з питань закриття провадження у справі
16 червня 2025 рокусправа № 380/5889/25
зал судових засідань № 12
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Кузана Р.І.,
секретар судового засідання Кононюк Д.В.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Олійника А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Державного бюро розслідувань (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 28, ЄДРПОУ 41760289), в якому просить:
- прийняти рішення про визнання протиправною бездіяльності Державного бюро розслідувань в особі Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань, яка полягає у відмові у проведенні службового розслідування щодо слідчих четвертого слідчого відділу (з дислокацією у місті Вінниці) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за заявою позивача від 21.01.2025 про проведення службового розслідування;
- зобов'язати Державне бюро розслідувань в особі Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань провести службове розслідування щодо наявності у бездіяльності слідчих четвертого слідчого відділу (з дислокацією у місті Вінниці) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дисциплінарного проступку та наявності підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.01.2025 ним була направлена заява до Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань про проведення службового розслідування щодо слідчих четвертого слідчого відділу з дислокацією у місті Вінниці ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому І. Коваля та ОСОБА_3 за фактами тривалого (протягом майже восьми років) та грубого порушення ними вимог закону та прав і законних інтересів позивача, як потерпілого у кримінальних провадженнях, відомості про які внесені до ЄРДР за №42017020000000229 від 26.06.2017 та за № 42016020000000095 від 17.03.2017. Листом заступника керівника Управління внутрішнього контролю ДБР Сергія Мережка від 21.02.2025 у проведенні службового розслідування щодо вказаних вище слідчих відмовлено на тій підставі, що під час розгляду заяви позивача не встановлено даних, які б вказували на незаконні дії названих вище слідчих та порушення ними вимог КПК України під час досудового розслідування у вказаних кримінальних провадженнях, а тому підстави для призначення та проведення службового розслідування відповідно до статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом ДБР № 9 від 14.01.2020, відсутні.
Позивач вважає бездіяльність управління внутрішнього контролю ДБР, яка полягає у безпідставній відмові у проведенні службового розслідування щодо вказаних вище слідчих, протиправною і такою, що не відповідає підтвердженим доказами фактичним обставинам.
Вказує, що наведені факти та обставини викладені в позовній заяві свідчать про наявність підстав для проведення службового розслідування щодо вказаних вище слідчих за невиконання та неналежне виконання покладених на них законом обов'язків, а згідно із частиною 2 статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» саме підрозділ внутрішнього контролю ДБР, яким в даному випадку є Управління внутрішнього контролю ДБР, зобов'язаний проводити службове розслідування стосовно працівників ДБР. Такий обов'язок випливає також із змісту частини другої статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до якого, дисциплінарна комісія на підставі саме службового розслідування, що проводиться підрозділом внутрішнього контролю ДБР, складає висновок про наявність чи відсутність у діях працівника Державного бюро розслідувань (у даному випадку - вказаних вище слідчих) дисциплінарного проступку та підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності з визначенням рекомендованого виду дисциплінарного стягнення. Вищенаведене вказує на наявність у тривалій протиправній бездіяльності названих вище слідчих дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», а саме невиконання та неналежне виконання вказаними вище слідчими покладених на них законом обов'язків. Це свідчить про безпідставність висновку заступника керівника Управління внутрішнього контролю ДБР С. Мережка про відсутність підстав для проведення службового розслідування і притягнення вказаних вище слідчих до дисциплінарної відповідальності, що своєю чергою вказує на протиправність його рішення про відмову у призначенні та проведенні службового розслідування щодо вказаних вище слідчих.
Також вважає неправомірним рішення ОСОБА_4 про відмову у проведенні службового розслідування щодо вказаних слідчих і на тій підставі, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачає рішення про відмову у проведенні службового розслідування, оскільки проведення службового розслідування щодо працівників ДБР є обов'язком Управління внутрішнього контролю ДБР згідно з п. 6 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», тим більше за наявності вказаних вище очевидних підстав. Просив позов задовольнити.
Ухвалою від 31.03.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 17.04.2025 суддя призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник відповідача 16.05.2025 подав до суду клопотання про закриття провадження у справі. Просить суд закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 238 КАС України. В обґрунтування поданого клопотання зазначив про те, що 24.01.2025 до ДБР (вхідний № Б-882) надійшло звернення ОСОБА_1 зі змісту якого випливає, що автор звернення просив притягнути слідчих Територіального управління ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 42017020000000229 від 26.06.2017 та № 42016020000000095 від 17.03.2017. Ураховуючи те, що звернення ОСОБА_1 стосувалось оцінки дій органу досудового розслідування під час проведення досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 42017020000000229 від 26.06.2017 та № 42016020000000095 від 17.03.2017, які уже тривалий час не перебували у провадженні слідчих ТУ ДБР у м. Хмельницькому у зв'язку зі зміною процесуальним керівником органу досудового розслідування, а доводи зводились лише до незгоди із прийнятими процесуальними рішеннями в порядку Кримінального процесуального кодексу України, підстави для проведення службового розслідування, передбачені Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників ДБР, затвердженої наказом ДБР № 9 від 14.01.2020, були відсутні. Про вказані обставини ДБР проінформувало ОСОБА_1 листом від 21.02.2025 № Б882/10-10-3 ТУ -1927/25. При цьому відповідачем роз'яснено порядок оскарження дій слідчого під час здійснення досудового розслідування відповідно до положень статей 318-380 КПК України.
Представник відповідача зазначає, що проаналізувавши характер спірних правовідносин у цій справі слід дійти висновку, що звернення ОСОБА_1 стосувалось оцінки рішень, прийнятих під час проведення слідчих дій у кримінальних провадженнях та зводились лише до незгоди із прийнятими процесуальними рішеннями в порядку КПК України. Таким чином предметом оскарження у цій справі є окремі питання діяльності ТУ ДБР у м. Хмельницькому як органу досудового розслідування і які регламентована нормами КПК України, а тому цей спір перебуває поза межами юрисдикції адміністративного суду, а позивачем обрано неправильний спосіб захисту.
Підсумовуючи викладене, з урахуванням аналізу норм права та судової практики, на які здійснюється посилання, визначивши правову природу предмета оскарження, представник відповідача вважає, що зазначений спір не є публічно-правовим і не може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства, оскільки вирішення таких спорів здійснюється відповідно до норм та в порядку, встановленому КПК України.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, а також наголосив на тому, що відсутні підстави для закриття провадження у справі.
Представник відповідача подане клопотання підтримав та просив закрити провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
21.01.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань із заявою про проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку, в якій просив провести службове розслідування за фактами невиконання та неналежного виконання старшим слідчим четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_5 та слідчим четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_6 покладених на них законом службових обов'язків, що виявилось в умисних, тривалих та грубих порушеннях вимог закону та його прав і законних інтересів, як потерпілого у кримінальних провадженнях внесених до ЄРДР за №42017020000000229 від 26.06.2017 та за № 42016020000000095 від 17.03.2017. Також просив за результатами проведеного службового розслідування, на підставі ч. 2 ст. 25 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», звернутись до Дисциплінарної комісії Державного бюро розслідувань про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого слідчого четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) ТУ ДБР, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_7 та слідчого четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) ТУ ДБР розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_6 за невиконання та неналежне виконання покладених на них законом службових обов'язків, що виявилось в умисних, тривалих та грубих порушеннях вимог закону та прав і законних інтересів ОСОБА_1 , як потерпілого у кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР за №42017020000000229 від 26.06.2017 та за № 42016020000000095 від 17.03.2017. Про результати розгляду цієї заяви просив повідомити у встановленому законом порядку і у встановлений законом строк.
За результатами розгляду заяви позивача від 24.01.2025 листом керівника Управління внутрішнього контролю Державного бюро розслідувань за №Б-882/10-10-3 ТУ-1927/25 від 21.02.2025 надано відповідь, в якій вказано, що під час розгляду зави не встановлено даних, які б вказували на незаконні дії слідчих Четвертого слідчого відділ (з дислокацією у м. Вінниця) ТУ ДБР у м. Хмельницькому та порушення вимог КПК України під час здійснення досудового розслідування кримінальних провадженнях № 42017020000000229 та № 42016020000000095, а тому підстави для призначення та проведення службового розслідування, відповідно до ст. 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань затвердженої наказом ДБР №9 (зі змінами) від 14.01.2020, відсутні.
Також повідомлено, що скарги на рішення дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються в порядку передбаченому статтями 303-307 Кримінального процесуального кодексу України, слідчому судді районного суду, на території якого знаходиться орган, що прийняв рішення, вчинив дію чи бездіяльність, згідно з правилами судово розгляду, передбаченими статтями 318-380 Кримінального процесуального кодексу України.
Позивач, вважаючи відмову у проведенні службового розслідування щодо слідчих ОСОБА_8 та ОСОБА_6 протиправною та безпідставною, оскільки ним наведено достатньо обставин для проведення службового розслідування, звернувся з цим позовом до суду.
При розгляді клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі суд керувався таким.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Для вирішення питання про те, чи підлягає цей спір розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, необхідно з'ясувати, чи є він публічно-правовим, тобто чи пов'язаний з виконанням відповідачем публічно-владних управлінських функцій, та чи не має цей спір вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у п.п. 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, а участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За правилами частини 2 вказаної статті юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Судом встановлено, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . Управлінням внутрішнього контролю ДБР із посиланням на відповідні норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, позивачу надано відповідь про відсутність підстав для проведення службового розслідування.
ОСОБА_1 у своєму позові наполягає на зобов'язанні провести службове розслідування щодо наявності у рішеннях, діях та бездіяльності слідчих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дисциплінарного проступку та наявності підстав для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, які, на думку позивача, допущені при проведенні ними досудового розслідування у кримінальних провадженнях №42017020000000229 від 26.06.2017 та за № 42016020000000095 від 17.03.2017.
За наведених обставин суд зазначає, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності ДБР, яка регламентована нормами КПК України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини 2 статті 19 КАС).
Отже, законодавцем передбачено публічно-правові спори, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
Розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб'єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статі 3 КПК України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
Завданням кримінального провадження відповідно до частини 1 статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Пунктом 5 частини 1 статі 3 КПК України досудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Конституційний Суд України у рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Аналогічний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
Приписами частин 1-3 статті 38 КПК передбачено, що органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.
Досудове слідство здійснюють: 1) слідчі підрозділи: органів Національної поліції; органів безпеки; органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України; 3) підрозділи детективів органів Бюро економічної безпеки України.
Дізнання здійснюють підрозділи дізнання або уповноважені особи інших підрозділів: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів Бюро економічної безпеки України; г) органів Державного бюро розслідувань; ґ) Національного антикорупційного бюро України.
З урахуванням викладеного суд враховує, що відповідно до частини першої статті 303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Водночас, частиною другою цієї ж статті обумовлено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
За правилами статті 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов'язаний протягом п'яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність. Прокурор розглядає письмове повідомлення слідчого протягом десяти днів з дня його отримання та в разі підтвердження наведених у ньому обставин зобов'язаний прийняти постанову про визначення підслідності. Прокурор у разі самостійного встановлення обставин, що свідчать про необхідність визначення іншої підслідності, протягом десяти днів з дня встановлення таких обставин зобов'язаний прийняти постанову про визначення підслідності.
Тобто, орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
Подібна за змістом позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року в справа № 826/2004/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 808/390/18 та від 28 серпня 2019 року в справі № 1540/5031/18.
Резюмуючи наведене, оскільки спір у цій справі фактично виник у зв'язку з протиправними, на переконання позивача, діями чи бездіяльністю слідчих, вчиненими під час досудового розслідування кримінальних провадженнях №42017020000000229 від 26.06.2017 та за № 42016020000000095 від 17.03.2017, перевірка їх правомірності з огляду на положення пункту 2 частини 2 статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їхнє оскарження має здійснюватися у порядку, установленому КПК України.
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 640/13968/20, а також у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №380/19049/21, яка винесена в аналогічному спорі позивача ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань за подібних правовідносин.
Враховуючи обставини цієї справи варто також додатково наголосити, що законодавством визначено механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового розслідування при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України, звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового розслідування (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема до суду.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового розслідування у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого кримінальним процесуальним законом контролю.
Окрім того, відповідно до статті 21 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» працівники ДБР самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень, визначених цим та іншими законами, і за свої протиправні дії чи бездіяльність несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників ДБР у складі центрального апарату ДБР та його територіальних управлінь діють підрозділи внутрішнього контролю, до обов'язків яких відповідно до частини другої зазначеної статті, крім іншого, віднесено проведення службового розслідування стосовно працівників ДБР.
Положеннями Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань, затвердженої наказом ДБР від 14.01.2020 № 9 (зі змінами) передбачено, що Управлінням внутрішнього контролю ДБР за наявності підстав, за яких може бути проведене службове розслідування, скеровується відповідна доповідна (або рапорт) Директору ДБР для прийняття рішення про проведення службового розслідування, яке оформлюється наказом.
Відтак, повноваження Управління внутрішнього контролю ДБР щодо прийняття відповідних рішень у межах компетенції є дискреційним та не містять обов'язку проводити службове розслідування за скаргою особи, яка її подала.
Крім того, ані положеннями Інструкції № 9, ані приписами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» не передбачено прийняття цим суб'єктом у процедурі розгляду скарги особи на дії, рішення чи бездіяльність працівника ДБР акту у формі рішення про відмову у проведенні службового розслідування.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20.03.2023 у справі № 380/19076/21 та від 30.03.2023 у справі №380/1427/22, які також винесені в аналогічному спорі позивача ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань за подібних правовідносин.
Поряд із цим, за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 . Управлінням внутрішнього контролю ДБР надано відповідь про неможливість провести службове розслідування у зв'язку з тим, що під час розгляду зави не встановлено даних, які б вказували на незаконні дії слідчих Четвертого слідчого відділ (з дислокацією у м. Вінниця) ТУ ДБР у м. Хмельницькому та порушення вимог КПК України під час здійснення досудового розслідування кримінальних провадженнях № 42017020000000229 та № 42016020000000095, а тому підстави для призначення та проведення службового розслідування, відповідно до ст. 24 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань стосовно працівників Державного бюро розслідувань затвердженої наказом ДБР №9 (зі змінами) від 14.01.2020, відсутні.
Верховний Суд у справі №380/19076/21 також зазначив, що відсутність регламентації у національному законодавстві права особи на оскарження відмови у проведенні службового розслідування є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності слідчого, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, якщо чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.
Обраний позивачем спосіб захисту, як оскарження відмови у проведенні службового розслідування стосовно слідчих, які, на думку позивача, порушили вимоги КПК України, жодним чином позитивно не вплине на хід досудового розслідування і не відновить/не захистить його прав як заявника/потерпілого у кримінального провадження.
Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у близьких за змістом правовідносинах у постановах від 26.06.2019 у справі № 460/312/19, від 19.09.2019 у справі № 9901/414/19.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 сформувала правовий висновок, згідно з яким спір щодо правомірності дій органу при розгляді скарги на дії працівників цього органу, які здійснюють досудове розслідування в кримінальних провадженнях, у яких скаржник є стороною, підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.
В контексті встановлених обставин цієї справи, за обраного позивачем способу захисту як потерпілого у відповідному кримінальному провадженні, надання адміністративним судом оцінки правомірності вчинення окремих процесуальних дій слідчим органу досудового розслідування, виходить за межі адміністративного судочинства та суперечить вимогам КАС України.
Таким чином, наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд враховує, що у даній справі релевантними до застосування є постанови Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №380/19049/21, від 20.03.2023 у справі № 380/19076/21 від 30.03.2023 у справі №380/1427/22 за аналогічних обставинах та подібних правовідносин.
Суд також зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, за встановлених обставин існують достатні фактичні та правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.
Водночас, суд вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Керуючись ст.ст. 238, 239, 243, 248, 250, 256, 293-295 КАС України, суд, -
клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі - задовольнити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 23.06.2025.
Суддя Р.І. Кузан