24 червня 2025 року № 320/23329/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Державної судової адміністрації України
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Державна судова адміністрація України з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 28.04.2025 ВП № 77308254 про накладення штрафу.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова державного виконавця від 28 квітня 2025 року № ВП 77308254 про накладення штрафу є протиправною, оскільки рішення Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/15700/23 не може бути виконано в спосіб, визначений виконавчим документом. ДСА України вказує на відсутність бюджетних призначень за програмою 0501150 та неможливість перерозподілу коштів, оскільки всі асигнування вже розподілені. На думку позивача, ці обставини свідчать про відсутність його вини, а отже, підстав для накладення штрафу не було.
Відповідач заперечує проти позову, вважаючи, що рішення суду залишалося невиконаним без поважних причин, а сам боржник не надав належних доказів вжиття заходів для його виконання. У зв'язку з цим державний виконавець діяв у межах наданих повноважень та відповідно до вимог статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 20.05.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 24.06.2025.
19.06.2025 надійшов відзив на позовну заяву з додатками.
24.06.2025 р. у судове засідання прибув відповідач, позивач не з'явився, явку свого представника не забезпечив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представника відповідача просив у позові відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
25 грудня 2023 року Чернігівським окружним адміністративним судом ухвалено рішення у справі №?620/15700/23, яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності Щорського районного суду Чернігівської області в частині дотримання вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо виплат судді ОСОБА_1 за період з 01 січня по 30 вересня 2023 року.
На підставі зазначеного рішення 28 листопада 2024 року видано виконавчий лист, який надійшов на виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. 25 лютого 2025 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №?77308254, якою боржнику встановлено десятиденний строк для добровільного виконання рішення.
Оскільки протягом цього строку інформація про виконання рішення до виконавця не надходила, 01 квітня 2025 року останнім направлено боржнику вимогу №?77308264/12-20.1 з вимогою надати підтвердження виконання судового рішення або обґрунтування причин його невиконання. У відповідь ДСА України листом від 16 квітня 2025 року повідомила, що рішення може бути виконано лише шляхом безспірного списання коштів органами Казначейства за бюджетною програмою 0501150, однак усі призначення за цією програмою вже розподілені.
28 квітня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у виконавчому провадженні №?77308254 на підставі частини першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з невиконанням судового рішення без поважних причин.
Вважаючи такі дії державного виконавця протиправними, Державна судова адміністрація України звернулася до суду з відповідним адміністративним позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно стаття 129-1 суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (Далі - Закон № 1404-VIII) та Інструкція з примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція).
У відповідності до вимог ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами ч. 1ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа.
Статтями 63, 75 Закону № 1404-VIII встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Так, у відповідності до вимог даних статей Закону, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин, виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно ч. 1 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, на боржника- юридичну особу- 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У відповідності до ч. 2 ст. 75 Закону № 1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
VI. Оцінка суду
При вирішенні питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог суд надає оцінку доводам сторін, зібраним у справі доказам, а також перевіряє, чи були дії державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу вчинені відповідно до вимог закону.
Для вирішення питання про наявність правових підстав для винесення оскаржуваної постанови суд досліджує, зокрема: характер і зміст судового рішення, яке підлягало виконанню; фактичні обставини, пов'язані з його виконанням або невиконанням у межах строку, визначеного виконавцем; наявність чи відсутність поважних причин такої бездіяльності; дотримання державним виконавцем передбаченого законом порядку дій, у тому числі строків та процедур; правове значення посилання позивача на спеціальну бюджетну програму як джерело виконання; а також відповідність спірної постанови приписам матеріального та процесуального права.
Судова оцінка здійснюється з урахуванням положень законів України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», процесуальних норм Кодексу адміністративного судочинства України, а також правових позицій Верховного Суду та практики Європейського суду з прав людини.
Щодо обов'язку боржника виконати судове рішення.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що підставою звернення до суду є постанова державного виконавця від 28.04.2025 № ВП 77308254, якою на Державну судову адміністрацію України накладено штраф за невиконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 у справі № 620/15700/23. Позивач вважає, що зазначене судове рішення не підлягає виконанню в порядку виконавчого провадження, оскільки є рішенням зобов'язального характеру, що підлягає реалізації шляхом безспірного списання коштів органами Казначейства за рахунок бюджетної програми 0501150, у межах наявних асигнувань. Також ДСА України посилається на відсутність бюджетного ресурсу та вказує, що вжила передбачених законом дій для забезпечення виконання рішення.
Як вбачається з відзиву відповідача, державний виконавець наголошує, що рішення суду, яким на боржника покладено обов'язок здійснити фінансування, має зобов'язальний характер і підлягає виконанню боржником у спосіб, передбачений виконавчим документом. На думку відповідача, позивач як головний розпорядник коштів не надав жодних належних доказів вжиття заходів щодо виконання рішення або подолання обставин, що перешкоджали його виконанню у встановлений строк.
Як встановив суд, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду у справі № 620/15700/23 Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, зобов'язано здійснити належне фінансове забезпечення діяльності Щорського районного суду Чернігівської області з дотриманням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо судді Чигвінцева М.С. за період з 01.01.2023 по 30.09.2023. Отже, судове рішення не містить приписів про стягнення конкретної суми коштів, а покладає на боржника зобов'язання вчинити дії з організації фінансування - таким чином, йдеться про рішення немайнового (зобов'язального) характеру, що не виключає відповідальності за його невиконання.
До матеріалів справи долучено копію виконавчого листа від 28.11.2024, постанову про відкриття виконавчого провадження та вимогу державного виконавця від 01.04.2025 про надання інформації щодо стану виконання. У листі ДСА України від 16.04.2025 висловлено позицію про неможливість виконання рішення суду, однак належні докази вжиття дієвих заходів щодо забезпечення його реалізації або подолання адміністративних чи бюджетних перешкод відсутні.
Суд бере до уваги підхід, викладений у постанові Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, відповідно до якого наявність спеціальної бюджетної програми не усуває обов'язку головного розпорядника бюджетних коштів вживати усіх можливих заходів для фактичного виконання рішення суду. Аналогічна правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 826/14754/17, де наголошено: суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок виконати рішення зобов'язального характеру, має здійснити всі дії для його реалізації в межах строків, встановлених державним виконавцем, і невиконання таких дій тягне юридичну відповідальність.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пункту 25 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011, виконання рішень про стягнення коштів з державних органів може здійснюватися за рахунок спеціальних бюджетних програм. Водночас це не виключає відповідальності уповноваженого органу за вжиття всіх передбачених законом дій для належного виконання рішення суду.
Отже, суд вважає, що рішення у справі № 620/15700/23 покладає на Державну судову адміністрацію України конкретний публічно-правовий обов'язок - організувати належне фінансування діяльності Щорського районного суду у встановлені законом строки. Як суб'єкт владних повноважень і головний розпорядник бюджетних коштів, ДСА України не може бути звільнена від відповідальності за невиконання цього рішення на підставі лише загальних посилань на обмеженість бюджетних асигнувань або відсутність їх перерозподілу органами Казначейства.
Щодо факту невиконання рішення у визначений строк.
Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження №?77308254 було відкрито постановою державного виконавця від 25.02.2025 на підставі виконавчого листа, виданого 28.11.2024 Чернігівським окружним адміністративним судом у справі №?620/15700/23. Позивачу встановлено десятиденний строк для добровільного виконання рішення суду.
У зв'язку з тим, що на момент спливу цього строку від боржника не надійшло жодної інформації про виконання рішення або про причини його невиконання, 01.04.2025 державним виконавцем направлено вимогу № 77308264/12-20.1, в якій Державну судову адміністрацію України було зобов'язано надати підтвердження вчинення дій, передбачених судовим рішенням, або обґрунтування їхньої неможливості.
Листом від 16.04.2025 ДСА України поінформувала державного виконавця про те, що виконання рішення суду можливе лише шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150, і що всі кошти за цією програмою вже розподілені. У листі також висловлено прохання утриматися від накладення штрафу.
Як встановив суд, у зазначеному листі не міститься жодного посилання на конкретні заходи, які вжиті для забезпечення виконання рішення, зокрема - не подано доказів звернення до Вищої ради правосуддя щодо внесення змін до фінансових нормативів, до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету або до Міністерства фінансів із запитом про перерозподіл коштів. Крім того, у поданих документах відсутні докази перерахування чи резервування коштів для відповідного територіального управління.
У контексті вимог статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» рішення суду вважається невиконаним у разі, якщо у визначений строк боржник не вчинив дій, прямо передбачених виконавчим документом, і не надав державному виконавцю підтвердження наявності об'єктивних перешкод. Наявна в матеріалах справи листова переписка не свідчить про фактичні дії з виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Отже, суд вважає доведеним, що станом на 28.04.2025 - дату винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу - рішення суду у справі № 620/15700/23 залишалося невиконаним, а підтверджень вчинення боржником реальних заходів для його виконання не надано.
Щодо поважних причин невиконання рішення.
Як вбачається з листа Державної судової адміністрації України від 16.04.2025, у відповідь на вимогу державного виконавця ДСА України зазначила, що виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 у справі №?620/15700/23 можливе виключно шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150, головним розпорядником якої вона є. При цьому позивач вказав, що всі бюджетні асигнування за зазначеною програмою вже розподілені між судами та територіальними управліннями, а тому фактичне виконання рішення наразі є об'єктивно неможливим.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 63 та частини першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», накладення штрафу можливе лише за умови невиконання рішення без поважних причин. При цьому поважні причини повинні бути не лише заявлені, а й підтверджені належними доказами, з яких би об'єктивно випливало, що боржник не мав реальної можливості виконати рішення у спосіб, передбачений судовим актом.
У межах цієї справи ДСА України не подала жодного підтвердження тому, що саме на виплати, визначені рішенням суду, відсутні бюджетні призначення. Зокрема, не надано доказів звернення з бюджетними запитами, не вказано суму заборгованості щодо суддівської винагороди ОСОБА_1 , не продемонстровано спроб ініціювати перерозподіл коштів або змінити спосіб виконання рішення через суд. Наданий кошторис також не містить посилань на фінансування конкретних виплат у контексті спірного рішення.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 06.08.2021 у справі № 280/2456/19, де зазначено, що боржник, аби уникнути відповідальності за невиконання рішення, зобов'язаний підтвердити наявність об'єктивних, непереборних обставин, які перешкоджали виконанню, а також вжиття всіх залежних від нього заходів. Подібну позицію закріплено і в постанові ВС від 16.04.2020 у справі № 826/14754/17, де наголошено, що формальне посилання на відсутність коштів не може вважатися поважною причиною, якщо боржник не довів свою бездіяльність у вирішенні питання щодо фінансування.
У справі, що розглядається, позивач не надав доказів про вчинення дій, які б свідчили про належну ініціативу з виконання рішення або подолання наявних перепон. Суд також враховує, що наявність бюджетної програми 0501150 не виключає відповідальності боржника, якщо він не довів відсутність призначень за нею щодо конкретної виплати, визначеної у виконавчому документі.
Отже, суд доходить висновку, що на момент винесення постанови про накладення штрафу поважні причини невиконання рішення суду у справі № 620/15700/23 були відсутні, а боржником не доведено об'єктивну неможливість виконання цього рішення у встановлений строк.
Щодо правомірності дій державного виконавця.
З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець, відкривши виконавче провадження 25.02.2025, у встановленому законом порядку надав боржнику строк для добровільного виконання судового рішення та 01.04.2025 скерував вимогу про надання інформації щодо його виконання. У вимозі прямо зазначено необхідність подати підтвердження фінансування Щорського районного суду в частині, визначеній рішенням, або обґрунтування причин його невиконання.
Станом на 28.04.2025, тобто на дату винесення постанови № ВП 77308254 про накладення штрафу, жодних підтверджень виконання рішення або наявності об'єктивних перешкод боржником не подано. Лист ДСА України, який містить загальне посилання на розподіл коштів та неможливість списання, не свідчить та не підтверджує про вжиття активних дій на виконання зобов'язань.
У частині першій статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу. Таким чином, йдеться не про дискреційне повноваження, а про обов'язок державного виконавця реагувати на бездіяльність боржника в межах виконавчого провадження.
Верховний Суд у постанові від 06.08.2021 у справі № 280/2456/19 підкреслив, що «застосування заходу реагування у вигляді штрафу є обов'язком державного виконавця і спрямоване на забезпечення досягнення мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового захисту». Подібну правову позицію також викладено у постанові ВС від 16.04.2020 у справі № 826/14754/17, де зазначено: «невиконання судового рішення боржником у встановлений строк без поважних причин є достатньою підставою для винесення постанови про накладення штрафу».
Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Горнсбі проти Греції» та «Юрій Іванов проти України», відповідно до яких ефективність судового захисту передбачає не лише можливість отримати рішення суду, а й забезпечення його своєчасного виконання. Вказано, що невиконання судового рішення державним органом підриває саму суть права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, дії державного виконавця щодо накладення штрафу на ДСА України були здійснені у спосіб, передбачений законом, із дотриманням строків, процедур та умов, визначених статтями 18, 63, 75 Закону № 1404-VIII, та відповідають як внутрішньому законодавству, так і стандартам практики ЄСПЛ щодо ефективного забезпечення правосуддя.
Щодо доводів позивача про особливості бюджетного фінансування.
У своїй позовній заяві ДСА України посилається на положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-IV та Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №?845 від 03.08.2011, відповідно до яких виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150. Позивач стверджує, що саме Державна казначейська служба є відповідальним органом за безспірне списання коштів у межах такої програми, тоді як ДСА України діє лише як головний розпорядник.
Суд не заперечує, що зазначені норми регулюють особливий порядок виконання судових рішень за участю бюджетних установ. Разом з тим, такі норми не усувають застосування до правовідносин положень Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, зокрема статей 18, 63, 75, які встановлюють обов'язок боржника - юридичної особи - виконати рішення суду у визначений виконавцем строк, а у разі його невиконання без поважних причин - передбачають юридичну відповідальність у вигляді штрафу.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, сама наявність спеціальної бюджетної програми не може бути виправданням бездіяльності головного розпорядника, який не вжив жодних активних дій щодо фактичного виконання рішення. Аналогічна позиція відображена у постановах ВС від 05.08.2021 у справі № 160/6089/20 та від 06.08.2021 у справі № 280/2456/19, де наголошено, що розпорядник коштів не може посилатися на відсутність коштів без підтвердження вжиття конкретних заходів для їх отримання або перерозподілу.
У цій справі суд встановив, що позивач не звертався до Вищої ради правосуддя із пропозицією про коригування нормативів, не надав доказів направлення запитів до Мінфіну або бюджетного комітету парламенту, не обґрунтував неможливість перерозподілу коштів у межах своєї компетенції. Відповідно, наявність спеціальної програми та відсутність її наповнення не виключає відповідальності боржника, якщо він не довів, що вжив усіх заходів, передбачених законом, для реалізації рішення.
Крім того, пункт 25 Порядку №?845 у редакції, на яку посилається позивач, фактично суперечить положенням статті 3 Закону № 4901-IV у частині виключності джерела фінансування, що вже було предметом аналізу Верховного Суду в інших справах № 826/14754/17. Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 129-1, норми законів мають пріоритет над підзаконними актами, а отже - Порядок № 845 не може тлумачитися у спосіб, який фактично зводить нанівець обов'язок боржника забезпечити виконання рішення суду.
Отже, суд дійшов висновку, що сам факт існування спеціальної бюджетної програми не є безумовною підставою для невиконання судового рішення або звільнення Державної судової адміністрації України від юридичної відповідальності за бездіяльність.
Ураховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, надані докази та застосувавши відповідні норми матеріального і процесуального права, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Постанова державного виконавця від 28.04.2025 № ВП 77308254 про накладення на Державну судову адміністрацію України штрафу в розмірі 5100 грн винесена у зв'язку з невиконанням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 у справі №?620/15700/23 у встановлений строк.
Доведено, що рішення суду залишалося невиконаним на момент винесення оскаржуваної постанови. При цьому боржник - ДСА України - не надав належних доказів того, що вжив реальні заходи для забезпечення його виконання або що існували об'єктивні перешкоди, які унеможливлювали вчинення передбачених судом дій.
Посилання позивача на наявність спеціальної бюджетної програми 0501150 та розподіл коштів не підтверджують відсутності його вини у невиконанні рішення, а також не звільняють від обов'язку вжити передбачених законом заходів у межах бюджетного процесу. Судом встановлено, що таких заходів здійснено не було.
З урахуванням положень статей 63 і 75 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, встановивши факт невиконання рішення без поважних причин, діяв у межах своїх повноважень і відповідно до вимог закону, накладаючи штраф на боржника.
Таким чином, доводи позивача не свідчать про протиправність дій державного виконавця або про наявність законних підстав для скасування постанови про накладення штрафу.
Відтак, позовні вимоги є необгрунтованими.
VІI. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Оскільки, в задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Леонтович А.М.