про внесення виправлень в рішення суду
19 червня 2025 року м. Київ справа 320/48666/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження питання щодо внесення виправлень в ухвалу суду в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 з 01.03.2023 перерахунок та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже проведених виплат
Підставою позову позивач вказав порушення його прав та інтересів внаслідок відмови суб'єкта владних повноважень у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, зокрема,
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при здійсненні її перерахунку з 01.03.2023.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження її максимальним розміром з 01.03.2023 з урахуванням виплачених сум.
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Представником позивача подано заяву про виправлення описки, допущеної в рішенні суду, яка стосується зазначення у мотивувальній частині рішення суду, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в той час, як позивач, перебуваючи на обліку в Управлінні, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, представник позивача вказує й на те, що у резолютивній частині рішення суду допущено описку у зазначенні прізвища позивача, як « ОСОБА_2 », замість правильного « ОСОБА_3 ».
Розглянувши подану представником позивача заяву, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України питання про внесення виправлень суд може вирішити в порядку письмового провадження.
Згідно частини першої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 1997 року.
Зазначені обставини були встановлені судом при вирішенні справи по суті.
Проте, судом помилково зазначено у рішенні суду, що позивач, перебуваючи на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), відповідно, помилково застосовано при вирішенні справи по суті норми законодавства, яке регулює правовідносини, що виникли між пенсіонерами, які отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, замість вірного застосування норм законодавства, що регулюють питання пенсійного забезпечення осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Тобто допущено описку, яка підлягає виправленню.
Суд зауважує, що розглядаючи спір між сторонами по суті, судом встановлено право позивача на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром.
Також судом встановлено, що у абзацах 2 та 3 резолютивної частини рішення суду судом помилково зазначено прізвище позивача у родовому відмінку, як « ОСОБА_2 », замість вірного « ОСОБА_3 ».
Таким чином, з метою недопущення обмеження реалізації права позивача на належний захист його порушених прав та надання останньому можливості реалізувати своє право на виконання рішення суду, суд вважає за доцільне внести відповідні виправлення у мотивувальну частину рішення суду та у абзаци 2, 3 резолютивної частини рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, керуючись статтями 241-243, 253, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Заяву представника ОСОБА_1 про виправлення описки - задовольнити.
2. Внести виправлення в рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року в адміністративній справі № 320/48666/23, виклавши
- абзац 1 розділу ІІ «Виклад позиції позивача та заперечень відповідача» його мотивувальної частини в такій редакції:
«Обґрунтовуючи позовні вимог позивач вказує, що є пенсіонером, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
- абзац 2 розділу IV «Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин» його мотивувальної частини в такій редакції:
«Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».»
- розділ V «Оцінка суду» його мотивувальної частини в такій редакції:
«Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (далі - Закон № 796-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
В подальшому, статтю 67 Закону № 796-XII доповнено частиною третьою згідно із Законом № 231-V від 05.10.2006 в редакції Закону № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008; в редакції Законів № 3668-VI від 08.07.2011, № 1774-VIII від 06.12.2016.
Стаття 67 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР від 06.06.1996 не містить норми, яка б передбачала обмеження пенсії максимальним розміром.
Частиною 3 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними згідно з Законом № 911-VIII від 24.12.2015) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Зазначена законодавча норма викладена в редакції Закону України від 08.07.2011 №3668-VI та зі змінами, внесеними згідно Закону від 24.12.2015 № 911-VIII.
У пунктах 1, 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VI (набрав чинності з 01.10.2011) визначено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
У пункті 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII передбачено, що дія його положень щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 01.01.2016.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп зазначено, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.
Отже, системний аналіз викладених правових норм та наведеної правової позиції Конституційного Суду України дозволяє стверджувати, що обмеження пенсії максимальним розміром застосовується до осіб, яким пенсія призначена після набуття чинності Законом № 3668-VI, тобто після 01.10.2011, та Законом № 911-VIII, тобто з 01.01.2016, та Законом № 1801-VIII, тобто з 01.01.2017.
З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивачу призначена до 01.10.2011 - 01.06.1997, що підтверджується копією розрахунку пенсії, тому обмеження відповідачем її максимальним розміром при здійсненні перерахунку на виконання рішення суду у даній справі порушує право, набуте до набрання чинності Законами № 3668-VI, № 911-VIII, №1801-VIII та регламентоване їх нормами, а саме пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 3668-VI та пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII, № 1801-VIII.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17, від 12.11.2019 у справі № 360/1428/17.
Окрім того, суд зазначає, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 796-ХІІ десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію встановленої Законом України "Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 796-ХІІ та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії чорнобильців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19.06.2012).
Європейський Суд наголошував на тому, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Чинне законодавство України чітко визначає випадки, при виникненні яких у держави виникає право на обмеження права і свобод громадянина, у тому числі і пенсійних виплат.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2004 від 17.03.2004, № 20-рп/2004 від 01.12.2004, № 8-рп/99 від 06.07.1999, № 5-рп/2002 від 20.03.2002).
Рішенням Конституційного Суд України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону № 3668-VI.
Приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Своє рішення КСУ пояснив тим, що приписи закону № 3668-VI, які обмежують максимальним розміром пенсії, не відповідають сутності соціальних гарантій передбачених Конституцією України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність визнання протиправної відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром.
При цьому, ефективний захист порушеного права також потребує задоволення похідної позовної вимоги та зобов'язання відповідача здійснити з 01.03.2023 перерахунок та виплачувати нараховану пенсію без обмеження її максимальним розміром з урахуванням вже проведених виплат.
Водночас, щодо вимоги адміністративного позову про зобов'язання «виплачувати» пенсію, суд зазначає таке.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідь на заяву позивача про перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром вказав на відсутність правових підстав для такого перерахунку. Відтак, спору щодо здійснення подальших виплат перерахованої пенсії та щодо порядку здійснення такої виплати у цій справі, не існує.
Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку позивачу пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.».
3. Внести виправлення в рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року в адміністративній справі № 320/48666/23, зокрема, в абзац 2 та 3 його резолютивної частини шляхом зазначення вірним прізвища позивача у родовому відмінку, як « ОСОБА_3 ».
4. Дана ухвала є невід'ємною частиною рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року в адміністративній справі № 320/48666/23.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жук Р.В.