Справа № 462/7190/24
24 червня 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О.Б., секретаря судового засідання Глушко С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерне товариство «Укрзалізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків,
Представник позивача Гачак І.О. через систему «Електронний суд» звернувся до Залізничного районного суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 27 860,95 грн., як вартість неоприбуткованого дизельного палива та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наказу від 30.10.2019 року № 733/ос, був призначений на посаду головного механіка ВСП «Локомотивне депо Львів-Захід» та затверджував акти форми № 5-НП, перебуваючи у трудових відносинах з позивачем. Відповідно до Акта Державної аудиторської служби України № 05-21/6 від 29.01.2024 року, за результатами планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» та її відокремлених підрозділів за період з 01.07.2020 року по 30.06.2023 року, у тому числі ВСП «Служба локомотивного господарства» регіональної філії «Львівська залізниця», встановлено факти не оприбуткування дизельного пального. Зокрема, у зазначений період на підрозділи Львівської залізниці надійшло 208?531,73 тон дизельного пального, тоді як оприбутковано лише 207?649,58 тон, тобто на 882,15 тон менше, з яких 370,28 тон не оприбутковано у період з 01.07.2020 року по 07.04.2023 року. Вартість не оприбуткованого пального становить 21?962?682,98 грн, з яких 9?185?811,49 грн припадає на ВСП «Локомотивне депо Львів-Захід». Наведене, на думку позивача, свідчить про порушення відповідачем вимог фінансової дисципліни, що призвело до безпідставного списання коштів та втрати активів філії в зазначеному розмірі. Таким чином, унаслідок дій (бездіяльності) відповідача, за відповідні періоди часу вартість неприбуткованого дизельного пального по ВСП «Локомотивне депо Львів-Захід», за розрахунками Державної аудиторської служби України, становить 27 860,95 грн. У зв'язку з вищенаведеним просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 20.09.2024 року відмовлено у відкритті провадження за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерне товариство «Укрзалізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків.
За результатами розгляду апеляційної скарги представника позивача Гачака І.О., постановою Львівського апеляційного суду від 03.02.2025 року ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 20.09.2024 року скасовано та направлено матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 11.03.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за його зареєстрованим місцем проживання.
Таким чином, надсилання листа рекомендованою поштою на фактичну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним чином здійсненим, оскільки подальше отримання кореспонденції адресатом не залежить від волі та контролю відправника, зокрема й суду.
Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзиву на позовну заяву, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 був переведений на посаду головного механіка ВСП «Локомотивне депо Львів-Захід» згідно з наказом № 733/ос від 30.10.2019 року /а.с.15 зворот/.
Згідно з витягом з Акту № 05-21/6 від 29.01.2024 року, Державною аудиторською службою України проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності АТ «Укрзалізниця» та його філій за період з 01.07.2020 року по 30.06.2023 року, в тому й числі ВСП «Служба локомотивного господарства» регіональної філії «Львівська залізниця» (позивач), під час якої виявлено не обліковане дизельне пальне на суму 21 962 682,98 грн. Ревізія також охоплювала питання, викладені у зверненні Управління СБУ у Львівській області № 62/5/7-4720 від 20.11.2023 року щодо належного оприбуткування паливно-мастильних матеріалів /а.с.6-10/.
Оприбуткування паливно-мастильних матеріалів здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання., відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України затвердженого спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України і державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281).
Згідно з розділом 1 Інструкції № 281, зазначена інструкція встановлює: єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів. Крім цього, вимоги вказаної Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб-підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
Відповідно до п. 14.6 Інструкції № 281 кількість нафти і нафтопродуктів що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації.
Згідно з розділом 2 Інструкції № 281 норми природних втрат - це граничнодопустима величина безповоротних втрат нафтопродуктів, які виникають безпосередньо при товарно-транспортних операціях в наслідок супроводжуючих їх фізико-хімічних процесів, а також втрат що є неминучі на даному рівні стану використовуваного технологічного обладнання (втрат від випаровування через не щільності насосів, засувок, технологічного обладнання), а також втрат від налипання на внутрішні поверхні і обладнання резервуарів транспортних засобів і трубопроводів.
З метою належної організації обліку та зберігання паливно-мастильних матеріалів на базах, складах і коморах Укрзалізниці, а також для встановлення єдиного порядку обліково-розрахункових операцій з нафтопродуктами, наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 03.03.2005 року № 50-Ц затверджено «Настанову про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафтопродуктів на базах палива Укрзалізниці» (далі - Настанова № 50-Ц).
