24 червня 2025 року м. Рівне №460/2376/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, недоплачену разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. За змістом позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивач як учасник бойових дій має право на отримання у 2023 році разової грошової виплати відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з огляду на рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18), проте позивач отримав таку виплату лише в сумі 1000,00 грн. З таким розміром разової грошової виплати за 2023 рік позивач не погоджується та вважає, що вказана виплата має виплачуватися у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 05.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 21.03.2024 зупинено провадження у справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі за №440/14216/23 (адміністративне провадження №Пз/990/7/23).
Відповідач правом на подання відзиву скористався. Звернув увагу, що позивач на обліку у відповідача не перебуває, тобто він не є пенсіонером. Відповідно Головне управління ПФУ в Рівненській області є неналежним відповідачем у даній справі. Зазначив, що територіальні органи ПФУ під час вирішення питання щодо нарахування та виплати позивачу, як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік повинні керуватись положеннями постанови КМУ №754. Вказана постанова є чинною на момент виникнення спірних правовідносин, неконституційною не визнавалася, а тому просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.
Ухвалою суду від 30.05.2025 поновлено провадження у справі.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи, встановлені судом:
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим УМВС України в Рівненській області 28.04.2015.
У 2024 році позивачу виплачено разову грошову допомогу в розмірі 1000грн, що підтверджується доказами, доданими до матеріалів справи.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати грошової допомоги до Дня Незалежності в розмірі 5 мінімальних пенсій.
ГУ ПФУ в Рівненській області листом від 06.12.2023 повідомило про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань" затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань". Зазначено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності виплачується учасникам бойових дій - у розмірі 1000,00 грн. Вказана постанова є чинною на момент виникнення спірних правовідносин, неконституційною не визнавалася. Таким чином, підстави для нарахування та виплати спірної допомоги в іншому розмірі відсутні. Також звернув увагу, що позивач на обліку у відповідача не перебуває, виплати спірної допомоги відповідач йому не здійснював.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551).
Відповідно до статті 2 Закону №3551, законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону №3551-ХІІ, до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 12 Закону №3551-ХІІ встановлені пільги учасникам бойових дій.
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №367-XIV від 25.12.1998 статтю 12 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Однак зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
У постанові від 14.05.2025 Велика Палата Верховного Суду у справі №440/14216/23 вказує, що передбачена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави у цій сфері. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом і конкретно не визначена у Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46.
Тож встановлена частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям «основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (Закон №2983-IX), ч.5 ст.13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції наступного змісту: «Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Водночас цим законом також викладено в новій редакції ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду даної справи по суті.
Отже, Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 12 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2024 у справі №440/14216/23, серед іншого, дійшла висновку, що Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наявність відповідних повноважень Кабінету Міністрів України, зважає також на те, що зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2024 у справі №440/14216/23 дійшла висновку, що втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.
Також Велика Палата Верховного Суду, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, дійшла висновку, що в цій справі не встановлено підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу №1.
Аналізуючи наведені вище норми законів №3551-ХІІ й №2983-ІХ, приписи Конституції України, а також зміст спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2024 у справі №440/14216/23 сформувала висновок, що стаття 22 Конституції України, яка за своїм змістом адресована органу законодавчої влади, у цій справі не є застосовною, оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни безпосередньо не передбачена в Конституції України та визначається спеціальним законом, а тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Конституції України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав.
Так з метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 754 від 21.07.2023 (далі - постанова КМУ № 754), якою затверджений Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України (далі - грошова допомога).
Грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 р. в такому розмірі: 1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень; 2) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень; 3) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень; 4) членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге,- 650 гривень; 5) учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
При цьому, суд враховує, що згідно з пунктами 21 та 22 ч.1 ст.4 КАС України: типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
В ухвалі Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №440/14216/23 наведено такі ознаки типової справи:
1) позивачі є особами з інвалідністю внаслідок війни (ветеранами війни) та мають право на отримання разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік;
2) позовні вимоги заявлені до органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності;
3) спірні відносини стосуються визначення розміру разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2023 рік та урегульовані одними й тими самими нормами права, а саме: ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 №754 "Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань";
4) позивачами у зазначених справах заявлено тотожні позовні вимоги.
Суд зауважує, що дана адміністративна справа відповідає чітко вказаним в ухвалі Верховного Суду від 22.11.2023 ознаками типових справ по відношенню до зразкової справи №440/14216/23.
За результатом розгляду адміністративної справи №440/14216/23 постановою Великої Палати Верховного суду від 14.05.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, при вирішенні цієї справи суд, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові за результатами розгляду зразкової справи №440/14216/23.
Матеріали справи свідчать, що у 2023 році позивачу, як учаснику бойових дій, була виплачена разова грошова виплата до Дня Незалежності України у розмірі 1000 грн, тобто в розмірі, визначеному в постанові № 754.
З огляду на викладене, виплата позивачу спірної доплати у 2023 році здійснена у належному розмірі.
Разом з тим, щодо відповідача в даній справі варто зазначити наступне.
Як встановлено судом, відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася позивачу грошова виплата до Дня Незалежності за 2023 рік, що підтверджується матеріалами справи. Зворотного позивачем не доведено.
Тобто, позивач звернувся до неналежного відповідача.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Згідно із ч. 1 ст. 46 КАС України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин.
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
На позивачеві лежить обов'язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.
За правилами ст. 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Із аналізу наведеного положення права слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати відповідне клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
Матеріалами справи стверджується, що позивач не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача на належного.
В той же час, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. А пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача. При цьому, вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред'явлений даний позов.
Отже, оцінивши кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а в сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає що позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю до вказаного відповідача.
З огляду на вище наведене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, не знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 24 червня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Т.О. Комшелюк