Справа № 682/1636/25
Провадження № 2-з/682/2/2025
25 червня 2025 року
Славутський міськрайонний суд
Хмельницької області у складі :
головуючого судді Мотонок Т.Я.,
за участю секретаря судових засідань Мелашенко О.В.
розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Славута заяву про забезпечення позову по цивільній справі № 682/1636/25 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Оліферук Жанна Антонівна до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (боргової розписки) та процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання,
24.06.2025 року до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області на розгляд надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Оліферук Ж.А. до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (боргової розписки) та процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Також, позивачем та її представником разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову по даній цивільній справі, відповідно до якої сторона позивача просить суд: забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики (боргової розписки) та процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову 475497,16 грн., які належать ОСОБА_2 , що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, а також на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.
В обґрунтування необхідності забезпечити позов позивач та її представник вказують, що 24.06.2022 року між сторонами - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - було складено письмову розписку про отримання грошових коштів, на підставі якої позивачка передала грошові кошти в сумі 3500 доларів США та 46000 грн. (в перерахунку - 1200 доларів США) в якості позики відповідачу, який відповідно до досягнутої домовленості зобов'язувався повернути ці кошти у строк до 01.08.2022 року. Крім того, 24.10.2022 року між сторонами було складено письмову розписку про отримання грошових коштів, на підставі якої позивачка передала грошові кошти в сумі 3500 доларів США в якості позики відповідачу, який зобов'язувався повернути ці кошти у строк до кінця серпня 2024 року, тобто до 31.08.2024 року. Кошти станом на 20.06.2025 року по жодній розписці не повернуто. Зазначене змушує позивачку звертатись до суду за захистом порушеного права на повернення коштів.
Так, у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 стягненню з відповідача ОСОБА_2 підлягають кошти в загальній сумі 475497,16 грн. боргу. З огляду на те, що ОСОБА_2 борг вчасно не повернув і протягом 2.5 років прохання борг повернути ігнорує, нерухомого майна, що зареєстровано на ньому, він не має, тому невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми, що заявлена у позовних вимог утруднить виконання рішення або зробить неможливим його виконання.
З огляду на те, що позивач звернулась до суду з позовом майнового характеру, відповідач до прийняття рішення у справі може вчинити дії для відчуження свого майна з метою ухилення сплати коштів позивачу у випадку задоволення позову, і як наслідок, призведе до неможливості позивачем поновити її порушені права та інтереси.
Відомості про рахунки боржника становлять банківську таємницю, тому позивачем заявлено вимогу щодо накладення арешту на грошові кошти боржника виключно в межах суми заявленої до стягнення, що не буде порушувати та необґрунтовано звужувати права та законні інтереси Відповідача.
Позивач та її представник вказують, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких я звертаюсь до суду.
У відповідності до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи в межах заявленої заяви, суд прийшов до наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
З Постанови Пленуму Верховною суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року за № 9 вбачається, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питання про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи взагалі стане не можливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухваленим тільки у відповідності до заявлених позовних вимог.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі № 904/1934/23, дійшов висновку, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).
У постановах Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
З урахуванням наведеного суд вважає, що наявні підстави для накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках у банківських та фінансових установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Разом із тим, не підлягає задоволенню заява в частині накладення арешту на рахунки, які будуть відкриті боржником у майбутньому, оскільки задоволення заяви в спосіб, вказаний судом, є достатнім для забезпечення позову.
Крім того такі вимоги з урахуванням майбутніх дій сторони чи державного виконавця під умовою не є належним способом забезпечення позову.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
Роз'яснити, що за приписами ч. 1 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Керуючись ст. ст. 149, 150, 153, 258, 259, 260, 261, 353-355 ЦПК України, суддя,
Заяву - задовольнити частково.
Забезпечити позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Оліферук Жанна Антонівна до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики (боргової розписки) та процентів за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, у справі № 682/1636/25, шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову - 475497,16 грн. (чотириста сімдесят п'ять тисяч чотириста дев'яносто сім гривень шістнадцять копійок), які належать ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), що знаходяться на рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, до набрання законної сили рішенням суду в цій справі.
В задоволенні іншої частини заяви - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали направити для негайного виконання та вжиття відповідних заходів приватному виконавцю та сторонам у справі.
Суд роз'яснює, що у відповідності до ч. 4 ст. 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до вимог ст. 153 ЦПК України, подання апеляційної скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову.
Суддя Мотонок Т. Я.