Справа №491/428/25
Провадження № 2/491/369/25
іменем України
24 червня 2025 року Ананьївський районний суд Одеської області в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Рачкової І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ананьїв Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,
МОТОРНЕ (ТРАНСПОРТНЕ) СТРАХОВЕ БЮРО УКРАЇНИ звернулось до Ананьївського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що відповідачка ОСОБА_1 14 квітня 2024 року в с. Ананьїв, вул. Центральна 106 Подільського району Одеської області, керувала автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , була неуважна, не обрала безпечну швидкість руху, не врахувала дорожні обставини, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем марки «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, чим порушила п.п. 12.1, 2.3 «б» ПДР, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП. На дату скоєння цієї пригоди водій ОСОБА_1 не мала чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Вина ОСОБА_1 у скоєнні вищезазначеної ДТП підтверджується постановою Ананьївського районного суду Одеської області від 24 вересня 2024 року, залишеної без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року. В результаті зазначеної ДТП був пошкоджений транспортний засіб марки «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № 217416664 з терміном дії з 19 жовтня 2023 року по 18 жовтня 2024 року). Шкода, завдана транспортному засобу, особисто відповідачкою не була відшкодовано потерпілому ОСОБА_2 . Останній звернувся з метою отримання відшкодування звернувся до позивача з відповідною заявою. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів Фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах, визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Позивач відшкодував завдані відповідачкою збитки внаслідок ДТП в розмірі 160000,00 гривень, а також витрати на послуги аварійного комісара в розмірі 7282,00 гривень.
Враховуючи викладене, посилаючись на положення підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі якого після проведення виплати потерпілій особі у МТСБУ виникло право зворотної вимоги до відповідача, позивач з метою захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду та просить стягнути з ОСОБА_1 на користь МТСБУ завданні збитки в порядку регресу в розмірі: понесених витрат - 160000 гривень 00 коп., понесених витрат на послуги аварійного комісара - 7282 гривень 00 коп., та сплачений судовий збір в розмірі 3028 гривень 00 коп.
Ухвалою судді від 29 травня 2025 року було відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України.
Представник позивача МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ, в судове засідання на розгляд справи не прибув. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджує довідка про доставку електронного листа (а.с.76). Водночас представник позивача - адвокат Дернова Н.М., яка діє на підставі довіреності № 6-01/394 від 12 грудня 2024 року (а.с.65), надала через систему «Електронний суд» заяву, в якій просить розглядати справу без присутності представника позивача на підставі вже поданих документів. Позов підтримують повністю, проти винесення заочного рішення не заперечують (а.с.78).
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання на розгляд справи не прибула. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України. Це підтверджує поштовий конверт з вкладенням, адресований на ім'я відповідачки за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою, що повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.80).
Відповідачці ОСОБА_1 , за зареєстрованим місцем її проживання, було надіслано ухвалу судді про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, про що містяться відомості в матеріалах справи (а.с.77). Поштовий конверт з вкладенням повернувся на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.80).
Відповідно до положень пункту 5 частини шостої статті 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Аналогічні положення закріплені у пунктах 3 та 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, якими врегульовано порядок надсилання та вручення учасникам справи судових повісток та повідомлень.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року в справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 листопада 2019 року в справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року в справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року в справі № 24/260-23/52-б).
За наведених обставин відповідачка вважається такою, що 06 червня 2025 року отримала копію ухвали судді про відкриття провадження у справі (а.с.80).
В установлений судом строк відповідачкою не було подано до суду відзив на позовну заяву, тому відповідно до вимог частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Крім того, відповідачка із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не зверталась та будь-яких інших заяв, клопотань не надавала. Отже, відповідачка своїми процесуальними правами, передбаченими ЦПК України не скористалась.
Основною умовою відкладення розгляду справи є - не відсутність у судовому засіданні сторони по справі, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до частини третьої статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи викладене, положення частини третьої статті 223 ЦПК України, заяву представника позивача, наявність відомостей про належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності учасників справи.
У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З наведених вище обставин встановлено, що відповідачка належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, при цьому в судове засідання не прибула без повідомлення причин неприбуття, що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктами 1, 2 частини першої статті 280 ЦПК України.
Також встановлено, що відповідачка, у встановлений для неї судом строк, відзив на позовну заяву не подала, що відповідає умові визначеній пунктом 3 частини першої статті 280 ЦПК України. В матеріалах справи міститься заява представника позивача, в якому сторона позивача не заперечує проти винесення заочного рішення(а.с.78), що відповідає передумовам заочного розгляду справи, передбаченим пунктом 4 частини першої статті 280 ЦПК України.
Враховуючи викладене, суд вважає що існують визначені частиною першою статті 280 ЦПК України підстави та умови для здійснення заочного розгляду справи, про що у відповідності до положень частини першої статті 281 ЦПК України без оформлення окремого документа із занесенням до протоколу судового засідання судом постановлено відповідну ухвалу.
Суд дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги МТСБУ підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Позивачем у справі є МОТОРНЕ (ТРАНСПОРТНЕ) СТРАХОВЕ БЮРО УКРАЇНИ (скорочене найменування «МТСБУ»), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21647131, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02154, м. Київ, бульв. Русанівський, буд. 8, яке відповідно до положень статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3720-ІХ (далі - Закон № 3720-ІХ) є учасником ринку обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
В теорії права дія нормативно-правових актів у часі розглядається як інтегративна категорія, що включає такі моменти тривалості та особливості реалізації акта у часі (темпоральні характеристики нормативно-правового акта), як: 1) дата набрання актом чинності та дата введення його в дію, а також дата втрати актом (повністю або в певній частині) чинності та, відповідно, припинення його дії; 2) чинність та дія акта; 3) способи (види) дії акта у часі.
Дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб'єктів права, що виникає після набрання чинності актом. Проте, у деяких випадках нормативно-правові акти можуть мати зворотну (так звану ретроспективну) дію у часі, тобто поширюватись в цілому або в певній частині на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Однією з вимог застосування такого підходу ретроспективного способу реалізації права є те, що у певний момент часу суб'єкт владних повноважень був наділений відповідними повноваженнями та об'єктивними можливостями забезпечити реалізацію такого права.
Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому в рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності (пункти 88-95 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного судувід 23 липня 2024 року в справі № 280/3308/23 (провадження №К/990/4829/24)).
В контексті поданої позовної заяви суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин першої та другої статті 57 Закону України «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX) (далі - Закон №3354-IX) дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.
Дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності, якщо інше не передбачено законом, і закінчується моментом припинення його дії.
Відповідно до статті 58 Закону № 3354-IX пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.
Зворотна дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли до дня набрання ним чинності, правове регулювання яких змінюється таким нормативно-правовим актом. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, визначених Конституцією України (стаття 59 Закону № 3354-IX).
У контексті застосування принципу незворотності дії закону у часі це означає, що у разі, якщо правовідносини стосовно реалізації певного права розпочато у період чинності нормативно-правового акта, за умови, що особа здійснила конкретні дії, що виражають її волевиявлення стосовно реалізації права (звернулась до суб'єкта владних повноважень, подала повний пакет документів тощо), то особа повинна мати можливість закінчити реалізацію відповідного права за тими нормами, що діяли на момент початку реалізації відповідного права, навіть якщо до завершення реалізації права вони втратили чинність.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти мають пряму дію в часі, тобто регулюють відносини, що виникли після набрання чинності цими актами, а також відносини, які виникли до набрання чинності нормативно-правовими актами і продовжують існувати на час набрання ними чинності. У другому випадку такі акти поширюються на ці відносини з моменту набрання чинності, а не з моменту виникнення відповідних відносин. В окремих випадках законодавець вказівкою в перехідних положеннях «нового» нормативно-правового акта може зберегти праворегуляторний вплив визнаного нечинним нормативно-правового акта на певні суспільні відносини, які продовжують тривати після набрання чинності «новим» (переживаюча дія).
Переживаюча (ультраактивна) дія - коли правова норма продовжує свою дію навіть після втрати чинності внаслідок скасування всього нормативно-правового акта чи зміни відповідної його частини.
Відповідно до абзацу шостого пункту 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3720-ІХ дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).
Відповідно до пункту 7 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3720-ІХ розмір регламентної виплати визначається відповідно до положень законодавства, чинних на день настання дорожньо-транспортної пригоди, що є підставою для здійснення МТСБУ такої виплати.
Встановлено, що предметом позовної заяви є страховий випадок, який настав за договором страхування цивільно-правової відповідальності, укладеним відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-ІV, а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення цього Закону, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 14 квітня 2024 року вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, а саме: керуючи автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , в с. Ананьїв по вул. Центральна 106 Подільського району Одеської області, була неуважна, не обрала безпечну швидкість руху, не врахувала дорожні обставини, внаслідок чого скоїла зіткнення з автомобілем марки «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 , в результаті чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження. Своїми діями порушила вимоги пунктів 12.1, 2.3«б» ПДР, чим вчинила адміністративне правопорушення, за що ст. 124 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність.
Постановою Ананьївського районного суду Одеської області від 24 вересня 2024 року, залишеної без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, винною у вищевказаній ДТП визнано відповідачку ОСОБА_1 (а.с.14-23).
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною першою статті 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що шкоду завдано неправомірними діями ОСОБА_1 , які полягали у порушенні вимог пунктів 12.1, 2.3«б» Правил дорожнього руху України, під час керування нею транспортним засобом «Chevrolet Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , тобто джерелом підвищеної небезпеки.
З урахуванням положень статтей 1166, 1187 ЦК України, зазначена шкода має бути відшкодована винною особою.
Як зазначалося постановою Ананьївського районного суду Одеської області від 24 вересня 2024 року у справі № 491/582/24 відповідачку визнано винною у вчиненні дій, в наслідок яких отримав ушкодження транспортний засіб марки «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , а отже шкода, заподіяна в наслідок її неправомірної поведінки, мала бути відшкодована відповідачкою.
Преамбулою Закону № 1961-ІV визначено, що цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 21.1 статті 21 Закону № 1961-ІV визначено, що з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Пунктом 21.3 статті 21 зазначеного Закону визначено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Водночас згідно пункту 13.1 статті 13 Закону № 1961-ІV звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ в порядку, визначеному цим Законом.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що відповідачка входить до будь-якої з категорії осіб, визначених пунктом 13.1 Закону № 1961-ІV, а отже мала право керувати транспортним засобом без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України.
Пунктом 1.12 статті 1 Закону № 1961-ІV визначено, що дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Події, які мали місце 14 квітня 2024 року о 19 годині 20 хвилин в с. Ананьїв по вул. Центральна 106 Подільського району Одеської області за участю транспортних засобів «Chevrolet Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , та «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , підпадають під визначення дорожньо-транспортної пригоди, оскільки сталися під час руху зазначених транспортних засобів та в їх результаті завдано матеріальні збитки, що підтверджується постановою Ананьївського районного суду Одеської області від 24 вересня 2024 року, залишеної без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2024 року, та іншими матеріалами справи.
Згідно пункту 1.3 статті Закону № 1961-ІV потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів вбачається, що в даному випадку потерпілим в наслідок події, що мала місце 14 квітня 2024 року о 19 годині 20 хвилин в с. Ананьїв по вул. Центральна 106 Подільського району Одеської області, є водій (власник) автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , який отримав механічні ушкодження, - ОСОБА_2 .
26 квітня 2024 року власник автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с.10), звернувся до МТСБУ з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (а.с.7), в якому повідомив, про дорожньо-транспортну пригоду, яка мала місце 14 квітня 2024 року о 19 годині 20 хвилин в с. Ананьїв по вул. Центральна 106 Подільського району Одеської області за участю його автомобіля та автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та зазначив, зокрема, про наявність у нього ( ОСОБА_2 ) полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № 217416664 від 10 жовтня 2023 року (а.с.7-9).
На підтвердження цього факту в матеріалах справи міститься ксерокопія полісу №217416664 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданий 18 жовтня 2023 року ПАТ «НАСК “ОРАНТА»», термін дії якого з 00 годин 00 хвилин 19 жовтня 2023 року до 18 жовтня 2024 року включно (а.с.13).
Відповідно до статті 6 Закону № 1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 1961-ІV визначено, що забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
З урахуванням наведеного відповідно до статті 35, пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-ІV власник автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , - ОСОБА_2 , 26 квітня 2024 року звернувся до МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ про відшкодування оціненої шкоди внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.4).
На момент ДТП відповідачка не мала чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальністі власників наземного транспортного засобу.
Шкоду, завдану потерпілому ОСОБА_2 , було оцінено в 288822 гривень 60 коп., що підтверджується доданою до позовної заяви копією висновку за звітом про визначення вартості матеріального збитку, завданого в результаті ДТП власникові автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , від 05 жовтня 2024 року (а.с.24-57).
Пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-ІV визначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
МОТОРНИМ (ТРАНСПОРТНИМ) СТРАХОВИМ БЮРОМ УКРАЇНИ був виданий наказ №3.1/2370 від 27 січня 2025 року, на підставі якого вирішено відшкодувати на рахунок ОСОБА_2 , шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 160000 гривень 00 коп. (а.с.58), і яке згідно платіжної інструкції № 675648 від 27 січня 2025 року виплачено позивачем потерпілій стороні - ОСОБА_2 (а.с.60).
Згідно статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.
Згідно статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Статтею 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно підпункту а пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-ІV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 вказаного Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
З роз'яснень, викладених в пункті 26 Постанови № 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 січня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», вбачається, що до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідачки на користь позивача сплаченого останнім страхового відшкодування в розмірі 160000 гривень 00 коп. та задовольняє позов в цій частині.
З приводу позовних вимог позивача про стягнення з відповідачки витрат, понесених на послуги аварійного комісара, в розмірі 7282 гривень 00 коп. суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 8 Порядку залучення Моторним (транспортним) страховим бюро України аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхових випадків та розміру збитків, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 23 лютого 2006 року № 5417 (у редакції розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27 жовтня 2011 року № 671), що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, МТСБУ здійснює оплату послуг представників МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду.
Статтею 29 Закону № 1961-ІV передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховиком у разі пошкодження транспортного засобу. До цього переліку не віднесено витрати страхувальника на проведення експертиз.
Крім того, пунктом 7 вищевказаного Порядку передбачено, що МТСБУ зобов'язане відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження) лише у разі, якщо представник МТСБУ не з'явився у визначений у пункті 6 цього Порядку строк та потерпілий скористався своїм правом відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.
Проте, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що потерпілий звертався до МТСБУ з приводу встановлення розміру збитків і представник останнього не з'явився у встановлений строк.
Згідно пункту 41.4 статті 41 Закону № 1961-ІV МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат.
Будь-яких правових підстав в обґрунтування позовних вимог в частині стягнення з відповідачки витрат, понесених на послуги аварійного комісара, окрім вимог в порядку регресу, позивачем суду не надано.
Таким чином, витрати МТСБУ в розмірі 7282 гривень 00 коп. не входять до суми страхового відшкодування, оскільки такі витрати не є складовою регламентної виплати, а тому підстави для стягнення цих витрат із відповідача відсутні.
Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.
Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в статті 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 3028 гривень (а.с.1), суд вважає за необхідне пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 2896,30 гривень (95,65%), покласти на відповідачку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 279-283, суд
Позовні вимоги МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженка с. Маяки Біляївського району Одеської області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_4 , на користь МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ (скорочене найменування «МТСБУ»), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21647131, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02154, м. Київ, бульв. Русанівський, буд. 8, суму сплаченого відшкодування, пов'язаного з регламентною виплатою, в розмірі 160000 (сто шістдесят тисяч) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; уродженка с. Маяки Біляївського району Одеської області; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_4 , на користь МОТОРНОГО (ТРАНСПОРТНОГО) СТРАХОВОГО БЮРО УКРАЇНИ (скорочене найменування «МТСБУ»), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21647131, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02154, м. Київ, бульв. Русанівський, буд. 8, судовий збір в розмірі 2896 (дві тисячі вісімсот дев'яносто шість) гривень 30 коп.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач: МОТОРНЕ (ТРАНСПОРТНЕ) СТРАХОВЕ БЮРО УКРАЇНИ, місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 02154, м. Київ, бульв. Русанівський, буд. 8; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 21647131
Відповідачка:ОСОБА_1 ; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_4
Відповідно до статті 283 ЦПК України копію заочного рішення надіслати учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
У відповідності до положень частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є 24 червня 2025 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Суддя О.О. Желясков
Рішення суду набрало законної сили «____» __________________20__ року.
Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/428/25 Ананьївського районного суду Одеської області.