23 червня 2025 року Справа № 280/3080/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, третя особа), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача від 18.03.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати відповідача зарахувати до трудового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком з 16.01.2025 періоди роботи в колгоспі «Світанок» з 05.09.1988 по 29.01.1993 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1988, періоди роботи згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980, а саме: з 30.07.1983 по 01.04.1986, з 01.04.1986 по 29.07.1988, з 01.11.1999 по 25.12.2005 включно;
зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком позивачу з 16.01.2025.
На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, і лише в разі її відсутності або відсутності у ній відповідних записів, що не дозволяє з'ясувати відомості про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів. Крім того, стверджує, що не може нести відповідальність за дотримання роботодавцем формальних вимог щодо заповнення трудової книжки, а відмова у зарахуванні періодів роботи лише через помилку на титульному аркуші трудової книжки не відповідає критеріям співмірності та фактично позбавляє позивача конституційного права на пенсійне забезпечення. Беручи до уваги надані докази та законодавчі приписи вважає, що відповідачем протиправно відмовлено йому у зарахуванні до трудового стажу період роботи в колгоспі «Світанок» з 05.09.1988 по 29.01.1993 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1988, періодів роботи з 30.07.1983 по 01.04.1986, з 01.04.1986 по 29.07.1988, з 01.11.1999 по 25.12.2005 включно згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980 для призначення пенсії за віком.
Ухвалою судді від 28.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
07.05.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшли пояснення третьої особи (вх. №22871), у яких наголошує, що згідно з вимогами діючого законодавства, період роботи у колгоспах підтверджується відповідними документами (трудова книжка колгоспника, архівні довідки), із зазначенням встановленого колгоспом річного мінімуму трудової участі, результатів його виконання тощо. Вказує, що згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації; неправильне оформлення печатки підприємства може вказувати на неточності в трудовій книжці для підтвердження трудового стажу можна використовувати дані з реєстру, довідки, виписки, трудові договори та інші відповідні документи, які містять відомості про періоди роботи. Враховуючи, що на дату досягнення віку 60 років позивач не мав 30 років страхового стажу, вважає, що ГУ ПФУ в Одеській області, яким опрацьовано заяву за принципом екстериторіальності, правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. Таким чином, виходячи з наведеного, зауважує, що дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Відповідач позов не визнав, до матеріалів справи через систему «Електронний суд» долучив відзив на позовну заяву (вх. №23263 від 09.05.2025), у якому звертає увагу, що як вбачається із записів трудової книжки, запис про звільнення від 29.07.1988 засвідчено нечитабельною печаткою, а запис про звільнення від 25.12.2005 закріплено печаткою без зазначення ідентифікаційного коду підприємства. Стверджує, що враховуючи норми станом на 19.10.1998 використання ідентифікаційного коду в печатках є обов'язковим, а отже печатка без зазначення ідентифікаційного коду як і запис закріплений такою печаткою є недійсними. В зв'язку з цим в Головного управління не було підстав для зарахування зазначеного періоду до страхового стажу. Однак, зауважує, що неналежне оформлення трудової книжки не позбавляє особу права на зарахування періоду виконуваної роботи до страхового стажу. Позивач має право підтвердити свій стаж іншими документами, які б свідчили про виконання ним роботи у зазначений період, або показами двох свідків у випадку неможливості отримання таких документів. Проте, жодних документів на підтвердження роботи у спірний період позивачем до Головного управління не було надано, а отже відсутні законні підстави для зарахування таких періодів до страхового стажу позивача. Враховуючи вищевикладене, вважає, що позовна вимога є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
11.03.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Одеській області.
Так, рішенням відповідача № 083850016581 від 18.03.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу (30 років). Вік заявника 62 роки 01 місяць. Страховий стаж складає 22 роки 08 місяців 27 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи в колгоспі «Світанок» з 05.09.1988 по 29.01.1993 згідно з записами трудової крижки НОМЕР_1 від 06.08.1988, оскільки в розділі «Трудова участь в громадському господарстві» в гр.6 відсутня дата документу на підставі якого заповнена інформація про відпрацьований, встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та суми нарахованої заробітної плати, в архівних довідках від 20.02.2023 №05-07/Ч-169 та від 05.03.2025 №05-07/Ч-320 відсутні відомості про відпрацьований (встановлений) мінімум трудової участі в громадському господарстві. Періоди роботи згідно записів трудової крижки НОМЕР_2 від 29.09.1980, а саме: з 30.07.1983 по 01.04.1986, оскільки дату звільнення дописано іншими чорнилами; з 01.04.1986 по 29.07.1988, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, яку не можливо ідентифікувати; з 01.11.1999 по 25.12.2005, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, що не містить коду ЄДРПОУ та відсутня інформація про нараховану заробітну плату та сплату страхових внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Призначення, виплата та перерахунок пенсій регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV)
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому, пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується
Згідно з частинами 1, 3 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії є підтвердження особою відповідного страхового стажу.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу зараховується до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-XII.
Як встановлено під час розгляду справи з наданих позивачем документів, ОСОБА_1 :
- згідно із записами 1-2 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 06.08.1988 у період з 05.09.1988 по 29.01.1993 був членом колгоспа (КСП) «Світанок» с. Широке Василівського району Запорізької області. Додатково цей період підтверджено позивачем архівними довідками Державного архіву Запорізької області від 20.02.2023 №05-07/ч-165 (щодо реорганізації підприємства), від 20.02.2023 №05-07ч-166 (щодо стажу роботи позивача в колгоспі);
- згідно із записами 3-7 трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980 у період з 30.07.1983 по 01.04.1986 працював у Об'єднанні громадського харчування з обслуговування пасажирів на посадах повара, зав. виробництвом, експедитора;
- згідно з записами 8-12 трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980 у період з 01.04.1986 по 29.07.1988 працював у Тресті громадського харчування Комунарського району на посадах експедитора, повара, бригадир поварів;
- згідно з записами 14-15 трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980 у період з 01.11.1999 по 25.12.2005 працював на посаді технолога м'ясного виробництва у ковбасному цеху сел. Комишуваха у філіалі «Юпітер ЛТД».
