465/3061/25
2/465/2548/25
Іменем України
(заочне)
24.06.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м.Львова в складі головуючого судді Ванівського Ю.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м.Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Представник позивача в інтересах ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 06.10.2024 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 73493333 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 2.3 договору, позикодавець надає позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 14 500,00 грн. на строк 30 днів ( до 04.11.2024 року), із відповідною фіксованою процентною ставкою 0,225%, яка діє протягом строку договору, визначеного п.п. 2.2. п.2 договору. Процентна ставка за понадстрокове користування позикою (пеня) за день, відповідно до умов п.п. 2.4 договору становить 2,7 % в день. Пунктом 2.4 договору, сторони обумовили, що комісія за надання позики складає 15 % від суми наданої позики, що у гривневому еквіваленті складає 2175,00 гривень.
Пунктом 21 договору визначено, що договір укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно - телекомунікаційної системи, із застосування електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника, згідно Закону України «Про електронну комерцію» та із додатковим накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженого працівника позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу, згідно вимог Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику. Позикодавець на виконання умов договору надав позичальникові грошові кошти у сумі 14500,00 гривень строком на 30 днів шляхом перерахування на картковий рахунок. У зв'язку з неповерненням грошових коштів, заборгованість відповідача перед позивачем становить 24 700,75 грн., яка складається з:
заборгованості за основним боргом - 14 500,00 грн.;
заборгованість за несплаченими базовими процентами - 978,75 грн.;
заборгованість за несплаченими процентами на прострочену позику - 7047,00 грн.;
заборгованість за комісією - 2175,00 грн.
Відповідач зобов'язання за договором не виконав, а тому просить позовні вимоги задоволити.
Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 30.04.2025 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Так, як вбачається з матеріалів справи, відповідачу скеровувалася копія ухвали Франківського районного суду м.Львова від 30.04.2025 року, на адресу його останнього відомого місця проживання - АДРЕСА_1 , засобами поштового зв'язку рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610250173930, яке повернулось на адресу суду з конвертом з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Так, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю фізичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на фізичну особу.
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.2 ст.281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими главою 11 Заочний розгляд справи.
За таких обставин, відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
З'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на таке.
Згідно з ч.1, 2 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено,що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 06.10.2024 між ТзОВ «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики (з комісією за надання позики на умовах повернення позики в кінці строку позики) №73493333, в пункті 2 якого визначено основні параметри договору, а саме:
сума позики - 14500,00 грн.;
строк позики - 30 днів;
процентна ставка/день - 0,225%;
комісія за надання позики від суми наданої позики - 15,00%, що у грошовому виразі складає 2175,00 грн.
Договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 62245.
Довідкою ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» підтверджується, що ОСОБА_1 бува ідентифікований в інформаційно - телекомунікаційній системі .
Довідкою ТзОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 12.02.2025 року підтверджується прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомого АРІ - інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» відповідно до умов договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23.01.2018 року, укладеного між компанією та ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та завершення наступної операції: дата - 06.10.2024; номер платежу- 9c7006c5-6295-46f8-9673-1b2a7c2834be; сума - 14500,00 грн.; отримувач - Гелетій Остап - ЕПЗ номер НОМЕР_1 .
У порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, та у зв'язку із цим, у останнього утворилась заборгованість перед ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» у розмірі 24700,75 грн., яка складається з наступного: 14500 грн. заборгованість за основним боргом; 978,75 грн. заборгованість за несплаченими базовими процентами; 7047,00 грн. заборгованість за несплаченими процентами на прострочену позику; заборгованість за комісією 2175,00 грн.
Відповідно до ч. 1ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти.
Відповідно до ч.1,3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами ст.1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Враховуючи, що відповідачем прострочено виконання грошових зобов'язань в строки, передбачені умовами договору позики, доказів погашення заборгованості за укладеним договором позики відповідачем ОСОБА_1 суду не надано, суд вважає, що позивач набув права щодо стягнення заборгованості за договором позики №73493333 від 06.10.2024 року.
Щодо нарахування процентів за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першоїстатті 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другоюстатті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Отже, з урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за умовами договору позики, укладеного з відповідачем, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів, тобто протягом строку, на який були надані такі кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитами, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.
Оскільки Договором позики №73493333 від 06.10.2024 року визначений строк його дії, який становить 30 днів, саме протягом даного строку позивач ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.
Згідно з п. 2 договору сума позики 14500,00 грн, строк позики 30 днів, процентна ставка (базова) в день 0,225%. Дата повернення позики (останній день) - 04.11.2024. За понадстрокове користування позикою (її частиною) за день встановлена процентна ставка 2,70%.
З викладеного слідує, що оскільки протягом 30 днів (в межах строку дії Договору) позику не повернуто, то нарахування процентів здійснюється за процентною ставкою 0,225% на день від суми позики.
Таким чином, виходячи із суми позики у розмірі 14500,00 грн., узгодженої процентної ставки у розмірі 0,0225% за день та строку кредитування (строку договору) тривалістю 30 днів, заборгованість відповідача ОСОБА_1 по відсоткам за Договором становить: 978,75 грн.
Таким чином, у позивача відсутні правові підстави для нарахування процентів за користуванням кредитними коштами поза межами строку кредитування, а відтак суд приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за основним боргом - 14500,00 грн. та заборгованість за несплаченими базовими процентами в розмірі 978,75 грн.
Щодо стягнення із відповідача комісії то суду зазначає, що згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Щодо вимоги позивача про стягнення втрат на правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір №03-08/2023 про надання правничої допомоги від 03.08.2023 року, додаток №3 до Договору №03-08/2023 про надання правничої допомоги від 11.02.2025 року; акт приймання - передачі наданої правничої допомоги від 20.02.2025, платіжну інструкцію в національній валюті від 24.02.2025 р. №b4f7e5.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 3500 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Також, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача, слід стягнути 2164,12 грн. сплаченого судового збору, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст. ст.10, 11, 81, 141, 247, 263, 265 ЦПК України,суд,-
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" суму заборгованості за договором позики №73493333 від 06.10.2024 року у розмірі 17 653 (сімнадцять тисяч шістсот п'ятдесят три) гривні 75 копійок, яка складається: основна сума боргу - 14 500,00 грн., заборгованості за відсотками - 978,75 грн. та заборгованості за комісією - 2 175,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" 2 162 (дві тисячі сто шістдесят чотири) гривні 12 копійок на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем при поданні позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" 3500 (три тисячі пятсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Повний текст рішення складено 24 червня 2025 року.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів», код ЄДРПОУ: 39861924, адреса: 01010, м. Київ, площа Арсенальна, 1Б;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя Ванівський Ю.М.