вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2025 р. Справа№ 925/281/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
прокурор: Константинова І.В.;
від позивача: Кокиза Н.В.;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: Блохіна В.Ю.;
від третьої особи 1: Мороз А.С., Війтєва Я.С.;
від третьої особи 2: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому апеляційні скарги Всеукраїнської громадської організації товариство "Знання" України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Знань" та Приватного підприємства "Крупське",
на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023
у справі № 925/281/23 (суддя Зарічанська З.В.)
за позовом Першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Знань"
2. Приватного підприємства "Крупське"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Всеукраїнської громадської організації товариство "Знання" України
2. Черкаської міської ради
про визнання правочину недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння
Перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Знань" (далі - ТОВ "Центр Знань"), Приватного підприємства "Крупське" (далі - ПП "Крупське"), у якому просив:
- визнати недійсним договір від 07.05.2001, зі змінами від 10.05.2001, про відчуження нежитлового приміщення: Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, укладений між Черкаською обласною організацією товариства "Знання" України та ТОВ "Центр Знань";
- витребувати з володіння ПП "Крупське" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України нежитлове приміщення: Планетарій з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14 у місті Черкаси.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне майно, яке є державною власністю, незаконно вибуло з власності держави поза її волею, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та повернення спірного нерухомого майна. Також, прокурор зазначив, що держава не визначила суб'єкта управління спірним майном, яке відносилось до загальносоюзного громадського об'єднання колишнього Союзу РСР, а тому органом, наділеним повноваженнями діяти від імені держави на захист прав та інтересів щодо спірного майна, є Кабінет Міністрів України, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 позов задоволено. Визнано недійсним договір від 07.05.2001 зі змінами від 10.05.2001 про відчуження нежитлового приміщення: Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, укладений між Черкаською обласною організацією товариства "Знання" України та ТОВ "Центр Знань"; витребувано з володіння ПП "Крупське" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України зазначене нежитлове приміщення.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 скасовано; позов залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини 2 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Верховного Суду від 20.03.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 скасовано, справу № 925/281/23 передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20.11.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 скасовано, справу № 925/281/23 передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 призначено справу №925/281/23 до розгляду на 05.03.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2025 розгляд справи був відкладений до 26.03.2025.
26.03.2025 у судовому засіданні суддею Буравльовим С.І. було заявлено самовідвід від розгляду справи № 925/281/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 розгляд справи призначено на 23.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 21.05.2025, ухвалою від 21.05.2025 - до 04.06.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 08.12.1958 № 709 будинок № 10 по вул. Свердлова (в подальшому вулиці повернуто історичну назву Байди Вишневенького та змінено нумерацію будинків) знято з балансу Міськкомунгоспа та передано на баланс Черкаського обласного товариства політично-наукових знань.
Рішенням виконкому Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 25.02.1960 № 196 затверджено рішення виконкому Черкаської міської ради та передано зазначений будинок на баланс Черкаського обласного відділення товариства політично-наукових знань.
04.03.1960 між будинкоуправлінням № 1 Черкаського міського відділу комунального господарства та Черкаським обласним відділенням товариства політично-наукових знань складений акт приймання-передачі з балансу домоуправління на баланс обласного товариства.
Як вбачається з копії "регистрационного удостоверения" від "1 марта 1960 г." № 57, "Черкасское межгородское бюро технической инвентаризации удостоверяет, что домовладение по № 14 по ул. Свердлова гор. Черкассы зарегистрирован за Черкасским Областным обществом по распространению политических и научных знаний УССР на основании решения Исполкома Черкасского Облсовета депутатов трудящих ся от 25/ІІ-1960г. и записано в реестровую книгу № 1 реестр № 57. Домовладение в целом состоит из одного дома и двух сараев".
Прокурор зазначає, що ним отримано копію такого "удостоверения" з розділу "Реєстраційна справа" Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з матеріалів КП "ЧООБТІ".
На засіданні президії правління Товариства по розповсюдженню політичних і наукових знань Української РСР у червні 1963 року прийнято рішення про зміну його назви на товариство "Знання" Української РСР.
У листопаді 1990 року XII позачерговий з'їзд товариства "Знання" УРСР конституювався в установчий з'їзд товариства "Знання" України (код ЄДРПОУ 00016490).
Пунктом 1.3 Статуту Всеукраїнської громадської організації товариство "Знання" України, затвердженого 22.06.2018 протоколом VIII з'їзду товариства, визначено, що останнє є правонаступником товариства "Знання" УРСР.
Згідно зі статутом ВГОТ "Знання" України" до його організаційної структури увійшли обласні, міські, районні та інші відокремлені підрозділи.
Головним управлінням Державної податкової служби у Черкаській області 20.12.1991 взято на облік Черкаську обласну організацію товариства "Знання" України (код ЄДРПОУ 02923789) (далі - Черкаська обласна організація, Облтовариство "Знання"). У реєстраційних документах зазначено, що товариство є громадською організацією, форма власності - недержавна. Припинено державну реєстрацію Черкаської обласної організації за рішенням засновника 09.11.2020.
Постановою правління Черкаської обласної організації 01.06.1998 прийнято рішення про створення ТОВ "Центр Знань" на засадах угоди між товариством і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності. Пунктом 3 постанови вирішено внести до статутного фонду новоутвореного товариства частину приміщень в будівлі планетарію (площею 121 кв. м), що становить 20 % від загальної площі будинку № 14 по вул. Байди Вишневенького у м. Черкаси, та інше майно.
Постановою правління ВГОТ "Знання" України" 05.06.1998 погоджено створення ТОВ "Центр Знань" у м. Черкаси на засадах угоди між Черкаською обласною організацією та громадянами України шляхом надання дозволу на внесення до статутного фонду товариства належного йому майна.
Черкаським бюро технічної інвентаризації 07.08.1998 видано Облтовариству "Знання" реєстраційне посвідчення (запис у реєстрову книгу № 1 за реєстром № 57) на об'єкт нерухомості - Планетарій, розташований за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14. Підставою для реєстрації стало зазначене рішення виконкому Черкаської облради від 25.02.1960 № 196. На такому посвідченні здійснено напис від руки "Дублікат".
На загальних зборах учасників ТОВ "Центр Знань", що відбулися 25.08.1998, ухвалено рішення та визначено, що майнові внески учасників складають: Черкаської обласної організації - частина приміщення Планетарію площею 121 кв. м, вартістю 13 234,00 грн та інше майно. Майнові внески трьох фізичних осіб - учасників товариства складалися з офісних меблів на загальну суму 7 752,00 грн.
Постановою президії правління ВГОТ "Знання" України" від 02.03.2001 внесені зміни до складу учасників ТОВ "Центр Знань" шляхом введення до складу його учасників Підприємства "Управління справами товариства "Знання" України (код ЄДРПОУ 30780334).
Відповідно до статті 4 установчого договору ТОВ "Центр Знань" Черкаською обласною організацією здійснено внесок до статутного капіталу товариства - будинки та споруди і передавальні пристрої, транспортні засоби, інше майно, яке оцінене учасниками на суму 32,8 тис. грн або 49 % статутного фонду товариства.
07.05.2001 між правлінням Черкаської обласної організації та ТОВ "Центр Знань" укладено договір про відчуження нежитлових приміщень в місті Черкаси, а саме цілісного майнового комплексу і окремого підсобного приміщення по вул. Б. Вишневецького, 14 площею 570,4 кв. м та трьох автогаражів по вул. Танкистів, 6/1.
10.05.2001 до пункту 1.1 договору внесені зміни щодо предмета договору та зазначено, що у власність передається Планетарій з прибудовами, також змінено площу будівлі на 583,5 кв. м та вказано на номер реєстраційного посвідчення - № 57, на підставі якого об'єкт належить відчужувачу.
Відповідно до пункту 4.1 зазначеного договору він підлягав реєстрації у встановленому порядку, проте в порушення вимог діючого на той час законодавства до Бюро технічної інвентаризації не подавався.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, 27.02.2015 вперше, з відкриттям розділу, державним реєстратором Черкаського міського управління юстиції внесені відомості до державного реєстру про право власності ТОВ "Центр Знань" на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом, літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв. м по вул. Байди Вишневецького, 14 у м. Черкаси (індексний номер рішення 19869291). Об'єкту нерухомого майна присвоєно реєстраційний номер 592185671101. Підставою державної реєстрації зазначено рішення Виконавчого комітету Черкаської обласної ради № 196 від 25.02.1960, акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 07.05.2001, договір про відчуження нежитлових приміщень від 07.05.2001 б/н.
21.05.2019 на загальних зборах засновників ТОВ "Центр Знань" прийнято рішення про припинення товариства шляхом приєднання до Підприємства "Управління справами товариства "Знання" України.
16.08.2019 Державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Черкаської області на підставі передавального акта б/н від 06.08.2019 зареєстровано перехід права власності на будівлю Планетарію від ТОВ "Центр Знань" до Підприємства "Управління справами товариства "Знання" України (номер запису про право власності 32845991).
27.08.2019 на засіданні президії правління ВГОТ "Знання" України" схвалено рішення загальних зборів засновників про припинення ТОВ "Центр Знань" шляхом приєднання до Підприємства "Управління справами товариства "Знання" України, схвалено перехід корпоративних прав від Черкаської обласної організації до ВГОТ "Знання" України" (49 % статутного капіталу), скасовано положення про Черкаську обласну організацію, відсторонено керівника організації, затверджено передавальний акт усіх прав та обов'язків від обласної організації до ВГОТ "Знання" України".
28.10.2019 головою та першим заступником голови правління Всеукраїнської громадської організації товариство "Знання" України підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Центр Знань" від Черкаської обласної організації до ВГОТ "Знання" України".
02.12.2019 Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги Черкаської обласної організації скасовано перехід права власності від ТОВ "Центр Знань" до підприємства "Управління справами товариства "Знання" України (індексний номер рішення 50002927) на нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв. м по вул. Байди Вишневецького, 14 у м. Черкаси.
Загальними зборами учасників ТОВ "Центр Знань" від 18.05.2020 знову прийнято рішення про припинення юридичної особи шляхом приєднання до підприємства "Управління справами товариства "Знання" України.
Між Черкаською обласною організацією та ВГОТ "Знання" України" 01.10.2020 складено акт приймання-передачі частки в розмірі 49 % у статутному капіталі ТОВ "Центр Знань".
Рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Центр Знань" від 26.10.2020 (протокол №26/10/2020-1) у складі Черкаської обласної організації та підприємства "Управління справами товариства "Знання" України скасовано рішення загальних зборів ТОВ "Центр Знань" від 18.05.2020 про припинення юридичної особи, постановлено продовжити господарську діяльність товариства.
Іншим рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Центр Знань" (протокол № 26/10/2020-2) у складі Черкаської обласної організації, підприємства "Управління справами товариства "Знання" України, ВГОТ "Знання" України" затверджено зміни у складі учасників товариства шляхом передачі частки у статутному капіталі у розмірі 49 % на користь ВГОТ "Знання" України". Здійснено розподіл часток у статутному капіталі: у розмірі 51 % - частка підприємства "Управління справами товариства "Знання" України та 49 % - частка ВГОТ "Знання" України".
Рішенням зборів учасників ПП "Крупське" (код ЄДРПОУ 31369471) від 15.06.2021 надано згоду на придбання ПП "Крупське" частки у статутному капіталі ТОВ "Центр Знань" у розмірі 100%.
Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Центр Знань" від 16.06.2021 (протокол № 16/06/2021), за участю ПП "Крупське", змінено склад учасників та здійснено перерозподіл часток у статутному капіталі товариства на користь останнього у розмірі 100 % статутного капіталу. Цього ж дня підписано акти приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ "Центр Знань" між ВГОТ "Знання" України" та ПП "Крупське" у розмірі 49 % та між підприємством "Управління справами товариства "Знання" України та ПП "Крупське" у розмірі 51%.
Приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Фіщук С.О. 31.08.2022 посвідчено укладений між ПП "Крупське" та ТОВ "Центр Знань" договір купівлі-продажу нежитлового приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв. м по вул. Байди Вишневецького, 14 у м. Черкаси.
Колегія суддів відзначає, що спір у даній справі щодо нежитлового приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, обґрунтовано обставинами належності спірного майна до державної власності, яке незаконно вибуло з власності держави поза її волею, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та повернення спірного нерухомого майна.
Також, прокурор зазначив, що держава не визначила суб'єкта управління спірним майном, яке відносилось до загальносоюзного громадського об'єднання колишнього Союзу РСР, а тому органом, наділеним повноваженнями діяти від імені держави на захист прав та інтересів щодо спірного майна, є Кабінет Міністрів України, який належних заходів щодо захисту інтересів держави у спірних відносинах не вживає.
У зв'язку із вищевикладеним, колегія суддів відзначає наступне.
Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Стаття 388 ЦК містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред'явити позов про витребування відповідного майна.
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, від його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).
До кола обставин, що підлягають доказуванню за віндикаційним позовом, належить, зокрема, встановлення судом факту виникнення (набуття) позивачем права власності на спірне майно, чи є особа власником індивідуально-визначеного майна, яке вона просить витребувати. Обов'язок доказування таких обставин покладається на позивача, водночас відповідач має право спростувати такі обставини.
Отже, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.
За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов'язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Так, предметом позовом у процесуальному сенсі є звернення позивача до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Так, у справі, що розглядається, прокурор, звернувшись до суду із зазначеним позовом в інтересах держави, стверджує, що спірне майно - нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд, загальною площею 583,5 кв. м, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, є державною власністю, незаконно вибуло з власності держави поза її волею, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору та повернення спірного нерухомого майна. При цьому матеріально-правовими підставами позову прокурором визначено, зокрема, Постанову Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 10.11.1990 № 506-XII, Указ Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-XII, Закон України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", статті 387, 388 ЦК.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянти стверджують, що спірне майно не є загальнодержавною власністю.
Крім того, апелянти посилаються на те, що реєстрація спірної нерухомості була проведена на підставі належних правовстановлюючих документів, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним. Крім того, апелянти стверджують, що спірне майно не є загальнодержавною власністю, оскільки Всеукраїнська громадська організація товариство "Знання" України було республіканською, а не загальносоюзною організацією.
Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що до 1992 року на території України не існувало приватної форми власності на нерухоме майно, юридичні особи не могли бути суб'єктами права власності, все нерухоме майно перебувало у державній (соціалістичній власності).
Законом України "Про власність" та змінами до Цивільного кодексу УРСР у 1992 році введено приватну форму власності, розвиток та трансформація якої відбулася з прийняттям та введенням в дію Цивільного кодексу України у 2004 році.
За загальним правилом нормативне регулювання відносин власності на всіх етапах та формах існування передбачали можливість переходу однієї форми власності в іншу внаслідок укладення правочину або за спеціальною нормативно встановленою процедурою (зокрема як приватизація, перехід у колективну власність трудовому колективу, відчуження, тощо).
Тобто, для вибуття майна з державної власності має існувати правочин чи розпорядчий акт уповноваженого державного органу управління.
