Справа № 346/1113/25
Провадження № 11-кп/4808/315/25
Категорія ст. 81 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
24 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2025 року про відмову в задоволенні подання начальника ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі засудженого ОСОБА_7 ,
з участю прокурора ОСОБА_8 ,
засудженого ОСОБА_9
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2025 року відмовлено в задоволенні подання начальника ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі засудженого ОСОБА_7 , призначеного вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року за ч. 1 ст. 307 КК України.
Суд обґрунтував прийняте рішення тим, що засуджений за весь час відбування покарання з травня 2022 по квітень 2025 року працював періодично, чотири місяці в 2023 та один місяць в 2025 році за договором ЦПХ. До робіт з благоустрою засуджений залучався в порядку черговості на час, визначений законодавством не більше двох годин на добу. Що підтвердив в судовому засіданні представник колонії. При цьому ініціативи виконувати роботи понаднормово та поза чергою ОСОБА_7 не проявляв. Відповідних заяв на адресу адміністрації колонії матеріали особової справи не містять. Тобто роботу виконував лише в межах необхідного часового мінімуму.
Таким чином, аналізуючи поведінку засудженого за весь період відбування покарання, суд дійшов висновку, що відношення ОСОБА_7 до праці не було чесним в розумінні вимог законодавства, оскільки останній працював періодично, а роботи з благоустрою в межах необхідного мінімуму.
Крім того, суд прийшов до висновку, що в ході розгляду подання не було наведено конкретних переконливих даних про те, що процес виправлення засудженого досягнув тієї стадії, на якій відбування призначеного покарання перестає бути доцільним і його подальше виправлення можливе в умовах перебування на волі.
ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Зазначає, що під час відбування покарання вимог режиму утримання не порушував, дисциплінарні стягнення не накладалися, проте було застосовано одне заохочення за зразкову поведінку та добросовісне відношення до роботи.
Також вказує, що набрав 81 бал ступеня виправлення, що вказує на те що він став на шлях виправлення та може бути представлений до умовно-дострокового звільнення.
Наголошує, що він з першого дня працював на виробничих дільницях без оформлення.
Під час апеляційного розгляду:
- засуджений ОСОБА_9 просив задовольнити апеляційну скаргу та звільнити умовно-достроково від відбування покарання;
- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали подання, обговоривши доводи і мотиви апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу засудженого необхідно залишити без змін, з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіряючи доводи засудженого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив наявність або відсутність наведених у ст. 81 КК України умов, перевірив викладені у поданні обставин та врахував всіх відомостей, які вбачаються з доказів.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 81 КК України до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
Згідно з положеннями ч. 2 вказаної статті умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Разом з цим, діючим законодавством передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття такого рішення є доведеність при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Закон також наголошує, що слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці.
Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.
Між тим, примірна поведінка це не тільки пасивна форма поводження засудженого, що полягає в утриманні від порушення режиму відбування покарання, а й активна форма поведінки, котра за своєю суттю є намаганням своєю діяльністю виправити вину за скоєне кримінальне правопорушення.
Згідно норм закону, умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання повинно сприяти досягненню мети, передбаченої ст. 50 КК України - виправленню засудженого і запобіганню вчиненню нових злочинів.
Відомості, які вбачаються з досліджених доказів, які є в матеріалах подання, на думку суду апеляційної інстанції, не є достатніми для переконливого висновку про наявність сумлінної поведінки та ставлення засудженого до праці.
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України та призначено покарання у вигляді чотирьох років та одного місяця позбавлення волі.
Відповідно до характеристик, наданих на засудженого ОСОБА_9 начальником ДУ «Коломийська виправна колонія (№41) від 02 лютого 2023 року (а.п. 35) та 06 лютого 2025 року (а.п. 2-3) вказано, що після прибуття в установу засуджений працевлаштований у виробничій майстерні, до праці ставиться добросовісно, завжди вчасно та якісно виконує поставлені йому завдання. Роботи по благоустрою місць позбавлення волі виконує вчасно, санітарно-гігієнічних норм дотримувався, завжди має охайний вигляд,. Брав участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу на засуджених «Підготовка до звільнення» та «Професія. У відношенні до представників адміністрації колонії тактовний, у відношенні до інших засуджених не конфліктний, підтримує стосунки із засудженими позитивної спрямованості.
З матеріалів особової справи засудженого вбачається, що під час тримання ОСОБА_7 в ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» заходи заохочення та стягнення до нього не застосовувались.
24 травня 2022 року засуджений прибув до ДУ «Коломийська ВК (№41)». Під час відбування покарання в даній установі, ОСОБА_7 вимоги режиму утримання не порушував, дисциплінарні стягнення на нього не накладалися, застосовано одне заохочення 04 квітня 2023 року за зразкову поведінку та добросовісне відношення до роботи, що підтверджується відповідною довідкою від 06 лютого 2025 року, долученою до матеріалів подання.
