24.06.2025 року м. Дніпро Справа № 904/5142/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),
судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 (повна ухвала складена 26.02.2025, суддя Бєлік В.Г.) у справі № 904/5142/24
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС", м. Дніпро
про стягнення заборгованості за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013 у розмірі 3 558 727,96 грн.,
Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС" (далі - відповідач) заборгованість за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013 у розмірі 3 558 727,96 грн., а також судові витрати, які складаються з 42 704,74 грн. судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість за винагородою за користування кредитом в розмірі 3 558 727,96 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013, що залишається відповідачем непогашеною на дату звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 у справі №904/5142/24 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС" про зупинення провадження у справі - задоволено. Зупинено провадження у справі № 904/5142/24 до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/272/25. Зобов'язано учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду, з використанням системи «Електронний суд», з апеляційною скаргою звернулося Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", в якій просить: прийняти до розгляду апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 у справі № 904/5142/24 та відкрити апеляційне провадження; скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 у справі № 904/5142/24 та направити справу № 904/5142/24 для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Скаржник зазначає, що предметом спору у справі № 904/5142/24, що розглядається, є стягнення з Відповідача 3 558 727,96 грн заборгованості зі сплати винагороди за кредитним договором № 4Т13826И від 18.12.2013.
При цьому, оскаржуваною ухвалою зупинене провадження у справі до вирішення справи № 910/272/25 за позовом ТОВ «ТЕХНОСЕРВІС» до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними пунктів кредитного договору № 4Т13826И від 18.12.2013 в частині винагороди, зазначаючи, що у разі можливого задоволення позову у справі № 910/272/25, підстава заявленого позову у справі № 904/5142/24 буде відсутня, оскільки позовні вимоги обґрунтовані умовами вищевказаного договору.
Апелянт зауважує, що зважаючи на предмет позову у справі № 904/5142/24 слід виходити з того, що предметом дослідження у ній є встановлення обставин і підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості з винагороди за Кредитним договором. Отже, встановленню підлягають саме обставини невиконання (неналежного виконання) Відповідачем зобов'язань щодо сплати винагороди Банку за укладеним між сторонами Кредитним договором, які суд може встановити на підставі наявних у справі доказів, адже суд наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних обставин/фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, що надає йому можливість самостійно встановити всі обставини справи та ухвалити рішення по суті.
Скаржник вказує, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на те, що у справі № 910/272/25 розглядаються вимоги Відповідача до Банку про визнання недійсними пунктів Кредитного договору в частині винагороди жодним чином не обґрунтовані та не свідчать про неможливість розгляду даної справи № 904/5142/24, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 Цивільного кодексу України.
Також апелянт наголошує, що, в свою чергу, судом не враховане, що закріплена зазначеною статтею Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
На переконання скаржника, наявність спору щодо визнання недійсним договору не свідчить про об'єктивну неможливість здійснення розгляду справи № 904/5142/24 Господарським судом Дніпропетровської області, відповідно, не може бути підставою для зупинення провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, який, зокрема, містить виключення щодо обов'язку суду зупиняти провадження у справі, в зв'язку з об'єктивною неможливістю розгляду справи, а саме - у випадку коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Апелянт зазначає, що подібну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24.05.2021 у справі № 910/7331/20.
При цьому, скаржник зауважує, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Апелянт вказує, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС» подано до Центрального апеляційного господарського суду пояснення на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 року у справі 904/5142/24, у яких просить залишити без змін ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 року у справі № 904/5142/24, а апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - без задоволення.
У поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС» зазначає, що відповідач, ознайомившись з апеляційною скаргою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 року у справі № 904/5142/24, вважає її безпідставною та необґрунтованою, такою, що суперечить нормам процесуального та матеріального права та фактичним обставинам.
Також у поясненнях відповідачем вказано, що позивач зазначає про нібито порушення судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали розумного строку судового розгляду як невід'ємного елементу права на справедливий судовий розгляд у розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідач вважає, що у дійсності суд першої інстанції керувався саме справедливістю судового розгляду за вказаною нормою Конвенції.
Відповідач пояснює, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/272/25 за позовом ТОВ “ТЕХНОСЕРВІС» до АТ КБ “ПРИВАТБАНК», в якому позивач просить суд: визнати недійсними пункти А.10, 4.5., 4.6., 4.13. повністю, п.п. 4.1., 4.8., 4.9., 4.10, 5.1., 5..7., 5.8. - в частині винагороди за користування кредитом за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013 року, із внесеними додатковими угодами змінами, укладеними між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001, м. Київ,, вул. Грушевського, ІД, Код ЄДРПОУ 14360570) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСЕРВІС» (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 8-10, оф.200, Код ЄДРПОУ 32176560).
Відповідач зауважує, що позовні вимоги про недійсність заявлені саме відносно тих пунктів кредитного договору щодо винагороди, і того ж кредитного договору №4Т13826И від 18.12.2013 року, укладеного сторонами, на підставі яких заявлені позовні вимоги у справі № 904/5142/24 про стягнення заборгованості за винагородою.
Таким чином, на переконання відповідача, рішення у вказаній справі № 910/272/25 вплине на розгляд справи. Позивач не спростовує, тобто визнає, що у разі задоволення позову про визнання недійсними пунктів договору в частині винагороди - це буде безумовною підставою для відмови у позові AT КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості по винагороді за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013 року. Тобто наявний прямий зв'язок між справою про визнання недійсним пунктів кредитного договору щодо винагороди та справою про стягнення заборгованості за винагородою за цим же кредитним договором, що Банк не спростовує в апеляційній скарзі.
Також відповідач звертає увагу, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у відповіді на відзив звертав увагу суду на судові рішення у подібних справах (у яких АТ КБ «ПРИВАТБАНК» також заявляв позовні вимоги про стягнення винагороди). У вказаних рішеннях суди задовольняли позовні вимоги про стягнення винагороди, посилаючись на презумпцію правомірності умов договорів в частині винагороди (ст.204 ЦК України) та/або, що відповідачами не оскаржувались умови договорів в частині винагороди/було відмовлено у позовних вимогах про визнання умов договору в частині винагороди недійсними/договір є обов'язковим до виконання сторонами (справи №№904/5748/18, 904/2073/19, 904/5314/20).
Відповідач посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01.03.2024 року у справі №910/17615/20 та зазначає, що зупинення провадження у справі № 904/5142/24 відповідає процитованому висновку ВС у подібних відносинах та приписам п.5) ч.1 ст.227 ГПК України.
Відповідач вказує, що п.5) ч.1 ст.227 ГПК України визначено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідач зазначає, що згідно з п.4) ч.1 cт.229 ГПК України (строки, на які зупиняється провадження у справі), провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Посилання Банку в апеляційній скарзі, що предмет спору у справах різний - відповідач вважає, не може бути прийнято до уваги, оскільки процесуальна норма не передбачає зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи з аналогічним предметом - а чітко визначає наявність іншого критерію - об'єктивну неможливість розгляду цієї справи до розгляду іншої справи. Наведені вище факти свідчать про дотримання судом першої інстанції критерію, визначеного ст.227 ГПК України.
Відповідач зауважує, що щодо доводів Банку про «швидке» правосуддя - то це не відповідає нормам матеріального і процесуального права, бо правосуддя в Україні передбачає законність та справедливість. Відповідач просить звернути увагу, що Банк звернувся до суду з позовом через 7 років після погашення кредиту, та коли в країні третій рік триває воєнний стан, відповідач знаходиться у тяжкому фінансовому становищі - це щодо «швидкості». Банк вимагає від суду «швидкості», в той час як сам діяв навпаки.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що ухвала суду про зупинення провадження у справі № 904/5142/24 до розгляду справи № 910/272/25 - є об'єктивно законною, доцільною та справедливою. В іншому разі не буде дотримано принцип рівності сторін та порушено право відповідача на справедливий судовий розгляд у розумінні ст.6 Конвенції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді Дармін М.О., Кощеєв І.М.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою ЦАГС від 17.03.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/5142/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
19.03.2025 матеріали справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 у справі № 904/5142/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 Господарського процесуального кодексу України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний або ж має право зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням чітко визначених законом причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Згідно з наведеною правовою нормою, обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Пунктом 4 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
По суті, зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти неможливість господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.
Пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частина 4 та 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясовувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19).
Враховуючи положення пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд не може посилатись на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС" заборгованість за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013 у розмірі 3 558 727,96 грн., а також судові витрати, які складаються з 42 704,74 грн. судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість за винагородою за користування кредитом в розмірі 3 558 727,96 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013, що залишається відповідачем непогашеною на дату звернення позивача до суду з цією позовною заявою.
В той же час, судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/272/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ТЕХНОСЕРВІС» до Акціонерного товариства Комерційний банк “ПРИВАТБАНК» про визнання недійсними пунктів А.10, 4.5., 4.6., 4.13. повністю, п.п. 4.1., 4.8., 4.9., 4.10, 5.1., 5.7., 5.8. - в частині винагороди за користування кредитом за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013, із внесеними додатковими угодами змінами, укладеними між Публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є відповідач та позивачем.
Предметом позову у справі №904/5142/24 є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОСЕРВІС" заборгованості у розмірі 3 558 727,96 грн. на підставі тих же пунктів та того ж кредитного договору №4Т13826И від 18.12.2013, який оспорюється відповідачем у Господарському суді міста Києва.
Відтак, колегія суддів апеляційного господарського суду вбачає взаємопов'язаність вказаних справ, оскільки від результатів розгляду справи № 910/272/25, що перебуває в провадженні Господарському суді міста Києва, залежить подальший розгляд даної справи, оскільки у межах вказаної господарської справи судом розглядається питання недійсності пунктів А.10, 4.5., 4.6., 4.13. повністю, п.п. 4.1., 4.8., 4.9., 4.10, 5.1., 5.7., 5.8. - в частині винагороди за користування кредитом за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013.
Стягнення заборгованості на підставі оскаржуваних пунктів є предметом позову у справі № 904/5142/24. Тобто, рішення суду у господарській справі № 910/272/25 є преюдиційним відносно даної справи. Отже, вказані справи є пов'язаними.
Таким чином, за результатом розгляду спору у справі № 910/272/25 суд має вирішити питання щодо недійсності пунктів А.10, 4.5., 4.6., 4.13. повністю, п.п. 4.1., 4.8., 4.9., 4.10, 5.1., 5.7., 5.8. - в частині винагороди за користування кредитом за кредитним договором №4Т13826И від 18.12.2013.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що рішення у справі № 910/272/25 суттєво вплине на обставини, які мають значення для вирішення справи № 904/5142/24, що зумовлює об'єктивну неможливість розгляду справи №904/5142/24 до набрання законної сили рішенням у справі № 910/272/25.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про необхідність зупинення провадження у справі № 904/5142/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/272/25, у зв'язку з чим відхиляються доводи апеляційної скарги про зворотнє.
Щодо доводів скаржника про недопущення порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Розумний строк судового розгляду є невід'ємним елементом права на справедливий судовий розгляд, який безпосередньо закріплений в пункті 1 статті 6 ЄКПЛ. При тлумаченні поняття "розумні строки" ЄСПЛ визначив момент початку та закінчення цих строків, а також вивів критерії, які повинні враховуватися при оцінці певного строку як розумного, а саме: складність справи, важливість для заявника питання, що розглядається судом, поведінка заявника, поведінка державних органів.
За частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас, як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належить до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною третьою цієї ж статті. Вказаний правовий інструмент процесуального законодавства (зупинення) зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.
У цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки було встановлено об'єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи - зупинення провадження у цьому випадку забезпечить дотримання принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та пропорційності (в розумінні статей 2, 7, 13, 15 Господарського процесуального кодексу України), а також повного та всебічного встановлення всіх обставин справи.
Законодавчу вимогу щодо повноти та всебічності встановлення обставин справи спрямовано саме на дотримання положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), а не навпаки.
Відтак, на переконання колегії суддів, зупинення провадження не призведе до порушення розумного строку розгляду даної справи.
Наведені скаржником у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 про зупинення провадження у справі, оскільки доводи апелянта спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, не доводять порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали.
За таких обставин, ухвала місцевого суду про зупинення провадження у справі є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення, наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не вбачає. Доводи апелянта по суті його скарги не спростовують викладених в ухвалі висновків суду.
Додатково, колегія суддів зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/272/25 набрало законної сили після прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 (повна постанова складена 16.06.2025).
Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних вище обставин, з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 у справі № 904/5142/24 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2025 у справі № 904/5142/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв