Справа № 450/5745/24 Провадження № 2/450/901/25
"10" червня 2025 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:
головуючого - судді Данилів Є.О.
при секретарі Хохолик О.І.
з участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області - Григоришин А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області
про (предмет заяви):
стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України моральної шкоди у розмірі 1 200 000 грн.
підстава позову (позиція позивача):
ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2018 року задоволено його скаргу на бездіяльність посадових осіб Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зобов'язання до вчинення дій. Зобов'язано уповноважену особу Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області розглянути його заяву від 30 березня 2018 року відповідно до вимог ч.ч. 1 ст. 214 КПК України. Зазначив, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року його позовні вимоги до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України задоволено частково, стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України задоволено, а рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні його позовних вимог з причин незалучення до участі у справі в якості відповідачів відповідних органів прокуратури України та Національної поліції України. Таким чином, з 12 жовтня 2018 року по 15 грудня 2024 року ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2018 року не виконана та слідчих дій не розпочато. Зауважив, що вказаною бездіяльністю органів державної влади йому завдано моральну шкоду, яка виразилась у приниженні його честі і гідності, постійному перебуванні у стресі та хвилюванні, невизначеності невиконання судового рішення, що свідчить про тривалість порушення його прав. Таким чином, моральну шкоду оцінив у розмірі 1200000 грн.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив такі задоволити у повному обсязі.
Позиція відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області: представником відповідача ГУ НП у Львівській області Григоришин А.В. подано відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначено яким саме відповідачем завдано моральної шкоди, не обґрунтовано розмір такої, а також не надано доказів на підтвердження спричинення шкоди посадовими особами ГУ НП у Львівській області.
Позиція відповідача Державної казначейської служби: представником відповідача Державної казначейської служби України Стегній А.В. подано відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказав, що Державна казначейської служби України наділена лише повноваженнями щодо стягнення коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятий рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Відтак, Державна казначейської служби України може бути залучена лише в якості третьої особи, а не відповідачем у справі. Таким чином, відповідачем у справі слід залучити Державу в особі органу, яким на думку позивача йому заподіяна шкода. Крім цього вказав, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту та розміру завданої йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій/бездіяльності відповідачів.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії та рішення у справі.
18.12.2024 року ухвала про відкриття провадження.
Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.
30.03.2018 року ОСОБА_1 , звернувся до Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, просить внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, працівниками правоохоронних органів: прокурорів прокуратури Кравчика Р., ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 за попередньою кваліфікацією ч. 3 ст. 365, ч. 3 ст. 282, ч. 2 ст. 356 КК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10.04.2018 року, зобов'язано уповноважену особу слідчого відділу Шевченківського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області вчинити дії згідно з вимог ч. 1 ст. 214 КПК України за заявою ОСОБА_1 від 30.03.2018 року про вчинення кримінального правопорушення.
Листом Львівської місцевої прокуратури № 2, адресованому слідчому судді Шевченківського районного суду м. Львова від 27.04.2018 року № 06/10-1997, слідує, що 17.04.2018 року на адресу Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області надійшла ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10.04.2018 року. Дана ухвала Шевченківським ВП ГУНП у Львівській області розглянута та відповідний лист скерований ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10.04.2018 року, якою зобов'язано уповноважену особу слідчого відділу Шевченківського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області вчинити дії згідно вимог ч. 1 ст. 214 КПК України за заявою ОСОБА_1 від 30.03.2018 року про вчинення кримінального правопорушення, не виконана.
Щодо заявленого позивачем клопотання про винесення окремої ухвали про визнання зловживанням представником відповідача ГУ НП у Львівській області Григоришин А.В. процесуальними правами слід зазначити, що суд має право, а не обов'язок постановити окрему ухвалу. Враховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов'язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону. При цьому, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи. Із поданих представником відповідача ГУ НП у Львівській області Григоришин А.В. процесуальних документів не вбачається зловживання ним процесуальними правами, а тому суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.
При цьому, покликання представника відповідача ГУ НП у Львівській області Григоришин А.В. щодо відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження спричинення Дерко П.Є. моральної шкоди посадовими особами ГУ НП у Львівській області, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10.04.2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 саме щодо бездіяльності посадових осіб Шевченківського ВП ГУ НП у Львівській області стосовно невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та зобов'язано до вчинення дій. Зобов'язано уповноважену особу слідчого відділу Шевченківського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області вчинити дії згідно з вимог ч. 1 ст. 214 КПК України за заявою ОСОБА_1 від 30.03.2018 року про вчинення кримінального правопорушення.
Суд зазначає, що Шевченківський ВП ГУ НП у Львівській області перебував у структурному підпорядкуванні ГУ НП у Львівській області, працівники якого здійснювали свої повноваження у відділах/відділеннях, а Львівська місцева прокуратура № 2 перебувала у структурному підпорядкуванні Львівської обласної прокуратури.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Згідно ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Оскільки підставою звернення з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди є встановлена вищевказаним ухвалами протиправна бездіяльність уповноважених осіб Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення, то відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного суду України по справі № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема, бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк
Відповідно до ч. 1 ст. 307 КПК України, за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала. Відповідно до ч. 2 ст. 369 КПК України, ухвала є видом судового рішення.
Згідно ст. 8 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст. 18 ЦПК України).
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V), у зв'язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Як роз'яснено в п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З огляду на викладене, суд не може погодитися з поясненнями представника прокуратури Львівської області про недоведеність позовних вимог, оскільки судом встановлено, що ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду Львівської області не виконана, тобто Шевченківським ВП ГУНП у Львівській області не вжито заходів щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань в установленому законом (Кримінально-процесуальним кодексом) по заяві ОСОБА_1 від 30.03.2018 року.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
При цьому, згідно методичних рекомендацій «Про відшкодування моральної шкоди», наданих Міністерством юстиції України листом від 13.05.2004 року за №35-13/797, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Судом встановлено, що в результаті невиконання рішення суду, позивач, як заявник зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяви, чим були порушені його нормальні життєві зв'язки, що знаходиться в прямому причинному зв'язку із бездіяльністю органу досудового слідства.
У абз. 1 п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.
У п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, передбачено, що Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Згідно зі ст. ст. 25, 43 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно зі ст.48 Бюджетного кодексу України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.
Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди позивачу, враховує вимоги розумності та справедливості, а також ступінь доведеності та обґрунтованості позивачем розміру завданої шкоди, яку він зазнав, у зв'язку із невиконанням ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10.04.2018 року, у справі № 466/651/18, у зв'язку з чим вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити частково та стягнути на його користь з держави Україна в особі Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.
Твердження представників відповідачів, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження факту завдання моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки сам факт невиконання рішення суду впродовж 7-ми років, є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди, враховуючи, що йому доводилося докладати додаткових зусиль та витрачати час для відновлення порушеного права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 18, 13, 76, 77, 259, 263,265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, ст.ст. 2, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, 303, 307, 369 КПК України, ст.ст. 25, 43, 48 БК України, ст.ст. 19, 56, 124, 129 Конституції України, суд,-
ухвалив:
позовні вимоги ОСОБА_1 , - задоволити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 30 000, 00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.).
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повен рішення суду складено 19.06.2025 року.
Учасники справи:
Позивач : ОСОБА_1 , ІНПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач : Держава Україна в особі державної казначейської служби України, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646.
Відповідач : Головне Управління національної поліції у Львівській області, м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3.
СуддяЄ. О. Данилів