Відповідно до ст. 141 ГК України види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.
При цьому, відповідно до Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-ХІІ та Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-ХІІ встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.
Постановою Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, а всі майнові договори, укладені після вказаної дати і якими змінено форму власності, визнаються недійсними.
У зв'язку із тривалою законодавчою невизначеністю правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР та з метою його збереження в інтересах громадян України, Верховна Рада України постановою "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943 - XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна вказаних організацій, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
На виконання п. 1 постанови Верховної Ради України "Про проект постанови Верховної Ради України про тлумачення постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 01.11.1996 № 461/96 - ВР Фондом державного майна України, разом з громадськими організаціями, за участю відповідних органів влади, складено перелік організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні загальносоюзних громадських організацій. Всесоюзне товариство "Знання" увійшло до зазначеного Переліку.
Черкаська обласна організація, якій спірне майно передавалося на баланс, входило до структури Всесоюзного товариства "Знання", що діяло як територіальний підрозділ товариства "Знання" УРСР (за інформацією з офіційного сайту ВГО Товариства "Знання" України https://znannya.org.ua/index.php/about).
Посилання ТОВ "Центр Знань" у відзиві на відсутність спірного майна у Переліку організацій, установ і підприємств, розташованих на території України, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні загальносоюзних громадських організацій є безпідставним, з огляду на той факт, що у вказаному Переліку за № 345 зазначено, що ВГО Товариство "Знання" України не надало матеріалів інвентаризації, що підтверджується листом голови правління товариства "Знання" України А. Погребняком про те, що товариство є громадською просвітницькою організацією та правонаступником Товариства "Знання" УРСР, яке діяло як республіканська організація з 1948 року (а.с. 231, том 1). Таким чином, наданий відповідачем 1. документ свідчить про умисне приховування ВГО Товариством "Знання" України майна, що передавалося державою у користування (на баланс) з метою подальшого незаконного заволодіння ним, що і відбулося у даному випадку.
Вказані обставини підтверджують, що спірне майно є загальнодержавною власністю. Отже, доводи апелянта щодо неналежності спірного майна до державної власності є помилковими.
Апелянт не згоден з твердженням щодо нормативного обґрунтування належності майна до державної власності з огляду на той факт, що на його думку, зазначені у позовній заяві нормативні акти, зокрема постанова Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506, Указ Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-ХІІ, Закон України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" № 1540 - XII від 10.09.1991 (далі - Закон № 1540- XII), регулюють правовідносини щодо майна підприємств, установ і організацій, які перебували у віданні міністерств і відомств СРСР, а не загальносоюзних громадських організацій.
Судова колегія відзначає, що в силу ст. 1 Закону України № 1540- XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
У ст. 4 Закону України № 1540 - XII визначено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.
Верховна Рада України постановою "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943 - XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна вказаних організацій, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
На виконання п. 1 постанови Верховної Ради України "Про проект постанови Верховної Ради України про тлумачення постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 01.11.1996 № 461/96 - ВР Фондом державного майна України, разом з громадськими організаціями, за участю відповідних органів влади, складено перелік організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні загальносоюзних громадських організацій.
Всесоюзне товариство "Знання", а відповідно і майно всіх підпорядкованих йому організацій, увійшло до зазначеного Переліку, відповідно сама держава визначила приналежність майна, що перебувало у віданні Товариства "Знання" Української РСР та його територіальних підрозділів, зокрема і Черкаського Облтовариства, до майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР.
Ці висновки підтверджуються, зокрема, доказами, наведеними прокурором як у позовній заяві так і доданими до нього документами, а саме: загальнодоступною інформацією, розташованою на сайті ВГО Товариства "Знання" України (https://znannya.org.ua/index.php/about), де йдеться про історію створення та функціонування Товариства по розповсюдженню політичних і наукових знань УРСР з 1948 року, так і інформацією з сайту Вільної енциклопедії (https://uk.wikipedia.org/wiki), де зазначено, що товариство діяло як складова частина Всесоюзного товариства "Знання", створеного у 1947 році. І саме з метою здійснення своєї діяльності - проведення лекцій, Президія обласного відділення Товариства політико - наукових знань (далі - Товариство) звернулася з листом на адресу Черкаської міської ради про передачу на баланс Товариства будинку № 10 по вул. Свердлова (Байди Вишневецького, 14) для переобладнання під лекторій. Розглянувши зазначену заяву, виконавчим комітетом Черкаської міської ради депутатів трудящих 08.12.1958 прийнято рішення № 709 та передано будинок № 10 по вул. Свердлова (Байди Вишневецького, 14) на баланс Товариства.
Також доводи прокурора про належність спірної будівлі до майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР підтверджуються рішенням від 25.02.1960 № 196 "Про передачу будинку по вул. № 10 по вул. Свердлова (Байди Вишневецького, 14)" з балансу міськкомунгоспу на баланс обласного відділення Товариства.
Зазначені докази та нормативне обґрунтування підтверджують, що спірне майно є загальнодержавною власністю і спростовують доводи апелянтів, які це заперечують.
Апелянт ВГО Товариство "Знання" України стверджує про неналежність ВГО Товариство "Знання" України до відання Всесоюзного Товариства "Знання". Такі доводи ґрунтуються на тому, що: ВГО Товариство "Знання" України, його осередки та майно (до якого, зокрема, відноситься і будівля Планетарію), не були підпорядковані Всесоюзному Товариству "Знання". Свої доводи третя особа обґрунтовує статутом Всесоюзного Товариства "Знання" від 18.02.1991, а також рішеннями Господарського суду міста Києва у справах № 40/191 від 30.10.2002 та № 34/466 від 22.09.2003.
Колегія суддів вважає наведені твердження безпідставними, оскільки вони спростовуються вищенаведеним нормативно-правовим обґрунтуванням - Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-ХІІ (далі - Закон 1452-ХІІ) та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-ХІІ (далі - Закон 1540-ХІІ).
Крім того, підпорядкованість Черкаської обласної організації Товариства "Знання" товариству "Знання" Української РСР та Всесоюзному товариству "Знання" підтверджуються такими документами. Так, у постанові президії правління Товариства "Знання" Української РСР від 30.09.1964 "Про назву, вивіски, печатки та штампи" організацій Товариства "Знання" Української РСР, вказано, що "у зв'язку з прийняттям IV з'їздом Всесоюзного товариства "Знання" нового Статуту товариства президія правління товариства "Знання" постановила надалі іменувати обласні відділення - обласними організаціями товариства "Знання" Української РСР та затвердити зразки печаток організацій".
Також, постановою президії правління Всесоюзного товариства "Знання" 24.02.1965 затверджено "Положення про планетарії Товариства "Знання" союзних республік".
Відповідно до п. 1 вказаного положення "Планетарії є науково - просвітницькими закладами Товариства "Знання" союзних республік, що ведуть пропаганду марксистсько - ленінського матеріалістичного світосприйняття та наукового атеїзму шляхом розповсюдження серед населення наукових знань в області астрономії та астрофізики, фізики та геофізики, математики та механіки, геодезії та фізичної географії, хімії, наукового атеїзму та суміжних наук, з широким застосуванням наукових посібників".
Згідно з п. 2 положення Планетарії організовуються у відповідності до параграфу 2 Статуту Всесоюзного товариства "Знання" у порядку, встановленому Президією правління Всесоюзного товариства.
У подальшому, 03.05.1965, заступником міністра фінансів СРСР та заступником міністра культури СРСР на адресу правління Всесоюзного товариства "Знання" спрямований лист № 503 про віднесення планетаріїв товариства до певних груп фінансування оплати працівників. Згідно зазначеного листа фінансування оплати праці працівників Черкаського планетарію віднесено до третьої групи.
