"18" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1766/25
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПУС-ЛЕГАТ» (61031, Харківська обл., м. Харків, вул. Драгомирівська, буд. 10; код ЄДРПОУ 39251391)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АНКАРА ТРАНС» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 103; код ЄДРПОУ 40723733)
про стягнення 39 533,53 грн;
представники сторін:
від позивача - Пятаха Ю.В. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АПУС-ЛЕГАТ» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНКАРА ТРАНС» про стягнення 39 533,53 грн, з яких: 36 418,88 грн заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу; 571,15 грн 3% річних; 2 543,50 грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позову посилається на невиконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг перевезення вантажу згідно Договору-заявки № 011024 від 01.10.2024.
Ухвалою від 07.05.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали шляхом: визначення чіткого змісту позовних вимог у прохальній частині позовної заяви, із зазначенням розміру заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат; надання суду доказів сплати 2 422,40 грн судового збору.
13.05.2025 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків та уточнена позовна заява.
Ухвалою від 19.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1766/25, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.06.2025, запропоновано сторонам скористатися правом на подання заяв по суті справи.
11.06.2025 до суду надійшла заява представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд того ж дня задовольнив, постановивши відповідну ухвалу.
У судовому засіданні, яке відбулось 18.06.2025, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, отримавши за своєю юридичною адресою ухвалу суду про відкриття провадження у справі.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважав за можливе відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами та 18.06.2025 оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
01.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «АНКАРА ТРАНС» (експедитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю «АПУС-ЛЕГАТ» (перевізник) підписали Договір-заявку № 011024 (далі - Договір-заявка; а.с. 10), яким узгодили умови перевезення вантажу, зокрема:
- маршрут: Черкаси (Україна) - Дорнешть (Румунія);
- дата завантаження: 02.10.2024;
- адреса завантаження: вул. Різдвяна, 300, Черкаси, Черкаська область, 18000, ТОВ «ПЛАНТ ТЕХНО»;
- контактні особи на місці завантаження: 0963613511;
- митне оформлення: вул. Різдвяна, 300, Черкаси, Черкаська область, 18000;
- термін доставки вантажу: 10.10.2024;
- адреса вивантаження: Дорнешть (Румунія);
- митне оформлення: буде вказано в CMR на замитненні;
- форма оплати: 800 євро по курсу НБУ на день вивантаження, б/г після отримання сканів документів протягом 10 робочих днів (акт вик. робіт, CMR завірена перевізником, рахунок, заявка, супровідні документи);
- держ. номер а/м: Volvo НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ;
- водій: ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_3 ;
- контактна особа «Експедитор»: Юрій, 0963613511;
- контактна особа «Перевізник»: Андрій, 0675727021;
- вантаж: мінеральна вата, до 10 тон.
04.10.2024 позивач виконав обумовлені Договором-заявкою послуги з перевезення вантажу, що підтверджується наявною у матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною СМR А № 726733 з відповідними відмітками вантажовідправника та вантажоодержувача (а.с. 12).
04..10.2024 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № АЛ-041024-1 за міжнародні транспортні послуги з перевезення вантажу на суму 36 418,88 грн (а.с. 13).
Матеріали справи містять також копію складеного та підписаного позивачем Акта надання послуг № АЛ-041024-1 від 04.10.2024 на суму 36 418,88 грн (а.с. 9).
Як зазначає позивач, ним було здійснено відправлення рахунку, акта, міжнародної товарно-транспортної накладної СМR та Договору-заявки відповідачу.
Факт направлення документів підтверджується експрес-накладною Нової пошти № 20451018951733 від 15.10.2024, згідно з якою відправлення було вручено одержувачу 23.10.2024 (а.с. 11).
Вказаних обставин відповідач у справі не заперечив.
Предметом позову є вимога про стягнення з відповідача 36 418,88 грн заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу, а також 571,15 грн 3% річних та 2 543,50 грн інфляційних втрат, нарахованих позивачем в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), яка його вчинила.
Спосіб, у який здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відносини з надання послуг транспортного експедирування та перевезення вантажів регулюються Главою 32 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Главами 64, 65 ЦК України та Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі - Закон).
З аналізу вказаних нормативно-правових актів слідує, що як договір транспортного експедирування, так і договір перевезення вантажів укладається у письмовій формі (ст.ст. 909, 930 ЦК України; ст. 9 Закону).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2).
За ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на внутрішньому водному транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
За ч. 3 ст. 310 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення. Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажовідправника, письмово повідомивши його про це.
Статтею 311 ГК України визначено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
За приписами ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника.
За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.
Статтею 908 ЦК України унормовано, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно зі ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Відповідно до ст. 917 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.
У відповідності з ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК України).
Статтею 6 Закону України "Про транспорт" визначено, що перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, суб'єктами господарювання у морських портах, автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти з урахуванням економічної ефективності провізних та переробних можливостей транспорту. Транспортне експедирування здійснюється відповідно до законодавства. Економічні відносини підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, грунтуються на принципах взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.
09.09.2006 набрав чинності Закон України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів".
Згідно з даним Законом Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.56 в м. Женеві (далі - Конвенція).
Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Згідно зі ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
За ст. 30 Конвенції якщо одержувач приймає вантаж без належної перевірки його стану разом з перевізником або не робить заяви перевізнику, яка вказує на загальний характер втрат або пошкоджень, щонайпізніше в момент прийняття вантажу у випадку, коли втрата або пошкодження є очевидними, і не пізніше семи днів від дня отримання вантажу, виключаючи недільні та святкові дні, у випадку, коли втрата або пошкодження не є очевидними, то факт отримання ним вантажу є первинним доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній. У випадку втрати або пошкодження, які не є очевидними, відповідна заява повинна бути зроблена у письмовій формі.
За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав перевезення відповідно до умов Договору-заявки.
Належне виконання замовленого відповідачем перевезення підтверджується наявною у матеріалах справи CMR накладною (а.с. 12), яка містить печатку вантажоодержувача у графі « 24».
Відсутність претензій з боку вантажоодержувача додатково свідчить про належне виконання позивачем зобов'язань щодо перевезення вантажу.
15.10.2024 позивач надіслав уповноваженій особі відповідача, відомості про яку містяться у Договорі-заявці, документи (рахунок, акт, Договір-заявку та CMR накладну), що відповідачем не заперечується та підтверджується наданою позивачем експрес-накладною Нової пошти.
Належне виконання позивачем своїх обов'язків за Договором-заявкою є підставою для оплати з боку відповідача послуг з перевезення вантажу на суму 36 418,88 грн (800 євро по курсу НБУ на дату вивантаження).
Наявність спірної заборгованості відповідач не спростував, доказів її сплати на користь позивача до суду не надав, у зв'язку з чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Щодо 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Дослідивши умови Договору-заявки, суд встановив, що відповідач мав сплатити заборгованість за виконане перевезення після отримання документів протягом 10 робочих днів.
З урахуванням того, документи були отримані контактною особою відповідача 23.10.2024, відповідач повинен був здійснити оплату до 06.11.2024.
Втім, як вже було зазначено вище по тексту рішення, у матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором-заявкою, з урахуванням чого позивач цілком правомірно здійснив нарахуванням відсотків річних та інфляційних втрат.
Разом з тим, суд, перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3% річних, не може погодитися з періодом нарахування відсотків, оскільки, як вже було зазначено, відповідач вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання, з 07.11.2024.
За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок 3% річних.
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x 3 x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Д - кількість днів прострочення.
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 07.11.2024 до 31.12.2024 36418.88 x 3 x 55 : 366 : 10055164.18
з 01.01.2025 до 30.04.2025 36418.88 x 3 x 120 : 365 : 100120359.20
Всього 3% річних 523,38 грн.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 523,38 грн.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат на суму 2 543,50 грн, суд вважає його правильним та обґрунтованим, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також звертає увагу на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
За таких обставин, з урахуванням усього вищевикладеного, оцінивши наявні докази у справі в їх сукупності, здійснивши ґрунтовний аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд виснує, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 36 418,88 грн заборгованості за перевезення вантажу, 523,38 грн 3% річних та 2 543,50 грн інфляційних втрат.
За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 419,47 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АПУС-ЛЕГАТ» (61031, Харківська обл., м. Харків, вул. Драгомирівська, буд. 10; код ЄДРПОУ 39251391) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНКАРА ТРАНС» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 103; код ЄДРПОУ 40723733) про стягнення 39 533,53 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АНКАРА ТРАНС» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського Козацтва, буд. 103; код ЄДРПОУ 40723733) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АПУС-ЛЕГАТ» (61031, Харківська обл., м. Харків, вул. Драгомирівська, буд. 10; код ЄДРПОУ 39251391) 36 418,88 грн заборгованості, 523,38 грн 3% річних, 2 543,50 грн інфляційних втрат, 2 419,47 грн витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні решти позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 18 червня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 23 червня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков