Справа № 308/8319/20
04 червня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Крегул М.М.,
секретаря судового засідання - Мішко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ужгород цивільну справу, за правилами загального позовного провадження, за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тирпак Антон В'ячеславович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр Фінансових Рішень» про визнання недійсним кредитного договору, -
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тирпак А.В., звернулася до суду з даним позовом, який мотивує тим, що 07.12.2018 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №4473359558 від 07.12.2018 по паспорту кредиту за №3359558, за умовами якого ОСОБА_1 мала отримати кредит на споживчі цілі у сумі 37 934 гривень.
Згідно паспорту кредиту сума кредиту становить 37 934 гривень. Відсоткова ставка складає 11,99%. Одноразовий відсоток при наданні кредиту становить 2.99%. Строк на який надається кредит складає 36 місяців.
Згідно розділу б паспорту кредиту - «Порядок повернення кредиту та розмір платежів, періодичність внесення (графік платежів)», вбачається, що загальний місячний платіж складає 2,398, 34 гривень.
При цьому, позивач вважає, що надаючи кредит відповідач ввів в оману позичальника, що є підставою для визнання кредиту недійсним в силу статті 230 ЦПК України, оскільки відповідач здійснив нечесну підприємницьку практику, шляхом введення в оману позивача та надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про ціну кредиту та способу його розрахунку.
Сума кредиту яку отримав позивач становить 34 300 гривень, а не 37 934.02 гривень.
Дані обставини вплинули на розрахунок днів користування кредитними коштами та на розрахунок відсотків.
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тирпак А.В. наголошують, що відсотки нараховуються на суму кредиту у розмірі 37 934.02 гривень, в той час як фактично отримано тільки 34 300 гривень.
Невидача відповідачем всієї суми кредиту і одночасне нарахування відсотків на невидані кошти на переконання позивача, грубо порушує її права позивача, а тому у позовній заяві просить суд визнати недійсним кредитний договір №4473359558 від 07/12/2018року що укладений між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із позовними вимогами відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, доводи якого зводяться до того, що ТОВ «ФК «ЦФР» належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором та відповідно до умов цього договору видало позивачем кредит у розмірі 34300,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 у АТ «Таскомбанк» з призначенням «переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_2 надання кредиту зг. КД № 4473359558 від 07.12.2018 без ПДВ»; 3634,02 грн. на користь ПАТ «Страхова компанія «ТАС» з призначенням платежу «оплата страхового платежу за договором страхування №4473359558-С від 07.12.2018 р.».
З урахуванням наведеного у пданому до суду відзиві , відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася повторно, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи. Однак, подала до суду заяву, в якій просить суд розгляд справи провести без її участі.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр Фінансових Рішень» у судове засідання повторно не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомляв.
В зв'язку з повторною неявкою в судове засідання учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 07.12.2018 року позивач звернулася до ТОВ «ФК «ЦФР» із заявою № 4473359558 на отримання кредиту.
Згідно розділу 2 Заяви слідує, що ця Заява, паспорт кредиту та умови кредиту, які розміщені на сайті відповідача становлять кредитний договір.
У відповідності до розділу 3 Заяви, ОСОБА_1 доручила ТОВ «ФК «ЦФР» виплатити/сплатити за рахунок отриманого нею кредиту такі суми грошових коштів:
-34300,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 у АТ «Таскомбанк» з призначенням «переказ до запитання на користь ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_2 надання кредиту зг. КД № 4473359558 від 07.12.2018 без ПДВ»;
-3634,02 грн. на користь ПАТ «Страхова компанія «ТАС» з призначенням платежу «оплата страхового платежу за договором страхування №4473359558-С від 07.12.2018 р.».
Згідно заяви на видачу готівки № 542770131 від 07.12.2018 року позивач ОСОБА_1 отримала грошові кошти в розмірі 34300,00 грн.
У свою чергу, на виконання умов кредитного договору, ТОВ «ФК «ЦФР» за рахунок отриманого позивачем кредиту, виплачено страховий платіж за договором страхування №4473359558-С від 07.12.2018 р., що підтверджується долученою до матеріалів справи копією витягу з реєстру оплачених страховок ЗАТ СК «ТАС» за 07.12.2018 року.
Таким чином, ТОВ «ФК «ЦФР» належним чином виконало свої зобов'язання за кредитним договором.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналогічний обов'язок закріплено у ч. 1 ст. 81 ЦПК України. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
При цьому, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 383/2010).
Виходячи з викладених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач зобов'язаний довести належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання укладених договорі недійсними, на які він посилається в своєму позові, а саме укладення договорів під впливом обману; їх укладення під впливом тяжкої обставини, а також нав'язування додаткових та супутніх послуг.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману, а саме повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.
Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.
При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Даного висновку дійшов у своїй Постанові Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19.
Разом із тим, позивачем не надано доказів введення її в оману кредитодавцем щодо істотних умов договору. Призначення наданого кредиту, а саме на які цілі мають бути перераховані кредитні кошти, було зазначено в самому договорі, а тому ці обставини були відомі позивачу в момент підписання договору.
Той факт, що в паспорті кредиту (кредитний договір №4473359558 від 07.12.2018р) .зазначено про відсутність необхідності придбавати додаткові та супутні послуги, а в подальшому, кредит надано з призначенням, у тому числі, сплати за договорами із третіми особами, не може вважатись обманом, оскільки, позивачем ОСОБА_1 не доведено того факту, що договори, оплата за якими була включена до призначення наданого кредиту, є супутніми та додатковими послугами у розумінні ст. 20 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra faktum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській максимі - «non concedit venire contra faktum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra faktum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд констатує , що оспорюваний кредитний договір №4473359558 від 07.12.2018р. по паспорту кредиту за №3359558 , а також інші договори, оплата за виконання яких була в тому числі включена до призначення кредиту, були укладені позивачем ОСОБА_1 добровільно, підписані нею особисто.
Водночас, на момент підписання та протягом кількох років після підписання договору №4473359558 від 07.12.2018р. , позивач ОСОБА_1 не ставила питання про їх нікчемність, недійсність тощо, а тому суд , розцінює даний позов саме як прояв суперечливої поведінки з боку позивача ОСОБА_1 .
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору №4473359558 від 07.12.2018 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Виходячи з викладеного вище , суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тирпак Антон В'ячеславович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр Фінансових Рішень» про визнання недійсним кредитного договору є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Тирпак Антон В'ячеславович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр Фінансових Рішень» про визнання недійсним кредитного договору, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Сторони справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Центр Фінансових Рішень» (ідентифікаційний код 35725063, місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Сім'ї Прахових, буд. 50Б).
Час та дата складання повного тексту рішення 13.06.2025 року о 16 год. 25 хв.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду М.М. Крегул