Таким чином Черкаська обласна організація товариства "Знання", на балансі якої перебував Черкаський планетарій, повністю підпорядковувалася по владній вертикалі товариству "Знання" Української РСР та Всесоюзному товариству "Знання".
Колегія суддів відзначає, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується пряме і безпосереднє підпорядкування Товариства "Знання" Української РСР Всесоюзному товариству "Знання".
У Статуті ВГО Товариство "Знання" України (п. 6.2.) вказано, що джерелами формування власності Товариства є, зокрема, майно і кошти, набуті Товариством "Знання" УРСР, правонаступником якого є Товариство. Отже, спірне майно не було передано у власність Товариству "Знання" УРСР, а передано лише на баланс його Черкаському відділу (яке у подальшому перейменовано у обласну організацію), тому ВГО Товариство "Знання" України не могло отримати його у власність, як правонаступник Товариства "Знання" УРСР.
Щодо твердження апелянтів про те, що зміна назви об'єкта нерухомості з "домоволодіння, що складалося з одного будинку і двох сараїв" на Планетарій свідчить про той факт, що будівля Планетарію перетворилася у "новостворене" майно, колегія суддів відзначає відсутність доказів на підтвердження створення Черкаським "Облтовариством" "нового майна" на місці переданої будівлі для розміщення в ній Планетарію, отже будь-яких дій зі створення "нового майна" не здійснювалося.
Як випливає із змісту копій генерального плану будівлі, у 1948 році домоволодіння по вул. Свердлова, 14 складалося з будинку партійного кабінету літ. "А" - площею 596 кв м., та майстерень, підвалу, вбиральні літ. "Б-1", "В" загальною площею 276 кв м.
Згідно з генеральним планом "Парткабінету" станом на 16.03.1954, площа будівлі Планетарію складала 594 кв м. Візуальним порівнянням технічних схем будівлі вбачається, що по периметру будівлі були прибудовані вхідні групи.
При візуальному порівнянні з експлікацією будинку, виготовленою у 2004 році, з'ясовано, що відбулися лише внутрішні зміни у будівлі, а саме: побудовано перегородки всередині самої будівлі, які поділили основний зал на 2 частини. Таким чином, будь які зміни, які б підтверджували доводи третьої особи про переобладнання, перетворення домоволодіння в Планетарій, які б дали можливість назвати цю будівлю новоствореною, відсутні.
Апелянтом не було надано суду доказів введення в експлуатацію, реконструкцію Черкаським обласним товариством будівлі по вул. Свердлова, 14 (Вишневецького, 14) у м. Черкаси.
Щодо Статуту Всесоюзного товариства "Знання", то як ПП "Крупське" так і ВГО "Знання" України подали лише його редакції станом на 25.02.1991, де зазначено, що Всесоюзне товариство "Знання" є самоврядною суспільною, просвітницькою організацією, добровільним союзом рівноправних, самостійних товариств "Знання" союзних республік.
Тоді як з інформації, що міститься на сайті ЦДАВО і досліджена судом вище, випливає чітка підпорядкованість, зокрема на дату передачі спірного майна на баланс, товариств союзних республік Всесоюзному товариству "Знання".
Крім того у Статуті, копії якого подані ПП "Крупське" так і ВГО "Знання" України зазначено, що вихід суб'єкта із всесоюзного товариства "Знання" (а суб'єктами є товариства "Знання" союзних республік (параграф 7)) здійснюється у відповідності до даного Статуту і рішенням з'їзду своєї організації з повідомленням правління всесоюзного товариства "Знання" не менш ніж за шість місяців з дня прийняття рішення про вихід. (параграф 9).
Суду не надано доказів виходу Товариства "Знання" УРСР зі складу Всесоюзного товариства "Знання".
Отже, до теперішнього часу, відповідно до положень вимог діючого законодавства, будівля Планетарію є державною власністю, з якої вона не вибувала і не могла вибути у законний спосіб за відсутності волі власника - держави в особі Кабінету Міністрів України.
Порядком визначення суб'єкта управління об'єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб'єкт управління якого не визначений, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 817 (далі - Порядок), визначено суб'єктів, що можуть бути ініціаторами визначення управлінця об'єктами державної власності.
До таких органів, зокрема, віднесено Кабінет Міністрів України, міністерства, Фонд державного майна України та інші.
Водночас, процедура, визначена Порядком стосується проведення підготовчих дій до визначення органу управління державним майном, а безпосередньо визначення такого органу проводиться рішенням Кабінету Міністрів України.
Тобто, розпорядження державним майном та визначення органу управління майном здійснюється Кабінетом Міністрів України. Відтак, враховуючи, що відповідно до наданої компетенції повноваження управління державним майном - будівлею Планетарію не передано іншому суб'єкту, якими можуть бути Фонд державного майна України, міністерства, державні підприємства тощо, то єдиним органом, наділеним діяти від імені держави на захист майна, що перебуває у державній власності, є Кабінет Міністрів України.
Відносно спірного майна ні Кабінетом Міністрів України, ні будь-яким іншим державним органом рішення про його відчуження або передачу з державної власності не приймалося.
Щодо обґрунтованості визначення позивачем Кабінету Міністрів України слід зазначити таке. Законом України № 1540 - XII передбачено, що саме Кабінет Міністрів України є відповідальним за реалізацію положень цього закону, та, відповідно органом, уповноваженим приймати рішення щодо державного майна вказаної категорії.
Як випливає зі змісту відповіді Міністерства економіки України, наданої за дорученням Кабінету Міністрів України на запит прокурора, питання щодо управління об'єктами права державної власності передбачено Законом України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 № 185-V, згідно ст. 1 якого управління об'єктами державної власності - це здійснення, в першу чергу, Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Оскільки у даному випадку Кабінетом Міністрів України не було визначено конкретний орган, уповноважений управляти майном Всеукраїнської громадської організації товариства "Знання" України та її територіальних підрозділів, відповідно органом управління вказаним майном і належним позивачем у справі є саме Кабінет Міністрів України.
Посилання відповідача 2 на норми постанови Верховної Ради УРСР № 376 - XII від 15.10.1990 "Про управління державним майном Української РСР" (далі - Постанова ВР № 376 - XII), якою визначено, що до прийняття закону УРСР про Раду Міністрів УРСР, здійснення функцій по управлінню державним майном УРСР, що є у загальнореспубліканській власності, покладено на Раду Міністрів УРСР, яким, на теперішній час є Верховна Рада України є безпідставними, адже 14.02.1992 Верховною Радою України прийнято постанову "Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності" за № 2116-ХІІ, яка є чинною на теперішній час.
Так, відповідно до п. 1 зазначеної постанови № 2116-ХІІ, у зв'язку з покладенням саме на Кабінет Міністрів України, згідно з Постановою ВР УРСР № 376 - XII повноважень по управлінню державним майном, що є у загальнодержавній власності, і створенням для здійснення цих повноважень Фонду державного майна України, заборонено передачу функцій щодо управління майном підприємств, установ і організацій, що є у загальнодержавній власності, іншим органам державного управління, а також корпораціям, концернам, асоціаціям та іншим об'єднанням.
Таким чином, саме на виконання Постанови № 376-ХІІ, на яку посилається відповідач 2., Верховною Радою України визначено конкретний орган, уповноважений управляти державним майном - Кабінет Міністрів України.
