Справа № 342/1235/24
Провадження № 2/342/91/2025
18 червня 2025 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Андріюк І.Г.,
за участю секретаря судового засідання Малик Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Коренко Тетяна Володимирівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Другий відділ державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від сплати аліментів та стягнення сплачених аліментів,
Адвокат Коренко Т.В. звернулася до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Другий відділ державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та просить: звільнити позивача від сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих за судовим наказом Миколаївського районного суду Одеської області від 27.04.2022 ВП № 69811833 та від стягнення нарахованої заборгованості по аліментах по даному виконавчому провадженні; стягнути з відповідачки на користь позивача сплачені кошти, отримані як аліменти за ВП № 69811833, судові витрати у розмірі 10000 грн на правову допомогу та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що з 08.10.2013 позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_6 . Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 25.05.2022 шлюб між сторонами розірвано та позивач дізнався від відповідачки, що не є біологічним батьком дитини. Позивач у березні 2024 звертався до суду із позовною заявою про оспорення батьківства та виключення запису як батька з актового запису про народження дитини. Рішенням Городенківського районного суду від 30.07.2024 позов задоволено, встановлено, що позивач ОСОБА_1 не є біологічним батьком неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2022 році відповідачка звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з позивача на її користь на утримання неповнолітньої дитини. Судовим наказом Миколаївського районного суду Одеської області від 27.04.2022 вирішено стягувати з позивача на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця починаючи з 27.04.2022 року і до досягнення дитиною повноліття. На 01.12.2023 у позивача перед відповідачем утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 99 003,20 гривень згідно судового наказу. З січня 2024 року почалося автоматичне відрахування аліментів з офіційного доходу позивача і на серпень 2024 року у боржника стягнуто 29 924, 98 грн.
Зазначила, що судом встановлені обставини, що впливають на припинення стягнення аліментів, тому така вимога є правомірною.
Також просить звільнити позивача від сплати нарахованої заборгованості по аліментах, оскільки виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв'язку з тим, що ця особа не є біологічним батьком дитини, є обставиною, що припиняє стягнення аліментів, а отже, звільняє останнього від їх сплати, як в подальшому, так і від нарахованої, але не сплаченої заборгованості по аліментах.
Крім цього, на підставі ст.1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті аліменти, якщо їх виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки і недобросовісності з боку набувача. Стягнення аліментів з позивача на користь відповідача проводилось не добровільно, а на підставі судового рішення, тому вимога про стягнення сплачених аліментів є правомірною.
Ухвалою від 28.10.2024 відкрито провадження у даній справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 25.02.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, його представник - ОСОБА_7 у судовому засіданні 14.05.2025 позовні вимоги підтримала, просить задовольнити. В подальшому подала заяву про завершення розгляду справи за її відсутності та без участі позивача, не заперечила щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідачка у жодне судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення із відмітками про одержання, «за закінченням терміну зберігання».
Також про судовий розгляд відповідачка була повідомленою через оголошення, розміщене на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно до вимог ч.11 ст.128 ЦПК України. З опублікуванням оголошень про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідачка про причини неявки у судові засідання суд не повідомила, клопотання про відкладення розгляду справи не подавала, отже, вважається такою, що не з'явилася у судове засідання без поважних причин.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Другий відділ державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до частини 1 статті 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Передбачених ч.2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про завершення розгляду справи за відсутності її учасників з ухваленням, відповідно до ст.ст. 280-283 ЦПК України, заочного рішення. Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідачка не скористалася правом на подання відзиву в порядку ст.178 ЦПК України, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, що відповідає вимогам ч.8 ст.178 ЦПК України.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, вважає необхідним зазначити таке.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Новобузьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повторно 03.06.2023.
Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 25.05.2022 шлюб між сторонами розірвано.
Згідно судового наказу Миколаївського районного суду Одеської області у справі №505/2656/21, виданого 27.04.2022, наказано стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця , з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Постановою державного виконавця Ананьївського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 08.09.2022 року відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу № 505/2656/21, виданого 27.04.2022 року Миколаївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки з усіх видів його заробітку.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30.07.2024 року, яке набрало законної сили 30.08.2024, виключено з актового запису №117, складеного 28.05.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ананьївського районного управління юстиції в Одеській області про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про батька дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів по ВП № 69811833 на 01.12.2023 становить 99 003,20 грн, на 01.09.2024 - 89 956,17 гривень.
Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Представник позивача при зверненні до суду з позовом посилалася, як на підставу для звільнення позивача від сплати аліментів та від стягнення нарахованої заборгованості по аліментах за судовим наказом, на виключення відомостей про останнього як про батька дитини з актового запису про народження дитини.
Відповідно до змісту статті 180 СК України зобов'язання утримувати дитину до досягнення нею повноліття мають саме батьки.
Аліментний обов'язок позивача був заснований на факті батьківства, а виключення відомостей про батька з актових записів про народження дітей у зв'язку з тим, що позивач не є біологічним батьком дитини, підтверджує, що позивач не є та не був батьком дитини.
Наслідком ухвалення судом рішення про виключення з актового запису про
народження дитини відомостей про позивача як батька дитини є, зокрема, відсутність у позивача від самого початку існування спірних правовідносин обов'язку утримання дитини.
Стаття 121 СК України містить загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини, за якими: права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У відповідності до норм статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Факт походження дитини від певної особи є підставою для виникнення у цієї особи обов'язків щодо виховання та утримання дитини, визначених розділом ІІІ Сімейного кодексу України у тому числі обов'язків щодо утримання дитини.
За загальним змістом цих норм обов'язок утримання дитини батьком дитини виникає з підстав походження дитини саме від цього батька або на підставі акта про визнання особи батьком.
Такого обов'язку у особи, яка не визнана батьком дитини не виникає.
Відповідно до частини 2 статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв'язку з тим, що ця особа не є біологічним батьком дитини, є обставиною, яка припиняє обов'язок утримання дитини з боку особи, яка була зазначена у свідоцтві про народження, як батько.
Норми цивільного права поділяються на норми матеріального та норми процесуального права.
За загальним поняттям нормами матеріального права є правові норми, які визначають права та обов'язки учасників суспільних правовідносин, правила їх суспільної поведінки та санкції за порушення цих приписів, а нормами процесуального права є правила про порядок реалізації норм матеріального права та вирішення судової справи (порядок розгляду справи в суді тощо).
При цьому норми матеріального права можуть міститься у законодавчому акті, який за загальним своїм змістом є процесуальним законом і навпаки, норми процесуального права можуть міститься у законодавчому акті, який за своєю суттю є матеріальним законодавчим актом.
Так, за правилами частини 4 статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
За своєю суттю зазначена норма права є нормою матеріального права, оскільки містить право особи на зміну правовідносин, визначених рішенням суду та умови і підстави такої зміни. Той факт, що вона міститься у процесуальному Законі суті цієї норми не змінює.
Отже, за змістом цієї норми права, особа з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі у випадку зміни будь-яких обставин, що впливають на її обов'язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов'язку. При цьому, зазначена норма не надає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому не можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів першочергово дитини, змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів, зокрема й виключення з акту про народження дитини відомостей про походження дитини від певної особи.
Вказаних висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 511/219/18.
Оскільки, як встановлено судом, рішенням суду, яке набрало законної сили, виключено відомості про позивача, як батька дитини, з актового запису про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд дійшов висновку, що у позивача відсутній обов'язок зі сплати аліментів, тому позовні вимоги в частині звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів та заборгованості по них підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно набутих аліментів, суд зважає на таке.
Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Вищевказаній нормі кореспондує стаття 1215 ЦК України, в якій вказано, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №753/15556/15-ц, зроблено правовий висновок про те, що за ст. 1212 ЦК України зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У постанові Верховного Суду від 04.11.2020 року у справі №382/1728/18 (провадження №61-9514св19) зазначено, що аналіз статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати. А зважаючи на те, що грошові кошти були набуті відповідачем як аліменти на утримання дітей на виконання судового наказу, тобто не безпідставно, та за відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття їх, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення їх з відповідача на користь позивача як безпідставно набутих.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На підтвердження стягнення з позивача аліментів у розмірі 29 924,98 грн, судом досліджено матеріали виконавчого провадження №69811833, зокрема, розпорядження другого відділу ДВС у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та відповідні платіжні інструкції, що підтверджують наведене.
Отже, суд встановив, що стягнення аліментів з позивача у розмірі 29 924,98 грн з січня 2024 по серпень 2024 року здійснено в межах відкритого виконавчого провадження №69811833 з примусового виконання судового наказу Миколаївського районного суду Одеської області (справа № 505/2656/21) на законній правовій підставі, а отже, відсутні правові підстави для можливості повернення цих коштів платнику аліментів в порядку, визначеному статтею 1215 ЦК України.
Отже, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України).
Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
В частині 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).
З наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються договором про надання правничої (правової) допомоги від 20.03.2024 № 3, укладеним між адвокатом Коренко Т.В. та ОСОБА_1 , розрахунком суми гонорару адвоката та квитанції, відповідно до яких вартість послуг складає 10000,0 гривень.
Враховуючи наведене, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, суд вважає що заявлені позивачем витрати у сумі 10 000,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим представником обсягом послуг у суді, затраченим ним часом на надання правничої допомоги, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачки підлягають стягненню витрати на сплату судового збору у сумі 1211,20 гривень.
На підставі ст.ст.2, 15, 1212, 1215 ЦК України, 180, 197 СК України, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 280-289 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Коренко Тетяна Володимирівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Другий відділ державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення від сплати аліментів та стягнення сплачених аліментів задовольнити частково.
Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 від сплати аліментів на дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих за судовим наказом Миколаївського районного суду Одеської області від 27.04.2022 року, ВП № 69811833, та від стягнення нарахованої заборгованості по аліментах по даному виконавчому провадженню.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 гривень судового збору та 5000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його складення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Другий відділ державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), адреса: вул.Героїв Небесної Сотні, 1А, м.Новий Буг, Баштанський район, Миколаївська область, 55601.
Повний текст судового рішення складено 24.06.2025.
Суддя: Андріюк І.Г.