вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.06.2025м. ДніпроСправа № 904/2395/25
За позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнохром Алюмінатс", м. Дніпро
про стягнення 3 813,95грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Без виклику (повідомлення) учасників
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнохром Алюмінатс" заборгованості у розмірі 3 813,95грн, з яких: сума попередньої оплати у розмірі 717,36грн; пеня у розмірі 2 405,62грн; штраф 7% у розмірі 50,22грн; 3% річних у розмірі 105,39грн; втрати від інфляції у розмірі 535,36грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №199 від 13 квітня 2020 року в частині повної та своєчасної поставки товару.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2025 справу №904/2395/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 14.05.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявляв і про бажання надати власні пояснення по суті спору.
Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвалу суду від 14.05.2025 в електронному вигляді доставлено до електронного кабінету відповідача 14.05.2025 (о 19:54год), що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 36).
Пунктом 2 частини шостої ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 30.05.2025. У встановлений законом та ухвалою суду строк відповідач відзиву на позов не надав.
Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Слід зазначити, що ухвала від 14.05.2025 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про доступ до судових рішень"), та відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з нею у цьому реєстрі.
Згідно з частиною дев'ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Окрім того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи частини четвертої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -
13 квітня 2020 року між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магнохром Алюмінатс" (постачальник, відповідач) укладено договір поставки №199 (а.с. 13-14).
Постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, згідно Специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити його вартість на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору).
Найменування товару, постачання якого буде здійснюватись згідно договору, його кількість, якісні показники та ціна, вказується в Специфікаціях, які з моменту підписання Сторонами складають невід'ємну частину договору (п. 2.1 договору).
Постачання товару здійснюється на умовах, визначених у Специфікаціях (п. 3.1 договору).
Днем виконання постачальником зобов'язання по поставці партії товару вважається дата підписання акту прийому-передачі товару або видаткової накладної покупцем (п. 3.3 договору).
Термін постачання партії товару, зазначається у відповідній Специфікації (п. 3.4 договору).
Постачальник забезпечує надання з товаром наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну або акт прийому - передачі товару; товарно-транспортну накладну (ф. №1-ТН); сертифікат або паспорт якості підприємства - виробника товару або його завірену копію (п. 3.6 договору).
Оплата партії товару здійснюється на умовах, передбачених у відповідній Специфікації. Ціна на товар встановлюється в національній валюті України і вказується в Специфікаціях. Загальна вартість договору складається із сум всіх його Специфікацій (п. 4.1 - 4.3 договору).
У випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством (п. 6.1 договору).
В пункті 6.2 договору визначено, що постачальник за цим договором несе наступну відповідальність:
за порушення строків поставки товару, визначених у п.3.4 цього договору, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 (двадцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) вказаної вартості (п. 6.2.1);
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товару стягується штраф у розмірі 20% (двадцяти відсотків) вартості неякісного (некомплектного) товару. Якщо постачальник у строк, визначений у п. 2.8 цього договору усунув виявлені дефекти (замінив або доукомплектував товар), штраф не сплачується (п. 6.2.2);
у разі неможливості виконання своїх зобов'язань щодо поставки товару постачальник здійснює повернення передоплати покупцю протягом 3 (трьох) банківських днів (п. 6.2.3);
якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець на суму попередньої оплати нараховує проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 та частини 3 статті 693 Цивільного Кодексу України, а постачальник зобов'язується сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних від суми попередньої оплати за кожен день користування такими коштами, а саме за період від дня попередньої оплати до дня фактичної поставки товару (партії товару) чи повернення покупцю суми попередньої оплати (п. 6.2.4).
Сплата штрафних санкцій не звільняє постачальника від обов'язку замінити неякісний товар та відшкодувати збитки, спричинені неналежним виконанням зобов'язань за договором, в повному обсязі (п. 6.4 договору).
Договір набирає сили з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, але у будь-якому разі до повного його виконання (п. 9.3 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
13 квітня 2020 року сторонами підписано Специфікацію №1 до договору №199 від 13.04.2020 на поставку товару: цегла вогнетривка марки ША-1 №Т-1-1, код ДК 021:2015 44190000-8, у кількості 5т, за ціною 17 080,00грн без ПДВ, на загальну суму 102 480,00грн (а.с. 15).
Умови оплати: 100% передоплата. Умови поставки: СРТ - склад покупця, вул. Електрична, буд. 1, м. Кривий Ріг (згідно Інкотермс 2010) (п. 1, 2 специфікації).
Строк поставки: до 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту 100% передоплати (п. 3 специфікації).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Магнохром Алюминатс" виставило позивачу рахунок - фактуру на оплату №274 від 15.04.2020 на суму 102 480,00грн (а.с. 16).
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" перерахувало на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 102480,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1170 від 15.04.2020 (а.с. 17).
На виконання умов договору №199 від 13.04.2020 ТОВ "Магнохром Алюминатс" поставило відповідачу товар на загальну суму 101 762,64грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №349 від 11.06.2020 (а.с. 18).
Видаткова накладна містить посилання на договір №199 від 13.04.2020, підписи сторін скріплені печаткою підприємств.
Позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№2389/04 від 17.06.2020, в якому просив повернути залишок попередньої оплати в сумі 717,36грн (а.с. 19).
Сторонами складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків за період листопад 2022 року - жовтень 2023 року, станом на 01.11.2023 заборгованість складає 717,36грн (а.с. 19 на звороті).
27.01.2025 позивач направив на адресу відповідача претензію за вих. №782/09 від 23.01.2025 з вимогою повернути передоплату у сумі 717,36грн, протягом семи календарних днів з моменту отримання (а.с. 20).
Претензія отримана відповідачем 29.01.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0601105618976, та залишена без задоволення (а.с. 21).
Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов'язання, здійснено попередню оплату за товар, натомість відповідач взяті на себе зобов'язання з поставки не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення попередньої оплати у розмірі 717,36грн, пені у розмірі 2 405,62грн, штрафу 7% у розмірі 50,22грн, 3% річних у розмірі 105,39грн та втрат від інфляції у розмірі 535,36грн, що і стало причиною виникнення спору.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, строк та порядок поставки, наявність/відсутність підстав для повернення попередньої оплати за договором, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як убачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар.
Згідно умов пункту 3.1 договору постачання товару здійснюється на умовах, визначених у Специфікаціях.
В п. 3 специфікації сторони погодили, що строк поставки до 45 (сорока п'яти) календарних днів з моменту 100% передоплати.
Враховуючи умови спірного договору, строк поставки товару є таким, що настав 30.05.2020. Докази поставки товару у визначений договором строк відсутні. Відтак, з 01.06.2020 у відповідача виникло прострочення з поставки товару.
Як встановлено судом, ТОВ "Магнохром Алюминатс" поставило відповідачу товар на загальну суму 101 762,64грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №349 від 11.06.2020 (а.с. 18).
Водночас, відповідачем не передано позивачу замовлений та оплачений товар на загальну суму 717,36грн.
Відповідач, доказів належного виконання зобов'язань за договором не надав.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Обов'язок відповідача повернути позивачу кошти за непоставлений товар у разі невиконання зобов'язань за договором, передбачено пунктом 6.2.3. договору, а саме: у разі неможливості виконання своїх зобов'язань щодо поставки товару постачальник здійснює повернення передоплати покупцю протягом 3 (трьох) банківських днів.
В пункті 9.3 договору сторони погодили, що договір діє до 31.12.2020.
Вимогу про повернення грошових коштів за непоставлений товар у розмірі 717,36грн позивачем направлено на адресу відповідача 27.01.2025 (лист за вих.№782/09 від 23.01.2025). Дану вимогу відповідач отримав 29.01.2025, однак залишив без задоволення (а.с. 21).
В установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав.
Доказів поставки товару станом на дату звернення з позовом відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення передоплати в сумі 717,36грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
З підстав викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача щодо позовних вимог, доказів поставки товару, а також відсутність доказів повернення сплачених у якості передоплати за товар грошових коштів у розмірі 717,36грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Так, згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
У пункті 6.2.1 договору встановлено, що за порушення строків поставки товару, визначених у п.3.4 цього договору, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 20 (двадцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) вказаної вартості.
Дослідивши умови договору, суд встановив, що п. 6.2.1. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.
Відтак, умову, передбачену у п.6.2.1. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20.
При цьому об'єднана палата Касаційного господарського суду у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.
Змістом пункту 6.2.1. укладеного між сторонами договору не передбачено інших умов нарахування пені, ніж встановлено приписами ст. 232 Господарського кодексу України, тому пеня має розраховуватися з наступного дня після визначеного договором терміну поставки та до виконання зобов'язання або до відповідного дня останнього місяця шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Водночас, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнено пунктом 7, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантин на всій території України відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Отже, вищевказаним законом строк, встановлений, зокрема частиною 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо такий строк припадав на період дії карантину, був продовжений на строк дії карантину (до 30.06.2023), тобто вказана норма не обмежує нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями.
Проте з 01.07.2023 позивач втратив право на нарахування пені у зв'язку із відміною карантину, отже пеня могла бути нарахована за період з 01.06.2020 по 30.06.2023.
Позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 2 405,62грн за загальний період з 01.06.2020 до 28.04.2025 та штраф 7% у розмірі 50,22грн (а.с. 22).
Здійснивши власний розрахунок пені за належний період (з 01.06.2020 по 30.06.2023) судом встановлено, що підставною та такою, що підлягає задоволенню є вимога про стягнення пені у розмірі 1824,66грн, виходячи з наступного:
за період з 01.06.2020 по 10.06.2020 (дата поставки товару не вважається днем прострочки) - 101762,64грн х0,1%х10 =1017,63грн;
за період з 01.06.2020 по 30.06.2023 - 717,36грн х 0,1%х1125 = 807,03 гривень.
Відповідно, у задоволенні решти позовних вимог, в частині стягнення пені, суд відмовляє.
Розрахунок штрафу у сумі 50,22грн є вірним (717,36грн * 7%).
Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схожі норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені.
Розмір заявлених нарахувань (пені, штрафу, відсотків річних, інфляційних втрат у загальному розмірі 3 813,95грн) складає 531,66% суми основного боргу.
Враховуючи приписи статті 551 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 50% від розміру, яка підлягає до стягнення.
Відтак, розмір пені, що підлягає до стягнення становить 912,33грн (1824,66грнх50%).
Враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені та штрафу більше, ніж на 50%. Порушення строків мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити поставку товару у визначений договором строк. Умови договору, в тому числі порядок та строк поставки, були відповідачу відомі, і відповідач міг уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, суд відзначає, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №902/186/21).
В пункті 6.2.4 договору сторони визначили, що якщо постачальник, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець на суму попередньої оплати нараховує проценти за користування чужими грошовим коштами відповідно до статті 536 та частини 3 статті 693 Цивільного Кодексу України, а постачальник зобов'язується сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% річних від суми попередньої оплати за кожен день користування такими коштами, а саме за період від дня попередньої оплати до дня фактичної поставки товару (партії товару) чи повернення покупцю суми попередньої оплати.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 105,39грн за загальний період з 05.06.2020 до 28.03.2025 та інфляційні втрати за період з липня 2020 року по березень 2025 року у розмірі 535,56грн (а.с. 22).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та втрат від інфляції, судом помилок не виявлено.
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог; стягненню на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 2320,66грн, з яких: основний борг у розмірі 717,36грн, пеня у розмірі 912,33грн, штраф 7% у розмірі 50,22грн, 3% річних у розмірі 105,39грн, втрати від інфляції у розмірі 535,36грн.
Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028,00грн.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:
- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір", п.8.23 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22).
Ціна позову становить 3 813,95грн, отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2 422,40грн (3028,00грн * 0,8).
Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9643 від 09.05.2025. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 26, 30).
За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 605,60грн (3 028,00грн - 2 422,40грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.
Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2053,41грн (3232,99грн х2 422,40грн/3813,95грн).
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнохром Алюмінатс" про стягнення 3 813,95грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магнохром Алюмінатс" (ідентифікаційний код 42197663; провул. Добровольців, буд. 15, кімн. 3, м. Дніпро, 49049) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (ідентифікаційний код 00130850; вул. Електрична, буд. 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50014) заборгованість у розмірі 717,36грн (сімсот сімнадцять гривень 36коп.), пеню у розмірі 912,33грн (дев'ятсот дванадцять гривень 33коп.), штраф 7% у розмірі 50,22грн (п'ятдесят гривень 22коп.), 3% річних у розмірі 105,39грн (сто п'ять гривень 39коп.), втрати від інфляції у розмірі 535,36грн (п'ятсот тридцять п'ять гривень 36коп.) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2053,41грн (дві тисячі п'ятдесят три гривні 41коп.), видати наказ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляд.
Рішення підписано - 24.06.2025.
Суддя Н.М. Євстигнеєва