24 червня 2025 р. Справа № 440/11251/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 07.04.25 по справі № 440/11251/24
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо не достатнього розгляду звернень позивача та не вчинення в межах своїх повноважень дій, щодо поновлення порушених прав;
- зобов'язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розглянути повторно звернення позивача від 05.09.2024 р. та вжити заходів щодо відновлення порушених прав позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.09.2024 р. ОСОБА_1 засобами електронної пошти було подано звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в якому він просив у межах повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вжити заходів щодо забезпечення (поновлення) прав, свобод, честі та гідності позивача щодо запобігання та припинення протиправних дій та порушення Конституції та Законів України керівництвом військової частини НОМЕР_1 . Позивач 11.09.2024 р. на свою електронну пошту отримав лист (відповідь) на його звернення від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, де було зазначено, що відповідь з порушених у зверненні питань була надіслана на адресу електронної пошти позивача за вихідним № 51803.4/С-29968.3/24/42.2.2 від 29.08.2024. Позивач вважає протиправними дії та бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду його звернення, тому й звернувся з цим позовом до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо неналежного розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.09.2024 р.
Зобов'язано Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.09.2024 р.
Стягнуто з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що позивач неодноразово звертався з одними і тими ж питаннями до відповідача, а саме із питаннями невиконання військовою частиною НОМЕР_1 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 440/294/24 стосовно розгляду рапорту та вжиття заходів із звільнення його з військової служби, що не було досліджено судом першої інстанції, а відповідно, не враховано під час прийняття оскаржуваного рішення.
Позивачу було роз'яснено про необхідність надати стройовій частині військовий квиток військовослужбовця, пройдений обхідний лист та рапорт на здачу посади, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.
Так, на думку відповідача, під час опрацювання всіх звернень позивача відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян», надавши обґрунтовані відповіді в межах строків їх надання.
Ураховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме судом не досліджено зміст питань, порушених позивачем перед відповідачем, а також не надано оцінку відповідям відповідача, рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів першого та третього частини першої статті 317 КАС України підлягає скасуванню.
Крім того, апелянт звертає увагу, що позивачем не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповідей, викладених у листах відповідача. Водночас судом першої інстанції прийнято рішення без будь-яких обґрунтувань, а саме необґрунтовано визнано протиправними дії Уповноваженого щодо неналежного розгляду звернення позивача від 05.09.2024 без зазначення, які саме дії відповідача є протиправними та в чому полягає їх протиправність. Також безпідставно судом першої інстанції зобов'язано Уповноваженого повторно розглянути звернення позивача від 05.09.2024, оскільки відповідь на зазначене звернення та інші аналогічні відповідачем позивачу вже надано.
Відповідач наголошує, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та обрав для позивача такий спосіб захисту, який жодним чином не поновлює право позивача, оскільки воно відповідачем не порушувалось, що також є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.
Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач вважає зазначене рішення таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, оскільки Уповноважений Верховної Ради з прав людини не розглянув належним чином згідно чинного законодавства України інформаційний звернення ОСОБА_1 , а права останнього та його законні інтереси не відновлені та потребують поновленню.
Посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, позивач просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.09.2024 року ОСОБА_1 , засобами електронної пошти, було подано звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини де було вказано: У зв'язку з неодноразовим свідомим та умисним порушенням чинного законодавства України, невиконань Судових рішень, зневаги до Держави та її органів з нанесенням збитків, порушенням моїх прав закріплених Конституцією України, Законами України, Указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, прошу у межах повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вжити заходів щодо забезпечення (поновлення) моїх прав і свобод, честі та гідності закріпленими вище згаданими документами та припинення заходів психологічного насилля наді мною та моєю родиною, викладена суть порушень та вжитих заходів, а також прохання: В межах повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вжити заходів щодо запобігання та припинення протиправних дій та порушення Конституції та Законів України керівництвом військової частини НОМЕР_1 .
У зазначеному зверненні, позивач також зазначав, що рапорт на звільнення з військової служби з усіма підтверджуючими документами та військовим квитком був поданий до військової частини НОМЕР_1 ще 18.04.2023 року. На сьогодні позивач не звільнений з військової служби з невідомих для нього причин, оскільки військова частина НОМЕР_1 повністю ігнорує рапорти та звернення. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не прийняття за розглядом рапорту рішення щодо проведення звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку ВЛК про не придатність до військової служби та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.08.2023 року та прийняти відповідне рішення (наказ) за результатами розгляду з урахуванням висновку суду. Рішення суду набрало законної сили 20 липня 2024 року, однак на сьогоднішній день воно не виконане.
