Справа № 640/5050/21
іменем України
24 червня 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України зобов'язання вчинити дії.
І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулася до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - Апарат ВРУ, відповідач), в якому просить:
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані 352,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи: з 01 листопада 2006 року по 23 листопада 2007 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , з 01 грудня 2014 року по 19 травня 2016 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 , з 10 червня по 22 вересня 2016 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 ; з 23 вересня 2016 року по 29 серпня 2019 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 .
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що працювала на посаді помічника-консультанта народних депутатів України в Апараті Верховної Ради, де за період її роботи не виплачена компенсація за 323,5 днів щорічної відпустки. Вважає такі дії відповідача протиправними і просить позов задовольнити.
Від представника Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву та пояснення, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог. Зазначив, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта є народний депутат України, який особисто здійснює підбір помічників-консультантів та самостійно розподіляє місячний фонд заробітної плати між помічниками-консультантами в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Також зауважив, що фінансування діяльності Верховної Ради та її апарату здійснюється відповідно до видатків, передбачених кошторисом, а тому для нарахування та виплати компенсації відпустки поза межами фонду оплати праці відсутні.
Позивач подала відповідь на відзив, у якому наполягає на задоволенні позовних вимог.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/5050/21.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.03.2025 у задоволенні клопотання представника Апарату Верховної Ради України про залучення до участі у справі №640/5050/21 співвідповідача відмовлено.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у задоволенні клопотання представника Апарату Верховної Ради України про залишення позову без розгляду відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта різних народних депутатів, зокрема, з урахуванням спірних періодів, з 01 листопада 2006 року по 23 листопада 2007 року - ОСОБА_2 , з 26 листопада 2007 року по 27 листопада 2014 року - ОСОБА_3 з 01 грудня 2014 року по 19 травня 2016 року - ОСОБА_4 , з 10 червня по 22 вересня 2016 року - ОСОБА_5 ; з 23 вересня 2016 року по 29 серпня 2019 року - ОСОБА_6 , що підтверджено копією довідки від 10.02.2021 №20-20/123.
За вказаний період роботи позивачем не використано з 26.11.2007 по 12.12.2012 - 151,5 календарних днів щорічної основної відпустки; з 13.12.2012 по 27.11.2014 - 59 календарних днів щорічної основної відпустки; з 01.12.2014 по 19.05.2016 - 44 календарних днів щорічної основної відпустки; з 10.06.2016 по 22.09.2016 - 8,5 календарних днів щорічної основної відпустки; з 23.09.2016 по 29.08.2019 - 57,5 календарних днів щорічної основної відпустки.
Компенсація за зазначені періоди невикористаної відпустки не була виплачена.
Вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачена їй компенсація за невикористану відпустку, позивачка звернулася до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДУ
Спірні правовідносини виникли щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 2790-XII народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою (частина друга статті 34 Закону № 2790-XII).
Помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах (частина третя статті 34 Закону № 2790-XII).
На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу» (3723-XII), їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування (абзац третій частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України (абзац четвертий частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів (абзац шостий частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).
У випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України (частина шоста статті 34 Закону № 2790-XII).
Помічнику-консультанту народного депутата, звільненому у зв'язку з закінченням строку повноважень народного депутата, надається попередня або рівноцінна робота (посада), якщо до прийняття на роботу помічником-консультантом він працював у органах державної влади або в органах місцевого самоврядування (абзац перший частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).
Період перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата за строковим трудовим договором на постійній основі зараховується до трудового стажу за спеціальністю такого помічника-консультанта (абзац другий частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).
Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов'язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за № 379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону №2790-XII.
Статтею 3.1 цього Положення передбачено, що персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
За умовами прийняття на роботу, визначеними статтею 3.2 даного Положення, помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України, у межах якого народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу» (стаття 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України).
Статтею 4.2 цього Положення, яка визначає організацію праці помічника-консультанта, визначено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, надається одне постійне робоче місце у службовому кабінеті народного депутата України.
Статтею 4.4 цього ж Положення урегульовано питання відпусток помічників-консультантів, за змістом якої помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. Помічнику-консультанту народного депутата України, що перебуває на державній службі, надається допомога на оздоровлення в порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про державну службу» (3723-XII), в межах загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
При цьому, специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого роду.
Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.
Пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000 № 459, викладеного в новій редакції Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14.03.2006 № 217, чинного на період роботи позивачки на посаді помічника-консультанта народного депутата України, визначено, що Апарат ВРУ є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.
Частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент зарахування позивачки на означену посаду) визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Укладення договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частини третя та четверта статті 24 КЗпП України у цій же редакції).
Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).
Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
За обставинами цієї справи позивачка, розпорядженнями керівника Апарату ВРУ, була зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата за поданнями депутатів на час депутатських повноважень із поширенням дії Закону України «Про державну службу» (від 16.12.1993 № 3723-XII втратив чинність на підставі Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII). Відповідні докази містяться в матеріалах справи.
Тобто, позивачка протягом спірних періодів працювала на указаній посаді за умовами строкового трудового договору на постійній основі із поширенням дії Закону України «Про державну службу» та була прикріплена для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ.
За таких обставин суд виснує, що позивачка перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом.
Відповідний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 757/45463/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц (на які, зокрема, посилалися й суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи), а також у постановах від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21, від 29 березня 2023 року у справі № 640/24361/19 та від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21, від 08 серпня 2024 року по справі № 640/14569/21.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (у редакції, чинній на час роботи позивачки на означеній посаді, далі - Закон № 504/96-ВР) право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку із її несвоєчасною виплатою на підставі статті 117 КЗпП України є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на такі висновки, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність коштів, передбачених на діяльність відповідного народного депутата України, є підставою для невиплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні помічника-консультанта. Відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання зазначеної компенсації.
Підсумовуючи наведене, суд констатує, що Апарат ВРУ допустив порушення законодавства про оплату праці в частині ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи.
У постанові від 30 листопада 2023 року по справі №640/22951/21 Верховний Суд також зазначив, що під час розгляду вимог щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, необхідно визначити суму (розмір) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за спірний період.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з пунктом 7 Порядку №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Так, відповідачем надано розрахунки компенсації всіх невикористаних календарних днів відпусток. Відповідно до таких розрахунків, позивачу за період, який вказано у позовних вимогах, підлягає до виплати грошова компенсація у загальному розмірі 169 903, 44 грн, з них:
за 151,5 календарних днів щорічної основної відпустки 57 324, 57 грн (арк.спр. 99);
за 59 календарних днів щорічної основної відпустки 25 522, 81 грн (арк.спр. 100);
за 44 календарних днів щорічної основної відпустки 9 616, 20 грн (арк.спр. 98);
за 8,5 календарних днів щорічної основної відпустки 836, 06 грн (арк.спр. 97);
за 57,5 календарних днів щорічної основної відпустки 76 603, 80 грн (арк.спр. 96).
Позивачкою не надано заперечень щодо правомірності здійсненого відповідачем розрахунку компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Суд також враховує те, що відповідачем не заперечується факт непроведення виплат за всі невикористані календарні дні щорічних відпусток за періоди роботи протягом 2006-2019 років.
Вказане в сукупності свідчить про обґрунтованість вимог позивачки в наведеній частині та наявність підстав для зобов'язання провести відповідні нарахування та виплати.
Разом з тим, визначаючись із способом захисту порушених прав, суд, із врахуванням завдань адміністративного судочинства та приписів частини 2 статті 5, частини 2 статті 9 КАС України, вважає, що ефективним способом захисту буде задоволення позовних вимог шляхом визнання бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку та стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 169 903, 44 грн.
Підстави для перерозподілу судового збору відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 352,5 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи: з 01 листопада 2006 року по 23 листопада 2007 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 , з 26 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 , з 01 грудня 2014 року по 19 травня 2016 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 , з 10 червня по 22 вересня 2016 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 ; з 23 вересня 2016 року по 29 серпня 2019 року на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 .
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 компенсацію за 352,5 календарних днів невикористаної відпустки у розмірі 169 903 (сто шістдесят дев'ять тисяч дев'ятсот три) грн. 44 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 )
Відповідач:Апарат Верховної Ради України (вул. Грушевського Михайла, 5,м. Київ,01008 20064120)
Головуюча суддя Д.Д. Гнап