З огляду на викладене, посилання відповідача 2. та третьої особи (ВГО товариство "Знання" України) на відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень по управлінню майном, враховуючи положення Постанови ВР УРСР № 376 - XII, згідно з нормами якого суб'єктом загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України та передчасність звернення прокурора з даним позовом, недотримання принципу визначеності є необґрунтованими.
Посилання відповідача 1. у відзиві на інформацію, викладену у листі Черкаської обласної прокуратури від 06.02.2023 № 15/2-126 вих - 23 в частині того, що спірне майно не відноситься до сфери управління Фонду державного майна України, як на обґрунтування його неналежності до державної власності, є недоречним з огляду на таке.
Згідно зі ст. 141 ГК України управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші органи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 "Про затвердження Порядку визначення суб'єкта управління об'єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб'єкт управління якого не визначений" (далі - Порядок) передбачено, що суб'єктами, які можуть бути ініціаторами визначення управлінця об'єктами державної власності може бути Кабінет Міністрів України, міністерства, Фонд державного майна України та інші. Водночас, процедура, визначена Порядком стосується проведення підготовчих дій до визначення органу управління державним майном, а безпосередньо визначення проводиться рішенням Кабінету Міністрів України. Тобто, розпорядження державним майном та визначення органу управління майном здійснюється Кабінетом Міністрів України. Відтак, враховуючи що відповідно до наданої компетенції повноваження щодо управління державним майном - будівлею Планетарію не передано іншим суб'єктам, якими можуть бути Фонд державного майна України, міністерства, державні підприємства, тощо, єдиним органом, наділеним діяти від імені держави на захист майна, що перебуває у державній власності є Кабінет Міністрів України.
З огляду на викладене, будинок Планетарію є загальнодержавною власністю, а органом, уповноваженим на вчинення дій стосовно нього, є Кабінет Міністрів України, а не Фонд державного майна України, як про це зазначає відповідач 1. Отже, незважаючи на те, що спірне майно є державною власністю, судом встановлено, що таке нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волею, і на цей час зареєстроване на праві приватної власності за ПП "Крупське".
Суд встановив незаконність видачі реєстраційного посвідчення від 07.08.1998. Крім того суд встановив, що "регистрационное удостоверение" видано у 1960 році про передачу майна на баланс, а не у власність.
З пояснень сторін судом встановлено, що ПП "Крупське" виявило в Інвентаризаційній справі «заключение о регистрации домовладения от 24.03.1960, составленное юрисконсультом БТИ и завизированное начальником бюро технической инвентаризации, согласно которому "На оснований §21 раздела инструкции МЮ и МКХ УССР от 23-25.ХП 1947 года и обязательного постановлений Черкасского горисполкома от 10/1. 1957 г. №2 о регистрации нашел: что домовладение по ул. Свердлова под №14 расположенное на площади земельного участка размером 3452 кв, метров и состоящее из целого домовладения основних строений принадлежит на праве собственности гр.гр. Черкасскому Облотделенню общества по распространению политических и научных знаний УССР, это право устанавливается из предьявленных документов: Решение Исполкома Черкасского Облсовета депутатов трудящихся от 25 февраля 1960 г. №196, о передачи об-ву по распространению политических и научных знаний УССР. Полагаю, что на основании §2 инструкции данное домовладение подлежит регистрации на праве собственности за Черкасским Облотделом общества по распространению политических и научных знаний УССР", на підставі якого, за твердженням представника ПП "Крупське" і було у цей же день видане реєстраційне посвідчення за наслідками внесення відповідного запису №57 у реєстрову книгу №1.
Крім того, інвентаризаційна справа містить також заяви Черкаського облосередку: від 17.11.1958 №615 Інвентарному бюро виконкому міськради депутатів трудящих про надання копії плану будинку по вул. Свердлова, №10 з метою складання проекту перебудови вказаного будинку; від 25.12.1959 №739 начальнику Черкаського інвентарного бюро про проведення інвентаризації будинку і території по вул. Свердлова, 14; від 29.05.1972 №136 завідуючому Черкаським обласним відділом комунального господарства про виділення спеціаліста для проведення переоцінки основних фондів, які свідчать про проведення перебудови будинку засобами Черкаського облосередку та перебування спірного майна саме у власності останнього.
Також інвентаризаційна справа містить замовлення ТОВ "Центр знань" від 03.03.2015 №194/13 у БТІ довідки на право власності, що частка володіння становить одиницю, та саму довідку КП "ЧООБТІ" від 05.03.2015 №194/13, згідно з якою станом на 01.01.2013 право власності на планетарій по вул. Б. Вишневенького, 14 в м. Черкаси зареєстровано в реєстровій книзі №1 під номером №57, частка становить 1 (100%).
Зміст листа від 25.12.1959 за підписом представників правління Черкаського обласного відділення товариства для поширення політичних і наукових знань Української РСР, на який і посилається ПП "Крупське" (а.с. 188, том 3) містить таке: "Просимо провести інвентаризацію будинку і території по вул. Свердлова, 14, що раніше належало д/у № 7 і рішенням Черкаського міськвиконкому від 08.12.1958 р. переданого на наш баланс".
Отже вказаний лист свідчить про визнання повноважними представниками Черкаського обласного відділення товариства для поширення політичних і наукових знань Української РСР, що будівля по вказаній адресі передана саме на баланс, а не у власність, як помилково стверджує відповідач 2.
"Заключение о регистрации домовладения" не є належним доказом на підтвердження дійсної реєстрації права власності за Облтовариством спірного майна. Більш того вказане "Заключение" суд вважає суперечливим, оскільки в ньому зазначено, що право власності належить на підставі Рішення виконкому від 25.12.1960 № 196, яким передано будівлю лише на баланс, а не у власність.
У реєстраційному посвідченні від березня 1960 року не зазначено про право власності, а вказано що БТІ посвідчує, що № 14 по вул. Свердлова, м. Черкаси зареєстроване за Черкаським обласним товариством по розповсюдженню політичних та наукових знань УССР на підставі рішення Виконкому Черкаської облради депутатів трудящих ся від 25/ІІ - 1960р, записано в реєстрову книгу № 1 реєстр № 57.
На час виникнення видачі реєстраційного посвідчення від 07.08.1998 державна реєстрація об'єктів нерухомого майна здійснювалася на підставі Інструкції про порядок реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998 (далі-Інструкція).
Інструкція визначала порядок здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні.
Так, вимогами п. 1.7 Інструкції передбачено, що реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна.
У п. 1.10 Інструкції визначено підстави відмови у державній реєстрації об'єкта нерухомості, а саме:
а) правовстановлювальний документ не передбачений цією Інструкцією;
б) у правовстановлювальному документі відсутні потрібні реквізити (місто, в якому розташований об'єкт нерухомого майна, найменування юридичної особи чи прізвище, ім'я та по - батькові фізичної особи, розмір власності і т.і.);
в) форма правовстановлювального документа не відповідає формі, передбаченій чинним законодавством.
Вимогами п. 2.1. Інструкції передбачено, що реєстрація проводиться на підставі правовстановлювальних документів, вичерпний перелік яких наведено у Додатку 1 до Інструкції.
У вказаному переліку документів, на підставі яких можливе законне здійснення реєстрації права власності, відсутні будь-які документи про передачу об'єкта нерухомості на баланс організацій.
Натомість реєстраційне посвідчення від 07.08.1998 б/н Облтовариству "Знання" на будівлю Планетарію по вул. Байди Бишневецького, 14 у місті Черкаси, видане на підставі рішення Черкаської обласної ради № 196 від 25.11.1960, яким вказану будівлю передано на баланс обласного відділення Товариства по розповсюдженню політичних і наукових знань Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Отже, оскільки вказаний документ не відноситься до переліку правовстановлювальних документів, визначених діючою на той час Інструкцією, підстави для реєстрації вищевказаного нерухомого майна на праві власності за Облтовариством "Знання" були відсутні.
Крім того, вказаною Інструкцією, у п. 2.1, визначений порядок проведення реєстрації, де серед іншого зазначено, що на копії правовстановлювального документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації.
Незважаючи на наявність достатнього місця для здійснення відмітки про реєстрацію, на рішенні Черкаської обласної ради № 196 від 25.11.1960 відсутня така відмітка, оскільки вказаний документ не є правовстановлюючим, а лише підтверджує факт передачі майна на баланс.
Таким чином, в порушення вимог вказаного нормативного акту, який регулював порядок державної реєстрації нерухомого майна станом на серпень 1998 року, Черкаським обласним Бюро технічної інвентаризації за відсутності правових підстав та необхідних правовстановлюючих документів для реєстрації, видано незаконне реєстраційне посвідчення Черкаській обласній організації на будівлю Планетарію, що зумовило її подальше незаконне відчуження поза волею титульного власника, яким залишалася держава та будь-яких рішень по розпорядженню спірним майном не приймала.
Відповідач 2. вказує, що видача 07.08.1998 реєстраційного посвідчення Облтовариству "Знання" не є первісною реєстрацією права власності на будівлю Планетарію, так як первісна реєстрація, за його доводами, проводилася у 1960 році на підставі рішення Черкаської обласної ради від 25.02.1960 № 196.
Разом з тим, відповідач 2. ототожнює поняття "баланс" та "власність", які за своєю правовою природою є різними, оскільки первісною була реєстрація факту передачі майна саме на баланс, а не у власність Облтовариства, що і підтверджується рішенням від 25.02.1960 № 196, на яке посилається відповідач 2. Будь-якого іншого правовстановлюючого документа відповідачем 2. у відзиві на позов не наведено і не надано до суду у якості доказу.
Більш того, ні в реєстраційному посвідченні, виданому 01.03.1960 Черкаському Облтовариству по розповсюдженню політичних та наукових знань УРСР, ні в дублікаті реєстраційного посвідчення, виданому 07.08.1998 Облтовариству "Знання", не вказано про належність спірної будівлі Планетарію на праві власності вказаним організаціям, а міститься лише посилання на рішення Черкаської обласної ради від 25.02.1960 № 196, що вкотре доводить факт передачі майна на баланс, а не у власність.
Тож, відповідачем 2. не підтверджено жодним належним та допустимим доказом факт передачі будівлі Планетарію у власність Облтовариству "Знання", яким в подальшому здійснено його відчуження.
Правовстановлюючого документа, що підтверджує перехід права власності на будівлю Планетарію Облтовариством "Знання" не було надано, що ще раз свідчить про те, що державою не приймалося відповідне рішення про відчуження спірного майна.
Отже, обґрунтованим є посилання прокурора на положення Інструкції про порядок реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998, так як видача 07.08.1998 реєстраційного посвідчення суперечить її положенням.
Доводи відповідачів та третьої особи, що реєстраційне посвідчення від 07.08.1998 не видавалося, а є лише дублікатом "регистрационного удостоверения" від березня 1960 року і тому до нього не мають застосовуватися положення Інструкції є помилковими також і виходячи з такого.
Так дублікатом є другий примірник документа, що має однакову з оригіналом юридичну силу. Отже, дублікат документа являє собою додатковий примірник цього самого документа з рівнозначною останньому юридичною силою. Дублікат ідентично відтворює інформацію, що містить оригінал. Проте в реєстраційному посвідченні від 1960 року міститься інформація щодо одного будинку і двох сараїв, а в реєстраційному посвідченню від 07.08.1998 тільки щодо одного будинку. У так званому "дублікаті" відсутнє посилання на дату оригіналу посвідчення, а зазначено лише дату видачі "дублікату". Водночас, як і в посвідченні від 1960 року так і в "дублікаті" посвідчення від 07.08.1998 не вказано право власності, за яким зареєстроване майно за Облтовариством, водночас в обох з них містить підстава - рішення № 196 від 25.02.1960, яким передано лише на баланс. Жодних доказів передачі майна саме у власність матеріали справи не містять.
Отже, подальші дії щодо розпорядження Черкаською обласною організацією будівлею Планетарію, в тому числі за договором про відчуження об'єкта нерухомого майна від 07.05.2001 із змінами від 10.05.2001, є незаконними, враховуючи такі норми законодавства.
За змістом ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Положеннями ст. ст. 15, 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з п.п. 2, 4, 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.
Частиною 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсним відповідного правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, правом оспорювати правочин Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як "заінтересовані особи" (ст. 215 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила ст. 15, 16 ЦК України, ст. 1-5 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізовувати свої права.
Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 592/10359/15-ц та ін.
На момент вчинення оскаржуваного правочину чинним був Цивільний кодекс України 1963 року.
Так, відповідно до ст. 48 ЦК України від 1963 р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно зі ст. 49 ЦК України від 1963 р. якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Так ст. 225 ЦК України від 1963 р. визначала, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Аналогічну норму містить і ЦК України, що набув чинності з 01.01.2004 року: статтею 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Також на момент вчинення оскаржуваного правочину в Україні діяв Закон України "Про власність", суд застосовує його норми чинні на час вчинення оскаржуваного правочину.
Так відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. (ч. 1) Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. (ч. 2) Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. (ч. 3) Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності. (ч. 4) Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. (ч. 5) У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. (ч. 6)
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про власність" суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ст. 20 цього ж Закону суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
У ст. 21 Закону України "Про власність" визначено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Отже, Черкаською обласною організацією укладено договір від 07.05.2001 (зі змінами від 10.05.2001) про відчуження нерухомого майна: нежитлового приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом, на користь ТОВ "Центр Знань", на підставі реєстраційного посвідчення від 07.08.1998, яке, як встановлено судом, видано Черкаським бюро технічної інвентаризації всупереч діючого законодавства. Отже, відчужувач не є власником відчужуваного нерухомого майна, що тягне за собою недійсність вказаного правочину.
Крім того, вказаний договір, в порушення Інструкції та п. 4.1 оспорюваного договору, не був зареєстрований в установленому законом порядку, що також вказує на його недійсність.
Враховуючи вказані норми чинного на момент укладення оспорюваного правочину законодавства, суд доходить висновку, що цивільно-правова угода мала бути укладена власником, а, як з'ясовано судом, Черкаська обласна організація товариства "Знання" України ніколи не була власником спірного майна, відтак такий правочин вчинений всупереч вимогам законодавства, що було чинне на час його укладення (ст. 225 ЦК України 1963 р., ст. 4 Закону України "Про власність"), а тому, як в силу приписів чинного тоді ЦК України 1963 р. (ст. 48, 49) так і в силу приписів чинного на час прийняття даного рішення ЦК України (ст. 203, 215), договір відчуження нерухомого майна підлягає визнанню недійсним.
Колегія суддів відзначає, що твердження апелянтів щодо відсутності підстав для визнання Договору від 07.05.2001 зі змінами від 10.05.2001 недійсним є невірними враховуючи таке.
Судом вище встановлено незаконність видачі 07.08.1998 Черкаським обласним бюро технічної інвентаризації Черкаській обласній організації реєстраційного посвідчення б/н на будівлю Планетарію із зазначенням підстави для такої видачі рішення Черкаської обласної ради № 196 від 25.11.1960, оскільки вказаний документ не відноситься до переліку правовстановлювальних документів, передбачених Інструкцією про порядок реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 121 від 09.06.1998.
Натомість відповідач 1. вказує, що реєстрація Планетарію та видача 07.08.1998 реєстраційного посвідчення здійснювалася на підставі наданого оригіналу правовстановлюючого документа. При цьому, про те, який це правовстановлюючий документ, ким він виданий, його реквізити у відзиві на позов не зазначено, копію вказаного правовстановлюючого документа не надано. Відповідно до положень ст. 165 ГПК України відповідач у відзиві викладає свої заперечення проти позову. Відзив повинен містити заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 80 ГПК України відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву, або зазначити про причини неможливості подання такого доказу.
Отже, відповідач 1. безпідставно посилається на наявність оригіналу правовстановлюючого документа.
Оскільки Планетарій на підставі реєстраційного посвідчення від 07.08.1998 із державної власності не вибував, а тому не було жодних майнових передумов, правових підстав та повноважень у Черкаської обласної організації на розпорядження цим майном у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом укладення договору про відчуження від 07.05.2001, на користь ТОВ "Центр Знань". Вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки не виражає волі законного власника на розпорядження нерухомим майном та не спричиняє настання будь-яких правових наслідків.
Оскільки у Черкаської обласної організації відсутній титул власника, отже відповідно і право на розпорядження будівлею Планетарію, що в свою чергу, як встановлено судом вище, є підставою для визнання договору від 07.05.2001 недійсним.
Щодо правових підстав для витребування майна.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та інші).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права та інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинення цими діяннями наслідкам.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України, за умови, що таке володіння нерухомим майном останнім набувачем посвідчене державною реєстрацією.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, яка схожі правові висновки викладала й раніше.
Так, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду України, викладеною у постановах від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 07.04.2020 у справі № 504/2457/15-ц, Верховним Судом у постановах від 31.01.2018 у справі № 914/3366/16 від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387 та 388 ЦК України.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово - правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зазначено, що власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 147 постанови).
Аналогічна правова позиція викладена також у п. 10.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, де зазначено, що для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимог про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та 911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі (постанова Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц).
У постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що віндикація застосовується до відносин речово - правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).
Права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням ст.ст. 215 і 216 ЦК України. Такий захист можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 31.10.2012 у справі № 6-53цс12).
Також Велика Палата Верховного Суду в указаній вище постанові від 28.11.2018 та інших неодноразово звертала увагу, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З огляду на вказане, у разі задоволення вимоги власника про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстроване право власності на це майно, суд витребовує останнє на користь власника від вказаної особи, а не зобов'язує таку особу повернути відповідне майно власникові (п.п. 142-144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у зв'язку з відсутністю волі держави в особі уповноваженого органу на вибуття нерухомого майна з державної власності, нерухоме майно - Планетарій з прибудовами та підвалом літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв.м, що розташований за адресою: вул. Байди Вишневецького, 14 у місті Черкаси підлягає витребуванню на користь держави у ПП "Крупське".
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17).
Частина 1 ст. 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, оспорювання.
Згідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України належним способом захисту порушеного права є, зокрема, визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Оскільки оскаржуваний договір відчуження нерухомого майна суперечить вимогам законодавства, що було чинним на час укладення договору, то, як встановлено судом вище, він підлягає визнанню судом недійсним.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За обставинами справи Планетарій на підставі реєстраційного посвідчення від 07.08.1998 із державної власності не вибував, а тому не було жодних майнових передумов, правових підстав та повноважень у Черкаської обласної організації на розпорядження цим майном у будь-який спосіб, у т.ч. шляхом укладення договору про відчуження від 07.05.2001, на користь ТОВ "Центр Знань". Вказаний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки не виражає волі законного власника на розпорядження нерухомим майном та не спричиняє настання будь-яких правових наслідків.
Статтею 321 ЦК України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Враховуючи викладене, у даному випадку визнання недійсним договору від 07.05.2001 (зі змінами від 10.05.2001) про відчуження нежитлових приміщень в місті Черкаси, а саме: цілісного майнового комплексу і окремого підсобного приміщення по вул. Б. Вишневецького, 14 площею 583,5 кв. м є належним способом захисту порушеного права державної власності, оскільки вказане нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волею.
Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння визначено ст. 387 ЦК України, якою передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник може вимагати усунення порушення його права власності на ці об'єкти, зокрема припиняючи право власності, скасовуючи державну реєстрацію прав, або вимагаючи повернути такі об'єкти.
Висновки про правильність обрання вказаного способу захисту зроблено Верховним Судом у постанові Великої Палати від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13.
Отже, колегія суддів відзначає, що визнання недійсним договору про відчуження нерухомого майна від 07.05.2001 (зі змінами від 10.05.2001) та його витребування з незаконного володіння відповідача на користь титульного власника - держави, в особі органу управління майном загальнодержавної власності - Кабінету Міністрів України є ефективним та належним способом захисту порушених інтересів держави у даних правовідносинах.
Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
Перший протокол до Конвенції ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і, зважаючи на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України, він застосовується судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до неї, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23.11.2000 у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").
Крім того, ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що є відмінності між тією справою, у якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).
Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, та поведінка покупця і продавця.
Крім того, ЄСПЛ дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи "Delcourt v. Belgium" та "Вellet v. France").
У зв'язку з цим з урахуванням згаданого принципу суди не повинні обмежувати право держави на звернення до суду.
Подібні висновки Верховним Судом щодо застосовування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц та у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1 111/15, від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 та від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19.
Щодо дотримання критерію "законності", то слід зазначити, що законодавче обґрунтування підстав для витребування майна та судова практика його застосування є усталеною при розгляді судами позовів зазначеної категорії.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(І1)/2021 у справі № 3-95/2020 (193/20) визначено, що ч. 1 ст. 68 Конституції України передбачає, що кожний зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. 13 ЦК України, здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору, як однієї із засад цивільного законодавства, перебуває у постійному взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі прав власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що ч. 3 ст. 13 та ч. 3 ст. 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
Вимогами ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння у добросовісного набувача, якщо воно вибуло з володіння власника або особи, якій передано у володіння, не з їхньої волі.
Отже, втручання держави у право мирного володіння нерухомим майном ПП "Крупське" відповідає критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки має нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними, що випливає зі змісту вищевказаних норм чинного законодавства України.
У даному позові з огляду на характер спірних правовідносин, не випливає невідповідності втручання держави у право власності ПП "Крупське" критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.
Так, вибуття з державної власності спірного нерухомого майна свідчить про невизнання ПП "Крупське" права власності держави на спірне майно, що згідно зі ст. 387, 388 ЦК України є правовою підставою для звернення до суду з позовною заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Крім того, з огляду на положення ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Нерухоме майно, що є у державній власності це одна зі складових матеріальної і фінансової основи держави.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям нерухомого майна з державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес,
У даному випадку "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з відповідними позовними вимогами є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права державної власності, захист такого права шляхом повернення до державної власності її об'єкту, який відчужено внаслідок порушення чинного законодавства.
У зв'язку з набуттям володіння спірним майном ПП "Крупське" порушено майнові інтереси держави, оскільки вибуття майна з власності держави відбулось поза її волею.
Крім того, факт вибуття спірного нерухомого майна - будівлі Планетарію з державної власності завдає не тільки матеріальної шкоди державі, а й становить значний суспільний інтерес. Адже, відчужене державне нерухоме майно є пам'яткою архітектури, збудованою у 1870 році, яка розташована у історичному центрі міста Черкаси, має статус щойно виявленого об'єкта культурної спадщини (на підставі наказу служби охорони культурної спадщини Черкаської ОДА від 23.11.2010 № 10/03-21), у зв'язку з чим підлягає додатковому захисту від незаконних перетворень, є однією з візитівок міста, унікальною історичною будівлею, одним з 6 подібних планетаріїв в Україні, має суспільне, культурне, освітнє значення для територіальної громади міста Черкаси, є цікавим і корисним як туристам, так і науковцям.