Відповідно до довідки №41 про працевикористання засудженого ОСОБА_7 від 03 лютого 2025 року (а.п. 9), засуджений на підставі договорів ЦПХ працював в період січень-квітень 2023 року та отримував заробітну плату в середньому 200 гривень та в січні 2025 року та отримав заробітну плату в розмірі 682,50 грн.
Виписками з протоколів засідання адміністративної комісії з розгляду питань щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81, 107 КК України), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України), встановлення адміністративного нагляду згідно ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», переведення засуджених на підставі статей 10, 50, 57, 93, 101, 147, 151-1 КВК України від 17 листопада 2022 року (а.п. 34) ОСОБА_7 було відмовлено в заміні йому невідбутої частини покарання більш м'яким, оскільки засуджений не довів, що став на шлях виправлення, від 02 лютого 2023 року визначено що ОСОБА_7 став на шлях виправлення, але за заявою засудженого від 02 лютого 2023 року (а.п. 39) просив не застосовувати до нього ст. 82 КК України.
З висновку комісії щодо ступеня виправлення засудженого (а.п. 6-8) слідує, що підсумок набраних ОСОБА_7 балів (81 бал) вказує, що останній став на шлях виправлення та може бути представлений до умовно-дострокового звільнення.
У виписці з протоколу засідання адміністративної комісії №3 від 06 лютого 2025 року (а.п. 38) зазначено, що ОСОБА_7 довів своє виправлення, а тому комісія постановила направити матеріали щодо нього до суду.
Під час апеляційного розгляду не знайшло свого підтвердження те, що ОСОБА_7 систематично та ініціативно бере участь у суспільно корисній праці, займається трудовою діяльністю.
Колегія суддів вважає, що доказом сумлінного ставлення засудженого до праці є не лише його участь у суспільно-корисній роботі щодо благоустрою території місця позбавлення волі, а й його працевлаштування, добросовісне виконання обов'язків, підвищення кількісних і якісних показників у роботі, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, додержання правил охорони праці та техніки безпеки, навчанні тощо.
В той же час, дослідивши поведінку засудженого ОСОБА_7 за весь період відбування покарання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що засуджений не довів своє виправлення.
Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного продовження його за умови умовно-дострокового звільнення.
Отже, становлення особи на шлях виправлення розцінюється як сукупність даних щодо прагнення засудженого до такого виправлення, тобто позитивні зрушення в його поведінці, так й його ставленні до праці, які, в свою чергу, свідчать про успішне здійснення процесу виправлення, що може бути ефективно продовжуватись й в умовах звільнення від відбування покарання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання є його обов'язком відповідно до ст. 9 КВК України.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Разом з цим під сумлінною поведінкою необхідно розуміти дотримання режиму відбування покарання, виконання покладених на засудженого законних обов'язків, виконання законних вимог представників адміністрації органу, що виконує покарання, поведінкою в побуті, стримуванням від порушень режиму відбування покарання, від порушень правил внутрішнього розпорядку.
Діюче законодавство наголошує на тому, що при умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування покарання, слід ретельно з'ясувати той факт, що засуджений став на шлях виправлення, що вбачається із сукупності даних, а саме: ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльності, а також його наміри щодо залучення до суспільно корисної праці тощо.
Суд апеляційної інстанції враховує, що при вирішенні питання про застосування до засудженого ст. 81 КК України, необхідно брати до уваги дані щодо його особи саме протягом всього часу відбування покарання.
Прийняття рішення про умовно дострокове звільнення не є обов'язковим, а залежить від переконаності суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.
Процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним на протязі всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Також відповідно до ст. 84 КК України особа має право звернутися до суду з клопотанням про звільнення від покарання у зв'язку з хворобою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відношення ОСОБА_7 до праці не було чесним в розумінні вимог законодавства, оскільки останній працював періодично, а приймав участь в роботах з благоустрою в межах необхідного мінімуму.
Так засуджений за весь час відбування покарання з травня 2022 по квітень 2025 року працював періодично, чотири місяці в 2023 та один місяць в 2025 році за договором ЦПХ. До робіт з благоустрою колоній засуджений залучався в порядку черговості на час, визначений законодавством не більше двох годин на добу. При цьому ініціативи виконувати роботи понаднормово та поза чергою ОСОБА_7 не проявляв. Відповідних заяв на адресу адміністрації колонії матеріали особової справи не містять. Тобто роботу виконував лише в межах необхідного часового мінімуму.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги та відсутність переконливих даних про те, що засуджений за час відбування покарання сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, перестав бути суспільно небезпечним, і враховуючи, що відбутий засудженим строк ув'язнення не виконав повною мірою своє призначення, вважає, що відсутні правові підстави для задоволення подання про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в разі задоволення подання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_7 не буде досягнута мета покарання.
Враховуючи, що умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до дискреційних повноважень суду, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що для досягнення цілей покарання умовно-дострокове звільнення, в даному випадку, є передчасним.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, ст. 81 КК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2025 року про відмову в задоволенні подання начальника ДУ «Коломийська виправна колонія (№41)» про умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі засудженого ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5