номер провадження справи 3/42/25
17.06.2025 Справа №908/934/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,
за участю секретаря судового засідання Данилейко К.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД ІНЖИНІРИНГ ТА БУДІВНИЦТВО» (ПІВДЕННЕ ШОСЕ, будинок 78А, м. Запоріжжя, 69008; ідентифікаційний код юридичної особи 43173964)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК «СТРОИТЕЛЬ» (вул. Незалежної України, будинок 86, квартира 9, м. Запоріжжя, 69057; ідентифікаційний код юридичної особи 40573204)
про стягнення коштів у розмірі 4 463 205,67 грн,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Острик Сергій Юрійович, адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №ЗП001232 від 27.01.2017, ордер серії АР №1238406 від 07.05.2025;
від відповідача: не з'явився.
РУХ СПРАВИ.
10.04.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД ІНЖИНІРИНГ ТА БУДІВНИЦТВО» (скорочене найменування - ТОВ «АЛД ІНЖИНІРИНГ ТА БУДІВНИЦТВО») до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК «СТРОИТЕЛЬ» (скорочене найменування - «БВК «СТРОИТЕЛЬ»), про стягнення основної заборгованості в розмірі 2 863 472,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 1 339 710,77 грн, трьох процентів річних в розмірі 260 022,90 грн. Витрати зі справи судового збору в розмірі 66 948,09 грн просить покласти на відповідача.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025 справу №908/934/25 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою суду від 15.04.2025 відкрито провадження у справі №908/934/25; присвоєно справі номер провадження 3/42/25; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 07.05.2025 10:00 год. Учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Ухвалою суду від 07.05.2025 відкладено підготовче судове засідання до 28.05.2025 о 09:30 год.
Ухвалою суду від 28.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 17.06.2025 о 10:00 год.
У судовому засіданні 17.06.2025 технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов повністю, просить позовні вимоги задовольнити.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про причини неявки суду не повідомив. Про дату та час судового засідання відповідач був належним чином повідомлений.
Судом до матеріалів справи долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.41), з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вул. Незалежної України, будинок 86, квартира 9, м. Запоріжжя, 69057.
Копію ухвали суду від 15.04.2025 про відкриття провадження у справі №908/934/25 та копії ухвал суду від 07.05.2025, 28.05.2025 були направлені на поштову адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Усі поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду, повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ «Укрпошта» форми 20 «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
05.05.2025 ухвалу суду від 15.04.2025 про відкриття провадження у справі було розміщено на офіційному вебпорталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі «Інтернет'за вебадресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.
26.05.2025 ухвалу суду від 07.05.2025 про відкладення судового засідання було розміщено на офіційному вебпорталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за вебадресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009
Також, суд зазначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Запорізької області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідно до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Також судом враховано, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).
З урахуванням висновку, який міститься в пункті 53 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2025 у справі №990/370/23, суд вважає, що вжив всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, шляхом надсилання ухвал суду на поштову адресу відповідача, адресу електронної пошти відповідача та розміщення на офіційному вебпорталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області.
Отже, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами, за відсутністю відповідача.
У судовому засіданні 17.06.2025 судом безпосередньо досліджені докази, які наявні в матеріалах справи.
У судовому засіданні 17.06.2025 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого після переходу до стадії ухвалення судового рішення, в судовому засіданні, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини) та повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
Звернення з даним позовом викликано неналежним виконанням Відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та своєчасної оплати за Договором поставки №07/2021/336 від 26.11.2021.
Сума основного боргу за поставку Товару в рамках Договору складає 2 863 472,00 грн.
Посилаючись на умови договору поставки №07/2021/336 від 26.11.2021, ст.ст. 530, 612, 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 2 863 472,00 грн, суму інфляційних втрат - 1 339 710,77 грн, суму трьох процентів річних - 260 022,90 грн.
Також просить здійснити нарахування трьох процентів річних на суму основного боргу в розмірі 2 863 472,00 грн, починаючи з 04.03.2025 до моменту остаточного виконання рішення суду.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзив на позов не надав.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми заборгованості за договором поставки №07/2021/336 від 26.11.2021 в розмірі 2 863 472,00 грн, нарахованих згідно із ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у розмірі 1 339 710,77 грн та трьох процентів річних у розмірі 260 022,90 грн.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов'язки виникли між сторонами (чи був поставлений позивачем товар, на яку суму; в які строки і якому розмірі поставлений товар мав бути оплачений), чи мало місце порушення будь-яких зобов'язань (чи був оплачений відповідачем поставлений товар), які саме зобов'язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов'язань боржником.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
26.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛД ІНЖИНІРИНГ ТА БУДІВНИЦТВО» (Позивачем), як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «БВК «Строитель» (Відповідачем) - Покупцем, укладено договір поставки №07/2021/336 (далі Договір, Договір №07/2021/336), відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві Товар, зазначений в Специфікації/-ях, що додається/ються до Договору і є його невід'ємною/-ими частиною/-ами, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар. (п.1.1 Договору).
Найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та строк поставки вказується у специфікації/-ях (далі - Специфікація/-ії), яка є його невід'ємною частиною (п.1.2 Договору).
Асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі Специфікацій Постачальника, погодженої Покупцем, які є невід'ємною частиною даного Договору (п. 2.1 Договору) Поставка товару здійснюється Постачальником в узгоджені терміни (п.1.9 Договору).
Поставка товарів здійснюється у строки, передбачені Специфікацією до Договору(п. 4.1 Договору). Товар за Договором поставляється Покупцю окремими партіями на умовах, визначених в Специфікаціях.
Поставка замовленого товару здійснюється Постачальником в строки відповідно до підписаних сторонами Специфікацій. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди Покупця (п.п. 4.2, 4.3 Договору).
Право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару переходять до Покупця в момент підписання відповідальною особою Покупця видаткової накладної (п.4.4 Договору).
Покупець оплачує поставлені товари за цінами, визначеними в кожній окремій Специфікації, на умовах даного Договору в порядку і формах, які не суперечать чинному законодавству України (п.5.1 Договору).
Розрахунок за поставлену партію Товару здійснюється Покупцем на умовах післяплати в розмірі 100% від вартості партії Товару на підставі підписаної обома Сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару (п.5.2 Договору).
Розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок Постачальника (п.п.5.4, 5.5 Договору).
У рамках Договору сторонами укладено Специфікацію №1 від 26.11.2021, Специфікацію №2 від 24.12.2021, Специфікацію №3 від 04.01.2022, Специфікацію №4 від 05.01.2022, у яких узгоджені види, характеристики та вартість товару, умови постачання.
Пунктом 1.3 Специфікацій передбачено, що поставка товару здійснюється Постачальником протягом 15 робочих днів з дати підписання сторонами Специфікації.
На виконання умов Договору Позивачем було поставлено Товар відповідно до наступних Видаткових накладних:
- за видатковою накладною 2750 від 26.11.2021 на суму 365 526,56 грн;
- за видатковою накладною 3047 від 23.12.2021 на суму 358 738,99 грн;
- за видатковою накладною 3050 від 23.12.2021 на суму 1 762 688,29 грн;
- за видатковою накладною 75 від 11.01.2022 на суму 376 518,16 грн.
Всього поставлено товару на суму 2 863 472,00 грн.
Відповідач в обумовлені Договором строки за товар не розрахувався. Доказів проведення оплат за поставлений товар матеріали справи не містять.
За таких обставин у «БВК «Строитель» утворилась заборгованість перед ТОВ «АЛД ІНЖИНІРИНГ ТА БУДІВНИЦТВО» у розмірі 2 863 472,00 грн.
Доказів погашення заборгованості відповідач не надав
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №07/2021/336 від 26.11.2021, в частині здійснення своєчасної оплати поставленого за договором товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2 863 472,00 грн, нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у розмірі 1 339 710,77 грн, та трьох процентів річних у розмірі 260 022,90 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.
Щодо суми основного боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару
За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки №07/2021/336 від 26.11.2021 позивачем поставлено відповідачу товари на загальну суму 2 863 472,00 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними:
- видатковою накладною 2750 від 26.11.2021 на суму 365 526,56 грн;
- видатковою накладною 3047 від 23.12.2021 на суму 358 738,99 грн;
- видатковою накладною 3050 від 23.12.2021 на суму 1 762 688,29 грн;
- видатковою накладною 75 від 11.01.2022 на суму 376 518,16 грн.
Видаткові накладні підписані відповідачем без заперечень та зауважень.
Підписання відповідачем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриману продукцію.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).
Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦКу України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами пункту 5.2. договору розрахунок за поставлену партію Товару здійснюється Покупцем на умовах післяплати в розмірі 100% від вартості партії Товару на підставі підписаної обома Сторонами видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки відповідної партії Товару
Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманого за Договором товару, який закінчився:
- за видатковою накладною 2750 від 26.11.2021 - 25.01.2022;
- за видатковою накладною 3047 від 23.12.2021 - 21.02.2022;
- за видатковою накладною 3050 від 23.12.2021 - 21.02.2022;
- за видатковою накладною 75 від 11.01.2022 - 12.03.2022.
Матеріали справи не містять доказів проведення оплат за поставлений товар.
Невиконане зобов'язання за договором у сумі 2 863 472,00 грн підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості по договору з оплати за поставлений товар у сумі 2 863 472,00 грн відповідачем не надано.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 2 863 472,00 грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 2 863 472,00 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Пунктом 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З огляду на наведене, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання позивач правомірно нараховує 3 % річних та інфляційні втрати.
Позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 339 710,77 грн та трьох процентів річних в розмірі 260 022, 90 грн, які розраховані позивачем станом на 03.03.2025 (дату підготовки позовної заяви).
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі «Ліга:Закон», зважаючи на імперативність приписів ч. 1 ст. 14 ГПК України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що розрахунок виконано у відповідності до положень діючого законодавства, є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому вимоги позивача про стягнення нарахувань в указаних сумах підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про нарахування 3% річних на суму боргу до моменту остаточного виконання рішення.
В позовній заяві позивачем заявлена вимога органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення здійснити нарахування 3% річних на суму основного боргу в розмірі 2 863 472,00 грн, починаючи з 04.03.2025 до моменту остаточного виконання рішення суду (до моменту повної оплати основного боргу), з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за формулою: С х 3 х Д: 365 (або 366 днів, виходячи з фактичної кількості днів у році, за який здійснюється розрахунок): 100, де: С - сума основного боргу; 3 - розмір процентів; Д - кількість днів прострочення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду. Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3% річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.
Позивачем розраховані три процентів річних станом на 03.03.2025 (дату підготовки позовної заяви) на суму основного боргу 2 863 472,00 грн.
Судом визнаний обґрунтованим розрахунок трьох процентів річних, виконаний позивачем станом на 03.03.2025.
Враховуючи викладене, суд ухвалив зазначити в рішенні про нарахування 3% річних на суму основного боргу в розмірі 2 863 472,00 грн, починаючи з 04.03.2025 до моменту остаточного виконання рішення суду (до моменту повної оплати основного боргу), з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за формулою: С х 3 х Д: 365 (або 366 днів, виходячи з фактичної кількості днів у році, за який здійснюється розрахунок): 100, де: С - сума основного боргу; 3 - розмір процентів; Д - кількість днів прострочення.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором поставки №07/2021/336 від 26.11.2021 (а.с. 14-16), Специфікаціями до договору поставки (а.с. 17-18), видатковими накладними (а.с. 19-22), розрахунком трьох процентів річних та втрат від інфляції (а.с. 10-13).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, інші аргументи сторін, які не висвітлені в цьому рішенні, не мають істотного значення для вирішення справи.
Відповідач не спростував доводи позивача щодо наявності заборгованості за поставлене обладнання, заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.
Враховуючи вище встановлені обставини, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору, суд враховує наступне.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).
З положень ч. 1, п.п.1, п.п.2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Приймаючи до уваги, що ціна позову становить 4 463 205,67 грн та позовна заява подана в електронній формі, до сплати за подання цієї позовної належить судовий збір у розмірі 53 558,47 грн.
Позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію №1680 від 08.04.2025 про сплату суми 66 948,09 грн судового збору, тобто в розмірі більшому, ніж визначено законом.
02.06.2025 від позивача надійшла заява про повернення надміру сплаченого судового збору у розмірі 13 389,62 грн.
Ухвалою суду від 05.06.2025 Позивачу повернуто зайво сплачений судовий збір у розмірі 13 389,62 грн.
Оскільки позов задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору слід покласти відповідача у розмірі 53 558,47 грн.
Керуючись положеннями Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК «СТРОИТЕЛЬ» (вул. Незалежної України, будинок 86, квартира 9, м. Запоріжжя, 69057; ідентифікаційний код юридичної особи 40573204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД ІНЖИНІРИНГ ТА БУДІВНИЦТВО» (ПІВДЕННЕ ШОСЕ, будинок 78А, м. Запоріжжя, 69008; ідентифікаційний код юридичної особи 43173964) суму основного боргу в розмірі 2 863 472,00 грн (два мільйони вісімсот шістдесят три тисячі чотириста сімдесят дві гривні 00 коп.), суму інфляційних втрат у розмірі 1 339 710,77 грн (один мільйон триста тридцять дев'ять тисяч сімсот десять гривень 77 коп.), суму трьох процентів річних у розмірі 260 022,90 грн (двісті шістдесят тисяч двадцять дві гривні 90 коп.).
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснити нарахування 3% річних на суму основного боргу в розмірі 2 863 472,00 грн, починаючи з 04.03.2025 до моменту остаточного виконання рішення суду (до моменту повної оплати основного боргу), з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, за формулою: С х 3 х Д: 365 (або 366 днів, виходячи з фактичної кількості днів у році, за який здійснюється розрахунок): 100, де: С - сума основного боргу; 3 - розмір процентів; Д - кількість днів прострочення. Видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БВК «СТРОИТЕЛЬ» (вул. Незалежної України, будинок 86, квартира 9, м. Запоріжжя, 69057; ідентифікаційний код юридичної особи 40573204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛД ІНЖИНІРИНГ ТА БУДІВНИЦТВО» (ПІВДЕННЕ ШОСЕ, будинок 78А, м. Запоріжжя, 69008; ідентифікаційний код юридичної особи 43173964) суму 53 558,47 грн (п'ятдесят три тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім гривень 47 коп.) витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний 24.06.2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.І. Педорич