ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2025Справа № 910/2176/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології"
про стягнення 1 900 758,99 грн
При секретарю судового засідання: Габорак О.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Пилипчук Ірина Ігорівна;
від відповідача: Добрянська Наталія Іванівна;
У лютому 2025 року Київська міська рада (далі - Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" (далі - Товариство) 1 900 758,99 грн, з яких: 1 865 943,87 грн - основний борг, 33 455,12 грн - пеня, 1 360,00 грн - штраф, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди земельної ділянки від 22.07.2013 у частині своєчасного та в повному обсязі внесення орендної плати за землю за період з 30.12.2022 по 07.11.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/2176/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 08.04.2025. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 08.04.2025 представник Товариства подав клопотання про мирне врегулювання спору.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 відкладено підготовче засідання на 22.04.2025.
17.04.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало клопотання про розгляд проекту мирової угоди.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 13.05.2025.
12.05.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало письмові пояснення, в яких не погодилося із сумою основної заборгованості та штрафних санкцій, оскільки:
- згідно з приписами податкового законодавства до відповідача не можуть бути застосовані фінансові (штрафні санкції);
- під час виконання умов договору настали форс-мажорні обставини, зумовлені введенням на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, які були засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, відтак Державне підприємство звільняється від за порушення своїх зобов'язань;
- у відповідності до підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 ПК України пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою внаслідок введення воєнного, надзвичайного стану.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2025.
У судовому засіданні 10.06.2025 представниця Ради підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити.
Представниця Товариства заперечила проти позовних вимог, просила суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 10.06.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позові вимоги Ради обґрунтованими.
22.07.2013 між Радою (за текстом договору - Орендодавець) та Товариством (за текстом договору - Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С.Г. та зареєстровано за №201, відповідно до пунктів 1.1., 2.1. якого Орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2012 №394/8678, за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, яка розташована по вулиці Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі міста Києва, площею1,5940 га, кадастровий номер: 8000000000:79:364:0014 (далі - об'єкт оренди або Земельна ділянка), яка перебуває у комунальній власності згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, наданим Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві, сформованим 11.07.2013 року Чайко С.В., державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві за індексним номером 6054359, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 101953280000.
Вказаний договір було укладено на 5 років (пункт 3.1.).
За умовами пункту 11.1. Договору оренди всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням Орендодавця на зміни та/або доповнення до цього Договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.
Однією з підстав припинення Договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено (пункт 11.3. Договору).
24.12.2019 між Радою (за текстом договору - Орендодавець) та Товариством (за текстом договору - Орендар) було укладено договір, яким було поновлено на 5 (п'ять) років договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем'яненко Т.М. за реєстровим №1002 (пункт 1).
Пунктом 2.1. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) об'єктом оренди відповідно до рішення Київської міської ради від 01.11.2012 року за№394/8678, висновку до кадастрової справи №А-25060 постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування до протоколу №19/81 засідання від 18.09.2018, відомостей Державного земельного кадастру та цього Договору є земельна ділянка, яка розташована за адресою: вулиця Михайла Максимовича (колишня вулиця Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському районі міста Києва, площею 1,5940 га, з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0014.
Відповідно до витягу із технічної документації Головного управління Держгеокадастру у місті Києві від 01.10.2018 за №5619/86-18 нормативна грошова оцінка Земельної ділянки на дату укладення Договору становить 28 233 128,34 грн (пункт 2.2. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019).
Відповідно до пункту 4.1. Договору оренди визначена цим правочином орендна плата за Земельну ділянку становить платіж, який Орендар самостійно розраховує та вносить Орендодавцеві за користування Земельною ділянкою у грошовій формі.
Згідно з пунктом 4.2. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) за частину Земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд нежитлового фонду, окрім паркінгу, орендна плата встановлюється у розмірі 5 (п'яти) відсотків від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки. У випадку, коли розташовані на Земельній ділянці будівлі, споруди або їх частини нежитлового фонду, окрім паркінгу, здаються в оренду іншим суб'єктам, орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 6 (шести) відсотків від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки, пропорційно орендованій площі будівель, споруд або їх частини. Згідно з розрахунком розміру орендної плати за Земельну ділянку від 29.10.2018 за №Ю-45744 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 за №1724) річна орендна плата за Земельну ділянку становить 846 993,85 грн.
За умовами пункту 4.8. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) орендна плата сплачується Орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом тридцяти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок UA558999980000033210812026002, код 18010600 у Казначействі України (ЕАП). Одержувач: УДКСУ у Голосіївському p-ні м. Києва, код ЄДРПОУ 38039757. Питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням Договору, вирішуються Орендарем в установленому законодавством України порядку.
Пунктом 4.11. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором:
- Орендарем у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої пунктом 4 цього Договору;
- стягується пеня, розмір та розрахунок якої здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 4.15. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати, нарахування пені та штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати та її стягнення здійснює контролюючий орган, визначений податковим законодавством, за місцезнаходженням Земельної ділянки.
22.07.2013 між Радою та Товариством було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким Рада передала, а Товариство прийняло у своє володіння у користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: вулиця Михайла Максимовича (колишня вулиця Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському районі міста Києва, площею 1,5940 га, з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0014.
Доказів повернення вказаної земельної ділянки, а також внесення орендних платежів матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.
У зв'язку з невнесенням Товариством орендної плати за користування вищезазначеною земельною ділянкою у період з 30.12.2022 по 07.11.2024 Рада звернулася з даним позовом до суду.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору від 22.07.2013 №201 (з урахування договору про поновлення від 24.12.2019 №1002), суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором найму, за яким, відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як було раніше встановлено судом, 22.07.2013 між Радою та Товариством було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким Рада передала, а Товариство прийняло у своє володіння у користування земельну ділянку, яка розташована за адресою: вулиця Михайла Максимовича (колишня вулиця Онуфрія Трутенка), 3 у Голосіївському районі міста Києва, площею 1,5940 га, з кадастровим номером: 8000000000:79:364:0014.
Отже, укладення Радою та Товариством договору від 22.07.2013 №201 (з урахування договору про поновлення від 24.12.2019 №1002) було спрямоване на надання останньому в користування земельну ділянку та одночасного обов'язку Товариства по здійсненню оплати за користування відповідною земельною ділянкою (внесення орендної плати).
Відповідно до частини 2 статті 759 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (частина 9 статті 93 ЗК України).
За змістом частин 1-3 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.
Статтею 22 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
Відповідно до пункту 4.1. Договору оренди визначена цим правочином орендна плата за Земельну ділянку становить платіж, який Орендар самостійно розраховує та вносить Орендодавцеві за користування Земельною ділянкою у грошовій формі.
Згідно з пунктом 4.2. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) за частину Земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель та споруд нежитлового фонду, окрім паркінгу, орендна плата встановлюється у розмірі 5 (п'яти) відсотків від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки. У випадку, коли розташовані на Земельній ділянці будівлі, споруди або їх частини нежитлового фонду, окрім паркінгу, здаються в оренду іншим суб'єктам, орендна плата за Земельну ділянку встановлюється у розмірі 6 (шести) відсотків від нормативної грошової оцінки Земельної ділянки, пропорційно орендованій площі будівель, споруд або їх частини. Згідно з розрахунком розміру орендної плати за Земельну ділянку від 29.10.2018 за №Ю-45744 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 за №1724) річна орендна плата за Земельну ділянку становить 846 993,85 грн.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами пункту 4.8. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) орендна плата сплачується Орендарем рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом тридцяти календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця на рахунок UA558999980000033210812026002, код 18010600 у Казначействі України (ЕАП). Одержувач: УДКСУ у Голосіївському p-ні м. Києва, код ЄДРПОУ 38039757. Питання сплати податку на додану вартість та інших податкових платежів, що пов'язані з виконанням Договору, вирішуються Орендарем в установленому законодавством України порядку.
Разом із цим, суд зазначає, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, не усуває обов'язок відповідача заперечувати проти відповідних доводів позивача шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого позивачем аргументу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Водночас доводи відповідача зводять лише до незгоди з розрахунком основного боргу, при цьому, матеріали справи не містять та не було надано відповідачем ані доказів, які б свідчили про виконання останнім своїх зобов'язань в частині внесення орендної плати, ані контррозрахунку спірної заборгованості.
Перевіривши розрахунок заборгованості з орендної плати за період з 30.12.2022 по 07.11.2024 суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням законодавства та укладеного між сторонами договору.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо справляння орендної плати за договором від 22.07.2013 №201 (з урахування договору про поновлення від 24.12.2019 №1002) у розмірі 1 865 943,87 грн за період з 30.12.2022 по 07.11.2024, строк внесення якої настав, суд дійшов висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо несвоєчасного внесення орендної плати Радою заявлено до стягнення 33 455,12 грн пені та 1 360,00 грн штрафу.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Пунктом 4.11. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором:
- Орендарем у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої пунктом 4 цього Договору;
- стягується пеня, розмір та розрахунок якої здійснюється відповідно до Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 4.15. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) контроль за правильністю обчислення і справляння орендної плати, нарахування пені та штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати та її стягнення здійснює контролюючий орган, визначений податковим законодавством, за місцезнаходженням Земельної ділянки.
Порядок та особливості нарахування пені визначено у статті 129 ПК України.
Відповідно до пункту 129.1. статті 129 ПК України нарахування пені розпочинається: при нарахуванні контролюючим органом податкового зобов'язання у встановлених цим Кодексом випадках, не пов'язаних з проведенням перевірки, або при нарахуванні контролюючим органом грошового зобов'язання, визначеного за результатами перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків такого зобов'язання, визначеного в податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом (підпункт 129.1.1.).
Положеннями пункту 129.3. статті 129 ПК України встановлено, що нарахування пені закінчується (крім пені, передбаченої підпунктами 129.1.2, 129.1.4 пункту 129.1 цієї статті):
129.3.1. у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відповідний рахунок платника податків та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань;
129.3.2. у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов'язань відповідного бюджету перед таким платником податків;
129.3.3. у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України);
129.3.4. при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).
Абзацом 1 пункту 129.4. статті 129 ПК України передбачено, що на суми грошового зобов'язання, визначеного підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог цього Кодексу, якщо її розмір не встановлений, нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх платників та всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов'язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством (пункт 129.5 статті 129 ПК України).
Оскільки Товариством порушено строки внесення орендної плати за спірний період, перевіривши наданий Радою розрахунки штрафних санкцій, суд вважає їх арифметично правильним та обґрунтованим, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 33 455,12 грн пені та 1 360,00 грн штрафу.
Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство зазначало, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є достатнім доказом настання форс-мажорних обставин.
Пунктом 12.3. Договору оренди передбачено, що сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.
Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Проте суд вважає такі аргументи відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
За частиною 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в постановах: від 25.01.2022 у справі № 904/3886/22, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Отже, відповідний сертифікат ТПП України є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
Крім цього, судом першої інстанції також встановлено, що всупереч приписам законодавства в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази письмового повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.
Розміщення на офіційному сайті повідомлення про настання обставин непереборної сили не є належним повідомленням та не відповідає положенням чинного законодавства України.
Також суд вважає посилання Товариства на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 необґрунтованим, оскільки вказаний документ не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Крім цього, суд звертає увагу відповідача на те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
При цьому зазначений лист не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №922/193/23, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22.
З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність його вини внаслідок настання обставин непереборної сили.
Також, заперечуючи проти задоволення позову, Товариство посилалося на положення підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 ПК України.
За умовами вищезазначеної норми податкового законодавства пеня не нараховується, а нарахована пеня підлягає анулюванню у випадку вчинення діяння (дії або бездіяльності) особою внаслідок введення воєнного, надзвичайного стану.
Відповідно до пункту 111.1. статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:
111.1.1. фінансова;
111.1.2. адміністративна;
111.1.3. кримінальна.
Пунктом 111.2. статті 111 ПК України унормовано, що фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Отже, пеня, передбачена статтею 129 ПК України, як вид фінансової відповідальності застосовується у випадках порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У той же час, Товариством було порушено умови Договору оренди (несвоєчасного внесення орендної плати), тобто цивільного, а не податкового законодавства.
Норма пункту 4.11. Договору оренди (у редакції договору від 24.12.2019) за своєю правовою природою є відсильною (бланкетною), оскільки вказує на закон, в якому визначено розмір та порядок розрахунку пені.
При цьому, пункт 4.11. відсилає до іншого нормативно-правового акта лише в частині розміру та порядку розрахунку пені, без вказівки на можливість звільнення від нарахування вказаної штрафної санкції.
Розширювальне тлумачення застосування податкового законодавства до спірних приватноправових відносин суперечитиме суті та характеру договірного регулювання відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
Таким чином, виходячи з правової природи спірних правовідносин та межі, в яких пункт 4.11. відсилає до положень податкового законодавства, суд вважає, що положення підпункту 129.9.7 пункту 129.9 статті 129 ПК України не підлягають застосуванню до спірних приватноправових правовідносин.
Крім цього, Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.
Враховуючи викладене, суд вважає, що заперечення проти позовних вимог (у тому числі й щодо штрафних санкцій) та одночасне заявлення клопотання про мирне врегулювання спору, яким відповідач фактично визнає порушення своїх грошових зобов'язань за договором оренди перед позивачем, є проявом суперечливої недобросовісної поведінки та порушення принципу добросовісності.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Ради підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено коефіцієнт 0,8 для пониження ставки судового збору, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" (03022, місто Київ, вулиця Онуфрія Трутенка, будинок 3; ідентифікаційний код 33934750) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код 22883141) 1 865 943 (один мільйон вісімсот шістдесят п'ять тисяч дев'ятсот сорок три) грн 87 коп. основного боргу, 33 455 (тридцять три тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) грн 12 коп. пені, 1 360 (одну тисячу триста шістдесят) грн 00 коп. штрафу та?22 809 (двадцять дві тисячі вісімсот дев'ять) грн 11 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 23.06.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