Справа № 620/3670/25 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
23 червня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 за червень 2023 року додаткової винагороди збільшеної до 30000 грн, у відповідності до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду за червень 2023 року збільшену до 30000 грн, у відповідності до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року за №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 21000 гривень 00 коп.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не встановив переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом своїх прав, тому не визнає поважними вказані позивачем причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
Окрім цього, суд зазначив, що позивачем не надано належних та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог, а саме: проходження ним військової служби з 05.05.2020 у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ); заступання у червні 2023 року у наряди з охорони Державного кордону України, виконуючи бойові завдання, які ставилися керівництвом НОМЕР_3 прикордонної застави НОМЕР_4 прикордонної комендатури НОМЕР_2 прикордонного загону, відповідно до бойових розпоряджень командуванням угрупування військ оборони, щодо пошуку, виявлення та знищення диверсійно-розвідувальних груп ворога і виявлення та вогневого ураження повітряних цілей; зняття 21.06.2023 з прикордонного наряду, щодо виконання бойового завдання з охорони та оборони Державного кордону України, у зв'язку з виданням наказу командира НОМЕР_2 прикордонного загону про звільнення його з посади та припинення військової служби, на підставі внесених відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелент зазначає, що лише з моменту отримання відповіді та розрахункового листа за січень, червень 2023 (лист від 03.03.2025 №09/ЗПІ-2/5) йому стало відомо про порушення прав на вказану винагороду.
Апелянт стверджує, що саме дата отримання листа стала початком перебігу строків.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025 та 27.05.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року позовну заяву залишено без руху, встановлено, що позивач просить суд зобов'язати відповідача виплатити виплатити додаткову винагороду за червень 2023 року збільшену до 30000,00 грн, у відповідності до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 21000,00 грн, проте до суду звернувся лише 02.04.2025 (відповідно до вхідного штампу суду), що свідчить про пропущення позивачем строку звернення до суду. Тобто позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.
Позивачу надано 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для надання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вказаної ухвали суду від позивача надійшла заява, в якій останній зазначив, що лише з моменту отримання відповіді та розрахункового листа за січень, червень 2023 (лист від 03.03.2025 №09/ЗПІ-2/5)йому стало відомо про порушення прав на вказану винагороду.
Суд першої інстанції приймаючи ухвалу про повернення позовної заяви від 14.04.2025 зазначив, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті.
При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами другою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства АС України.
Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
У п. 77 постанови Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд дійшов висновку, що: "початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)."
Суд першої інстанції не встановив, чи під час проходження служби такі відомості роботодавцем надавалися/не надавалися.
Разом з цим оскаржувана ухвала суду першої інстанції свідчить про те, що суд першої інстанції не встановив дату одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Процесуальними нормами закріплено обов'язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд повертає таку позовну заяву, або залишає її без розгляду (у випадку встановлення факту пропуску строку звернення до суду після відкриття провадження), не розглядаючи справу по суті позовних вимог.
Оскільки суд першої інстанції не встановив дати, з якої розпочався перебіг тримісячного строку для подання адміністративного позову, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви.
Крім того, в ухвалі Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 про залишення без руху зазначено, що частиною п'ятою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема: 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Позивач зобов'язаний разом з позовною заявою подати докази, якими він обґрунтовує свої вимоги та підтверджує обставини, за яких на його думку відбулось порушення його прав.
Приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд зазначив, що позивачем не надано належних та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог.
З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною шостою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що в позовній заяві зазначаються:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень;
4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;
11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Перелік документів, що додаються до позовної заяви визначено статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини четвертої названої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до п. 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з п. 2 частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати докази, а відповідно до п. 4 частини п'ятої вказаної статті, учасники справи зобов'язані подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною четвертою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що відсутність певних доказів у справі не є підставою для залишення позовної заяви без руху.
Суд не позбавлений можливості витребувати докази після відкриття провадження. При цьому частиною шостою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України прямо передбачено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Звертаючись до фактів цієї справи, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, припустився порушення норм процесуального закону.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та матеріали справи у зв'язку із чим суд прийшов до помилкового висновку щодо повернення позовної заяви.
Згідно із статтею 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відповідно до частини третьої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
За таких обставин ухвала Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.04.2025 постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а справа №620/3670/25 направленню до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії судді
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі №620/3670/25 - скасувати.
Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді О.В.Карпушова
В.Ю.Ключкович