24 червня 2025 року
м. Рівне
Справа № 949/1818/24
Провадження № 22-ц/4815/782/25
Головуючий у Дубровицькому районному суді
Рівненської області: суддя Тарасюк А.М.
Заочне рішення суду першої інстанції ухвалено
04 листопада 2024 року в м. Дубровиця
Рівненської області
(фіксування судового засідання за допомогою
звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось).
Повний текст рішення складено: 17 вересня 2024 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 04 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" (далі - ТОВ "ФК "Фінтраст Україна") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 43 720,34 гривень, з яких: сума кредиту склала 10 252,25 гривні, сума процентів за користування кредитом - 23 063,07 гривні.
Свої вимоги позивачем мотивовано тим, що за укладеним в електронній формі кредитним договором з Товариством з обмежено відповідальністю "Авентус Україна" (далі - ТОВ "Авентус Україна") у ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яка у зв'язку з отриманням ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" прав на грошову вимогу підлягала стягненню на користь кредитора в судовому порядку.
Заочним рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 04 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" суму заборгованості за договором №6890102 від 23 липня 2023 року про надання споживчого кредиту в розмірі 43 720,34 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" 2 422,40 гривень сплаченого судового збору та 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2024 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення.
На рішення суду ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставин справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначалося про те, що всупереч твердженням суду попередньої інстанції відповідач не був належно повідомлений про час і місце розгляду справи, не отримував позовної заяви з копією ухвали про відкриття провадження у справі, а, отже, не зміг скористатися своїм правом на правову допомогу та заперечити проти позовних вимог.
Крім того, суд не врахував того, що позивачем не було надано жодних первинних облікових бухгалтерських документів, які б підтверджували факт перерахування кредитних коштів за кредитним договором.
При цьому сама надана довідка від ТОВ "Контрактовий дім" про переказ грошових коштів не містить ідентифікуючої інформації позичальника, а тому є неналежним доказом. Натомість згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік", а також усталеною правовою практикою Верховного Суду належними доказами видачі коштів є банківські документи, а саме виписки, меморіальні ордери тощо.
Не досліджено судом першої інстанції й тієї обставини, що укладений між сторонами договір не можна вважати договором приєднання, адже відсутній факт погодження інших його частин відповідачем. Тому з огляду на ст.ст. 207, 1055 ЦК України недотримання письмової форми договору призводить до його нікчемності.
Також залишилося поза увагою суду те, що позивачем не підтверджено факту отримання права грошової вимоги, оскільки до наданої копії укладеного між ТОВ "ФК "Фінтраст Україна" та ТОВ "Авентус Україна" договору факторингу не додано необхідних додатків - реєстру боржників, акти прийому-передачі тощо.
При цьому заявник вважав хибним розрахунок заборгованості за кредитним договором, позаяк нарахування відсотків було здійснено поза межами строку кредитування і всупереч п.5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" було встановлено щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, а саме понад п'ятдесят відсотків вартості продукції (послуг) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Посилався й на те, що результатами вирішення спору судом першої інстанції стягнуто непропорційно велику суму витрат на правничу допомогу, які до того ж не були підтвердженні належними та достатніми доказами.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався, хоча йому про це роз'яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06 травня 2025 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2023 року між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір №6890102 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого позичальник отримав кредит у розмірі 15 000 гривень строком на 360 днів, зі сплатою 1,99% в день від суми кредиту за кожний день користування кредитом за стандартною ставкою та 1,493% за зниженою процентною ставкою, що застосовувалася за певних умов. Договір було підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора С6841.
Відповідно до розрахунку заборгованості її загальний розмір становив 43 720,34 гривень з яких: 10 252,25 гривень - сума кредиту, 33 468,09 гривень - сума процентів за користування кредитом.
27 травня 2024 року між ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "ФК " "Фінтраст Україна" укладено договір факторингу №27.05/24-Ф, за умовами якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №6890102 в загальному розмірі 33 315,32 гривень.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах тощо; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; він підписаний стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування між сторонами відповідних прав та обов'язків, а тому і наявності підстав для захисту прав нового кредитора в судовому порядку.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку ,коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Між тим, будь-яких доказів на обґрунтування своїх заперечень проти позову, в т.ч. і щодо відсутності вини та зобов'язань, ОСОБА_1 не надав, а матеріали справи їх не містять.
Із дослідженого кредитного договору видно, що він відповідає законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Підстав вважати, що між сторонами не виникло та не існувало кредитних правовідносин, судом не встановлено.
Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 були використані первісним кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього протиправних кримінально-караних дій він не звертався.
Поготів, надана банком-емітентом, де обслуговується позичальник, копія платіжної інструкції від 24 липня 2023 року підтверджувала зарахування на його рахунок суми кредитних коштів.
Колегією суддів відхиляються аргументи апеляційної скарги про нарахування заборгованості за відсотками поза межами узгодженого строку кредитування, позаяк сторонами було обумовлено такий строк в 360 днів та саме в його межах було здійснено нарахування відсотків первинним кредитором.
Також не заслуговують на увагу доводи з того приводу, що позивачем не підтверджено факту отримання права грошової вимоги, оскільки в матеріалах справи були наявні всі необхідні документи, а саме копія укладеного між кредиторами 27 травня 2024 року договору факторингу №27.05/24-Ф (а.с. 44-49), платіжних інструкцій про сплату погоджених контрагентами договору грошових сум на його виконання (а.с. 50-52 зворот), акт за цим договором (а.с.49 зворот), витягу з реєстру боржників щодо ОСОБА_1 (а.с. 77 зворот).
Всупереч твердженням заявника не підлягає до застосування при нарахуванні заборгованості норма п.5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", адже ця матеріально-правова норма пов'язується з неустойкою за невиконання зобов'язань за договором. Натомість кредитором заявлено до стягнення тіло та проценти за кредитним договором.
Разом з тим апеляційним судом встановлено відсутність підстав для стягнення нарахованих саме новим кредитором відсотків упродовж 51 дня в період з 27 травня 2024 року, тобто з дня отримання права вимоги, до 16 липня 20244 року.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.
Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
27 травня 2024 року між ТОВ "Авентус Україна", як клієнтом, та ТОВ "ФК "Фінтраст Україна", як фактором, укладено договір факторингу № 27.05/24-Ф, згідно з яким клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вказаним кредитним договором.
За умовою п.1.1. договору факторингу позивач (фактор) зобов'язувався передати грошові кошти в розпорядження ТОВ "Авентус Україна" за плату, а клієнт - відступити право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить первинному кредитору.
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 та є невід'ємною частиною договору.
Згідно з п.1.2 договору факторингу перехід від ТОВ "Авентус Україна" до позивача вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого позивач стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
В договорі факторингу визначено перелік договірної термінології, що використовуються в ньому.
З огляду на відповідні терміни заборгованість - це грошові зобов'язання боржників перед клієнтом, що містяться у реєстрі боржників, які належать до сплати клієнту боржниками у зв'язку з наданими кредитами. До заборгованості включається сума основного зобов'язання (повернення кредиту), плата за кредитом (плата за процентною ставкою), відповідальність за порушення грошових зобов'язань та інші платежі згідно кредитних договорів.
При цьому право вимоги - це права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів.
Тобто в розумінні договору факторингу позивач отримав право грошової вимоги до боржника саме в розмірі, який чітко визначений у реєстрі боржників.
Відповідно до витягу з реєстру боржників (додатку №1 до договору факторингу) первісний кредитор відступив позивачу право вимоги до відповідача за сумою заборгованості в розмірі 33 315,32 гривень, з яких 10 252,25 гривень - за тілом кредиту, а 23 063,07 гривень - за відсотками.
Тим паче, первісний кредитор припинив нарахування відсотків боржнику з 19 грудня 2023 року, тобто за п'ять місяців до відступлення права вимоги позивачу, тому подальше нарахування передбачених кредитним відсотків ним є необґрунтованим й з цих міркувань.
З огляду на наведене нарахована позивачем (новим кредитором) заборгованість за відсотками в сумі 10 405,02 гривень до стягнення не підлягала.
За цих обставин оскаржуване рішення слід змінити, зменшивши розмір стягнутої судом попередньої інстанції заборгованості.
Апеляційний суд погоджується із твердженнями автора апеляційної скарги про те, що розмір стягнутих з нього судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу не відповідає встановленим для цього законодавчим засадам.
Витрати на правничу допомогу несе кожна сторона, якщо допомога не надається за рахунок держави. Після розгляду справи такі витрати розподіляються разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат визначається згідно з договором про правничу допомогу та підтверджується доказами (опис робіт, рахунки, витрати тощо). Суд враховує для оцінки витрат складність справи, час, обсяг послуг, ціна позову, значення справи для сторони. Суд може зменшити витрати, якщо вони є неспівмірними, за клопотанням іншої сторони, яка має довести не співмірність (ст. 137 ЦПК України).
Між тим, розподіл витрат відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України залежить й від обґрунтованості та пропорційності витрат, поведінки сторін у процесі (зловживання правами, затягування), спроб вирішення спору мирним шляхом.
Також відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Проте наявні в матеріалах справи відповідні докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат і є непропорційними до складності справи для адвокатів і виконаних ними робіт, а також позовним вимогам.
Представництво адвокатом здійснювалось в типовій справі незначної складності, де позивачем є його довіритель, а спір виник із стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту з одного боржника, із значної кількості в інших судових справах, з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких заявлено тотожні вимоги.
Отже, заявлена до стягнення сума грошових витрат є очевидно завищеною і підлягає зменшенню, позаяк виконані адвокатами роботи не потребували багато часу та були не складними.
Тому апеляційний суд вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу за послуги адвоката в суді попередньої інстанції з урахуванням результатів перегляду справи апеляційним судом повинен становити 2 000 гривень.
Матеріалами справи з'ясовано, що при пред'явленні позову в електронній формі та поданні апеляційної скарги засобами поштового зв'язку судовий збір сплачено у встановлених законодавством порядку і розмірі, а саме в сумі 2 422,40 гривень та 4 542 гривні відповідно.
З огляду на ці обставини з відповідача на користь позивача підлягало б до стягнення 1845,89 гривень судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог (33315,32*2422,40?43720,34).
За результатами ж розгляду апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1080,95 гривень судового збору пропорційно до її задоволених вимог (10405.02*4542?43720,34).
При цьому норма ч.10 ст. 141 ЦПК України визначає, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Беручи до уваги надану процесуальним законодавством для суду можливість здійснення взаємозаліку судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач повинен компенсувати позивачу 764,94 гривень судового збору за результатами перегляду справи судом апеляційної інстанції (1845,89-1080,95).
Мотивом для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 04 листопада 2024 року змінити.
Зменшити стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №6890102 від 23 липня 2023 року з 43 720 (сорок три тисячі сімсот двадцять) гривень 34 копійки до 33 315 (тридцять три тисячі триста п'ятнадцять) гривень 32 копійок.
Здійснити перерозподіл судових витрат в справі та скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна" 764 (сімсот шістдесят чотири) гривні 94 копійки судового збору та 2000 (дві тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Україна"; код ЄДРПОУ 44559822; адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2.
Відповідач: ОСОБА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.О.Гордійчук