Згідно з п. 4.1.3.3 Настанови № 50-Ц, у разі застосування вантажовідправником і вантажоодержувачем нерівноцінних методів вимірювання маси нафтопродуктів у залізничних цистернах, розбіжність у межах допустимої похибки в бухгалтерському обліку не відображається, а оприбуткування здійснюється за документами вантажовідправника. Нормою природних втрат вважаються безповоротні втрати, що виникають під час товарно-транспортних операцій внаслідок фізичних процесів. Попереднє списання таких втрат за встановленими нормами заборонено.
Згідно з п. 5.2.6 Інструкції № 281 результати комісійного приймання нафти або нафтопродуктів оформлюються актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП,який складається одразу після приймання вантажу та затверджується керівництвом підприємства не пізніше наступного дня після його складання. Акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою № 5-НП є підставою для оприбутковування нафти і нафтопродуктів у складському обліку та відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в підзвіт матеріально відповідальних осіб. До контрольного заходу представлено залізничні накладні, акти на приймання паливно-мастильних матеріалів (форма № 5-НП), акти про прийом твердого палива і нафтопродуктів (форма № ФМУ-7) та прихідні ордери.
Згідно з п. 4.2.2.1 Інструкції № 281 об'ємно-масовим статичним методом визначається маса нафти і нафтопродукту за їх об'ємом, густиною та температурою. Об'єм нафти і нафтопродуктів визначається за допомогою градуйованих резервуарів та засобів вимірювань рівня нафти і нафтопродуктів у резервуарах, залізничних цистернах, танках суден або за повною місткістю мір (автоцистернах, причепах-цистернах, напівпричепах-цистернах).
Відповідно до п. 5.2.2 Інструкції № 281 маса нафти і нафтопродуктів визначається вантажоодержувачем у кожній цистерні.
Перевіркою правильності оприбуткування дизельного палива, здійснено по ВП «Локомотивне депо Львів-Захід» та встановлено, що згідно з актами на приймання паливно-мастильних матеріалів від 13.08.2021 року, (форма № 5-НП) визначення маси вантажу здійснюється об'ємно-масовим статичним методом /а.с.17-20/.
Вказаним актом Державної аудиторської служби України Акту № 05-21/6 від 29.01.2024 року встановлено, що оприбуткування паливно-мастильних матеріалів, в кількості меншій ніж зазначено у залізничній накладній здійснювалось у період з 01.07.2020 року до 07.04.2023 року.
Контрольним заходом встановлено, що за період з 01.07.2020 року по 30.06.2023 року для підрозділів Львівської залізниці надійшло дизельного пального в кількості 208 531,73 тон та оприбутковано зазначеного пального в кількості 207 649.58 тон, що на 882,15 тон менше, з яких 370,28 тон не оприбутковано в період з 01.07.2020 року по 07.04.2023 року.
Згідно з Додатком № 1 до позовної заяви № НЮ-1/1/1819 від 05.09.2024 року наведено розрахунок різниці між актами форми № 5-НП та відповідними накладними, а саме:
- за накладною № 43048842 - 6 615,27 грн (0,283 т),
- за накладною № 43048859 - 6 545,14 грн (0,280 т),
- за накладною № 34688549 - 6 849,38 грн (0,294 т),
- за накладною № 34688523 - 7 851,16 грн (0,337 т).
Загальна сума становить 27 860,95 грн (1,19 т) /а.с.5 зворот/.
Згідно з даними бухгалтерського обліку, відображено оприбуткування дизельного пального за вартістю, що відповідає кількості, яка зазначена в залізничних накладних (208 531,73 тон).
Вказана обставина також підтверджується зведеним розрахунком вартості неоприбуткованого дизельного пального по службі локомотивного господарства та службі приміських перевезень регіональної філії Львівської залізниці за період з 01.07.2020 року по 30.06.2023 року, згідно з яким вартість неоприбуткованого дизельного пального по ВСП «Локомотивне депо Львів-Захід» становить 9 185 811,49 грн. /а.с.13/.
Отже, із врахуванням вищенаведеного, всупереч вимог пунктів 5.1.1, 5,1.3 та 5.1.6 Постанови 281, пункту 7 Постанови № 686, за період з 01.07.2020 по 30.06.2023 підрозділами позивача не оприбутковано в повному обсязі кількості отриманого дизельного пального, що призвело до списання коштів на видатки (витрати) всупереч законодавству без отримання зазначених товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 21 962 682,98 грн. (в тому числі ВСП «Локомотивне депо Львів-Захід» - 9 185 811,49 грн.,) що призвело до втрати активів Філії на вказану суму.
Таким чином, за ці періоди часу з вини відповідача вартість неоприбуткованого дизельного пального по ВСП «Локомотивне депо Львів-Захід» становить 27 860,95 грн.
При обґрунтуванні позовних вимог за даним позовом щодо відшкодування шкоди, завданої товариству, позивач посилається на норми ст. ст. 1166 ЦК України.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Слід зазначити, що в п. 3 Постанови ВССУ «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю» № 12 від 11.12.2015 року зазначено, що у чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Судам слід пам'ятати, що тотожні, на перший погляд, поняття за правовою природою істотно відрізняються одне від одного. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 500/9201/18 (провадження № 61-19437св20), від 21 липня 2023 року у справі № 502/415/21 (провадження № 61-13193св22).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Тобто позивач при зверненні до суду самостійно визначає відповідність обраного ним способу захисту вимогам закону чи договору.
Однак, обрання позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок неодноразово робила Велика Палата Верховного Суду (зокрема, постанови від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19).
Оскільки відповідачем, на переконання позивача, було завдано матеріальну шкоду позивачу під час виконання ними своїх трудових обов'язків, тому положення ст. 1166 ЦК України не можуть застосовуватись до даних правовідносин.
З огляду на викладене, спірні правовідносини з відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, врегульовано нормами КЗпП України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).
Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 130 КЗпП України на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але небільше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві (стаття 132 КЗпП України).
Розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами (ст. 135-3 КЗпП).
Відповідно до ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Отже, виходячи з положень ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково (ч. 5 ст. 130 КЗпП).
Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність, а обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.
Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).
У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві. Наявність винних дій працівника доводить позивач.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації їх працівниками» суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах.
Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено між сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисних мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що спір стосується відшкодування майнової шкоди, завданої Акціонерному товариству «Укрзалізниця» під час виконання відповідачем ОСОБА_1 трудових обов'язків на посаді головного механіка (згідно наказу № 733/0с від 30.10.2019 року) за період з 01.07.2020 року по 30.06.2023 року. Із долучених до матеріалів справи копій актів на приймання паливно-мастильних матеріалів від 13.08.2021 року, (форма № 5-НП) вбачається, що такі затверджені ОСОБА_1 13.08.2021 року.
Позивач стверджує, що протиправні дії відповідача полягали в затвердженні актів форми №5-НП із недостовірними відомостями, внаслідок чого відбулося занижене оприбуткування пального. Як наслідок, було складено акт ДАСУ № 05-21/6 від 29.01.2024 року та надіслано вимогу № 000500-14/3832-2024 від 21.03.2024 року.
Водночас, у вказаному акті ДАСУ не зазначено, що саме дії відповідача, зокрема затвердження ним актів форми № 5-НП, стали прямою причиною втрати активів. Матеріали справи не містять доказів того, що дії або бездіяльність відповідача мали ознаки кримінально караних діянь або що його було притягнуто до юридичної відповідальності. Також відсутні належні докази, які б підтверджували наявність вини відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між його діями під час виконання трудових обов'язків і заподіяною шкодою. Без доведення, що саме своїми діями під час виконання обов'язків відповідач спричинив вказану шкоду, часткову відповідальність також застосовувати недоцільно.
Окрім цього, позивачем не доведено, хто саме вніс викривлені відомості до актів, не зазначено, яка саме особа або посадова особа зобов'язана була перевірити їх достовірність перед підписанням. Сам по собі факт підписання актів форми № 5-НП не може свідчити про спричинення шкоди без доведення, що зазначені у них відомості на момент підписання були неправдивими.
Позивачем також не надано жодного доказу, що підтверджує невідповідність зазначених в актах даних дійсності або що саме ці відомості призвели до втрати активів. Водночас, із самих актів убачається, що вони підписані комісією у складі трьох осіб і лише підписані відповідачем ОСОБА_1 , однак не доведено, що інші члени цієї комісії були притягнуті до відповідальності або визнані винними у внесенні недостовірної інформації.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрав спосіб захисту порушеного права та розпорядився своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи принцип справедливості, добросовісності, розумності цивільного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, згідно якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд доходить висновку, що понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору з відповідача не стягуються та покладаються на позивача.
На підставі викладеного, ст. ст. 3, 130-132, 134, 138 КЗпП України, керуючись ст. ст. 12,13,76-81, 89,141,247, 259,263-265,274 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерне товариство «Укрзалізниця» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов'язків відмовити.
Апеляційна скарга на рішення подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», ЄДРПОУ 40081195, адреса: 79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Постигач О.Б.