іменем України
24 червня 2025 рокуСправа №451/1023/20
Провадження № 2/451/5/25
Радехівський районний суд Львівської області
у складі головуючого-судді Семенишин О.З.
секретаря судового засідання Федорук І.Б.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м.Радехові в залі суду цивільну справу №451/1023/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації», Радехівської державної нотаріальної контори Львівської області, Бродівської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Лопатинська об'єднана територіальна громада про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна,
Стислий виклад позиції позивача
03 липня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації», Радехівської державної нотаріальної контори Львівської області, Бродівської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Лопатинська об'єднана територіальна громада про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна.
У позовній заяві зазначає, що він законно проживає в частині будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Факт його законного вселення та проживання підтверджується довідкою Лопатинської селищної ради від 08.10.2003 №1268, а саме: «До будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , який повернено реабілітованим і дано на праві свідоцтва по спадщині по ОСОБА_5 , є прибудована в 1948-1952 рр. райпобуткомбінатом», запис проведено зі свідчень ОСОБА_6 . У зв'язку з ліквідацією в 1982 році Лопатинського району був ліквідований райпобуткомбінат і звільнені приміщення в вищезгаданому будинку дані під житло. До 26.12.1983 там проживали громадяни селища, які виїхали або померли. А 26.12.1983 згідно з рішенням виконкому Лопатинської селищної ради був виданий ордер на вселення в квартиру сім'ї ОСОБА_7 . На даний час на цій жилій площі зареєстровані і проживають, дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 і його дочка із сім'єю, яка складається з трьох чоловік: зять, ОСОБА_9 - без реєстрації, дочка, ОСОБА_10 , внук, ОСОБА_3 . Факт законного вселення та підстава вселення стверджується ордером №246/83, без серії від 26 грудня 1983 року, виданий громадянину ОСОБА_7 на сім'ю з 4-х чоловік: ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , на право зайняття двокімнатної квартири, загальною жилою площею 30.6 м.кв. будинку АДРЕСА_1 . Ордер видано на підставі рішення виконкому Лопатинської селищної ради народних депутатів від 26 грудня 1983 року. Таким чином, в їхньої сім'ї виникло законне право проживати в цій квартирі та здійснити приватизацію, належної їм квартири.
В той же час заявлено позов про виселення від 15 січня 2019 року, з якого позивачу стало відомо, що право власності на будинок в цілому належить ОСОБА_4 , як спадкоємиці ОСОБА_5 , яка набула право власності на будинок в цілому.
У рішенні Радехівського районного суду Львівської області від 12 листопада 1996 року зазначається, що судом розглянуто справу за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння, але не зазначається до кого було заявлено позов, чи хто є заінтересованою особою, якщо припускати, що провадження відбулось в окремому провадженні. У виписці з рішення зазначається: «Позов задоволити. Визнати за ОСОБА_5 право власності на будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 ». Позивач зазначає, що дивним є сам факт вчинення державної реєстрації БТІ права власності на будинковолодіння, яке зазначило, що право власності встановлюється на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 про встановлення права власності на будинок в цілому і це при тому, що судове рішення відсутнє, а в наданій виписці не зазначається, що суд визнав право власності на будинок в цілому. Прийняття судового рішення та державна реєстрація права власності була здійснені без участі осіб, які законно проживали та проживають в будинку та без дослідження самого факту, що будинок значно збільшився в площі, в порівнянні з первинним станом, а всі добудови, які вчинялись, здійснювались за кошти держави, зокрема не було враховано, що в первинному стані будинок був одноповерховим, а за рахунок добудов станом на 1997 рік, даний будинок вже є двоповерховим. Таким чином, на думку позивача, реєстрація права власності в кадастровій книзі за №693 від 20.03.1997, здійснена БТІ та ЕО є незаконною.
На думку сторони позивача, майно набуте спадкодавцем у власність ОСОБА_5 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 - набуте всупереч цивільного кодексу та актів цивільного законодавства, на підставі судового рішення, якого не існує, а реєстрація власності в Червоноградському БТІ та видача як реєстраційного посвідчення так і дубліката реєстраційного посвідчення - вчинені на підставі неіснуючого судового рішення. На підставі наведеного, вважають, що зі складу спадщини необхідно виключити майно набуте на підставі неіснуючого судового рішення, а заповіт в цій частині - визнати недійсним.
Позивач відзначає, що дублікат реєстраційного посвідчення виданий незаконно, оскільки відсутній оригінал реєстраційного посвідчення. Так в матеріалах інвентаризаційної справи міститься «Заключение о регистрации дома» від 20.03.1997, виданий на підставі п. 22 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966, яка втратила свою чинність ще 01.01.1996. Звертає увагу на наявне в матеріалах інвентаризаційної справи заключення про реєстрацію дому від 20.03.1997, яке складене на бланку документа, що станом на 01.01.1996 року вже втратив чинність, як і інструкція від 31.01.1966, яка також станом на 01.01.1996 втратила чинність. Враховуючи викладене, видача дублікату реєстраційного посвідчення від 20 березня 1997 року, що було здійснено 15.07.2016 є протиправною, оскільки дублікат мав видаватись на підставі існуючого документа, а даний дублікат було знову ж таки видано на підставі документу, якого не існує.
Таким чином, на думку позивача, наявні очевидні порушення норм законодавства, зокрема цивільного, а саме зайняті приміщення, більше того приміщення, які були добудовані і апріорі не могли ввійти в акт опису вилученого майна - нібито були визнані на праві власності за ОСОБА_5 .
Просить суд: скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» 20.03.1997 №693; визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 від 11 червня 1997 року, виданий Радехівською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за №1137/97 в частині майна, а саме будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 вересня 2017 року, одержаного спадкоємцем майна гр. ОСОБА_5 , 1931 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , спадкова справа №38/2015, зареєстроване в реєстрі за №1617 в частині майна, а саме будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; виключити зі складу спадкової маси, залишеної після смерті ОСОБА_5 - майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_2 ; судові витрати покласти на сторону відповідача (т. 1 а.с.2-5 зворот).
