Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
24 червня 2025 року № 520/9183/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 208 985,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. На виконання рішення суду від 19.08.2024 у справі № 520/16056/24 19.03.2025 позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 43 506,45 грн. Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою судді від 21.06.2024 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п'яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена представнику позивача та відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав свої заперечення проти позовних вимог. Відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та 23.04.2021 позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Зазначені обставини вбачаються з копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 23.04.2021 №78, наявного в матеріалах справи. (а.с. 13-14)
У зв'язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплати позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі №520/16056/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютий 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не врахування абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивача в період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 30 листопада 2018 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до абзаців 4-6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі №520/16056/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у розмірі 43 506,45 грн., які виплатив 19.03.2025 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів. (а.с. 15)
Вказані обставини визнаються сторонами.
Відповідач, листом від 31.03.2025, повідомив представника позивача, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. (а.с.16)
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача стосовно ненарахування та невиплати йому середнього заробітку, звернувся до суду з позовною вимогою про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 208 985,17 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Так, позивач, фактично заявив позовні вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2021 по 19.03.2025.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Розглядаючи справу в межах позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Судом встановлено, що на час звільнення позивача (23.04.2021) з ним не проведено повний розрахунок відповідачем, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 30.11.2018 у належному розмірі.
При цьому, на момент звільнення позивача, спір між сторонами з приводу зазначеної виплати був відсутній.
10.06.2024 позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , щодо виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі №520/16056/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 у справі №520/16056/24 відповідач здійснив нарахування належних позивачу сум у 43 506,45 грн., які виплатив 19.03.2025 на банківський рахунок позивача, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку про зарахування коштів. (а.с. 15)
З урахуванням правових позицій Верховного Суду з приводу аналогічних правовідносин, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
При цьому, суд враховує, що з позовом про виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018, позивач звернувся 10.06.2024, тобто майже через 3 роки і 2 місяці після звільнення зі служби.
Враховуючи викладені обставини та визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за № 2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП, неодноразово наголошував на обов'язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а.
Отже, надаючи оцінку вимозі позивача щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вирішуючи питання в частині застосування до спірних правовідносин редакції статті 117 КЗпП України, яка діяла до 19.07.2022 та після запроваджених до неї змін, що діють з 19.07.2022, суд виходить із того, що це питання було предметом дослідження Верховного Суду у постановах від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 19.03.2025, відтак періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 24.04.2021 (з дня, наступного за датою звільнення) по 19.03.2025 (виплата позивачу, на виконання рішення суду, індексації грошового забезпечення).
Суд зазначає, що Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 24.04.2021 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 р. № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (в подальшому - Порядок № 260), середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом з тим, суд також звертає увагу, що з позовом про нарахування та виплату позивачу спірної індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише 10.06.2024, тобто через три роки після звільнення, що може свідчити про недобросовісну поведінку позивача та навмисні дії позивача з метою отримання більшої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за більший період. Доводів щодо наявності причин, що б завадили позивачу звернутися до суду в більш ранній строк після звільнення зі служби задля отримання індексації грошового забезпечення позовна заява не містить.
При цьому, під час проходження позивачем служби та на момент звільнення, спору з приводу виплати позивачу індексації грошового забезпечення, не було.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 наведено формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 тощо.
Застосовуючи означені підходи до обставин цієї справи, суд, ухвалою від 17.06.2025, з метою належного і ефективного способу захисту права позивача у спірних правовідносинах, витребував у відповідача:
- довідку про доходи ОСОБА_1 за лютий та березень 2021 року (останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню) із зазначенням середньомісячної та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100;
- довідку про виплачену ОСОБА_1 суму грошового забезпечення при звільненні.
На виконання вимог ухвали суду відповідач надав: довідку від 23.06.2025 про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача при звільненні; довідку від 20.06.2025 про розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати.
Суд, керуючись абзацом 4 пункту 2, абзацом 1 пункту 8 Порядку № 100 зазначає, що середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 17 413,42 грн., а середньоденне грошове забезпечення - 295,14 грн., що вбачається з довідки від 20.06.2025 про розрахунок середньомісячної та середньоденної заробітної плати.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2021 по 18.07.2022 становить 450 днів.
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена в повному обсязі за 450 днів, складає 132 813 грн. (450 (час затримки)* 295,14 (розмір середньоденного грошового забезпечення).
Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат склав 214 663,81 грн., що вбачається з довідки від 23.06.2025 про нараховане та впилачене ОСОБА_1 грошове забезпечення при звільненні, з яких частка недоплаченої позивачу суми грошового забезпечення при звільненні 43 506,45 грн., становить 20,26 % (43 506,45 грн./ 214 663,81 грн. х 100).
Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що на корить позивача (за період з 24.04.2021 по 18.07.2022 року) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 26 907,91 грн. (20,26% від 132 813 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).
Період стягнення з 19.07.2022 року по 19.03.2025 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного суду у зазначених вище справах, апеляційний суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарні дні.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 295,14 грн. х 184 = 54 305,76 грн.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказана практика Верховного Суду (наведені формули), у зазначених питаннях, фактично призводить до виплат які значно перевищують суму боргу, який на момент звільнення позивача вимог до роботодавця не мав, тривалий час з такими вимогами не звертався, більшість таких вимог виникли через зміну судової практики Верховним Судом, що за висновками останнього свідчить про досягнення балансу між захистом прав працівника та додержання принципів справедливості і співмірності, враховуючи фактичні обставини справи, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Одночасно з цим, суд не вирішує питання щодо утримання з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
Суд вважає, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, враховуючи принцип розумності, справедливості та пропорційності, а також те, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан в Україні, фінансування оборонного сектору економіки є обмеженим, оскільки законами України про Державний бюджет України на відповідний рік Міністерству оборони України виділяються кошти згідно затвердженого кошторису доходів та видатків на рік. Міністерство фінансів України щомісячно перераховує на рахунки Міністерства оборони України, які відкриті у Державній казначейській службі України, кошти за відповідними напрямками, в т.ч.: виплати грошового забезпечення та заробітної плати, тилове забезпечення, ремонт та утримання озброєння і військової техніки, підготовка військ, тощо. Водночас виділення коштів за напрямком нарахування та виплати коштів (зокрема середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні) на виконання рішення суду відповідними кошторисами доходів та видатків не передбачено. Відтак, суд зазначає, що заповнення відповідної фінансової прогалини буде здійснюватись за рахунок основних напрямів воєнного сектору, які, в умовах воєнного стану, потребують першочергової підтримки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2021 по 18.07.2022 в сумі 26 907,91 грн., з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в сумі 54 305,76 грн., на загальну суму 81 213,67 грн.
Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.24.2021 по 18.07.2022 в сумі 26 907,91 грн., з 19.07.2022 по 19.01.2023 в сумі 54 305,76 грн., на загальну суму 81 213 (вісімдесят одна тисяча двісті тринадцять гривень) 67 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН