644/142/22
11-кп/818/1330/25
11-кп/818/1372/25
11-кп/818/1409/25
19 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4
за участю захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 26 квітня 2019 року до ЄРДР за №12019220500000715, за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харковавід 29 квітня 2025 року, якою
ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст.255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. ч. 1, 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст.28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України, продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 26 червня 2025 року включно без визначення розміру застави,
ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч.1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.), ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 209 КК України, продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 26 червня 2025 року включно без визначення розміру застави,-
ОСОБА_10 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.), ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України, продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 26 червня 2025 року включно без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Слобідського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019220500000715 від 26 квітня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 209 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, який в подальшому неодноразово продовжувався ухвалами слідчих суддів та суду.
Ухвалою Слобідського районного суду м. Харковавід 29 квітня 2025 року обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 26 червня 2025 року включнобез визначення розміру застави.
Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_10 про зміну йому запобіжного заходу.
Цим же судовим рішенням також було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , щодо яких ухвалу не оскаржено.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Обвинувачений ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Слобідського районного суду м. Харковавід 29 квітня 2025 року, якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт з електронними засобами контролю.
В обґрунтування посилається на те, що ризики, на які в своєму клопотанні посилається прокурор, є необгрунтованими та недоведеними.
Обвинувачений ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу Слобідського районного суду м. Харковавід 29 квітня 2025 року, якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі (особисте зобов'язання або домашній арешт).
В обґрунтування посилається на те, що оскаржувана ухвала суду є необґрунтованою, незаконною, хваленою з численними порушеннями процесуальних норм та закону, такою, що не відповідає загальним засадам гуманності та справедливості.
Вказує, що не зважаючи на відсутність будь-яких доказів вини обвинуваченого або обґрунтування самої підозри, прокурор продовжує вводити суд в оману стосовно наявності ризиків, на які він посилається. Такі дії прокурора та суду, на його думку, протирічать нормам чинного законодавства.
Наголошує, що вже п'ятий рік перебуває під вартою, що суперечить нормам КПК України та практиці ЄСПЛ.
Також, звертає увагу, що має на утриманні двох доньок, дружину, тещу та матір, яка страждає низкою хронічних захворювань. До затримання був офіційно працевлаштований, що у сукупності безперечно свідчить про наявність стійких соціальних зв'язків.
Зазначає, що відносно деяких обвинувачених у цій же справі не застосовано жодних запобіжних заходів і вони відвідують усі судові засідання, не порушуючи при цьому покладені на них обов'язки.
Зважаючи на викладене, вважає, що збереження відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою суперечить загальним засадам гуманності та справедливості, так як до теперішнього часу відсутні підстави, які б його обґрунтовували, а також немає жодних доказів того, що обрання менш суворого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку та виключити ризики, пов'язані із його звільненням з-під варти.
Обвинувачений ОСОБА_15 просить скасувати ухвалу Слобідського районного суду м. Харковавід 29 квітня 2025 року, якою йому продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний із позбавленням волі.
В обґрунтування посилається на те, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, відсутні, прокурором у поданому клопотанні вони лише перераховані, проте, жодним чином не підтверджені, як і те, що обрання більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку.
Вказує, що у сторони обвинувачення відсутні достатні та достовірні докази, які б у своїй сукупності свідчили про те, що він, перебуваючи на волі, матиме намір вчинити інший злочин, здійснити вплив на свідків або буде переховуватись від суду. З огляду на те, що обвинувальний вирок у кримінальному провадженні ще не винесено, на його думку, немає жодних підстав вважати, що він має намір переховуватись від суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
Також, звертає увагу, що раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, дружину, тещу та тітку, яка хворіє на ряд психологічних захворювань, має міцні соціальні зв'язки, а до затримання мав роботу.
Просить врахувати, що відносно деяких обвинувачених у цій же справі не застосовано жодних запобіжних заходів і вони відвідують усі судові засідання, не порушуючи при цьому покладені на них обов'язки.
Зазначає, що вже тривалий час перебуває під вартою, при цьому, за весь цей час судом не були досліджені у повному обсязі письмові матеріали кримінального провадження, не були допитані свідки та потерпілі.
У разі зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який, зобов'язується з'являтися за першою вимогою до слідчого, прокурора та суду, виконувати усі покладені на нього процесуальні обов'язки.
Позиції інших учасників судового провадження
В судове засідання прокурор не з'явився та надав до суду заяву з проханням апеляційний розгляд провести без його участі. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційні скарги обвинувачених - без задоволення.
Обвинувачені та захисники в судовому засіданні просили їх апеляційні скарги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинувачених та захисників на підтримку апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих до апеляційного суду матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_15 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст.255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. ч. 1, 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст.28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12, 13 ч.2 ст.115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 358 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч. 1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.),; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених: ч. 1 ст. 255 КК України (ч.1 ст. 255 КК України - в редакції від 05.04.2001 р.), ч. 2 ст. 255 КК України (в редакції Закону № 671-ІХ від 04.06.2020 р.); ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 190 КК України; ч. 4 ст. 28, п. п. 3, 4, 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146 КК України; ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 209 КК України.
Частина інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до тяжких та особливо тяжких злочинів.
Виходячи із фактичних обставин пред'явлених ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачень, його специфіки, яке стосується кримінального правопорушення, зокрема, проти життя особи, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність як вчиненого, так й самих осіб обвинувачених, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують. При цьому, існує реальний ризик, що знаючи, яке кримінальне покарання їм загрожує, вони можуть вдатися до втечі та переховуватися від суду.
В своїй ухвалі суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені у ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинувачених, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом слушно зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинувачених від суду та продовження злочинної діяльності.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційних скарг щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_15 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачуються у скоєнні, зокрема, тяжких та особливо тяжких корисливих злочинів, у тому числі і проти життя особи, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це у сукупності з даними про їх особи та іншими обставинами кримінального провадження, можуть переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати обвинувачених на вчинення інших кримінальних правопорушень і втечу, та мають перевагу над їх соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні і обвинуваченими або стороною захисту апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянтів про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Посилання ОСОБА_10 про відсутність доказів його винуватості не є слушними з огляду на те, що це не входить до повноважень суду апеляційної інстанції на стадії розгляду питання про запобіжний захід.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_8 та ОСОБА_10 про наявність на їх утриманні неповнолітніх дітей, інших родичів, які потребують догляду, у тому числі із вадами здоров'я, наявність міцних соціальних зв'язків, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, не є підставою для змінення обвинуваченим запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення.
Посилання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на тривалий час перебування під вартою без судового рішення є безпідставними, оскільки, як убачається з матеріалів справи, розгляд кримінального провадження активно відбувається, судові засідання призначаються без великих інтервалів, а саме провадження є об'ємним за кількістю самих обвинувачених та епізодів злочину.
Окрім цього, в своїй ухвалі суд обґрунтовано не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини.
Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини, висновки суду щодо не визначення розміру застави є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку тримання під вартою на строк 60 днів. Також, відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше їх тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та виключити ризики, пов'язані із звільненням їх з-під варти.
За таких обставин ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , про що йде мова в апеляційних скаргах обвинувачених, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2025 року про продовження обвинуваченимОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 26 червня 2025 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3