Стислий виклад позиції сторони відповідача
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Мицик О.В. надіслав до суду відзив на позовну заяву (т. 1 а.с.49-52).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає, що вважає таку безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 07.09.2017, спадкоємцем домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 . До того, вказаний житловий будинок належав спадкодавцю, ОСОБА_5 , який був зареєстрованим 20.03.1997 Червоноградським міжміським бюро технічної інвентаризації (запис в реєстровій книзі №693) на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996. Відповідно до рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 за ОСОБА_13 визнано право власності на будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 . При цьому, правовстановлюючий документ, а саме судове рішення оскаржено не було та набрало законної сили.
Враховуючи те, що підставою для визнання права власності за спадкодавцем ОСОБА_5 було рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 (правовстановлюючий документ), яке не було оскаржено сторонами та у встановленому законом порядку набрало законної сили, відтак відсутні законні підстави для скасування права власності на будинок.
Посилання позивача, що це рішення є незаконним, так як воно прийняте в окремому провадженні без участі відповідачів, які на той час проживали та продовжують проживати у будинку є безпідставним, оскільки такі особи не були сторонами (учасниками) у цій справі, позовні вимоги до них не пред'являлись. Водночас, твердження відповідача про те, що він станом на 2020 рік проживає у спірному будинку, а у 1996 році розгляд справи відбувся без участі власника майна - Лопатинської селищної ради, не свідчить про порушення його прав оскаржуваним рішенням суду. Також, невірним є посилання позивача про те, що ОСОБА_5 набула майно (житловий будинок) всупереч Цивільного кодексу та актів цивільного законодавства, на підставі судового рішення, яке не існує, оскільки відповідач у 2020 році звертався до Львівського апеляційного суду щодо оскарження рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 (справа №4811/21/20), однак судом було відмовлено у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із безпідставністю (рішення з ЄРСР додається). В той же час, ні судом першої інстанції, ні апеляційної інстанції не було поставлено під сумнів існування вказаної справи, в тому числі прийняття Радехівським районним судом Львівської області 12.11.1996 судового рішення.
Щодо позовних вимог про визнання заповіту недійсним представник відповідача, зазначає, що оскільки заповіт є одностороннім правочином, то може бути визнаний судом нікчемним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави, передбаченої ст. 1257 ЦК України. В той же час, як видно з позовної заяви, то, на думку позивача, для визнання складеного спадкодавцем ОСОБА_5 заповіту є те, що житловий будинок набутий нею всупереч цивільного кодексу та актів цивільного законодавства, на підставі судового рішення, якого не існує, а реєстрація власності в Червоноградському БТІ та видача як реєстраційного посвідчення так і дубліката реєстраційного посвідчення - вчинені на підставі неіснуючого судового рішення. Іншими словами, зазначена позивачем підстава для визнання заповіту недійсним не відповідає вимогам ст. 1257 ЦК України. Також представник відповідача звертає увагу на те, що звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом. Такими особами можуть бути: спадкоємці з обов'язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 ЦК України, спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно, спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів), особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження. Разом з тим, позивачем не надано жодного доказу в підтвердження того, що він має право на спадкування за законом чи іншим заповітом, в тому числі, що вказаним заповітом порушено його права чи інтереси.
Таким чином, сторона відповідача вважає, що вимоги позивача ОСОБА_14 про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна є безпідставними, а відтак не підлягають задоволенню.
Щодо розміру судових витрат, то представник відповідача не погоджується із заявленим орієнтовним розміром судових витрат у сумі 30 000 гривень, оскільки на думку, сторони відповідача, позивачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про «реальне» понесення позивачем таких витрат на професійну правничу допомогу (зокрема відсутній договір про надання правової допомоги, акт/розрахунок виконаної роботи, в тому числі платіжні документи на підтвердження сплати послуг адвоката), а відтак такі не підлягають стягненню за рахунок відповідачів.
Зважаючи на викладене, просить суд: у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , КП ЛОР «Червоноградського міжміського БТІ», Радехівської державної нотаріальної контори Львівської області, Бродівської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Лопатинська ОТГ про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна відмовити у повному обсязі; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. (документи на підтвердження понесення таких витрат будуть подані в подальшому) (т. 1 а.с.39-44).
Окрім цього, одночасно з поданням відзиву на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Мицик О.В., подав заяву про застосування строків позовної давності.
В обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності, представник відповідача зазначає, що як видно з позовної заяви, 15 січня 2019 року (коли було заявлено позов) позивачу стало відомо, що право власності на будинок в цілому належить ОСОБА_4 , як спадкоємиці ОСОБА_5 , яка набула право власності на будинок в цілому. Разом з тим, таке твердження позивача є невірним, таким, що вводить в оману суд, а також учасників цивільної справи, оскільки інформація щодо належності спадкоємиці ОСОБА_5 будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності була відома позивачу ще у 2014 році, коли адвокатом Мициком О.В. було заявлено позов до ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні шляхом виселення та зняття з реєстрації. Про це свідчить, копія ухвали Радехівського районного суду Львівської області від 17.11.2015 про закриття провадження у цивільній справі. Відповідно до судового рішення, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_9 він же представник відповідача ОСОБА_14 проти клопотання не заперечив, так як через не вступ у справу правонаступника продовжити її розгляд неможливо.
У позовній заяві жодним чином не згадується про те, чому позивач звернувся до суду з вимогою про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна фактично через 6 років з моменту закриття провадження у цивільній справі відносно нього про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та зняття з реєстрації (коли він вперше дізнався про порушене його право). Протягом цього часу позивач не звертався до суду з метою захисту своїх прав. Окрім того, в позовній заяві позивач також не просить суд поновити останньому строк. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У зв'язку з наведеним, просить застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у позові.
Також, до суду поступив відзив на позовну заяву від представника відповідача КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» (т. 1 а.с.29-31).
У відзиві зазначає, що підприємство заперечує проти позову в частині скасування права власності на будинок. Повідомляють, що в сховищі документів КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» наявна інвентаризаційна справа на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , сформована в 1968 році. На час проведення реєстрації права власності на вказане будинковолодіння за ОСОБА_5 діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 №56 (далі - Правила), які передбачали здійснення реєстрації об'єктів нерухомого майна у бюро технічної інвентаризації на підставі відповідних правовстановлюючих документів, зокрема, рішення судів щодо права власності на об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до порядку державної реєстрації прав власності на нерухоме майна до створення Реєстру прав реєстрація прав здійснювалася шляхом ведення реєстрових книг, записи яких прирівнюються до даних Реєстру прав. Реєстрові книги - це державні реєстри, в яких проводилася державні реєстрація та які велися окремо по кожному населеному пункту на фізичних, юридичних осіб і окремо по житловому та нежитловому фонду. Записи у реєстрову книгу велися у явочному порядку. Об'єкту, що реєструвавсь присвоювався один реєстровий номер. На підставі даних реєстрової книги №5 по смт.Лопатин Радехівського районі Львівської області, реєстрацію прав власності на будинок АДРЕСА_1 20.03.1997 проведено за ОСОБА_5 на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 за реєстровим №693. Відповідно до практичного коментаря Правил вказано, що у випадку винесення судом рішення про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, бюро технічної інвентаризації проводить реєстрацію цього об'єкту. Правовстановлюючий документ, представлений в БТІ, повинен бути належним чином оформлений - в ньому повинні бути вказані основні реквізити: місто, село, селище, найменування об'єкта, його частка, номер по вулиці, площі, провулку. У вказаному рішенні Радехівського суду вказано: «Визнати за ОСОБА_5 право власності на будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 ». Актом від 13.03.1997, складеного в м.Радехів, підтверджено факт передачі житлового будинку АДРЕСА_1 . Тобто, всі необхідні документи для реєстрації надано. Вимог у Правилах стосовно повного рішення суду чи виписки з нього, немає. Відповідно до Правил, мотивований висновок про те, чи можливе оформлення права власності, складався в довільній письмовій формі. Те, що він складений на бланку, форма якого зазначена у нечинній Інструкції, не свідчить про незаконність реєстрації прав. Основним є внесення запису до реєстрової книги.
Як зазначено в Правилах, реєстрація права власності передбачала проставляння на оригіналі правовстановлюючого документу реєстраційного напису, за відсутності місця на документі - видавалося реєстраційне посвідчення, яке було невід'ємною частиною правовстановлюючого документу. Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи, на заключенні про реєстрацію будинку (будинковолодіння) наявна відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації. Для реєстрації права власності на підставі правовстановлюючого документу заявник подавав правовстановлюючий документ, відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчав законність та повноту документів і на їх підставі робив відповідний запис у реєстрову книгу. Про отримання згоди зареєстрованих членів у будинку в Правилах не зазначено. Враховуючи вищезазначене, підприємство вважає законною реєстрацію права власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 .
Стосовно неіснуючого судового рішення, представник відповідача інформує, що між БТІ та судами не було інформаційного обміну. Всі необхідні реквізити та гербову печатку витяг із судового рішення містив, тому підстав для відмови у реєстрації прав не було. Відповідно до листа Державної Реєстраційної служби від 17.01.2013 щодо видачі дублікатів втрачених або зіпсованих документів, у разі втрати або зіпсування документа, лише суб'єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат. Тому видача дублікату реєстраційного посвідчення є також законною.
Відносно ордеру, виданого громадянам на право зайняття квартири повідомляють, що відповідно до Закону України від 19.06.1992 №2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», наймачі квартир мають право на приватизацію житлових приміщень. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність покладено на спеціально створені органи приватизації. Документами, які підтверджують право власності наймачів квартир, житлових приміщень, є свідоцтва про право власності, які видавалися органи приватизації. БТІ, як реєструючий орган до 01.01.2013, реєстрували видані свідоцтва. Звертають увагу суду на те, що матеріали інвентаризаційні справи не містять жодних документів, які свідчать про те, що громадяни, яким надано ордер, зверталися за приватизацією квартири, в якій проживають.
На підставі викладеного, вважають, що порушень при проведенні реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 допущено не було, тому в задоволенні позову ОСОБА_3 в частині скасування права власності на будинок, необхідно відмовити.
Відповідач Радехівська державна нотаріальна контора Львівської області та відповідач Бродівська державна нотаріальна контора правом на подання відзиву не скористалися.
Заяви та клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі
Своєю ухвалою від 30 листопада 2020 року суд відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання (т.1 а.с.21-22).
Суд своєю ухвалою від 1 липня 2021 року закрив підготовче судове засідання та призначив справу до судового розгляду по суті (т. 1 а.с.114-115).
Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 6 квітня 2022 року призначено у справі №451/1023/20 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, та зупинено провадження у цій справі (т. 1 а.с.226-232).
5 грудня 2023 року до суду надійшов висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №2048-Е від 24.11.2023 у справі №451/1023/20 (т. 2 а.с.1-11).
Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 27 грудня 2023 року провадження у справі №451/1023/20 поновлено та призначено судове засідання (т. 2 а.с.21-22).
Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року судом призначено у справі №451/1023/20 судову комплексну будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам ТОВ «Судово-експертне бюро України», та зупинено провадження у цій справі (т.2 а.с.180-184).
25.10.2024 року до суду поступило клопотання судового експерта про уточнення виду експертизи та витребування документів (т. 2 а.с.190-191).
Ухвалою суду від 30 грудня 2024 року провадження у цій справі було зупинено на час проведення додаткової будівельно-технічної експертизи (т. 2 а.с.230-233).
26.03.2024 до суду повернулася справа №451/1023/20 із експертної установи з висновком судового експерта №35 за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи у справі №451/1023/20 (т. 2 а.с.250-252).
1 квітня 2025 року суд поновив провадження у справі (т. 3 а.с.7).
Позиції учасників справи у судовому засіданні
У судовому засіданні 06.04.2022 представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звертав увагу суду на те, що ОСОБА_5 стала власницею будинку в АДРЕСА_1 як реабілітована, проте ніхто її не реабілітовував, цей будинок належав іншій особі. Справи як і самого рішення за 1996 рік, на підставі якого вона стала власницею будинку, немає. Вказаний будинок відповідно до довідки №1268 від 08.10.2003 добудовувався райпобуткомбінатом і був наданий ордер на вселення в квартиру сім'ю ОСОБА_16 згідно з рішенням Лопатинської селищної ради від 26.12.1983. Рішенням Лопатинської райради народних депутатів від 27.07.1953 затверджено технічну документацію на будівництво добудування двоповерхового будинку для розширення цехів Райпромкомбінату. 09.08.1957 було заключення про реєстрацію будинку на АДРЕСА_1 , який складався з одного поверху за Райпромкомбінатом на підставі рішення Лопатинського райради від 09.08.1957. Свідок в судовому засіданні підтвердив, що вказаний будинок був одноповерховим цегляним, згодом став двоповерховим пощукатуреним, який складається із восьми квартир, одній із яких позивач проживав на другому поверсі на підставі ордеру про вселення. Відповідно до ст.5 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» особам поверталося майно рівноцінне вилученому проте спірний будинок був збільшений за рахунок Лопатинського райкомбінату за державні кошти, тому якщо і й підлягало поверненню реабілітованій ОСОБА_5 майно, то рівноцінне вилученому.
Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні 06.04.2022 позовні вимоги заперечила. Вважає, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки державна реєстрація проводилась на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області за 1996 рік. Якщо і в даному випадку порушено право позивача, то з цим позовом мала звертатись Лопатинська ОТГ, а не позивач.
У судовому засіданні 06.04.2022 свідок ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суду показав, що маленьким з матір'ю неодноразово приходив до батька ОСОБА_18 , 1916 року народження, який помер у 1985 році, в будинок за адресою АДРЕСА_1 , де з одного боку знаходилась батькова шевська майстерня, в якій працювало п'ятнадцять працівників, якої він був завідувачем, та з другого боку столярний цех. В будинку був сквозний прохід, сходів на другий поверх не було. Згодом такі сходи появилися на другий поверх, коли саме повідомити не може. Коли приходив до батька будинок був одноповерховий цегляний будинок без щекатурки, коли став двоповерховий не пригадує. В цьому будинку на другому поверсі проживав його колега ОСОБА_19 , з якого часу не знає. Чи в цьому будинку жили люди і як давно, повідомити суду не може. Ходив у будинок у 1960-1963 роках, коли появилися сходи на другий поверх сказати не може, десь у 1970 роках, батькової шевської майстерні уже не було з 1965 року, їх переселили в інше місце. В даний час там знаходиться двоповерховий будинок пощекатурений, який ззовні відрізняється від одноповерхового будинку, який був цегляним ззовні. Років конкретних добудови другого поверху не пригадує.
Експерт ОСОБА_20 у судовому засіданні 18 вересня 2024 року суду пояснив, що він складав експертний висновок з врахуванням документів, які були надані йому у розпорядження. Відповідь ним надана лише на одне питання через відсутність документів. До специфіки його повноважень відноситься проведення експертизи лише за документами. Чи можливо встановити іншим методом, надати відповіді на поставлені перед експертом питання та шляхом лабораторного дослідження йому невідомо. У висновку зазначив, що припускає, що будівництво другого поверху або його частини могло бути проведено у період з 1953 року по 1957 рік, так як ствердно про це не міг вказати, оскільки відсутні документи у матеріалах справи, які це підтверджували. Він виїжджав на місце та оглядав будинок, проте доступ до окремих приміщень був обмеженим, такі були закриті. Після цього із клопотань про доступ до цих приміщень не звертався. Чим більше документації по будинку тим більше шансів експерту надати відповіді на поставлені питання. При проведенні лабораторних досліджень не знає, який саме вид експертизи повинен бути проведений. Чи існує методика проведення експертизи без прив'язки до документів не може сказати. Він відповідає за свою специфіку лише по документах, все інше виходить за межі його знань за специфікою роботи. Шляхом перемірювання можна встановити час добудови, але у даному випадку немає інформації, що саме і коли було добудовано, такі документи відсутні. Фотографії у матеріалах справи він не бачив.
У судовому засіданні 17.06.2025 представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні 17.06.2025 заперечила позовні вимоги повністю та просила відмовити у їх задоволенні.
Представник відповідача КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» скерував до суду заяви про розгляд справи без його участі (т. 1 а.с.72, 141, т.2 а.с.44).
Представник відповідача Радехівської державної нотаріальної контори Львівської подав через канцелярію суду до суду заяви про розгляд справи без його участі (т. 1 а.с.67, 105, 151, т.2 а.с.49).
Представник відповідача Бродівської державної нотаріальної контори надіслали на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника за наявними матеріалами у справі, подавши при цьому копію спадкової справи №38/2015 до майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.177-210, т.2 а.с.84).
Представник третьої особи Лопатинської селищної ради проте скерував до суду заяву про розгляд справи без участі представника Лопатинської селищної ради (т.1 а.с.56, 78, 153, т.2 а.с.51).
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, чим і скористалися учасники справи.
Установлені судом фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин
12 листопада 1996 року Радехівський районний суд Львівської області розглянув справу за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння та вирішив позов задоволити і визнати за ОСОБА_5 право власності на будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 , що вбачається з копії виписки з рішення від 12 листопада 1996 року (т.1 а.с.8, 32).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2020 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Радехівського районного суду Львівської області у справі за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння (т.1 а.с.45-46).
Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та зняття з реєстрації закрито (т.1 а.с.53-53 зворот).
Із копії «Заключения о регистрации дома (домовладения), зареєстрованого в кадастровой книге 20.03.1997 за №693» видно, що будинок в АДРЕСА_1 , належить на праві особистої власності ОСОБА_5 , право встановлено рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 про встановлення права власності на будинок в цілому (т. 1 а.с.12, 34-35).
13 березня 1997 року комісія в складі: голови комісії, керуючої Радехівським ДКП «Будинкоуправління» Іськів М.М., членів комісії: головного бухгалтера Боярчук Г.Й., бухгалтера ОСОБА_21 , передала житловий будинок АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_5 згідно з рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12 листопада 1996 року; балансова вартість будинку 36489 грн, фізичний знос - 14473 грн, що підтверджується актом від 13 березня 1997 року (т. 1 а.с.13, 33).
15.07.2016 директором КП ЛОР «ЧМБТІ» Парубочою І.М. видано дублікат реєстраційного посвідчення, з якого видно, що житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_5 на праві власності на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 і записано в реєстрову книгу під АДРЕСА_3 в цілому складається з одного житлового будинку (т.1 а.с.14).
З копії довідки Лопатинської селищної ради від 08.10.2003 №1268 видно, що до будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , який повернено реабілітованим і дано на праві свідоцтва по спадщині по ОСОБА_5 , є прибудована в 1948-1952 рр. райпобуткомбінатом / запис проведено зі свідчень ОСОБА_6 . У зв'язку з ліквідацією в 1982 році Лопатинського району був ліквідований райпобуткомбінат і звільнені приміщення в вищезгаданому будинку дані під житло. До 26.12.1983 там проживали громадяни селища, які виїхали або померли. А 26.12.1983 згідно з рішенням виконкому Лопатинської селищної ради був виданий ордер на вселення в квартиру сім'ї ОСОБА_7 . На час звернення до суду з цим позовом на цій жилій площі були зареєстровані і проживали: дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 і його дочка з сім'єю, яка складається з трьох чоловік: зять, ОСОБА_9 - без реєстрації, дочка, ОСОБА_10 , внук, ОСОБА_3 (т.1 а.с.6).
Відповідно до копії ордера №246/83, без серії від 26 грудня 1983 року, виданого громадянину ОСОБА_7 на сім'ю з 4-х чоловік: ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , констатовано, що вказаній сім'ї надано право на зайняття двокімнатної квартири загальною жилою площею 30.6 м.кв. будинку АДРЕСА_1 . Ордер видано на підставі рішення виконкому Лопатинської селищної ради народних депутатів від 26 грудня 1983 року (т.1 а.с.7).
Із копії рішення виконкому Лопатинської Райради депутатів трудящих Львівської області №880 від 27 липня 1953 року «Про затвердження технічної документації на будівництво двоповерхового дома для розширення цехів РПК» видно, що було вирішено затвердити технічну документацію на будівництво добудування двоповерхового дома для розширення цехів Райпромкомбінату в сумі 43763 крб. 41 коп. (т.1 а.с.9).
Разом із тим, з архівного витягу №Х-1546 від 20.07.04 з Протоколу засідання Лопатинської районної Ради депутатів трудящих від 9 серпня 1957 року «Про визнання права власності на будинковолодіння за організаціями та підприємствами в селищі Лопатин» встановлено, що було вирішено визнати право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , а також зобов'язати організації та підприємства, за якими визнане право власності на будинковолодіння зареєструвати вказані будинки у Львівському міжміському бюро техінвентаризації (т.1 а.с.10).
Відповідно до «Акта общего осмотра жилого дома» АДРЕСА_1 від 04.03.1982 встановлено наступні дані про об'єкт: рік побудови 1949, матеріал стін - цегла, кількість поверхів 2, загальна площ 170 м.кв., квартир по 2 кімнати - 4, квартир - 4, житлова площа - 103 м.кв., кімнат - 8, кількість квартиронаймаців - 4 (т.1 а.с.11).
Відповідно до копії Заключения о регистрации домовладения №4 від 9.12.1957 видно, що будинок в АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_22 , право власності встановлено рішенням Лопатинского райисполкома №220 від 9 серпня 1957 року (а.с.15).
Також, з копії виписки з рішення Лопатинської селищної ради народних депутатів Радехівського району Львівської області №92 від 29 вересня 1978 року, видно, що виконком вирішив: «Затвердити реєстр №1 від 27.07.1976 на будинок, належний Лопатинській селищній Раді народних депутатів по вул. Заводській №9. Просити Червоноградське МБТІ зареєструвати вказаний будинок на праві державної власності за Лопатиською селищною Радою народних депутатів» (а.с.16).
З копії рішення виконкому Лопатинської районної Ради депутатів трудящих Львівської області №220 від 9 серпня 1957 року «Про визнання права власності на будинковолодіння за організаціями та підприємствами і селищі Лопатин» встановлено, що виконком вирішив визнати право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за Лопатинським райпромкомбінатом (т.1 а.с.17).
З копії листа Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області №60 від 20 січня 2021 року констатовано, що рішення щодо реабілітації ОСОБА_5 в порядку Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» в період з 1991 року по 11 листопада 1996 року щодо повернення вилученого майна, зокрема, будинку за адресою: АДРЕСА_1 , Лопатинською селищною радою не видавалися (т. 1 а.с.91).
Крім цього, з копії листа Бродівської міської ради від 11.01.2021 встановлено, що Бродівською міською радою з 1991 року до 11 листопада 1996 року рішень щодо реабілітації ОСОБА_5 в порядку Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та повернення вилученого майна, зокрема будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося (т. 1 а.с.92).
Згідно з повідомленням Радехівської місцевої прокуратури №14.40/03-22-818-21 від 15.01.2021 констатовано, що у Радехівській місцевій прокуратурі відсутнє рішення щодо реабілітації ОСОБА_5 , а також відсутні будь які інші рішення щодо реабілітації жертв політичних репресій з 1991 по 1996 роки (т. 1 а.с.93).
Однак, з архівної копії рішення VІІ сесії ХХІ скликання Лопатинської селищної Ради народних депутатів Радехівського району Львівської області від 27 грудня 1991 року «Про розгляд заяв репресованих по поверненню майна» видно, що селищна рада вирішила: «Просити Львівську обласну Раду народних депутатів, а також районну Раду допомогти Лопатинській селищній раді в будівництві 30-ти квартирного житлового будинку, на якого виготовлена технічна документація для того щоб задовільнити заяви репресованих-реабілітованих і сімей, які знаходяться на квартирному обліку і вирішити житлове питання в селищі» (т. 1 а.с.94).
Також, з архівної копії рішення виконавчого комітету Лопатинської селищної Ради народних депутатів Радехівського району Львівської області від 16.01.1992 №8 «Про вирішення питання повернення будинку гром. ОСОБА_23 », встановлено, що виконком вирішив: «Рекомендувати гром. ОСОБА_23 / ОСОБА_24 передати справу в суд для вирішення питання повернення будинку в АДРЕСА_1 » (т. 1 а.с.95).
Із копії матеріалів спадкової справи №38/2015 до майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.177-210) видно, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла ОСОБА_4 (т.1 а.с.187-190), яка отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серії ННЕ №785 від 7 вересня 2017 року (т.1 а.с.207). Спадщина, на яку видане свідоцтво складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .
У висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 24 листопада 2023 року №2048-Е (т.2 а.с.2-10) зазначено, що встановити експертним шляхом перелік та об'єми фактично виконаних робіт з добудови другого поверху будинку по АДРЕСА_1 не надається можливим у зв'язку з тим, що в наданих на дослідження документах та відомостях відсутні будь-які документи щодо площі, конфігурації, складу приміщень, поверхових планів тощо будівлі під літ. «А-2» станом до влаштування другого поверху або його частини. Враховуючи Рішення №880 Виконкому Лопатинської Райради депутатів трудящих Львівської області від 27 липня 1953 року про затвердження технічної документації на будівництво двоповерхового дома для розширення цехів РПК, Рішення №220 Виконавчого комітету районної Ради депутатів трудящих, Львівської області від 09 серпня 1957 року про визнання прав власності на будинковолодіння за організаціями та підприємствами в селищі Лопатин тощо, беручи до уваги рік побудови будівлі (1939 рік або 1949 рік), відомості щодо її інвентаризації станом на 1957 і 1968 роки та показники фізичного зносу на ці роки, судовий експерт припускає, що будівництво другого поверху або його частини могло бути проведено в період з 1953 року (з моменту затвердження технічної документації) по 1957 рік (до моменту визнання права власності та взяття будівлі на баланс Райпромкомбінатом). Визначити вартість фактично виконаних робіт з добудови другого поверху будинку по АДРЕСА_1 не надається можливим (див. Дослідницьку частину Висновку по 3-му питанню). Визначити вид будівництва (нове будівництво, реконструкція, капітальний ремонт, добудова другого поверху), який фактично виконаний на об'єкті по АДРЕСА_1 не надається можливим (див. Дослідницьку частину Висновку по 4-му питанню). Враховуючи, що станом на час проведення огляду будівлі «А-2» було забезпечено доступ лише до приміщень квартири АДРЕСА_4 , загального коридору та горища, судовому експерту не вдалося провести огляд всіх конструктивних елементів, що не дає змоги дати відповідь на поставлене питання. Відповідно до Довідки-характеристики №3207 від 19.07.2016 на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 загальний відсоток зносу становить 65%.
Висновком експерта №35 за результатами проведення додаткової будівельно-технічної експертизи у справі №451/1023/20 від 24 березня 2025 року встановлено, що враховуючи різні відомості щодо дати побудови будинку за адресою АДРЕСА_1 (1939 рік або 1949 рік), відсутність інформації щодо характеристик будинку до 1957 року, а також поверхових планів, за наявними в матеріалах справи документами добудова другого поверху будинку проведена у період від дати його побудови по 1957 рік. При цьому додатково експерт зазначає, що у матеріалах справи наявне рішення від 27.07.1953, яким затверджено технічну документацію на будівництво, добудування двоповерхового будинку, однак без конкретного зазначення конструктивних елементів, які добудовуються та адреси будівництва (т. 2 а.с.250-253 зворот).
Крім того, у судовому засіданні судом досліджена інвентаризаційна справа на будинок АДРЕСА_1 , яка підлягає поверненню КП ЛОР «Червоноградське МБТІ» після набрання рішенням законної сили.
Позиція суду
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ст. 12, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що необхідно відмовити в задоволенні позову з таких підстав.
Норми права, які застосував суд, та мотивована оцінка наведених сторонами аргументів
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України (в редакції на час здійснення реєстрації права власності) основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Частиною 4 статті 124 Конституції України (в редакції на час здійснення реєстрації права власності) було передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 14 ЦПК України від 18 липня 1963 року (який був чинний на час здійснення реєстрації права власності) рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Згідно із рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 за ОСОБА_13 визнано право власності на будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 .
При цьому, правовстановлюючий документ, а саме, судове рішення оскаржено не було та набрало законної сили.
На час проведення реєстрації права власності на вказане будинковолодіння ОСОБА_5 діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56, які передбачали здійснення реєстрації об'єктів нерухомого майна у бюро технічної інвентаризації на підставі відповідних правовстановлюючих документів, зокрема, рішення судів щодо права власності на об'єкти нерухомого майна.
Відповідно до порядку державної реєстрації прав власності на нерухоме до створення Реєстру прав реєстрація прав здійснювалася шляхом ведення реєстрових книг, записи яких прирівнюються до даних Реєстру прав.
Реєстрові книги - це державні реєстри, в яких проводилася державна реєстрація та які велися окремо по кожному населеному пункту на фізичних, юридичних осіб і окремо по житловому та нежитловому фонду. Записи в реєстрову книгу велися у явочному порядку. Об'єкту, що реєструвався, присвоювався один реєстровий номер.
Відповідно до даних реєстрової книги №5 по смт. Лопатин Радехівського району Львівської області, реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_1 , 20.03.1997 проведено за ОСОБА_5 на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 за реєстровим №693.
Актом від 13.03.1997, який складений в м.Радехів, підтверджено факт передачі житлового будинку АДРЕСА_1 . Тобто, всі необхідні документи для реєстрації БТІ було надано. Вимог у Правилах стосовно повного рішення суду чи виписки з нього, немає.
Враховуючи те, що підставою для визнання права власності за спадкодавцем ОСОБА_5 було рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 (правовстановлюючий документ), яке не було оскаржено сторонами та у встановленому законом порядку набрало законної сили, реєстрація права власності на будинковолодіння на АДРЕСА_1 є правомірною, відтак відсутні законні підстави для скасування державної реєстрації права власності на будинок.
Покликання позивача, що рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 є незаконним, так як воно прийняте в окремому провадженні без участі відповідачів, які на той час проживали та продовжують проживати у будинку є безпідставним, а також твердження позивача про те, що ОСОБА_5 набула житловий будинок усупереч Цивільного кодексу України та актів цивільного законодавства, на підставі судового рішення, якого не існує, суд не бере до уваги, оскільки відповідач у 2020 році звертався до Львівського апеляційного суду щодо оскарження рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 (справа №4811/21/20), однак судом було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, у тому числі і тому, що апеляційну скаргу подано після спливу двадцяти шести років з дня постановлення рішення суду.
Стосовно ордеру, який виданий громадянам на право зайняття квартири суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до Закону України від 19.06.1992 № 2482-ХІІ «Про приватизацію державного житлового фонду», наймачі квартир мають право на приватизацію житлових приміщень. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність покладено на спеціально створені органи приватизації. Документами, які підтверджують право власності наймачів квартир, житлових приміщень, є свідоцтва про право власності, які видавали органи приватизації.
Суд звертає увагу, що матеріали інвентаризаційної справи, яка досліджена у судовому засіданні, не містить жодних документів, які свідчать про те, що громадяни, яким надано ордер, зверталися за приватизацією квартири, в якій проживають.
Таким чином, порушень при проведенні реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 допущено не було, відтак у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації права власності на спірний будинок потрібно відмовити
Щодо позовних вимог про визнання заповіту в частині недійсним, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, виключення зі складу спадкового майна
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 07.09.2017, спадкоємцем домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .
До того, вказаний житловий будинок належав спадкодавцю, ОСОБА_5 , який був зареєстрований 20.03.1997 Червоноградським міжміським бюро технічної інвентаризації (запис в реєстровій книзі №693) на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996.
Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Згідно із ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Відповідно до ст. 1247 ЦК України, загальні вимоги до форми заповіту: 1) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; 2) заповіт має У ти особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу; 3) заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях і 251-1252 цього Кодексу; 4) заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
На підставі ст. 1251 ЦК України, посвідчення заповіту посадовою особою органу місцевого самоврядування здійснюється, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК України).
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Враховуючи те, що заповіт є одностороннім правочином і може бути визнаний судом недійсним тільки при зазначенні в рішенні спеціальної підстави, передбаченої ст. 1257 ЦК України.
На думку позивача, для визнання недійсним заповіту, складеного спадкодавцем ОСОБА_5 , є те, що житловий будинок, набутий нею усупереч цивільного кодексу та актів цивільного законодавства, на підставі судового рішення, якого не існує, а реєстрація власності в Червоноградському БТІ та видача як реєстраційного посвідчення так і дубліката реєстраційного посвідчення - вчинені на підставі неіснуючого судового рішення.
Зазначена позивачем підстава для визнання заповіту недійсним не відповідає вимогам ст. 1257 ЦК України.
Суд також звертає увагу на те, що звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом, тобто особа, яка прийняла спадщину.
При вирішенні спору про недійсність заповіту принципове значення має наявність в особи права на звернення до суду з відповідним позовом, тобто чи належить позивач до кола осіб, наділених правом на оскарження спірного заповіту. У випадку коли наявність чи відсутність заповіту не впливає на одержання такою особою права спадкування, суд відмовляє в позові. Це зумовлено тим, що закликання до спадкування спадкоємців за заповітом не порушує права та інтереси такої особи .
Згідно із роз'ясненнями, які містяться в абз. 15 п. 6 листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», в якості заінтересованих осіб, повноважних пред'являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб'єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) порушені у зв'язку із вчиненням заповіту.
Аналогічне правове тлумачення щодо суб'єктів - заінтересованих осіб, повноважених оспорити заповіт, викладене у правових позиціях Верховного Суду (постанови від 20.05.2021 року справа № 683/2807/18 , від 20.12.2021 року справа № 635/3664/16, від 26.05.2021 року справа № 639/348/17).
Зважаючи на встановлені судом у справі фактичні обставини, суд доходить висновку, що позивач не відноситься до цієї категорії осіб, оскільки не є спадкоємцем ОСОБА_5 ..
Під час судового розгляду належними та допустимими доказами не підтверджено факт порушення прав позивача, складеним ОСОБА_5 на користь відповідача ОСОБА_4 , заповітом, а також не встановлено у зв'язку із цим обставин і підстав для захисту такого права, шляхом визнання цього одностороннього правочину недійсним.
Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.
За змістом наведених норм процесуального права суд може задовольнити позов лише тієї особи, яка має право пред'явлення вимоги до відповідачів. У разі відсутності у позивача такого права, його вимоги не підлягають задоволенню. Отож, судовому захисту підлягає саме порушене право, тому відсутність доказів щодо наявності порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Подібний правовий висновок викладений у постанові ВС від 16.06.2021 у справі № 751/968/18.
Тобто, заповіт ОСОБА_5 та спадкування за ним визначеним спадкоємцем ОСОБА_4 ніяким чином не порушує і не може порушувати законні права та інтереси позивача, який не має спадкових прав на майно (спадщину).
Суд, за таких обставин, не вправі оцінювати заповіт на предмет його дійсності в частині права власності на спірний будинок, як це описується і вимагається в позові.
Усталеною практикою Європейського суду з прав людини визначено, що для того, щоб мати можливість звернутися за захистом до суду, особа має довести, що вона є жертвою порушення прав. Аби претендувати на статус жертви такого порушення, оспорюваний захід має безпосередньо зашкодити особі (рішення «Аксу проти Туреччини» (Aksu v.Turkey) пункт 50; «Берден» (Burden v. The United Kingdom) пункт 33; «Тенасе проти Молдови» (Trnase v. Moldova)
Зважаючи на те, що спадкові права позивача оспорюваним у цій справі заповітом і свідоцтвом про право на спадщину не порушені, тому позовні вимоги про визнання такого правочину недійсним в частині права власності на спірний будинок задоволенню не підлягають також і з цих підстав, оскільки позивач до кола спадкоємців ОСОБА_5 не відноситься.
Вимоги про недійсність свідоцтва про право на спадщину за заповітом та виключення зі складу спадкового майна позивачем заявлені як похідні від вимог про скасування реєстрації права власності на будинок та про недійсність заповіту. Такі позовні вимоги також задоволенню не підлягають.
Визнання заповіту нікчемним без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). А в разі, якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.05.2021 року у справі №522/9893/17.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях у справах "Малахер та інші проти Австрії" від 19 грудня 1998 року, "Бурдов проти Росії" від 07 травня 2002 року, "Прессос Компанія Нав'єра С.А." та інші проти Бельгії" від 28 жовтня 1995 року, "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" від 23 жовтня 1991 року визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.
Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону.
Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі "Сьорінг проти Сполученого Королівства", у якому зазначено, що "в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда". І, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати з порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 5 та 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Позивачем не наведені суду жодні обставини, з якими може пов'язуватися нікчемність заповіту у контексті частини першої статті 1257 ЦК України.
Разом із тим, у справі за позовом заінтересованої особи (зокрема іншого спадкоємця) про визнання недійсним заповіту, належним відповідачем є особа, на користь якої складено заповіт, а не нотаріус чи нотаріальна контора (Постанова Верховного Суду від 21 лютого 2024 року, судова справа № 761/4564/19, провадження № 61-7082св23).
Отже, вимоги позивача ОСОБА_14 про визнання заповіту в частині недійсним, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, виключення зі складу спадкового майна є безпідставними, а відтак не підлягають задоволенню.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності
Як видно з досліджених у судовому засіданні доказів, ще у 2014 році позивачу стало відомо, що право власності на будинок в цілому належить ОСОБА_4 , як спадкоємиці ОСОБА_5 , яка набула право власності на будинок в цілому.
Про це також свідчить, копія ухвали Радехівського районного суду м. Львова від 17.11.2015 про закриття провадження у цивільній справі. Відповідно до судового рішення, у судовому засіданні відповідач ОСОБА_9 , який був представником відповідача ОСОБА_14 проти клопотання не заперечив, так як через не вступ у справу правонаступника продовжити її розгляд неможливо.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»), Суд постановив, що процесуальні норми направлені на забезпечення належного правосуддя і дотримання принципу правової визначеності, і заявники повинні розраховувати, що ці норми будуть застосовуватись.
Вирішуючи питання про можливість захисту начебто порушеного права, незалежно від пропуску позовної давності, слід виходити з того, що право на звернення до суду повинно реалізовуватись у визначений законом строк. Не звернення до суду з позовом у встановлений строк може свідчити про відсутність порушення або небажання захищати свої права в судовому порядку.
Отже, причина пропуску строку вважається поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом через 6 років з моменту закриття провадження у цивільній справі відносно нього про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та зняття з реєстрації (коли він вперше дізнався про порушене його право). Протягом цього часу позивач не звертався до суду з метою захисту своїх прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Щодо розподілу судових витрат
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 81, 82, 89, 211, 141, 258-259,263-265 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 124, 129 Конституції України (в редакції на час здійснення реєстрації права власності); ст. 14 ЦПК України від 18 липня 1963 року (який був чинний на час здійснення реєстрації права власності); ст. ст. 3, 203, 215, 267, 1216, 1217, 1223, 1234, 1236, 1247, 1251 ЦК України, суд
відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації», Радехівської державної нотаріальної контори Львівської області, Бродівської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Лопатинська об'єднана територіальна громада, про скасування державної реєстрації права власності, про визнання заповіту в частині недійсним, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, виключення зі складу спадкового майна.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Сторони та інші учасники у справі
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .
Представник позивача: адвокат Боровець Микола Степанович, адреса: проспект Юності, 39, село Павлів, Шептицький район, Львівська область, 80250.
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_6 .
Представники відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , ОСОБА_25 : АДРЕСА_7 .
Відповідач: КП ЛОР «Червоноградське міжміське БТІ», ЄДРПОУ 03348652, адреса: вулиця Бічна Промислова, 29, місто Шептицький, Шептицький район, Львівська область, 80100.
Відповідач: Радехівська державна нотаріальна контора Львівської області, ЄДРПОУ 02899507, адреса: проспект Відродження, 7, місто Радехів, Шептицький район, Львівська область, 80200.
Відповідач: Бродівська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ 02899298, адреса: вулиця Лесі Українки, 55, місто Броди, Золочівський район, Львівська область, 80600.
Третя особа: Лопатинська об'єднана територіальна громада, ЄДРПОУ 04369819, адреса: вулиця Центральна, 12, селище Лопатин, Шептицький район, Львівська область, 80261.
Головуючий суддяСеменишин О. З.
Рішення виготовлено 24 червня 2025 року.