24 червня 2025 року м. Чернівці Справа № 724/2056/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
заявник: ОСОБА_1 ,
заінтересована особа: Хотинська міська рада Дністровського району Чернівецького району,
особа, стосовно якої вирішується питання про визнання її недієздатною та призначення опікуна: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 08 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Єфтеньєва О.Г., присяжних Панського Я.В., Кучера В.М., дата виготовлення повного тексту рішення 08 травня 2025 року,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна, заінтересовані особи: Хотинська міська рада Дністровського району Чернівецького району, ОСОБА_2 .
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що його батько ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, оскільки має діагноз ЦАДЕ ІІ-ІІІ ступеня із вираженим атаксичним, мнестичним і астена неврологічним синдромами, а також враховуючи його похили він, останній має хронічне психічне захворювання, яке призводить до обмеження в пересуванні та життєдіяльності, самообслуговування, орієнтації, тощо.
Наведене свідчить про те, що ОСОБА_2 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Враховуючи викладене, заявник просив визнати недієздатним та встановити опіку над батьком, а його призначити опікуном.
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 08 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Провадження №22-ц/822/555/25
Визнано недієздатним ОСОБА_2 . Строк дії рішення про визнання недієздатним ОСОБА_2 встановлено 2 роки. Встановлено опіку над ОСОБА_2 та тимчасово покладено обов'язки опікуна на орган опіки та піклування виконавчого комітету Хотинської міської ради Дністровського району Чернівецької області до вирішення питання про призначення опікуна, в порядку визначеному законом.
В іншій частині заявлених вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , оскаржив його в апеляційному порядку в частині відмови щодо призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .
Наголошує, що ОСОБА_1 є єдиним сином подружжя ОСОБА_4 . Він постійно проживає та здійснює догляд за своїм батьком, а мати заявника/ дружина ОСОБА_5 за своїм станом здоров'я не може здійснювати догляд та опіку, що підтверджується письмовими доказами.
Вказує на те, що саме наявність можливостей виконувати опікунські обов'язки заявником ОСОБА_1 , а також його стосунки із хворим батьком стали підставою для винесення досить обґрунтованого подання органу опіки та піклування Хотинської міської ради, яке було погоджено рішенням №809/58 виконавчого комітету Хотинської міської ради від 10 липня 2024 року.
Звертає увагу, що подання про призначення ОСОБА_1 опікуном недієздатного батька ОСОБА_1 , яке було скероване органом опіки та піклування до суду, містить перелік усіх необхідних документів. Інших документів чинними нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок та механізм вирішення судом питання про встановлення опіки та призначення опікуна, не визначено.
На підставі наведеного, просить рішення в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заяви, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції приймаючи рішення в оскаржуваній частині, а саме відмовляючи в задоволенні призначення заявника опікуном ОСОБА_2 вказав, що подання органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Хотинськоїміської ради Дністровського району Чернівецької області не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості, не містить мотивів доцільності призначення сина ОСОБА_1 опікуном недієздатного ОСОБА_2 за наявності інших членів сім'ї. Тобто, орган опіки та піклування не дослідив наявність інших осіб, які можуть здійснювати опіку над недієздатним ОСОБА_2 .
Також суд зіслався на те, що у матеріалах справи відсутні відомості про особисті взаємини між ОСОБА_1 та батьком ОСОБА_2 , можливості дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, створення йому необхідних побутових умов, доцільності у зв'язку з цим призначення опікуном і в поданні органу опіки та піклування не досліджено питання при виборі кандидата на опікуна.
З таким висновком колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Рішення суду переглядається тільки в оскаржуваній частині.
ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.12).
Згідно витягу №1947 від 17.06.2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку вбачається, що по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.11).
Відповідно до копії висновку ЛКК №301 КНП «Хотинської багатопрофільної лікарні» Хотинської міської ради ОСОБА_2 встановлено діагноз ЦАДЕ ІІ-ІІІ із вираженим атаксичним, мнестичним і астена неврологічним синдромами (а.с.13-14).
З довідки КНП «Хотинської багатопрофільної лікарні» Хотинської міської ради від 13.06.2024 року ОСОБА_2 встановлено основний діагноз: судинна деменція з гострим початком (а.с.16).
Актом №314 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за громадянином від 17.06.2024 року, підтверджено факт здійснення постійного догляду ОСОБА_1 за своїм батьком ОСОБА_2 (а.с.19).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №193 від 19.12.2024 року ОСОБА_2 виявляє ознаки психічного захворювання у формі судинної деменції. Захворювання носить стійкий характер. За своїм психічним станом, в силу наявного у нього стійкого психічного захворювання, не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.42-43).
Матеріали справи містять подання Хотинської міської ради про призначення опікуна над фізичною особою. В ньому зазначено, що заявник є сином ОСОБА_2 , особи перебувають у безпосередніх родинних зв'язках, спільно проживають. Син постійно й безперервно надає допомогу своєму батькові. ОСОБА_1 здатний та має змогу здійснювати догляд за батьком ОСОБА_2 , який за своїм психічним станом не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними, адже здійснював такий догляд і до цього часу, в придатних для цього житлових умовах, у власному будинку в якому проживає й ОСОБА_2 . Заявник за станом свого здоров'я може бути опікуном особи, яка може бути визнана недієздатною. Рішенням виконавчого органу з питань опіки та піклування виконавчого комітету Хотинської міської ради від 10.07.2024 року №809/58 «Про погодження кандидатур заявників на здійснення повноважень опікунів» визнано доцільним призначення опікуном ОСОБА_1 над фізичною особою, яка потребує опіки ОСОБА_2 (а.с.50-53, 67, 74).
ОСОБА_5 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.66), а згідно довідки №64 від 25.02.2025 року Хотинської амбулаторії ЗПСМ остання за своїм станом здоров'я не може здійснювати догляд та опіку за сторонніми особами (а.с.66).
Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10.02.2025 року №87/1954 вбачається, що така видана ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк до 09.05.2025 року (а.с.73).
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочин від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частина перша-третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 ЦК України).
Опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними (стаття 58 ЦК України).
Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (стаття 59 ЦК України).
Таким чином, цивільним законодавством диференційовані як суб'єкти так і правові наслідки встановлення над особою опіки або піклування.
Отже, за змістом ст.55 ЦК України опіка встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються Органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року №34/166/131/88.
Частиною першою статті 300 ЦПК України передбачено, що суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Виходячи з аналізу частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання Органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №736/1508/17, від 23 листопада 2021 року у справі №751/9572/19.
До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування (стаття 65 ЦК України).
Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі №712/10043/20).
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі №753/1905/22 зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Такий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі №736/1508/17, від 28 лютого 2024 року в справі №372/3474/21 та від 24 липня 2024 року в справі №727/597/24.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов'язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Водночас, при внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
В постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі №641/7190/23 зазначено, що саме орган опіки та піклування на підставі звернення особи чоловічої статі призовного віку із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, враховуючи введений у державі воєнний стан та закріплений статтею 65 Конституції України обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, повинен з'ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому питанні, та належним чином мотивувати своє подання про можливість призначення особи опікуном та, перш за все, необхідність такого.
Окрім цього, як зазначено Верховним Судом у постанові від 07.04.2022 року у справі №712/10043/20, при призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, звернув увагу на те, що наявне в матеріалах справи подання не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості, не містить мотивів доцільності призначення сина опікуном батька та не досліджено наявність інших осіб, які можуть здійснювати опіку над недієздатним.
Однак, висновок суду щодо відсутності доказів при виборі кандидата на опікуна, хто найкраще може забезпечити права та інтереси ОСОБА_2 і чи буде призначення його сина опікуном відповідати якнайкращим інтересам недієздатного, зроблені частково при невірній оцінці наявних в матеріалах справи доказів та з надмірним формалізмом.
Так, критика судом першої інстанції висновку (подання) органу опіки та піклування щодо відсутності дослідження можливості здійснювати опіку іншими членами сім'ї є необґрунтованим, оскільки матеріали справи містять докази того, що дружина недієздатного - ОСОБА_5 є особою пенсійного віку та за станом свого здоров'я не може здійснювати догляд та опіку за іншими особами, на що уваги судом не звернено.
Наявність інших членів сім'ї письмовими доказами не підтверджується.
Що стосується мотивів суду стосовно не розкриття органом опіки та піклування особистих взаємин між батьком та сином, колегія суддів наголошує, що в поданні зазначено про здійснення догляду заявника за батьком до звернення, наведене також підтверджується й заявою, поданою до суду, та актами, які містяться в матеріалах справи, що спростовує висновок суду з цього приводу та вказує на наявність контакту між зазначеними особами.
Крім того, колегія суддів зауважує, що факт введення у державі воєнного стану чи проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні особи призивного віку опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення особи призивного віку під час призначення особи яка підлягає мобілізації опікуном над недієздатною фізичною особою (постанова Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі №341/1526/23).
Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Колегія суддів, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, дійшла висновку, що їх кількість є достатньою для призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним батьком ОСОБА_2 .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи, зазначені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження.
З урахуванням наведеного, оскаржена ухвала є такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та не правильним застосуванням норм матеріального.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України).
Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у призначенні заявника опікуном над недієздатним ОСОБА_2 слід скасувати, як таке, що постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном над недієздатним батьком.
Керуючись ст.ст.367, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 08 травня 2025 року в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
Заяву ОСОБА_1 у вказаній частині задовольнити.
Призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 строком на два роки від набрання рішенням суду від 08 травня 2025 року законної сили.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк