про повернення позовної заяви
24 червня 2025 рокум. ДніпроСправа № 183/4332/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
30.05.2025 до Луганського окружного адміністративного суду з Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області за підсудністю надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач після уточнення вимог просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиконання обов'язку з проведення перерахунку і належної виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди лікування та перебування у відпустках за станом здоров'я з жовтня 2022 року по червень 2023 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести повний перерахунок грошового забезпечення за весь період проходження лікування у зв'язку з отриманням поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, перебування у відпустках за станом здоров'я, а саме у період з жовтня 2022 року по червень 2023 року.
Ухвалою суду від 04.06.2025 позов залишено без руху; запропоновано позивачеві протягом десяти календарних днів з дня отримання цієї ухвали усунути зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви шляхом надання до суду позовної заяви, приведеної у відповідність до вимог статті 160 КАС України, та її копії відповідно до кількості учасників справи; заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
На виконання вимог ухвали від 04.06.2025 від позивача до суду надійшла уточнена позовна заява та заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої вказано, що під час перебування на військовій службі позивач отримав поранення, внаслідок якого тривалий час перебував на лікуванні. Окрім того, оскільки грошове забезпечення не виплачувалося у повному розмірі з жовтня 2022 по червень 2023, то має місце триваюче правопорушення з боку військової частини НОМЕР_1 .
Розглянувши клопотання представника позивача, суд дійшов такого.
Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо був визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення, за період з жовтня 2022 року по червень 2023 року.
У свою чергу, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує.
Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Оскільки 30.06.2023 завершився карантин, тому з 01.07.2023 у позивача є три місяці для звернення до суду з даним позовом.
Аналогічна правова позиція щодо обрахунку строку звернення до суду за період після 19.07.2022 висловлена Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, який, зокрема, зазначив: «З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.».
Разом з тим, позивач звернувся із позовом до суду для захисту своїх прав 01.05.2025 (згідно накладної Укрпошта), тобто з пропуском строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, суд наголошує на тому, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка його отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про те, з яких складових воно складається, як обраховано та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання грошового забезпечення, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулась до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, «правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Тому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Щодо наведених позивачем підстав вважати, що строк звернення до суду ним пропущено з поважних причин та підлягає поновленню, суддя зазначає таке.
Судом критично оцінюються посилання позивача на ту обставину, що строки звернення до суду в даному випадку не застосовуються, оскільки дані правовідносини мають триваючий характер (триваюче правопорушення), з огляду на таке.
Суд звертає увагу, що правовідносини мають триваючий характер у тому випадку, коли вони продовжуються в часі та їх сутність не завершується одноразовою дією чи подією.
У контексті триваючої протиправної бездіяльності йдеться про ситуації, коли особа або суб'єкт не виконує своїх обов'язків або зобов'язань протягом тривалого періоду. Триваючі правовідносини, зокрема, мають такі ознаки: протяжність у часі - правопорушення або бездіяльність відбуваються неодноразово, а мають системний характер; постійність порушення - дія (або бездіяльність) продовжує створювати правові наслідки, доки вона не буде усунута тощо.
Як було зазначено судом вище, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а отже після закінчення відповідного строку виплати відповідне правопорушення є припиненим.
Саме у зв'язку з тим, що подібного роду правопорушення не можна віднести до триваючих, законодавцем статтею 233 КЗпП України (в редакції після 19.07.2022) було визначено чіткий строк звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відтак, посилання представника позивача на триваючий характер правовідносини є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо посилання позивача на тривале лікування суд зазначає таке.
Судом встановлено, що 21 жовтня 2022 року позивач отримав поранення та проходив лікування в період з 22.10.2022 по 27.10.2022, з 28.10.2022 по 01.11.2022, з 01.11.2022 по 15.11.2022, з 22.11.2022 по 08.12.2022, з 13.04.2023 по 15.04.2023, з 15.04.2023 по 09.05.2023, з 12.06.2023 по 20.06.2023.
Листом військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2024 № 1314/20/7366 також підтверджується, що солдат ОСОБА_1 перебував на лікуванні у зв'язку з пораненням в період з 21.10.2022 по 16.11.2022; перебував на лікуванні у зв'язку з захворюванням в період з 23.12.2022 по 30.12.2022, з 13.04.2023 по 13.05.2023, з 23.05.2023 по 01.07.2023; перебував в реабілітаційній відпустці в період з 18.11.2022 по 17.12.2022, з 14.02.2023 по 04.03.2023; перебував в розпорядженні командира частини в період з 21.10.2022 по 19.08.2023. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.08.2023 № 231 солдата ОСОБА_1 з 19 серпня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Таким чином, судом встановлено, що позивача звільнено зі служби 19.08.2023. На момент звільнення позивач на лікуванні вже не перебував, а перебував в розпорядженні командира частини.
Жодних належних допустимих та достовірних доказів того, що ОСОБА_1 перебував на лікуванні в період з 19.08.2023 (дата звільнення зі служби) по 01.05.2025 (дата звернення до суду), позивачем суду не надано.
Відтак, посилання позивача на тривале лікування, як на підставу для поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд вважає безпідставним та необґрунтованим.
Також суд зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 02.09.2024 № 1314/20/7366 у відповідь на заяву його представника не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу.
На думку суду, самі по собі вказані доводи не впливають на можливість позивача дізнатися про порушення своїх прав, чого позивачем тривалий час не було здійснено, що свідчить про триваючи пасивну поведінку позивача.
Більш того, суд зауважує, що навіть після отримання представником позивача листа військової частини НОМЕР_1 від 02.09.2024 № 1314/20/7366, позивач все одно звернувся до суду з цим позовом з пропуском строку.
За наведених обставин суд вважає, що відсутні підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду.
Доказів існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не надано.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в заяві про поновлення строку звернення до суду з позовом позивачем не вказано на обставини непереборного і об'єктивного характеру, існування яких значною мірою ускладнило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду, тому суд не знаходить підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Отже, судом встановлено, що вимоги ухвали суду від 04.06.2025 про залишення позовної заяви без руху позивачем, у строк визначений судом, виконано не в повному обсязі, недоліки позовної заяви не усунуто.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки суд не знайшов підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду, позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 123, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
СуддяІ.О. Свергун