23 червня 2025 року № 640/3770/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 в адміністративній справі
за позовомОСОБА_1
доАпарату Верховної ради України
провизнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 640/3770/22 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Апарату Верховної ради України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18.06.2015 до 29.08.2019;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18.06.2015 до 29.08.2019 в сумі 29 898 грн 30 коп;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 (суддя Качур І.А.), залишеним без змін Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18.06.2015 до 29.08.2019 визнано протиправною; зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 18.06.2015 до 29.08.2019 в сумі 29 898 грн. 30 коп; зобов'язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку.
У подальшому адміністративну справу № 640/3770/22 на виконання положень пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-ІХ надіслано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
29.04.2024 до Київського окружного адміністративного суду від представника Міністерства юстиції України, на виконанні відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 74648984, надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 в адміністративній справі № 640/3770/22, через підсистему ЄСІТС «Електронного суду», яка зареєстрована у відділі документального забезпечення і контролю (канцелярія) 11.06.2025 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Вісьтак М.Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2025 прийнято адміністративну справу № 640/3770/22 до провадження та призначено судове засідання з розгляду заяви Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 в адміністративній справі № 640/3770/22 на 23.06.2025.
У судове засідання, призначене на 23.06.2025 позивач та заявник не з'явилися, були повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду заяви Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення. В той час як, представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про подальший розгляд зазначеної заяви в порядку письмового провадження.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду (частина друга статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України).
Протокольною ухвалою від 23.06.2025 прийнято рішення здійснювати подальший розгляд заяви Міністерства юстиції України від 29.04.2025 в порядку письмового провадження за наявними в адміністративній справі № 640/3770/22 матеріалами та доказами.
Судом встановлено, що прохальна частина заяви Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання судового рішення викладена в такій редакції: змінити спосіб та порядок виконання виконавчого листа № 640/3770/22 від 12.01.2024 про зобов'язати виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів нарахованої Апаратом Верховної ради України у розмірі 14 000,00 грн у порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 03.08.2011 № 845.
При цьому, суд звертає увагу, що у прохальній частині вище вказаної заяви Міністерства юстиції України зазначалося про зміну способу і порядку виконання виконавчого листа (хоча у назві цієї заяви вказано про зміну способу і порядку виконання судового рішення), проте враховуючи, що нормами статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість зміни порядку і способу виконання саме судового рішення, то лише таке формулювання є правильним і таким, що забезпечить ефективний захист прав і інтересів учасників справи.
Крім того, суд розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно обсязі з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява Міністерства юстиції України від 29.04.2025, встановив наступне.
25.03.2024 Київським окружним адміністративним судом, з метою звернення рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 до примусового виконання, видано виконавчий лист від 12.01.2024.
28.03.2024 ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення, в якій просить відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 640/3770/22 від 12.01.2024 та середній заробіток перерахувати за відповідними реквізитами.
05.04.2024 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. прийнято Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74648984 з примусового виконання виконавчого листа № 640/3770/22 від 12.01.2024, виданого Київським окружним адміністративним судом про зобов'язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку. Встановлено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 16.04.2024 № 30/10-2024/83738 Апарат Верховної Ради України повідомив відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 було виконано в часині, а саме: «нарахований ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку», що підтверджується довідкою про розрахунок середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки при звільненні помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_1 станом на 15.04.2024 (включно).
Крім того, у листі від 16.04.2024 № 30/10-2024/83738 зазначено про неможливість виконання вимог виконавчого листа № 640/3770/22 від 12.01.2024 «виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку», у зв'язку із внесенням змін до деяких законодавчих актів Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (який набрав чинності 19.07.2022).
Відповідно до приписів абзацу першого частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Частиною третьою статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закон України № 1404-VІІІ) передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (частина друга статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відтак, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню. Боржник, сторона судового процесу на яку покладено такий обов'язок, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечить запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 800/203/17.
З наведеної норми вбачається, що суд може змінити спосіб або порядок виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.
Отже, під зміною способу і порядку виконання рішення необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способом. При цьому, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Так, саме поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.
Отже, передумовою для прийняття судом рішення про зміну способу або порядку виконання судового рішення, є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон України № 4901-VI), який набрав чинності 01.01.2013, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є - державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Виконання рішення суду про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду, що гарантовані державою, відповідальним виконавцем якої він є.
Суд зазначає, що Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 у справі № 640/3770/22, в частині звернутого до примусового виконання ВЛ № 640/3770/22 від 12.01.2024, стосується зобов'язання вчинити певні дії, а саме: Апарат Верховної ради України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку, а не стягнення коштів.
Згідно зі статтею 1 Закону України № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Так, частиною першою статті 18 Закону України № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пункт 1 частини другої статті 18 Закону України № 1404-VIII визначає, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 18 частини третьої статті 18 Закону України № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Згідно з вимогами частини першої статті 75 Закону України № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
За змістом абзацу 3 частини третьої статті 63 Закону України № 1404-VIII у разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Отже, нормами Закону України № 1404-VIII передбачено послідовність дій державного виконавця у процедурі примусового виконання виконавчого документа.
Враховуючи те, що завданням виконавчого провадження є, зокрема примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов'язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов'язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов'язання - виконати вимоги виконавчого документа.
Суд наголошує, що стаття 3 Закону України № 4901-VI встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу.
Абзацом 2 частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Проте, заявник не звертається до суду про зміну способу і порядку виконання судового рішення шляхом стягнення відповідних виплат.
Натомість особливості виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна визначені у статті 7 Закону України № 4901-VI.
За правилами частини 1 статті 7 Закону України № 4901-VI виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України № 1404-VІІІ, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Враховуючи вище викладене, суд не вбачає підстав для зміни способу і порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022, а отже заява Міністерства юстиції України від 29.04.2024 в порядку статті 378 КАС України не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 14, 241, 243, 248, 370 та 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 в адміністративній справі № 640/3770/22 - відмовити.
2. Копію ухвали суду надіслати (видати) учасникам справи (їх представникам) та виконавцю.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Вісьтак М.Я.