вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/468/25
381/47/25
25 червня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
Головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» звернулося до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 16910,00 грн та судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн, витрат на правничу допомогу в розмірі 7100,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 03.07.2024 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 79393299.
Позивач стверджує, що взяті на себе зобов'язання як кредитор виконав та надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Відповідач свої обов'язки за вказаним кредитним договором не виконав, не повернув кредит та проценти за користування кредитом, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копія ухвали про відкриття провадження у справі направлена відповідачу за адресою його реєстрації. Однак, кореспонденція повернулася без вручення із відміткою працівника поштового відділення зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
У зв'язку з відсутністю у суду відомостей щодо вручення відповідачу повідомлення про місце, день та час розгляду справи, судовий розгляд неодноразово відкладався для здійснення повторних викликів.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. У прохальній частині позовної заяви та у поданому до суду клопотанні просив розглядати справу за відсутності представника позивача за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач у судове засідання не з'явився вдруге, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подав, причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність передбачених до ст. 280 ЦПК України умов для цього, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
В судовому засіданні 23.06.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав його ухвалення та проголошення на 25.03.2025.
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
03.07.2024 ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір позики № 79393299 шляхом обміну електронними повідомленнями та прийняття (акцепту) умов, підписаний у порядку визначеному статтею 12 Законом України « Про електронну комерцію».
Відповідно до п.п. 2.1 договору кредиту, позикодавець надає позичальнику кредит в сумі 9500,00 грн, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми позики.
Відповідно до п. п. 2.2 договору кредиту, сторони визначили, що строк позики складає 30 днів із відповідною фіксованою процентною ставкою 0,98% на день.
Процентна ставка за понаднормове користування позикою за день, сторонами відповідно до умов п. п. 2.3 договору становить 2,7 % в день.
Відповідно до п. 6 договору позики, позичальник має право ініціювання укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати позики, установлених цим договором (пролонгація) на підставі поданого до Позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного раз під час такого ініціювання. Продовження строку користування Позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права.
Цей договір укладений сторонами відповідно до приписів Закону України «Про електронну комерцію», шляхом надсилання позичальнику одноразового ідентифікатора, який відображений в реквізитах договору: 21682.
Відповідно до додатку 1 до договору позики № 79393299 від 03.07.2024 дата видачі кредиту 03.07.2024, кількість днів кредиту - 30 днів, сума кредиту - 9500,00 грн, проценти за користування кредитом 2793,00 грн, дата повернення кредиту - 01.08.2024, загальна вартість кредиту - 12293,00 грн, з яких проценти за користування кредитом 2793,00 грн.
Відповідно до розділу 4 паспорту споживчого кредиту, орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у тому числі тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) зазначена в розмірі 12293,00 грн.
На підтвердження обставини укладання договору позивач надав до суду довідку про укладення договору, у якій міститься інформація щодо умов укладеного договору, щодо одноразового ідентифікатора та алгоритму вчинених позичальником дій для підписання договору кредиту.
Позивач стверджує про те, що належним чином виконав умови договору та надав позичальнику суму кредиту на умовах, визначених договором.
На підтвердження перерахування кредитних коштів на користь відповідача позивач надав підтвердження від Акціонерного товариства «Таскомбанк» №37310/47.1 від 12.12.2024, відповідно до відомостей якого на рахунок ОСОБА_1 здійснено переказ грошових коштів в сумі 9500,00 грн, дата транзакції - 03.07.2024, договір №79393299, дата договору - 03.07.2024, масковий номер катки НОМЕР_1 .
За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав створений ним документ з назвою «Дані по кредиту», згідно з відомостями якого станом на 04.11.2024 за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 16910,00 грн, з яких 9500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2793,00 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими базовими процентами, 4617,00 грн ? заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за понадстрокове користування позикою.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у цій справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову у їх задоволенні.
З матеріалів справи суд встановив, що між товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем
Позивач у поданому до суду позові зазначив про те, що між ним та укладений кредитний договір, відповідно до умов якого товариство зобов'язувалося надати позичальнику кредит у національній валюті на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язувався повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші зобов'язання передбачені договором.
Позивач стверджує, що він як кредитор свої зобов'язання за договором виконав та надав позичальнику кредит в обумовленому договором розмірі, а позичальник свої обов'язки за вказаним договором не виконав та не повернув отримані кошти і проценти за користування кредитом.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд зазначає таке.
Суд встановив, що кредитний договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який зазначений у реквізитах договору.
Підтвердженням вказаного також є відомості поданої позивачем довідки про укладення договору, у якій міститься інформація щодо умов укладеного договору, щодо одноразового ідентифікатора та алгоритму вчинених позичальником дій для підписання договору кредиту.
За цих обставин суд вважає, що позивач на підставі належних та допустимих доказів довів факт укладення кредитного договору в електронній формі, яка прирівнюється за законом до письмової.
Також суд на підставі відомостей довідки, наданої банком, у якому емітовано картку на ім'я відповідача на яку здійснено зарахування кредитних коштів у спірних правовідносинах, встановив, що позикодавець свої зобов'язання за цим договором виконав належним чином.
Отже, з матеріалів справи суд встановив, що у спірних правовідносинах кредитор свої зобов'язання за договором виконав та надав позичальнику кредит в обумовленому договором розмірі.
Позичальник свої обов'язки за вказаним договором не виконав та не повернув отримані кошти і проценти за користування кредитом.
При цьому суд враховує, що відповідач, який належним чином повідомлений про розгляд цієї справи судом, не подав до суду відзив на позовну заяву, не заперечив вказані обставини. Тому ці обставини суд вважає доведеними.
На підтвердження факту не виконання відповідачем зобов'язань за означеним кредитним договором, позивач надав до суду складений ним документ з назвою «Дані по кредиту», який містить відомості про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором із зазначенням загальної суми боргу, суми основного боргу та боргу за процентами.
Наданий позивачем документ не є первинним документом, який підтверджує факт отримання кредиту, користування ним, нарахування процентів відповідно до укладеного договору на умовах, які вказані в позовній заяві, також не відображає інформацію про здійснення чи не здійснення відповідачем будь-яких сплат за кредитним договором.
Водночас суд враховує, що відповідач не спростував вказані обставини у спосіб, передбачений процесуальним законом, не надав суду доказів повного чи часткового погашення боргу за цим кредитним договором.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що факт невиконання боржником підтверджений належним чином.
Отже, суд вважає вимоги позову про стягнення з відповідача заборгованості за цим договором обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно суми заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за наслідками розгляду цієї справи суд зазначає таке.
У абзаці другому пункту 18 договору передбачено, що якщо сума позики зазначена у п. 2 Договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування позикою (її частиною) за ставкою, визначеною п. 2 Договору ( 2,70%) за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.
Проте з матеріалів справи суд встановив, що додатковий договір щодо продовження строку дії договору позики між сторонами на підставі п. 6 Договору не укладався.
Також суд встановив відсутність у тексті договору чітких підстав, з настанням яких строк дії договору позики вважається продовженим.
Згідно із ч. 1 ст. 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України.
Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem ? слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (висновки Верховного Суду у постанові, ухваленій у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19).
Оскільки позивач є юридичною особою, діяльність якої пов'язана з наданням фінансових послуг і яка підготувала проект договору позики ? є сильнішою стороною у цих правовідносинах, тому тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь відповідача.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з висновком, викладеним у пункті 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У пункті 6.20. цієї постанови також зазначено про те, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше ? це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення ? прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 24 січня 2019 року у справі №5017/1987/2012 (пункт 20), така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК.
У справі, що розглядається, суд встановив, що за умовами укладеного між сторонами Договору позивач, відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування (30 днів), тобто до 01.08.2024, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти. У разі прострочення позичальником грошового зобов'язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
У цій справі такі позовні вимоги не заявлені.
З огляду на це суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах у позивача відсутнє право вимоги на стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії строку кредитного договору.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за процентами поза межами дії кредитного договору, тобто після 01.08.2024 року у розмірі 4617,00 грн є безпідставними.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги, а на відповідача - обов'язок їх спростування у разі незгоди з ними.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З огляду на встановлені судом обставини справи та приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту та процентами, які нараховані в межах строку кредитування. В іншій частині вимоги позову є необґрунтованими, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.
Отже, наявні правові підстави для задоволення позову частково.
Вирішуючи цю справу, суд враховує практику суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів (постанова Київського апеляційного суду від 08.05.2025 у справі № 756/70/24). Хоча рішення апеляційного суду не є обов'язковими для суду першої інстанції, суд бере до уваги, що забезпечення єдності судової практики та однакове застосування закону є завданням всіх судів.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частинами першою та другою статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2210,44 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач у позовній заяві зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7100,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу до позовної заяви надано: договір про надання правової допомоги з додатковою угодою, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги, у якому наявний опис робіт, виконаних адвокатом, згідно з яким загальна вартість наданих послуг і виконаних робіт склала 7100,00 грн, платіжну інструкцію про сплату вартості цих послуг позивачем.
Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу та, розподіляючи вказані витрати між сторонами у справі, суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір ? обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд встановив, що зазначені позивачем витрати у Акті приймання-передачі наданої правничої допомоги включають послуги: вивчення та аналіз документів; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості; представництво у суді першої інстанції.
Суд встановив, що вказаний Акт не містить інформацію щодо детального опису цих послуг, також у ньому відсутня інформація стосовно того, скільки часу витрачено на кожну з послуг, а також вартість години часу за кожним з видів робіт.
Водночас суд бере до уваги, що у вартість правничої допомоги врахована послуга «Представництво в суді першої інстанції».
Однак, представник позивача жодного разу не з'явився у судове засідання у цій справі. Більше того, у прохальній частині позовної заяви висловив прохання розглядати справу без участі представника позивача.
Суд також вважає, що не є представництвом у суді першої інстанції подання представником клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, оскільки з огляду на зміст прохальної частини позовної заяви суд вважає відсутньою необхідність подання клопотання.
З огляду на відсутність детального опису та відомостей щодо вартості кожної з наданих послуг, з огляду на відсутність підтвердження виконання на користь позивача в межах надання правничої допомоги послуги «Представництво в суді першої інстанції», суд позбавлений можливості обрахувати вартість решти наданих послуг.
За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, ціну позову, а також те, що розгляд такої справи процесуальним законом передбачено в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи, за предметом спору та характером спірних правовідносин, правовим регулюванням ця справа для позивача є типовою з-поміж великої кількості аналогічних справ за його позовами; врахувавши характер послуг, їх необхідність під час розгляду цієї справи, а також необхідність дотримання критерію пропорційності, розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Водночас, відповідно до приписів ст. 11, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, пропорційною до розміру задоволених витрат є розмір правничої допомоги у сумі 2190,00 грн (вимоги задоволено у розмірі 73% від заявлених позовних вимог).
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 79393299 від 03.07.2024.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» заборгованість за кредитним договором №79393299 у розмірі 12293 (дванадцять тисяч двісті дев'яносто три) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» судовий збір у розмірі 2210 (дві тисячі двісті десять) гривень 44 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на корить Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2190 (дві тисячі сто дев'яносто) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, визначених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складене 25.06.2025.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК
Реквізити учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», код ЄДРПОУ 39861924, місцезнаходження: м. Київ, площа Арсенальна, буд. 1Б.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .