вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"25" квітня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2781/24
Господарський суд Київської області в складі:
головуючого судді Христенко О.О.
за участю секретаря Комісарчук Д.-М.О.
розглянувши справу № 911/2781/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс
Лекс», м. Київ
до Фізичної особи-підприємця Коваля Олександра Володимировича, м. Бровари
Київської області
прo стягнення 30 651,64 грн
за участі представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Подолський А.А., адвокат, ордер від 11.12.2024
До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» (далі-позивач) з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Коваля Олександра Володимировича (далі-відповідач) про стягнення 30 651,64 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 2829/21 від 01.06.2021, укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» та відповідачем, зокрема несвоєчасну оплату вартості отриманого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 18 279,68 грн, за стягненням якої, на підставі Договору про відступлення права вимоги № 112-45 від 30.07.2024, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019» (попередня назва - ТОВ «е-Кард ЮА») звертається позивач. Разом з цим, позивачем також нараховані до стягнення з відповідача 5 436,52 грн інфляційних нарахувань та 6 935,44 грн штрафних санкцій.
Звертаючись з позовною заявою б/н від 15.10.2024 (вх. № суду 3801) Товариство з обмеженою відповідальністю “Юридична фірма “Вокс Лекс» просило суд здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.10.2024 постановлено відкрити провадження у справі №911/2781/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та без проведення судового засідання, надано відповідачу строк для подачі відзиву на позову заяву та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
12.12.2024 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшов відзив б/н від 11.12.2024 (вх. № суду 14258/24) на позовну заяву, в якому відповідач повністю заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Так, відповідач вважає, що факт порушення відповідачем умов договору в частині здійснення оплати за поставлений товар з боку позивача недоведений, а зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів в погашення зобов'язань за інший період є непровімрним. З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що стягнення інфляційних нарахувань та штрафних санкцій, за відсутності заборгованості, також є неправомірним.
23.12.2024 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь б/н від 13.12.2024 (вх. № суду 12319/24) на відзив на позовну заяву, в якому позивач стверджує про те, що беручи до уваги звичаї ділового обороту та умови договору позивач цілком правомірно здійснив зарахування коштів в сумі 37 281,42 грн в погашення зобов'язань, які виникли раніше. Надані ж відповідачем виписки про оплату коштів, містять лише посилання на Договір № 28296/21 від 01.06.2021, проте це не є достатніми підставами для зарахування коштів за такими саме на виконання такого договору. Позивач з посиланням на норми статті 534 Цивільного кодексу України зазначав про те, що зарахування сум заборгованості здійснювалось в порядку послідовності і, що частина коштів сплачених відповідачем була зарахована в рахунок заборгованості за договором комісії.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.01.2025 припинено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та відкрито провадження у справі №911/2781/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.01.2025.
28.01.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення (вх. № 1181/25), в яких відповідач, вказує на те, що обстаини укладення та виконання договору комісії на який посилається позивач не є підставою позовних вимог в межах данної справи, а платежі за період з 01.02.2022 в сумі 156 097,00 грн здійснювались відповідачем в межах договору поставки.
Ухвалою суду від 29.01.2025 підготовче засідання у справі № 911/2781/24 було відкладено на 12.02.2025.
Ухвалою суду від 12.02.2025 підготовче провадження у справі № 911/2781/24 було закрито та призначено її до розгляду по суті на 12.03.2025.
Ухвалою суду від 12.03.2025 розгляд справи по суті був відкладений на 09.04.2025. Однак, у звязку із оголошенням 09.04.2025 у місті Києві сигналу “повітряна тривога», судове засідання з розгляду справи №911/2781/24 не відбулось, зважаючи на що судове засідання з розгляду справи по суті, ухвалою суду від 09.04.2025, призначено на 25.04.2025.
Представник позивача в судове засідання 25.04.2025 не з'явився. Разом з цим, суд відзначає про те, що позивач був повідомлений про дату та час розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету позивача щодо ухвали суду від 09.04.2025. Окремо, суд констатує, що позивачем до матеріалів справи, окрім, позовної заяви, була подана також відповідь на відзив на позовну заяву, отже позивач висловив свою думку з приводу предмету спору у справі.
Присутній в судовому засіданні 25.04.2025 представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну та запереченнях на відповідь на відзив, вважаючи заявлені вимоги необгрутованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -
01.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Коваль Олександром Володимировичем (покупцеь) укладений Договір № 28296/21, за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався забезпечити покупцеві поставку товарів та послуг в мережі станцій, через систему Е100, з використанням карток, а покупцеь зобов'язується приймати товари та послуги у вланість та оплачувати їх вартість на умовах даного договору.
Пунктом 3.4 договору визначено, що сторони можуть вести документообіг первинних облікових документів за даним договором, в тому числі рахунків на оплату, актів наданих послуг, видаткових накладних, актів прийому - передачі товару, актів прийому - передачі послуг, специфікацій (додатків), актів звірки взаєморозрахунків та інших первинних облікових документів, що фіксують здійснення господарських операцій за даним Договором, та застосовуються у бухгалтерському обліку в електронній формі.
Первинні облікові документи, складені в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства України про електронні документи та електронний документообіг, визнаються сторонами як оригінали.
Покупець здійснює оплату на підставі рахунку на оплату на умовах відстрочення платежу також покупець має право вносити авансові платежі. Авансові платежі здійснюються на підставі договору, при цьому у призначені платежу вказується номер та дата договору. Датою оплати є дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.2 договору).
У відповідності до пункту 4.3 договору оплата здійснюється в останній день розрахункового періоду, але не пізніше 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту виникнення у покупця обов'язку щодо оплати, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату. Датою оплати є дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 4.2 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «е-Кард ЮА» було поставлено ФОП Коваль О.В. товар - дизельне паливо, про що свідча наявні в матеріалах справи видаткова накладна № 67412 від 15.02.2022, Акт прийому-передачі № 67412 від 15.02.2022 на суму 17 112,00 грн та видаткова накладна № 71574 від 28.02.2022, Акт прийому-передачі № 71574 (за період з 16.02.2022 по 28.02.2022) на суму 22 308,87 грн.
Для оплати отриманого товару ТОВ «е-Кард ЮА» були сформовані рахунки на оплату № 67412 від 15.02.22 року на суму 17 112,00 грн. та № 71574 від 28.02.22 року на суму 22 308,87 грн.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина 1 стаття 173 Господарського кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами абзацу 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина 2 статті 516 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
30.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019» (назва до 27.04.2024 - ТОВ «е-Кард ЮА») (первіснйи кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Вокс Лекс» (новий кредитор) укладений Договір про відступлення права вимоги № 112-45, за умовами п.п. 1.1 якого первісний кредитор передає належні йому права вимоги згідно з Договором № 28296/21 від 01.06.2021 (основний договір), що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» та Фізичною особою-підприємцем Коваль Олександром Володимировичем (боржник), а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором.
Відповідно до п. 1.2 договору відступлення права вимоги, за цим договором новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.
Сума заборгованості боржника перед первісним кредитором складає 18 279,68 грн, яка після підписання цього договору стане зобов'язанням боржника перед новим кредитором (п. 1.3 договору відступлення правав вимоги).
Так, звертаючись до суду, позивач зазначає про наявну за відповідачем заборгованість за фактично отриманий за Договором № 28296/21 від 01.06.2021 товар в сумі 18 279,68 грн, оскільки виставлені ТОВ «е-Кард ЮА» рахунки № 67412 від 15.02.22 та № 71574 від 28.02.22 року сплачені відповідачем лише частково, заборгованість в сумі 18 279,68 грн лишається не сплаченою відповідачем.
При цьому, позивач вказує про те, що згідно з укладеним Договором № 112-45 від 30.07.2024, ТОВ «Юридична компанія «Вокс Лекс» набуло право вимоги від ФОП Коваль О.В. належного виконання зобов'язань за Договором № 28296/21 від 01.06.2021, зокрема, стягнення заборгованості в сумі 18 279,68 грн.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, правовідносини, що виникли між сторонами, носять характер таких, що виникають з договору поставки, про що, зокрема, свідчать договірні зобов'язання сторін - постачальник зобов'язується здійснити поставку товару в порядку та на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов'язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку передбаченому цим договором.
З огляду на зазначене, суд, з урахуванням положень ст. 204 ЦК України, приймає до уваги Договір № 28296/21 від 01.06.2021 та Договір № 112-45 від 30.07.2024 як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Із матеріалів справи слідує, що в період з 15.02.2022 по 28.02.2028 ТОВ «е-Кард ЮА» здійснило поставку товару за договором на загальну суму 39 420,87 грн, на підставі чого для оплати товару були сформовані та виставлені відповідачу рахунки на оплату товару № 67412 від 15.02.22 та № 71574 від 28.02.22.
Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства.
Відповідачем факт отримання від ТОВ «е-Кард ЮА» товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що ФОП Коваль О.В. у період з 01.02.2022 по 23.02.2022 здійснив оплату товару на загальну суму 58 422,61 грн., з призначенням платежу «Оплата по Договору № 28296/21 від 01.06.2021».
Таким чином, згідно з поданими первинними документами, а саме: видатковими накладними та рахунками на підтвердження поставки товару та фільтрованої виписки за період з 01.02.2022 по 30.11.2024 встановлено, що заборгованість у розмірі 18 279,68 грн грн ФОП Коваль О.В. погашено у повному обсязі. Доказів поставки позивачем товару на більшу суму та відповідно існування такої заборгованості матеріали справи не містять.
Відтак, інших первинних документів, що відповідають вищенаведеним вимогам чинного законодавства, на підставі яких у відповідача існує невиконане зобов'язання щодо сплати вартості поставленого товару за період з 15.02.20222 по 28.02.2022, позивачем не надано.
При цьому, суд не відхиляє твердження позивача з приводу того, що відповідачем не повно зазначена інформації у призначенні платежу, що дало позивачу право на підставі статті 534 ЦК України здійснити зарахування коштів в певній послідовності, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Тобто, дана стаття встановлює порядок стягнення заборгованості в разі, якщо на рахунку боржника недостатньо коштів для повного покриття зобов'язання перед кредитором.
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за № 22 (яка діяла на час проведення оплат відовідачем), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно з п. 1.8 даної Інструкції, платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.
З системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.
У випадку, коли в графі платіжного доручення "призначення платежу" відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів.
Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу, застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості проводиться в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «призначення платежу» чи із зазначенням загальної підстави на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо. Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 (яка діяла на момент оплати відповідачем) та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.
Однак, суд зауважує, що відповідач чітко визначив призначення платежу, зазначивши в рахунок чого мають бути спрямовані сплачені ним кошти, зазначивши дату та номер конкретного документа - «оплата за Договором № 28296/21 від 01.06.2021», що не є двозначним тлумаченням для суду та є чітким та зрозумілим. У матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем згоди на зміну призначення платежу, а тому зарахування цього платежу згідно зі ст. 534 ЦК України в односторонньому порядку не ґрунтується на нормах закону.
Тим паче, в обгрутування позовних вимог, позивачем вказано, що у лютому 2022 первісним кредитором виставлено до оплати рахунки № 67412 від 15.02.2022 на суму 17 112,00 грн. та № 71574 від 28.02.2022 на суму 22 308,87 грн. Відповідачем за період з 01.02.2022 по дату пред'явлення позову здійснено оплату на загальну суму 58 422,61 грн., з яких 21 141,19 грн. зараховано за товари поставлені у лютому 2022 року, а 37 281, 42 грн. зараховано в погашення зобов'язань відповідача, які виникли до 01.02.2022, що підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків за лютий 2022 року.
При цьому, суд звертає увагу, що у відповіді на відзив (вх. № 12319/24 від 23.12.2024) позивач стверджує про зарахування таких коштів, як заборгованість, яка виникла раніше на підставі договору комісії.
Однак, суд критично оцінює доводи позивача про те, що сплачені відповідачем кошти не закривають борг за Договором № 28296/21 від 01.06.2021 у повному обсязі, оскільки їх частина була сплачена на підставі іншого договору, зокрема, договору комісії.
Так, дійсно позивачем до матеріалів справи доданий Договір комісії № КОМ 28296/21 від 01.06.2021, натомість суд відзначає, що лише надання його до матеріалів справи не може свідчить про зарахування сплачених коштів саме на його виконання.
Так, як вже було зазначено судом із фільтрованої виписки за період з 01.02.2022 по 30.11.2022, зокрема, з призначення платежу вбачається: «Оплата по Договору № 28296/21 від 01.06.2021», отже суд може констатувати, що відповідачем здійснювалась оплата саме на підставі Договору № 28296/21 від 01.06.2021.
Якщо існує певний юридичний факт, який входить до предмету доказування по справі, то мають бути наявні відповідні докази на підтвердження цього факту або об'єктивні причини та розумне пояснення їх відсутності.
Так, суд зазначає, що у порушення наведених процесуальних приписів, позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності зарахування сплачених відповідачем грошових коштів саме за Договором комісії № КОМ 28296/21 від 01.06.2021 та наявності заборгованості за Договором № 28296/21 від 01.06.2021.
При цьому, суд зауважує, на те, що обставини укладення та виконання договору комісії на який посилається позивач не є підставою позовних вимог в межах данної справи, а позивач не позбавлений можливості звернення до суду із позовом щодо стягнення заборгованості за догором комісії.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що сплачені відповідачем на користь позивача грошові кошти згідно з наявною у матеріалах справи випискою за період з 01.02.2022 по 30.11.2024 мають бути зараховані в якості погашення заборгованості за товар, який був поставний позивачем у спірний період на підставі Договору № 28296/21 від 01.06.2021.
Згідно ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст. 76, ст. 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд, оцінивши наявні у справі докази, дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та вірогідними доказами наявність заборгованості у відповідача за Договором № 28296/21 від 01.06.2021 на загальну суму 18 279,68 грн, а тому підстав для стягнення даної суми заборгованості з ФОП Коваль О.В. немає.
З огляду на встановлення судом відсутності у відповідача зобов'язання з оплати за поставку товару і самої заборгованості відповідача перед позивачем, відповідно відсутнє і прострочення такого зобов'язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування інфляційних втрат та штрафних санкцій, що заявлені до стягнення.
Відтак, з огляду на доведеність оплат здійснених відповідачем, суд доходить висновку, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується існування суми боргу та прострочення її сплати, про що зазначало ТОВ «Юридична фірма «Вокс Лекс» у позовній заяві, а тому суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі N 910/13407/17.
Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з вищенаведених мотивів.
Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» до Фізичної особи-підприємця Коваля Олександра Володимировича про стягнення 30 651,64 грн. відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано - 24.06.2025.
Суддя О.О. Христенко