Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
Додаткова
17 червня 2025 року м. ХарківСправа № 922/1561/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аріт К.В.
при секретарі судового засідання Катречко Д.С.
розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна слобода", м.Київ
до Селянського (фермерського) господарства "Моноліт", Харківська обл., Ізюмський р-н, с.Підлиман
про стягнення 1616833,03 грн
за участю представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - Савін О.В. (адвокат, довіреність від 20.03.2024).
07.05.2025 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна слобода" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 1 612 233,03 грн, з яких: 970599,48 грн - розмір основної заборгованості за поставлений товар згідно з Договором № 0505040047 від 02.03.2022; 193617,77 грн - пеня; 359624,76 грн - інфляційні втрати; 88391,02 грн - 3% річних, а також та 4600,00 грн вартості неповернутої тари.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 року відкрито провадження у справі №922/1561/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.06.2025 року.
10.06.2025 року представник відповідача надав до суду заяву про стягнення витрат на правову допомогу (вх.№13736), в якій просив стягнути з позивача судові витрати на правову допомогу в розмірі 70000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.06.2025 року закрито провадження у справі №922/1561/25 на підставі п.4 ч.1 ст.231 ГПК України, у зв'язку з відмовою позивача від позову. Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 17.06.2025 року о 12:30.
Протокольною ухвалою суду від 10.06.2025 року повідомлено учасників справи про призначення судового засідання для вирішення питань про судові витрати на 17.06.2025 року.
11.06.2025 року представник відповідача надав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.№13825).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.06.2025 року задоволено заяву відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
12.06.2025 року представник позивача надав до суду заперечення на заяву відповідача про стягнення адвокатських витрат (вх.№13922), в яких просив відмовити в задоволенні заяви відповідача в повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої заперечення позивач зазначав, що адвокатом відповідача було порушено процедуру подання заяви про стягнення адвокатських витрат і доказів на підтвердження цих витрат. Позивач зазначає, що відповідачем разом із першою заявою по суті спору не було зазначено попереднього орієнтовного розрахунку судових витрат. Зокрема, заява про стягнення витрат на правничу допомогу та докази їх понесення були подані до суду 10.06.2025 о 13:23, тобто вже після винесення судового рішення по справі, яке було призначене на 10.06.2025 на 11 год.
Надані документи прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
В судове засідання 17.06.2025 року представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, раніше надавав заяву про проведення судового засідання без його участі.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.06.2025 року заяву про стягнення витрат на правничу допомогу підтримував в повному обсязі та просив суд її задовольнити.
Розглянувши заяву відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Згідно з ч. 3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Тобто процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку закриття провадження у справі має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених статтею 130 ГПК України, та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом позивачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.
Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін. Такий правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.
Отже, з урахуванням наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, питання щодо компенсації здійсненних витрат, пов'язаних з розглядом справи, після закриття провадження у справі вирішується судом виключно на підставі відповідної заяви позивача чи відповідача у порядку, передбаченому частинами 3, 6 статті 130 ГПК України, тобто шляхом постановлення ухвали про розподіл судових витрат, а не ухвалення додаткового рішення.
Відповідно до ч. 6 ст. 130 ГПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Так, частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами за результатами розгляду справи. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У даному випадку на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 70000,00 грн відповідач надав наступні докази:
- ордер АХ №1196309 від 04.07.2024 року;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХВ №002228 від 22.06.2022 року;
- довіреність від 20.03.2024 року;
- договір про надання адвокатських послуг від 04.07.2024 року;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 16.05.2025 року відповідно до договору про надання адвокатських послуг від 04.07.2024 року.
З наданих доказів вбачається, що у зв'язку із розглядом справи №922/1561/25 в Господарському суді Харківської області відповідач поніс витрати на професійну правничу допомогу в сумі 70000,00 грн.
Відповідно до умов договору Адвокат бере на себе зобов'язання надавати адвокатські послуги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором за дорученням клієнта, а клієнт зобов'язаний сплатити винагороду (гонорар) та витрати, необхідні для виконання його доручень, у порядку та строки обумовлені сторонами у договорі (п.1.1. Договору).
Пунктом 4.1. Договору сторони визначили, що за правову допомогу, передбачену пп. 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі визначеною актом наданих послуг до цього договору який укладається до кожної справи, що розглядаються в суді.
