Єдиний унікальний номер судової справи 201/1705/25
Номер провадження 1-кп/201/721/2025
21 квітня 2025 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
представник потерплої - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпрі клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого в межах кримінального провадження, внесеного 02 листопада 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000001406 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
встановив:
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться кримінальне провадження, внесене 02 листопада 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000001406 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого в межах вказаного кримінального провадження.
В обґрунтування доводів клопотання прокурор посилався на те, що враховані під час застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики, передбачені п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшилися і продовжують існувати.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду.
До того ж, на користь цього ризику вказує і поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 , який безпосередньо після дорожньо-транспортної події заперечував свою причетність до цієї події, розуміючи тяжкість і невідворотність покарання, усвідомлюючи, що в результаті його дій наступили тяжкі наслідки у вигляді смерті людини, стверджував, що за кермом автомобіля була його цивільна дружина ОСОБА_7 .
Крім того, в Україні введено військовий стан через агресію російської федерації проти України, що суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема, ускладнює належний виклик осіб та обумовлює можливість ОСОБА_5 переховуватись на тимчасово непідконтрольній території.
Про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику свідчить те, що ОСОБА_5 знайомий зі свідком ОСОБА_7 (його колишня цивільна дружина), яка своїми свідченнями доводить провину останнього у вчиненні інкримінованого злочину, та може вдруге незаконно впливати на останню з метою зміни показань.
Наведені обставини, на думку прокурора, свідчать про неможливість запобігання вказаним ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Тому, з метою запобігання спробам обвинуваченого ОСОБА_5 переховуватись від суду та незаконно впливати на свідка у кримінальному провадженні, останньому необхідно продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Таким чином, прокурор просила продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів, та посилаючись на п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, при постановленні рішення не визначати розмір застави.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала клопотання, просила його задовольнити та продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів, без визначення розміру застави.
Представник потерпілої - ОСОБА_4 залишив вирішення клопотання прокурора на розсуд суду.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 просила змінити її підзахисному запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, зважаючи на те, що хоча інкримінований ОСОБА_5 злочин і є тяжким, проте неумисний, останній раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки та постійне місце проживання і реєстрації. Крім того, ризики на які посилається прокурор, вже не існують. Змінив правову позицію та визнав свою вину у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди повністю.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав позицію свого захисника та просив застосувати інший більш м'який запобіжний захід.
Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та заперечення сторони захисту, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Так, під час розгляду клопотання встановлено, що відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2024 року до ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 27 лютого 2025 року, без визначення розміру застави, який в подальшому був продовжений судом.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на вимоги до ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, суд має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_5 висунуте обвинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого, за обставин, викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.
При цьому, не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинувачених в інкримінованому їм кримінальному правопорушенні, суд вважає, що, в даному випадку, є обов'язкова умова - conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачені вчинили злочин, що підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.
Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується під час судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання доцільності продовження застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_5 переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Так, обвинуваченому ОСОБА_5 висунуто обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 3 до 8 років, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Поряд із наведеним, судом враховуються і відомості про особу обвинуваченого, його особисті та соціальні обставини життя, зв'язки з суспільством та державою тощо.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а тому, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду.
На користь цього ризику вказує і посткримінальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 , який безпосередньо після дорожньо-транспортної події заперечував свою причетність до вчинення наїзду на пішохода, та усвідомлюючи, що в результаті цієї події настала смерть потерпілої, помінявся місцями із своєю співмешканкою ОСОБА_7 та пересів на заднє пасажирське сидіння, а остання сіла за кермо. В подальшому, ОСОБА_5 повідомив працівникам поліції, що за кермом була ОСОБА_7 . В судовому заданні обвинувачений ОСОБА_5 підтвердив ці обставини, спираючись на те, що у такий спосіб хотів уникнути штрафу, адже він підробляв у таксі.
Тим більше, обвинувачений зареєстрований у м. Кривій Ріг, фактично проживає у м. Дніпро із іншою цивільної дружиною, офіційно ніколи не працював і не має постійного законного джерела доходу, не одружений, що є тими обставинами, що свідчать про відсутність у ОСОБА_8 достатніх соціальних зв'язків.
Про наявність ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_5 знайомий зі свідком ОСОБА_7 (його колишня цивільна дружина), яка є свідком сторони обвинувачення і єдиним очевидцем дорожньо-транспортної пригоди, а тому обвинувачений може здійснити спроби впливу на останню з метою зміни показань на його користь.
В цьому контексті, суд враховує встановлений кримінальним процесуальним законом порядок отримання показань, зокрема на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи у судовому засіданні (ч. ч. 1. 2 ст. 23, ст. 224 КПК України).
При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Тож, за таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Таким чином, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин та даних про особу обвинуваченого, наведених у цьому рішенні, які дають достатні підстави дійти висновку про наявність ризиків можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду та незаконно впливати на свідка, які продовжують існувати дотепер.
Відтак, суд погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність існування цих ризиків доведеними у повній мірі.
Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченими злочину, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, суд приходить до переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, що виправдовує продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд не знаходить підстав для скасування або зміни застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому зважаючи на те, що строк дії попередньої ухвали про тримання під вартою закінчується 26 квітня 2025 року, вважає за доцільне продовжити тримання останніх під вартою строком на 60 днів до 19 червня 2025 року включно.
Посилання сторони захисту на те, що заявлені прокурором ризики не існують та втратили свою актуальність, а також на наявність у ОСОБА_5 міцних соціальних зв'язків, як на підставу для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, суд відхиляє з наведених у цьому рішенні підстав.
У відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, з огляду на те, що внаслідок дорожньо-транспортної події настала смерть потерпілої, суд не визначає розмір застави у вказаному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 183, 194, 196, 331, 369-372 КПК України,
постановив:
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 19 червня 2025 року включно.
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання ОСОБА_5 під вартою, є 19 червня 2025 року включно.
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 09 годині 00 хвилин 24 квітня 2025 року.
Суддя: ОСОБА_1