24 червня 2025 року м. Житомир
справа № 240/23701/24
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни II групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області недооплачену частину щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 15988,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни та відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Натомість у 2024 році Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області було виплачено позивачу разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, як особі з інвалідністю ІІ групи в розмірі - 2900 грн. З виплатою щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у зазначеному розмірі позивач не погоджується, внаслідок чого звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 09.10.2018 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, та відповідно має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII.
У 2024 році позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 2900 грн, яку виплатило Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Не погоджуючись із розміром вказаної виплати, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про нарахування та виплату йому вказаної допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Однак, листом від 09.10.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило позивачу у виплаті щорічної разової грошової допомоги у збільшеному розмірі, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 та відсутність підстав для виплати разової грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Не погодившись з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено Законом №3551-XII, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд враховує, що згідно з ч.1 ст.36 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить також частина 6 статті 13 Закону №1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, згідно з ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ.
Завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.
Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об'єктивність та прогнозованість правосуддя.
Отже, беручи до уваги суб'єктний склад учасників цієї справи, предмет та підстави позову, а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 за результатами розгляду зразкової справи №806/440/14216/23, а тому визнається судом типовою справою.
Відтак при вирішенні цієї типової справи суд, з огляду на приписи ч.5 ст.242 та ч.3 ст.291 КАС України суд враховує правові висновки, викладені у вказаному судовому рішенні, які можна узагальнити такими чином.
В умовах воєнного або надзвичайного стану тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII), який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Приписами статті 46 Конституції України встановлено, що такі складові конституційного права громадян на соціальний захист, як забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (1); втрати годувальника (2); безробіття з незалежних від них обставин (3); старості (4), не можуть бути скасовані законом; водночас інші складові елементи права на соціальний захист, не конкретизовані в частині першій статті 46 Основного Закону України або в інших його статтях, визначає Верховна Рада України шляхом ухвалення законів.
Передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини 1 статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З урахуванням наведеного необхідно дійти висновку, що передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.
Оскільки нарахування відповідної разової грошової виплати встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Законом України №2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023, частину 5 статті 13 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: "Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України", викладено в новій редакції такого змісту:
"Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду цієї справи.
Отже, з 15.04.2023 по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої статтею 13 Закону №3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
Тобто Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.
Водночас, урахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов'язковою для застосування національним судом, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що дії держави щодо зменшення розміру додаткових гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-XII, призвели до позбавлення таких осіб свого майна в розумінні статті 1 Протоколу № 1.
Також Велика Палата Верховного Суду погодилися з тим, що Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Крім того, оскільки спірна щорічна разова грошова виплата не передбачена в Конституції України, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що на цю виплату не поширюються визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
При цьому Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Верховного Суду, як суду першої інстанції, що пункт 2 частини 1 Закону №2983-ІХ, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено в новій редакції, не підлягає застосуванню під час вирішення цієї справи як такий, що суперечить Конституції України.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у разі викладення норми закону в новій редакції, попередня її редакція втрачає чинність з дня набрання чинності новою редакцією цієї норми.
Тож норма частини 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367- XIV діяла до набрання чинності "новою" нормою частини 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, а саме до 15.04.2023 - дня, наступного за днем опублікування Закону №2983-ІХ. Із зазначеної дати змінилося законодавче регулювання спірних правовідносин, зокрема в частині визначення порядку та розміру виплат разової грошової допомоги до Дня Незалежності України.
Відтак Верховний Суд, не врахувавши положення Закону №2983-ІХ, які є чинними та не визнані неконституційними, помилково зобов'язав пенсійний орган здійснити позивачу перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2023 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до частини 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №367-XIV, яка є нечинною. Тобто поклав на відповідача зобов'язання виконувати нечинну норму Закону №3551-ХІІ, що не ґрунтується на нормах законодавства та порушує принцип юридичної визначеності.
Підсумовуючи викладене та враховуючи правову позицію, сформовану у зразковій справі №440/14216/23, суд дійшов висновку, що відповідач, здійснивши позивачу спірну грошову виплату в розмірі 2900 грн, правомірно застосував правила частини 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин і залишається чинною на час вирішення справи, а отже, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.
За таких обставин суд вважає помилковими доводи позивача про те, що він має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік в більшому розмірі, оскільки виплата спірної грошової допомоги мала здійснюватися в розмірі, що встановлений постановою Кабінету Міністрів України №369 від 02.04.2024.
Такий висновок відповідає позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №440/14216/23.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі №440/14216/23, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправними дій, стягнення коштів, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 24 червня 2025 року.
Суддя А.В. Горовенко