На виконання умов договору між Селянським (фермерським) господарством "Моноліт" та адвокатом було складено акт приймання-передачі наданих послуг від 16.05.2025 року відповідно до договору про надання адвокатських послуг від 04.07.2024 року.
На підставі вищевикладеного, адвокатом Савіним Олегом Сергійовичем було надано відповідачу правничу допомогу, а саме у визначеному актом обсягом та розмірі:
- аналіз матеріалів наданих клієнтом для надання консультації та погодження правової позиції - 10000,00грн;
- підготовка та направлення до суду процесуальних документів, участь в судових засіданнях - 10000,00грн;
- гонорар у випадку прийняття судом позитивного рішення (відмова в задоволенні позовних вимог, мирова угода, відмова від позову) - 50000,00грн.
Як встановлено судом, правнича допомога у справі №922/1561/25 надавалась адвокатом Савіним Олегом Сергійовичем.
Досліджуючи надані представником відповідача докази на підтвердження витрат на правову (правничу) допомогу, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатами професійної правової допомоги відповідачу у даній справі.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Згідно з чч. 1, 2 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або ж погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Наведений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
З наданого договору та акту приймання-передачі вбачається, що сторони погодили фіксований розмір гонорару 70000,00 грн разом з «гонораром успіху».
Відповідно до правової позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у додатковій постанові від 21.01.2020 року по справі №904/1038/19 за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Судова практика свідчить, що українські суди, здійснюючи розподіл витрат на послуги адвоката, керуються практикою Європейського суду з прав людини. У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004, "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").
Згідно з ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес,3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо,4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з процесуальним законодавством розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, згідно з договором та Актом приймання-передачі наданих послуг адвокат надав відповідачу наступні послуги:
- аналіз матеріалів наданих клієнтом для надання консультації та погодження правової позиції - 10000,00грн;
- підготовка та направлення до суду процесуальних документів, участь в судових засіданнях - 10000,00грн;
- гонорар у випадку прийняття судом позитивного рішення (відмова в задоволенні позовних вимог, мирова угода, відмова від позову) - 50000,00грн
Так, відповідачем понесені витрати у сумі 70000,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: "Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони".
Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду).
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі №922/1964/21 та об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.
Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Разом з тим, згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Виходячи з наведеного суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 70000,00 грн не є співмірним з предметом позову у даній справі та обсягом робіт виконаних адвокатом, а отже стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 70000,00грн є необґрунтованим.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищезазначене, у вирішенні питання щодо витрат позивача на правничу допомогу, за відсутності заперечень відповідача щодо зменшення суми таких витрат, суд, керуючись правилами, встановленими у частині п'ятій статті 129 ГПК України, дійшов висновку не покладати всі витрати позивача на правничу допомогу в заявленій сумі.
Зокрема, суд враховує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності.
Наявні матеріали позову для кваліфікованого юриста не потребують багато часу для їх дослідження.
Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Розгляд справи за цим позовом не потребував тривалої підготовки та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики.
Представником відповідача подавався лише відзив на позовну заяву, який міститься на одному аркуші та клопотання про долучення договору на одному аркуші.
Таким чином, підготовка процесуальних документів не потребувала значного часу для кваліфікованого юриста.
Крім того, суд зауважує, що така послуга, як аналіз матеріалів наданих клієнтом для надання консультації та погодження правової позиції, також є завищеним, оскільки відповідачем був наданий адвокату договір про заміну сторони у зобов'язанні, а отже підготовка правової позиції не займала багато часу.
Також суд враховує, що ухвала про закриття провадження у справ була постановлена за відсутності представників сторін, отже участі в судових засіданнях представник відповідача не приймав.
Враховуючи викладене, суд вважає, що розмір таких витрат, як аналіз матеріалів наданих клієнтом для надання консультації та погодження правової позиції - 10000,00 грн, а також підготовка та направлення до суду процесуальних документів, участь в судових засіданнях - 10000,00 грн є завищеним.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
З огляду на зазначене, стягнення повної вартості послуг, заявлених представником позивача, на загальну суму 70000,00 грн, не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені позивачем (справедлива сатисфакція).
У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб'єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п'ятої - сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).
Отже у даному випадку, за відсутності клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.
На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають лише частковому покладенню на позивача в розмірі 5000,00 грн.
Відносно вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у вигляді "гонорару успіху", суд дійшов наступних висновків.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як «гонорар успіху», проте суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 в справі №904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом такого виду винагороди як «гонорар успіху» у договорі про надання правової допомоги, що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Відтак, враховуючи дані позиції ВП ВС, клієнт і адвокат користуючись принципом свободи договору можуть визначити додаткові витрати між собою у вигляді гонорару успіху, проте вказане вкотре не підпадає під пряме визначення адвокатських послуг, а відповідно не може переноситись на іншу сторону (не сторону такого договору).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі "East/West» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Limited., заява № 19336/04, § 268).
Суд наголошує, що апелянт і у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року в справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
Правовий аналіз наведеного вище надає підстави для висновку, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2023 у справі №904/3745/22, від 20.12.2023 року у справі №910/5483/22.
Суд виходить з того, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з позивача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Також суд звертає увагу, що у цій справі підставою для звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є приписи статей 123, 126, 129, 244 ГПК України і вимога відповідача обумовлена саме необхідністю вирішити питання про розподіл сплачених ним судових витрат (визначених як професійна правнича допомога), що відповідно до вказаних норм процесуального права підлягають розподілу між сторонами.
«Гонорар успіху» не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як «гонорар успіху», за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
Враховуючи вищенаведене, суд не вважає за необхідне покладати витрати відповідача в частині сплати "гонорару успіху" в розмірі 50000,00 грн на позивача, оскільки задоволення вимоги щодо стягнення гонорару за позивний результат розгляду справи не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості, у зв'язку з чим його відшкодування матиме надмірний характер.
Проаналізувавши в сукупності все вищевикладене, суд дійшов висновку, що доведеними, документально обґрунтованими та такими, що відповідають критерію розумної необхідності є витрати позивача на правничу допомогу у розмірі 5000,00грн. У стягненні 50000,00 грн "гонорару успіху" суд відмовляє.
Враховуючи вищевикладене, заява відповідача про розподіл витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
З огляду на вказані обставини, керуючись критеріями, що визначені ч.4 ст.129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача, в розмірі 5000,00 грн.
Стосовно доводів позивача про те, що представником відповідача не подано разом із відзивом на позов попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що може бути підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору, суд вказує про наступне.
Згідно з частинами 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників.
Зі змісту частини 2 статті 124 ГПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
Близький за змістом висновок застосування частини 2 статті 124 ГПК України, є послідовним та сталим і міститься у низці постановах Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.12.2019 у справі №922/1897/18, від 24.12.2019 у справі №909/359/19, від 13.02.2020 у справі №911/2686/18, від 19.02.2020 у справі №910/16223/18, від 21.05.2020 у справі №922/2167/19, від 10.12.2020 у справі №922/3812/19, №916/2087/18 від 31.03.2021, №905/716/20 від 08.04.2021.
З огляду на викладене вище суд зазначає, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
З огляду на викладене вище, суд зазначає, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Водночас, суд зазначає, що неподання представником відповідача попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, у даному випадку не порушило принцип змагальності та не завадило позивачу належним чином висловити свої міркування щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат шляхом подання 12.06.2025 заперечень на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, суд зауважує, що заява про стягнення судових витрат була подана представником відповідача до суду через систему "Електронний суд" та зареєстрована 10.06.2025 року о 10 год. 50 хв.
В той час, судове засідання у справі №922/1561/25 було призначено на 11год 00 хв., у вступній та резолютивній частині ухвали про закриття провадження у справі судом було призначено заяву про стягнення витрат на правничу допомогу до розгляду в судовому засіданні 17.06.2025 року. Крім того, про розгляд відповідної заяви було повідомлено учасників справи ухвалою повідомленням від 10.06.2025 року.
Враховуючи викладене, суд відхиляє заперечення позивача, що докази понесених витрат на правничу допомогу були подані до суду після проведення судового засідання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 130, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Заяву представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу (вх.№13736 від 10.06.2025) задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна слобода" (адреса: 01133, м.Київ, вул. Коновальця Євгена, буд.31; код ЄДРПОУ 32358958) на користь Селянського (фермерського) господарства "Моноліт" (адреса: 63824, Харківська обл., Ізюмський р-н, с.Підлиман, вул.Центральна, буд.2-А; код ЄДРПОУ 30772983) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Видати наказ після закінчення строку на апеляційне оскарження ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 ГПК України.
Повну ухвалу складено 23.06.2025
Суддя К.В. Аріт
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.