24 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/5995/24 пров. № А/857/33688/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Калинич Я.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
15 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України від 18 серпня 2024 року прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (типу А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (типу Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 ; зобов'язати відділення інспекторів прикордонної служби (типу А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (типу Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволити перетин державного кордону України ОСОБА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 серпня 2024 року, уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (типу А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (типу Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 було прийнято рішення, яким відмовлено йому в перетинанні державного кордону, як підставу вказано: багатодітний батько, відповідно до БД «Оберіг» відсутня відстрочка від призову на військову службу. Вказує, що не погоджується із таким рішенням, оскільки для здійснення паспортного контролю надав посадовій особі Державної прикордонної служби України достатні документи для перетину державного кордону України, зокрема: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, військово-обліковий документ зі штрих-кодом, лист-відповідь вих.№4/5177 від 30.05.2024 року, виданий начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому зазначено, що згідно частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції Закону №2122-ІХ від 15.03.2022 року, ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації (відстрочка дійсна терміном 12 місяців), оригінали свідоцтв про народження трьох його неповнолітніх дітей.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи. Позивачем під час перетину кордону було надано військово-обліковий документ, однак у ньому відсутня відмітка про надання відстрочки від призову на військову службу. Також позивачем було надано відповідь на лист виданий начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому зазначено, що згідно частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції Закону № 2122-ІХ від 15.03.2022 року, ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації (відстрочка дійсна терміном 12 місяців). Проте, суд першої інстанції зазначив, що відповідь на лист не є доказом, що підтверджує факт надання військовозобов'язаному права на відстрочку від призову на військову службу, або надання права на перетин кордону, оскільки чинним законодавством чітко передбачено, що про наявність відстрочки робить запис у відповідному військово-обліковому документі. Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте відповідачем правомірно у межах його повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ним було надано посадовій особі Державної прикордонної служби України усі необхідні документи, які підтверджують його право на перетин державного кордону України на виїзд з України в умовах воєнного стану. Вказує, що рішення відповідача про відмову в перетинанні державного кордону України від 20 серпня 2024 року не містить посилання порушення норм ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзд в Україну громадян України», Правил перетинання кордону України громадянами України, затверджених постановою Кабміну України № 57 від 27.01.1995 року, відповідачем не вказано, які саме норми нормативних актів застосовано органом прикордонного контролю під час винесення спірного рішення. Вважає, що у зв'язку з тим, що обставини, заявлені відповідачем у відзиві на позовну заяву, не були підставою для відмови у перетині ним кордону, а оскаржене рішення прийнято без їх врахування, суд не може підміняти собою уповноважений на те орган та здійснювати перевірку таких обставин при дослідженні правомірності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 18 серпня 2024 року позивач прибув до пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України «Дякове», з метою перетину державного кордону України на виїзду з України.
Для здійснення паспортного контролю 18 серпня 2024 року позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України наступні документи:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , виданий 25.10.2016;
- військово-обліковий документ № НОМЕР_3 виданий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 03.06.2024 зі штрих-кодом;
- лист-відповідь вих.№ 4/5177 від 30.05.2024 року, виданий начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому зазначено, що згідно частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції Закону №2122-ІХ від 15.03.2022, ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації (відстрочка дійсна терміном 12 місяців);
- оригінал свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 серія НОМЕР_4 ;
- оригінал свідоцтва про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 серія НОМЕР_5 ;
- оригінал свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 серія НОМЕР_6 .
18 серпня 2024 року, начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (типу А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (типу Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 , прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, щодо ОСОБА_1 .
Як слідує із вищевказаного рішення, громадянину України ОСОБА_1 відмовлено у праві виїзду з України, у зв'язку з тим, що у базі даних «Оберіг» відсутня інформація про наявність у громадянина України ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначеному кореспондує стаття 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII), яка передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до ст.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
За змістом ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст.2 Закону № 389-VIII).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
У подальшому, воєнний стан був продовжений Указами Президента України та триває до часу розгляду даної справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила № 57).
Згідно з п.2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.п.2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих правил.
Згідно з п.8 «Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі - Порядок № 1455) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Поряд з цим, статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
- усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
- зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
- інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах 4 - 12 частини 1 цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
- здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
- наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
- жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
- військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
- працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Особи, зазначені в абзацах 4 - 8 частини 2 цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - Порядок № 921).
Відповідно до п.2 Порядку № 921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з п.16 Порядку № 921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів:
- для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
- для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку № 921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016 № 582/2016.
Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного в розумінні зазначеного вище положення є документами, що посвідчують особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначають належність його власника до виконання військового обов'язку.
Отже, із аналізу наведених вище законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, єдиними документами, що посвідчують факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Частинами 1, 3 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI) встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах 1, 3 статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Відповідно до п.3 ч.5 ст.2 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль забезпечується шляхом створення і використання баз даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну або яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також інших передбачених законом баз даних. Згідно зі ст.1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» основним завданнями Реєстру є, в тому числі, ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.
Згідно з частиною 1 ст.6 «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Керуючись п.34 ч.1 ст.7 «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, в тому числі, відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 учасниками експериментального проекту є Міністерство внутрішніх справ, Міністерство оборони, Міністерство юстиції, Державна міграційна служба, Адміністрація Державної прикордонної служби, Генеральний штаб Збройних Сил.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженого Постановою КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - експериментальний проект) шляхом електронної інформаційної взаємодії між національними електронними інформаційними ресурсами у цілях національної безпеки та оборони України;
Згідно з п.3 Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженого Постановою КМУ від 16 серпня 2024р. № 932 метою експериментального проекту є оптимізація та верифікація відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом обміну інформацією в цілях національної безпеки та оборони України.
Реєстру присвоєно шифр «Оберіг» відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15.04.2019 № 180 «Про прийняття на постачання та введення в експлуатацію Збройних Сил України автоматизованої системи Єдиного державного реєстру військовозобов'язаних, шифр «Оберіг».
Зі змісту оскаржуваного рішення судом першої інстанції встановлено, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 громадянина України ОСОБА_1 відмовлено у виїзді за кордон, у зв'язку з відсутністю у базі даних «Оберіг» інформації, про відстрочку від призову на військову службу.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно пункту 10 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 у графі 8 зазначається підстава (за наявності), за якою військовозобов'язаний або резервіст має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, а призовник - від направлення для проходження базової військової служби, відповідно до законів України.
Із матеріалів справи слідує, що позивачем під час перетину кордону було надано військово-обліковий документ № 280520241425317100005, виданий військовозобов'язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 03.06.2024 року (а.с.12).
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що у даному військово-обліковому документі № 280520241425317100005, відсутня відмітка про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу.
Також позивачем було надано відповідь на лист вих. № 4/5177 від 30.05.2024 року, виданий начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому зазначено, що згідно частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції Закону № 2122-ІХ від 15.03.2022 року, ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації (відстрочка дійсна терміном 12 місяців) (а.с.14).
Проте, колегія суддів зазначає, що відповідь на лист не є доказом, що підтверджує факт надання військовозобов'язаному права на відстрочку від призову на військову службу, або надання права на перетин кордону, оскільки чинним законодавством чітко передбачено, що про наявність відстрочки робиться запис у відповідному військово-обліковому документі.
Як зазначено вище, право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану.
Колегія суддів зауважує, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежене законодавством.
Таким чином, доводи скаржника про те, що ним було надано посадовій особі Державної прикордонної служби України усі необхідні документи, які підтверджують його право на перетин державного кордону України на виїзд з України в умовах воєнного стану, є необгрунтованими.
Решта доводів апеляційної скарги стосуються протиправності рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України від 20 серпня 2024 року прийнятого начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (типу А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (типу Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_6 щодо ОСОБА_1 , яке не є предметом розгляду у цій справі, тому вказаним доводам не може надаватись оцінка під час апеляційного розгляду цієї справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте відповідачем правомірно у межах його повноважень, а тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, щодо ОСОБА_1 , яким відмовлено йому у перетинанні державного кордону на виїзд з України, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Також колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення про заборону виїзду є разовим і при пред'явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України за наявності на це законних підстав.
У зв'язку з відмовою у визнанні протиправним та скасування рішення відповідача від 18.08.2024, не підлягає задоволенню взаємопов'язана похідна позовна вимога про зобов'язання відділення інспекторів прикордонної служби (типу А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (типу Б) ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволити перетин державного кордону України ОСОБА_1 .
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року у справі № 260/5995/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар