Виноградівський районний суд Закарпатської області
Справа № 299/1970/25
24.06.2025 року м.Виноградів
Слідчий суддя Виноградівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів клопотання слідчого СВ ВП №1 Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_3 погодженого з прокурором ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, відомості по якому внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071080000257 від 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, про накладення арешту на майно,
Слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна, погодженим із прокурором, у кримінальному провадженні №12025071080000257 від 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
Клопотання мотивовано тим, що за даними досудового розслідування встановлено, що 09 квітня 2025 року близько 11 години 55 хвилин до чергової частини ВП №1 Берегівського РВП надійшло повідомлення від працівників ДПСУ про те, що ними було затримано двох осіб чоловічої статі: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешканця АДРЕСА_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешк. АДРЕСА_2 , які мали намір незаконно перетнути державний кордон України з Румунію за сприяння невстановлених осіб, та за що останні повинні були оплатити грошові кошти від 8000 до 10000 доларів США.
Відомості за даним фактом внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071080000257 від 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
23.05.2025 під час проведення обшуку житла, а саме квартири АДРЕСА_3 , було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки IPHONE 12 MINI.
Згідно постанови слідчого ОСОБА_3 від 23.05.2025 року, мобільний телефон марки IPHONE 12 MINI, визнано речовим доказом по кримінальному провадженні №12025071080000257 від 09 квітня 2025 року.
З метою збереження речових доказів слідчий просить накласти арешт на вилучене майно та речі.
Слідчий ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився. В матеріалах справи наявна заява про розгляд клопотання без його участі.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів клопотання, СВ відділення поліції №1 Берегівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025071080000257 від 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України.
23.05.2025 під час проведення обшуку житла, а саме квартири АДРЕСА_3 , було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки IPHONE 12 MINI.
Згідно постанови слідчого ОСОБА_3 від 23.05.2025 року, мобільний телефон марки IPHONE 12 MINI, визнано речовим доказом по кримінальному провадженні №12025071080000257 від 09 квітня 2025 року.
Вказане майно, згідно з вимогами ст. 167 КПК України, значиться як тимчасово вилучене.
Відповідно до ч.1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України: арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч.2ст.167 КПК Українитимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення.
У відповідності до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч.2ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України при розгляді питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Вимоги щодо змісту клопотання про арешт майна містяться у ст. 171 КПК України, яка серед іншого зобов'язує учасників кримінального провадження, які звернулися з відповідним клопотанням, не лише зазначити про мету застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, а і вказати на обставини, які дають підстави для застування такого обмежувального заходу та надати докази на підтвердження своїх доводів.
З системного аналізу вказаних норм кримінального процесуального закону можна дійти висновку, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Частиною 11 ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З системного аналізу вказаних норм кримінального процесуального закону можна дійти висновку, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
Так, у даному випадку клопотання містить виклад обставин з відповідним доказовим підтвердження того, що вилучене майно, яке за твердженням слідчого належить арештувати, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Частиною 11ст.170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Слідчим доведена необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч. 1ст. 173 КПК України) в частині вилученого майна під час обшуку 23.05.2025, який проводився в рамках розслідування вказаного кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку арешту майна з метоюзабезпечення збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98цього Кодексу. Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку у випадку арешту майна з метою конфіскації майна як виду покарання, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Тож, тимчасово вилучене 23.05.2025 року в ході обшуку майно, яке на думку слідчого судді відповідає критеріям ст. 98 КПК України, підлягає вилученню незалежно від приналежності його підозрюваному та (або) іншій особі.
Накладення арешту на майно необхідно в зв'язку з призначенням судових експертиз та збереження речових доказів, оскільки не накладення арешту на майно унеможливить проведення експертом відповідної експертизи та може призвести до знищення чи перетворення майна, у разі його повернення.
Як свідчать матеріали даного провадження, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За наведених обставин слідчий суддя приходить до переконання, що матеріали клопотання переконливо свідчать про те, що майно, яке зазначене в клопотанні слідчого про накладення арешту, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, та в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
Таким чином, у клопотанні слідчого зазначені достатні на даній стадії кримінального провадження підстави вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України, на підставі чого є правомірним накладення такого виду обтяження як арешт.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 173 КПК при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Зазначені обставини підтверджують наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Згідно з ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони, зокрема, використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди (ч. 2 ст. 167 КПК України).
Вилучене майно в порядку ст.ст. 167-168 КПК України є тимчасово вилученим майном.
За змістом ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Оцінюючи в сукупності надані стороною кримінального провадження матеріали, беручи до уваги те, що вилучене майно, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також враховуючи правову підставу для арешту майна, можливість використання цієї речі як доказу, наслідки арешту, з огляду на завдання кримінального провадження, застосування такого виду заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна є можливим.
Необхідність накладення арешту на вказане тимчасово вилучене майно обумовлена тим, що застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження надасть можливість провести належне розслідування кримінального провадження, забезпечить виконання вимог ст. 2, 9, 28, 94 КПК України щодо реалізації завдань кримінального провадження, забезпечення повного, всебічного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, надання їм належної правової оцінки та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
З цих підстав клопотання про арешт майна в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025071080000257 від 09 квітня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 332 КК України, слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170-175, 309, 369-372, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання задовольнити.
Накласти арешт на тимчасово вилучене майно, а саме: мобільний телефон марки IPHONE 12 MINI вилучений в ході проведення обшуку 23.05.2025 року за адресою АДРЕСА_3 , метою збереження речових доказів та проведення в подальшому судових експертиз.
Ухвала про арешт майна виконується негайно.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1