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наведені положення свідчать про те, що законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі по тексту - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п.5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також, слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пунктом 8 Основних Положень трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Судом враховано, що у трудовій книжці НОМЕР_1 від 06.08.1988 позивача вказана кількість трудоднів, відпрацьованих в колгоспі, та розмір заробітної плати (с. 18, 19) в період з 1988 по 1993 рік.
До того ж, судом враховано, що позивач додатково долучено до заяви про призначення пенсії архівні довідки Державного архіву Запорізької області від 20.02.2023 №05-07/ч-165 (щодо реорганізації підприємства), від 20.02.2023 №05-07ч-166 (щодо стажу роботи позивача в колгоспі).
В довідці від 20.02.2023 №05-07ч-166 вказано, шо згідно протоколів засідань правління та загальних зборів уповноважених членів колгоспу ( з 1993 р. КСП ) «Світанок» село Широке Василівського району Запорізької області з 1988 - 1997 рр. значиться гр. ОСОБА_1 :
- був прийнятий до членів колгоспу (протокол засідання правління від 05.09.1988 №14, протокол загальних зборів уповноважених членів від 02.11.1988№ 4);
- було надано присадибну ділянку в розмірі 0,30 га (протокол загальних зборів уповноважених членів від 04.08.1989 № 2);
- було надано оплачувану відпустку з 24 лютого по 23 червня 1990 для захисту дипломного проекту ( протокол засідання правління від 09.03.1990 №5);
- значиться працівником ковбасного цеху (протокол засідання правління від 09.08.1991 № 14);
- значиться працівником ковбасного цеху (протокол засідання правління від 27.03.1992 № 6);
- значиться завідуючим ковбасного цеху (протокол засідання правління від 03.09.1993 №15);
- значиться в протоколі засідання правління від 23.12.1994 № 18;
- був виключений з членів КСП ( протокол засідання правління від 16.11.1995 № 15, протокол загальних зборів уповноважених членів від 15.02.1996 № 1);
- слухалася доповідна ОСОБА_2 про те, що за членами КСП числяться матеріальні цінності, ці члени вже не працюють на цих посадах, але їх не передали, було прийняте рішення по ОСОБА_1 (так у документі) - списати ( протокол засідання правління від 04.03.1997№ 3).
Підстава: Р-4506, оп.1, спр. 431, арк. 54, спр. 432, арк. 34, спр.434, арк.63, спр.436,арк.24зв., спр.438, арк. 17, спр. 440, арк. 37, спр.443, арк. 42, спр.446, арк. 65, спр. 448, арк.43, спр. 449, арк.ЗЗ, спр.452, арк. 15 зв., 16.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
За припасами пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка не застосовується з дня прийняттям наказу Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Судом встановлено, що в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 06.08.1988, трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980, копії яких наявні в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу чітко по хронології відображено місця та роботу, яку виконував позивач, наявні відтиски печаток.
Суд зауважує, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.
При цьому, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Виправлення допущенні при внесенні записів до трудової книжки при дотриманні усіх вимог щодо порядку оформлення запису, не є підставою для не зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 у справі №593/283/17.
Щодо відомостей в реєстрі застрахованих осіб суд вказує на таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4 - 6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового чи пільгового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа №316/1392/16-а), від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) відомості про сплату страхових внесків за позивача відсутні.
Виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявність заборгованості роботодавця перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивачці до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працювала застрахована особа.
Суд наголошує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства зі страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивачці періодів її роботи на такому підприємстві.
Стосовно посиланням на те, що запис при звільнення завірено печаткою, яка не містить ідентифікаційного коду.
Водночас, жодна норма чинного законодавства, чинна на момент внесення відповідних відомостей до трудової книжки позивача, у тому числі Інструкція №58, не містить обов'язкових вимог щодо зазначення коду підприємства у його печатці.
Лише, з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини 7 статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
У зв'язку з чим, суд не приймає до уваги посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23 так як обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Крім того, слід врахувати, що згідно з статтею 62 Закону №1788 та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відповідну постанову по справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прийняв 30.09.2019.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що неврахування ГУ ПФУ в Одеській області під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії відомостей про роботу носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства, відповідачем не було забезпечено розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком шляхом всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів, у зв'язку з чим рішення № 083850016581 від 18.03.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Разом з цим, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв'язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Так, згідно зі з статтею 58 Закону №1058-IV призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.
Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
Такий спосіб захисту, як зобов'язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Як наслідок, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV періоди його роботи з 05.09.1988 по 29.01.1993 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1988, з 30.07.1983 по 01.04.1986, з 01.04.1986 по 29.07.1988, з 01.11.1999 по 25.12.2005 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 11.03.2025 щодо призначення пенсії за віком.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області, яким прийнято протиправне рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 083850016581 від 18.03.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди його роботи з 05.09.1988 по 29.01.1993 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 06.08.1988, з 30.07.1983 по 01.04.1986, з 01.04.1986 по 29.07.1988, з 01.11.1999 по 25.12.2005 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 29.09.1980, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2025 про призначення пенсії за віком.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя І.В. Батрак