24 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/405/25 пров. № А/857/10361/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Іщук Л.П., Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 380/405/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Ланкевичем А.З. в м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (далі - ВДВС, відповідач) в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 08.12.2022 року про закінчення виконавчого провадження № 69272237.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а не виконано, відповідно оскаржувана постанова від 08.12.2022 року про закінчення виконавчого провадження № 69272237 є протиправною та підлягає скасуванню. Також суд першої інстанції повно і об'єктивно не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, зокрема актів огляду МСЕК та вищевказане судове рішення.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги.
Відповідач правом на участь у судовому засіданні не скористався, що з огляду на положення частини третьої статті 268 КАС України не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 року, позов ОСОБА_1 до Міжрайонної спеціалізованої Травматологічної медико-соціальної експертної комісії Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної медико-соціальної експертної комісії № 3 Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації про визнання неправомірним та скасування рішення МСЕК задоволено повністю.
Вказаним рішенням визнано протиправними та скасувати рішення Міжрайонної спеціалізованої Травматологічної медико-соціальної експертної комісії Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації від 27.08.2013 року та рішення Львівської обласної медико-соціальної експертної комісії № 3 Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації від 16.09.2013 року про невизнання ОСОБА_1 інвалідом у зв'язку з перенесеною травмою 06.01.2013 року внаслідок ДТП та зобов'язано Міжрайонну спеціалізовану Травматологічну медико-соціальну експертну комісію Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації повторно провести медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 на предмет інвалідності з 27.08.2013 року у зв'язку з перенесеною травмою 06.01.2013 року внаслідок ДТП.
15.08.2019 року Львівським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
На примусовому виконанні у Галицькому ВДВС у місті Львові ЗМУ МЮ перебуває виконавче провадження № 69272237 з примусового виконання виконавчого листа № 464/8399/16-а року, виданого Львівським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Міжрайонної спеціалізованої Травматологічної медико-соціальної експертної комісії Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації повторно провести медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 на предмет інвалідності з 27.08.2013 року у зв'язку з перенесеною травмою 06.01.2013 року внаслідок ДТП.
Постановою державного виконавця від 21.06.2022 року відкрито виконавче провадження № 69272237 з примусового виконання вищевказаного виконавчого документу. Пунктом 2 цієї постанови повідомлено боржника про необхідність виконання рішення суду протягом десяти робочих днів.
21.06.2022 року державним виконавцем надіслано боржнику вимогу про виконання вимог суду, а саме - повторно провести медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 на предмет інвалідності з 27.08.2013 року у зв'язку з перенесеною травмою 06.01.2013 року внаслідок ДТП.
30.11.2022 року на адресу відповідача надійшов лист КЗ ЛОР «ЛОЦ МСЕ» від 16.11.2022 року № 119, за змістом якого:
«…На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року по справі № 464/8399/16-а, міжрайонна спеціалізована травматологічна МСЕК провела повторну медико-соціальну експертизу ОСОБА_1 . Рішенням комісії ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю третьої групи з 23.08.2013 року по 01.09.2014 року (Акт огляду МСЕК № 1403/8 від 31.07.2019 року).
21.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до обласної МСЕК № 3 із заявою про повторну медико-соціальну експертизу на предмет визнання його особою з інвалідністю ІІ групи за вказаний період.
По узгодженню з ОСОБА_1 , обласна МСЕК № 3 направила його медичні та медико-експертні документи до Науково-дослідного інституту Реабілітації осіб з інвалідністю (м.Вінниця) на консультацію щодо ступеня обмеження життєдіяльності і групи інвалідності ОСОБА_1 в період з 23.08.2013 року по 01.09.2014 року (направлення від 16.09.2019 року № 03-11-1364/12).
Комісія Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю (м. Вінниця) прийшла до висновку, що «За наданою документацією даних для визнання гр. ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи у період з 23.08.2013 року по 01.09.2014 року немає».
Провівши медико-соціальну експертизу ОСОБА_1 , враховуючи консультативний висновок НДІ РІ № 1036 від 01.11.2019 року та наявні медичні документи, обласна МСЕК № 3 прийшла до висновку, що в період з 23.08.2013 року-01.09.2014 року у ОСОБА_1 були помірно виражені обмеження життєдіяльності особи, що й було підставою для визнання його особою з інвалідністю третьої групи. Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Звертаємо Вашу увагу, що вказані акт огляду МСЕК № 1403/8 від 31.07.2019 року та акт огляду МСЕК № 1364/12 від 07.11.2019 року, складені за результатами повторної медико-соціальної експертизи, ОСОБА_1 оскаржував у судовому порядку.
Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року у справі № 380/953/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2020 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до Міжрайонної спеціалізованої Травматологічної медико-соціальної експертної комісії Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації, Львівської обласної медико-соціальної експертної комісії № 3 Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» Департаменту охорони здоров?я Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішень у формі акту огляду МСЕК № 1403/8 від 31.07.2019 року та у формі акту огляду МСЕК № 1364/12 від 07.11.2019 року, зобов?язання встановити ІІ групу інвалідності.
При цьому, у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року у справі № 380/953/20 та у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2020 року зазначено, що «будь-яких порушень відповідачами норм Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності в частині порядку проведення медико-соціальної експертизи щодо позивача на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а судом не встановлено».
Таким чином, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 року у справі № 380/953/20 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2020 року констатовано правомірність повторного огляду ОСОБА_1 міжрайонною спеціалізованою травматологічною МСЕК від 31.07.2019 року (акт огляду МСЕК № 1403/8 від 31.07.2019 року) та встановлення йому III групи інвалідності на строк до 01.09.2014 року, причина інвалідності - загальне захворювання з ураженням ОРА, а також правомірність огляду його Обласною медико-соціальною експертною комісією № 3 від 07.11.2019 року та підтвердження висновків травматологічної МСЕК.
У зв?язку з вищенаведеним, повідомляємо Вас про те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 164/8399/16-а виконано повністю відповідно до норм чинного законодавства.».
08.12.2024 року державним виконавцем, відповідно до пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Суд першої інстанції у спірному рішенні вірно зазначив, що зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується зі спірною постановою, оскільки рішення згідно з виконавчим документом, на його думку, не виконано, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що незгода позивача з результатами проведеної міжрайонною спеціалізованою травматологічною МСЕК на виконання рішення суду у справі № 464/8399/16-а медико-соціальної експертизи щодо останнього не може слугувати підставою для скасування постанови від 08.12.2022 року про закінчення виконавчого провадження № 69272237, адже відповідне зобов'язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Враховуючи вимоги частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 129-1 Конституції України установлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення повинно бути виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
У пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
За позицією Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є одним із аспектів права на суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VІІІ).
Так, згідно з статтею 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За приписами пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Як передбачено частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII, державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Так, в силу частини другої цієї ж статті виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну "»Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
За приписами пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Так, у справі № 240/27324/23 Верховний Суд з аналізу наведених норм права висновував, що виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб'єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративне судочинство України, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли з приводу закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
Зі змісту позову слідує, що позивач вказує на протиправність оскаржуваної постанови державного виконавця з огляду на те, що рішення суду не виконане боржником у повному обсязі.
З аналізу наведених норм права висновується, що виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.
Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов'язаний пересвідчитися, що відповідне зобов'язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.
Водночас джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов'язання.
З матеріалів справи встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а, на виконання якого видано виконавчий лист, що є предметом спірного виконавчого провадження, зобов'язано Міжрайонну спеціалізовану Травматологічну медико-соціальну експертну комісію Комунального закладу Львівської обласної ради Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Львівської обласної державної адміністрації повторно провести медико-соціальну експертизу щодо ОСОБА_1 на предмет інвалідності з 27.08.2013 року у зв'язку з перенесеною травмою 06.01.2013 року внаслідок ДТП, на підставі чого було видано вказаний вище виконавчий лист.
На виконання вказаного виконавчого документу № 464/8399/16-а від 02.07.2019 року міжрайонна спеціалізована травматологічна МСЕК провела повторну медико-соціальну експертизу ОСОБА_1 , за наслідками якої позивачу встановлено третю групу інвалідності на строк до 01.09.2014 року. Вказане підтверджується актом № 1403/8 огляду медико-соціальною експертною комісією від 31.07.2019 року, у пункті 34 якого чітко зазначено обґрунтування експертного рішення - постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 року.
Наведене свідчить, що рішення суду виконано у спосіб та в порядку, які були встановлені виконавчим документом та, як наслідок, обґрунтованість винесення державним виконавцем спірної у цій справі постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення суду у справі № 464/8399/16-а виконано боржником.
При цьому, слід зазначити, що незгода апелянта з результатами проведеної міжрайонною спеціалізованою травматологічною МСЕК на виконання рішення суду у справі № 464/8399/16-а медико-соціальної експертизи щодо позивача не може слугувати підставою для скасування постанови від 08.12.2022 року про закінчення виконавчого провадження № 69272237, адже відповідне зобов'язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а.
Більше того, вищевказане рішення міжрайонної спеціалізованої травматологічної МСЕК у формі акту № 1403/8 від 31.07.2019 року, прийняте на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а, також було предметом оскарження у Львівському окружному адміністративному суді (справа № 380/953/20).
Вирішуючи спір, суд у рішенні від 14.04.2020 року зазначив: «…Враховуючи вищенаведене, оскільки під час проведення медико-соціальної експертизи щодо позивача на предмет інвалідності з 27.08.2013 року у зв'язку з перенесеною травмою 06.01.2013 року внаслідок ДТП на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2019 року у справі № 464/8399/16-а та встановлення за результатами проведеної експертизи ІІІ групи інвалідності відповідачами не було порушено порядку її проведення, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення відповідачів у формі акта огляду МСЕК № 1403/8 від 31.07.2019 року та № 1364/12 від 07.11.2019 року відповідають нормам Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, тобто прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, отже відповідають критеріям, які визначені ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
З огляду на вищенаведене, у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Відповідача 1 у формі акту огляду МСЕК № 1403/8 від 31.07.2019 року та Відповідача 2 у формі акту огляду МСЕК № 1364/12 від 07.11.2019 року слід відмовити.».
Відтак, слід погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що постанова державного виконавця Галицького ВДВС у місті Львові ЗМУ МЮ від 08.12.2022 року про закінчення виконавчого провадження № 69272237 з примусового виконання виконавчого листа № 464/8399/16-а, виданого 02.07.2019 року Львівським окружним адміністративним судом, є обґрунтованою.
Аналізуючи вищенаведене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що державний виконавець Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Марчишин Ю.А. діяв на підставі та в межах своїх повноважень, тому вимоги позивача про визнання протиправною та скасування постанови від 08.12.2022 року про закінчення виконавчого провадження № 69272237 є безпідставними.
Отже всі наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Апелянтом заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 464/8399/16-а.
У справі № 464/8399/16-а, яка перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції, переглядається ухвала від 09 квітня 2025 року, подана ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України, із заявою про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень - відповідачів на виконання рішення суду від 15 березня 2019 року.
На переконання колегії суддів вирішення справи, що розглядається, не залежить від розгляду заяви ОСОБА_1 щодо належного виконання рішення у справі № 464/8399/16-а.
Судом апеляційної інстанції вище викладені мотиви, чому суд вважає правильним рішення суду першої інстанції про відмову в позові у справі, що розглядається.
Ці мотиви жодним чином не пов'язані із законністю чи протиправністю дій відповідачів у справі № 464/8399/16-а.
Відтак, підстави для зупинення провадження у справі, що розглядається, відсутні.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2025 року у справі № 380/405/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. П. Іщук
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 24.06.25