня дитина, то дозвіл на примусову реалізацію вищевказаної частини квартири призведе до порушення її здорового та нормального зростання, а примусова реалізація частини квартири може призвести до погіршення рівня її життя, достатнього для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що є неприпустимим, з огляду на дотримання прав дитини, які їй гарантуються державою та міжнародним співтовариством.
Керуючись ст.ст. 353-355, 435 ЦПК України, суд,-
Подання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Хоменка Вадима Валерійовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина, за виконавчим листом у цивільній справі № 752/26614/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено 23 червня 2025 року.
Суддя: