Єдиний унікальний номер судової справи 678/670/25
Номер провадження №1-кп-678-76/25
24 червня 2025 року селище Летичів
Летичівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченої ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 березня 2025 року за №12025243300000118, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка смт Летичів Летичівського району Хмельницької області, жителька АДРЕСА_1 , громадянка Українка, українка, не працююча, на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше не судима, утримується під вартою у ДУ «Хмельницький слідчий ізолятор»,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
встановив:
30 квітня 2025 року до Летичівського районного суду Хмельницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 березня 2025 року за №12025243300000118, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявила клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачена ОСОБА_4 та її захисник адвокат ОСОБА_5 заперечують щодо задоволення клопотання прокурора та просять обрати більш м'який запобіжний захід.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали, додані до клопотання, суддя приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02. 2006, №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до змісту п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до підпункту «c» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має задовольняти вимогу пропорційності, що викладено у рішенні ЄСПЛ від 18.03.2008 року у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), а тому тримання підсудних під вартою є необхідним для забезпечення їх присутності в суді, та інші, менш суворі заходи не є достатніми для досягнення цієї цілі, з урахуванням особи підсудних.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, обмеження прав особи може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Судом враховується, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, усвідомлює тяжкість висунутого обвинувачення, а також те, що їй загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, та його реальне відбування у місцях позбавлення волі, що дає обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачена переховуватиметься від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Існує також обґрунтований ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, щодо того, що перебуваючи на волі, обвинувачена ОСОБА_4 вчинятиме тиск, як психологічного так і фізичного характеру, шукаючи будь - які можливі шляхи впливу на потерпілого та свідків у вказаному провадженні, спонукаючи їх до зміни ними показів або відмови від дачі показів, з метою уникнення кримінальної відповідальності, або ж її пом'якшення.
Суддя погоджується із доводами прокурора, що перебуваючи на волі ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, тобто існує ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, адже обвинувачена тривалий час ніде не працює, не має постійної роботи чи іншого законного джерела прибутку, існуючи при цьому на нетрудові доходи, зловживає алкогольними напоями, не має стійких соціальних зв'язків, адже проживає одиноко, й позбавлена батьківських прав відносно малолітньої дитини, що в сукупності може спонукати її до продовження своєї злочинної діяльності. Крім того, вона вчинила злочин під час дії воєнного стану, що свідчить про її стійку антигромадську спрямованість та вказує на необхідність її ізоляції від суспільства.
Вище вказане підтверджує те, що перебування обвинуваченої ОСОБА_4 на волі унеможливить проведенню судового розгляду та може становити загрозу суспільним інтересам, життю і здоров'ю громадян та виключає можливість застосування до неї більш м'яких запобіжних заходів, передбачених КПК України, ніж тримання під вартою.
Суддя вважає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченій згідно санкції статті, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено.
Як зазначено у п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Оскільки злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_4 вчинено із застосуванням насильства, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суддя не визначає розмір застави при застосуванні запобіжного заходу у даному кримінальному провадженні.
Виходячи з вищенаведеного, враховуючи тяжкість та специфіку кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої, з метою забезпечення виконання процесуальних обов'язків та запобіганням вищенаведеним ризикам, ОСОБА_4 необхідно продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 197, 199, 331 КПК України суд,
постановив:
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити частково.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 21 серпня 2025 року включно.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Суддя: підпис ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_1