Крім цього, у зверненні до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, позивач зазначав, що за час служби зіткнувся з несвоєчасним та не у повному обсязі фінансовими виплатами. Документи надані частиною не завжди відповідають дійсності. На сьогоднішній день відсутнє посвідчення УБД хоча на вимогу частини були надані усі документи, не надається направлення на МСЕК, не виплачена у повному обсязі додаткова винагорода за час перебування на лікуванні у зв'язку з пораненням, не видана довідка (котра відповідає дійсності) про безпосередню участь у бойових діях, вже понад рік з незрозумілих причин відсутнє належне грошове забезпечення та становить 652 грн. на місяць. На жодне з питань чи звернення не надається відповідь, позивач позбавлений можливості лікуватися, має потребу у оперативному втручанню та сторонньому догляді, відсутній слух та зір, має проблеми з хребтом та кульшовим суглобом, має потребу у супроводженні оскільки втратив здатність спілкування, позбавлений права на соціальний захист, немає можливості скористатися пільгами для військовослужбовців, тривалий час грошове забезпечення складає 652 грн., що є нижче прожиткового мінімуму хоча має на утриманні неповнолітню дитину.
З огляду на вищезазначене, просив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вжити заходів щодо запобігання та припинення протиправних дій та порушення Конституції та Законів України керівництвом військової частини НОМЕР_1 .
11.09.2024 р. на електронну пошту позивача надійшов Лист (відповідь) від Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини вихідний №54972.4/С-32561.3/24/42.2.2 від 11.09.2024 року. В зазначеному листі було повідомлено, що «за результатами розгляду Вашого повторного звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо невиконання військовою частиною НОМЕР_1 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 440/294/24, повідомляємо, що відповідь з порушених у ньому питань була надіслана на зазначену Вами адресу електронної пошти за вихідним № 51803.4/С-29968.3/24/42.2.2 від 29.08.2024 (додається)».
Позивач зазначає, що за результатами розгляду його звернення, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини свідомо проігнорував викладені у зверненні порушення, у зв'язку з чим і звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.09.2024 р. було допущено порушення статті 17 Закону України № 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо неналежного розгляду звернення позивача від 05.09.2024 р. та зобов'язання повторно розглянути звернення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 27 Конституції України встановлено: кожна людина має невід'ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення врегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За змістом частин 1, 3 статті 3 Закону № 393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно з частинами 1, 6, 7 статті 5 Закону № 393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
За змістом частин 1, 3 статті 7 Закону № 393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 15 Закону № 393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 цього ж Закону визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся з заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
За змістом частини 1 статті 19 Закону № 393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
- об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 23.12.1997 року №776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (далі - Закон №776/97-ВР), Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №776/97-ВР метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню.
Положеннями ст. 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР встановлено, що Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб.
Частиною 5 статті 14 Закону №776/97-ВР визначено, що Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.
Статтею 16 цього визначено, що Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує, зокрема, за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників.
За приписами ст. 17 Закону №776/97-ВР, Уповноважений сприймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".
Відповідно до статті 17 Закону № 776/97-ВР Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
При розгляді звернення Уповноважений:
1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;
2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;
3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;
4) відмовляє в розгляді звернення.
Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.
У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 160/11446/21 Верховний Суд зауважував, що Уповноважений ВРУ при розгляді звернення наділений окресленим у статті 17 Закону № 776/97-ВР переліком повноважень. Прийняття відповідачем одного із визначеного цією статтею рішення при розгляді звернення є таким, що розглянуте відповідачем у межах строку, передбаченого Законом № 393/96-ВР.
Так, у постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 160/11446/21 зазначено:
"Аналізуючи приписи статті 15 Закону України «Про звернення громадян», варто зауважити, що суб'єкт, якому адресовано звернення, зобов'язаний, зокрема, перевіряти викладені в зверненнях факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомити громадянина про наслідки розгляду звернення.
Отже, не будь-яка відповідь на звернення може свідчити про розгляд такого звернення в розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки його розгляд (як результат діяльності суб'єкта, якому адресовано звернення) повинен відповідати статті 15 цього Закону.
Неповнота встановлення обставин у справі, що розглядається, унеможливлює перевірку відповідей, наданих на звернення позивача, на відповідність положень статей 15, 20 Закону України «Про звернення громадян».
При цьому, враховуючи повноваження, якими наділений Уповноважений ВРУ у взаємозв'язку з приписами Закону України «Про звернення громадян», Верховний Суд прийшов до висновку, що одне з визначених у статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" рішень при розгляді звернення повинно бути прийнято Уповноваженим ВРУ в межах строку, встановленого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».
З огляду на такий висновок касаційного суду щодо обрання та застосування норм права щодо повноважень Уповноваженого ВРУ під час розгляду звернення, дослідивши зміст відповіді на звернення позивача, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем, під час розгляду звернення ОСОБА_1 від 05.09.2024 р. було допущено порушення статті 17 Закону України № 776/97-ВР "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дій Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо неналежного розгляду звернення позивача від 05.09.2024 р. та зобов'язання повторно розглянути звернення.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 по справі № 440/11251/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.Г. Подобайло А.О. Бегунц