З огляду на викладене вище, у спірних правовідносинах загальний інтерес щодо збереження об'єкту культурної спадщини для наступних поколінь у її первісному стані, без зміни цільового призначення і визначає "справедливу рівновагу".
Зазначені обставини й факти, з огляду на зміст поняття "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності", оскільки питання захисту об'єктів культурної спадщини зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над збереженням пам'яток культури, особливо якщо держава має законодавство з цього питання. Тому обмеження права власності є допустимим за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс.
У силу видимого зовнішнього вигляду будівлі та місця її розташування ПП "Крупське", проявивши розумну обачність, могло та повинно було знати про те, що будівля Планетарію є державною власністю та належить до пам'яток архітектури.
Крім того, оскільки ПП "Крупське" придбано будівлю Планетарію у ТОВ "Центр Знань", власником та бенефіціаром якого воно ж і являється, то незаконне відчуження майна, укладання правовиків спрямовано не на реальне настання юридичних наслідків, а на ускладнення процесу витребування державного майна законним власником якого є держава, що свідчить про обізнаність набувача про статус нерухомого майна.
Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Вимогами ст. 661 ЦК України передбачено, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Отже кінцевий набувач - ПП "Крупське", у якого вилучається нерухоме майно, не позбавлене можливості відновити свої права на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до ТОВ "Центр Знань", у якого придбало це майно, про відшкодування збитків, внаслідок розгляду справи за даним позовом.
Вказане вище свідчить про відсутність у даному випадку порушення ст. 1 Протоколу до Конвенції.
Апелянти посилаються на втручання в мирне володіння майном в розумінні статті 1 Першого Протоколу до конвенції, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини зазначені при вирішенні справи "Фонд "Батьківська турбота" проти України". Проте суд вважає, що обставини у справах "Фонд "Батьківська турбота" проти України" та у справі, що розглядається, є різними з огляду на таке.
Порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача визначено статтею 388 ЦК України, відповідно до якої власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише в разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, та коли такий набувач набув майно за відплатним договором. Власник має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно.
Велика Палата Верховного Суду переглядаючи справу № 48/340 за нововиявленими обставинами у зв'язку з прийняттям Європейським судом рішення встановив, що укладаючи договір щодо спірного майна, ВГБФ "Батьківська турбота" покладався на судове рішення в іншій справі. А тому ВГБФ "Батьківська турбота" є добросовісним набувачем, який у силу приписів статті 330 ЦК України набув право власності на набуте за спірним договором майно, бо не знав і не міг знати, що Укрпрофоздоровниця не є власником майна і не має права ним розпоряджатися.
У справі № 925/281/23 договір відчуження укладений між Черкаським товариством ВГО "Знання" України та створеним ним же Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Знань" на користь останнього. Тобто особа, якій на баланс передано загальнодержавне майно історичної значимості, створила іншу юридичну особу, в якій стала кінцевим бенефіціаром і відчужила їй майно. Враховуючи такі обставини, очевидно, що ТОВ "Центр Знань" в жодному разі не є добросовісним набувачем, який не міг знати про перебування майна в державній власності. Отже відчуження у 2001 році суд розцінює як умисне приховування нерухомого майна, проте, як досліджено судом такий Договір відчуження не реєструвався. Встановити те, що майно вибуло з балансу Черкаської організації ВГО Товариство "Знання" України не було можливості, відтак доводи щодо обізнаності позивача про таке відчуження є непідтвердженими. Лише у 2015 році ТОВ "Центр Знань" здійснило державну реєстрацію нерухомого майна за собою. Водночас, враховуючи, що кінцевим бенефіціарним власником ще залишалося ВГО товариство "Знання" України, що є правонаступником ВГО "Знання" УРСР, яке входило у Всесоюзне товариство "Знання", нерухоме майно було таким, що ще перебувало на балансі у особи, якій державна його і передала у 1960 році.
Отже, у подальшому, змінюючи найменування засновників, кінцевим бенефіціаром завжди залишалося ВГО товариство "Знання" України, яким і було у 2022 році відчужено Приватному підприємству "Крупське" майнові права на юридичну особу - ТОВ "Центр Знань", після чого ПП "Крупське" придбало у юридичної особи, кінцевим бенефіціаром якої є саме підприємство, спірне майно.
Вказаний заплутаний ланцюжок, на думку суду, з високою вірогідністю свідчить про те, що сторони намагалися "заховати" безпосереднє зняття майна з балансу ВГО товариство "Знання" України, а також заховати недобросовісність набуття такого державного майна, оскільки з першого погляду здається, що одна юридична особа, кінцевим бенефіціарним власником якої є фізичні особи (ТОВ "Центр Знань") відчужила нерухоме майно іншій юридичній особі, кінцевими бенефіціарними власниками якої є фізичні особи (ПП "Крупське"). У вказаному ланцюжку випала громадська організація, якій передавалося державою майно на баланс, таке "випадіння" відбулося внаслідок відчуження останньою майнових прав на ТОВ "Центр Знань" приватному підприємству "Крупське".
Вказані дії відповідачів та третьої особи свідчать про недобросовісність і не свідчить про відкритість передачі такого майна у власність ПП "Крупське". Отже, висока вірогідність обізнаності ПП "Крупське" з тим, що дане майно є державною власністю наведено вище.
Крім того суд встановив, що засновником ПП "Крупське" є Приватне підприємство "Надія" (далі - ПП "Надія"), а кінцевими бенефіціарними власниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які також є кінцевими бенефіціарними власниками ПП "Надія" - одного з найвідоміших забудовників у м. Черкаси. Інтернет містить чисельні публікації про майбутню суттєву перебудову Планетарію саме вказаним забудовником, існує проект перебудови, який є в загальному доступі. Водночас на самій будівлі міститься табличка з написом:
"Будинок грабаря-підрядника на будівництві залізниць " ОСОБА_3 побудований у 1876р. З кінця 1890-х рр. до 1914 р. власником будинку був австрійський підданий, підприємець К.К. Швайгут. У 1905 р. тут розміщувалася друга чоловіча гімназія ОСОБА_4 . У 1930-х рр. - технікуми: шляховий та політосвіти. У повоєнні роки - Будинок політосвіти, товариство "Знання".
Отже, будучи добре обізнаним із тим, що дана будівля має історичне значення, ПП "Крупське" з високою ймовірністю мало намір здійснити його суттєву перебудову.
Відтак суд дійшов висновку, що у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" встановлено, що набувач майна не міг знати, що таке майно не належить продавцю, тоді як в справі, що розглядається ТОВ "Центр Знань" було точно обізнане про перебування нерухомого майна у держаній власності, тому договір 2001 року укладений з недобросовісним набувачем, а ПП "Крупське", враховуючи принцип вірогідності доказів, а також поведінку сторін під час відчуження майна, ймовірніше за все також було обізнане про перебування майна, що має історичне значення, у державній власності і що таке майно було передане Черкаському товариству "Знання" УРСР лише на баланс.
Водночас, навіть враховуючи необізнаність ПП "Крупське" про перебування майна у державній власності, реєстрація права власності за останнім здійснена лише у 2021 році, тобто прокурор звернувся до суду про витребування такого майна в межах строку позовної давності, а не як у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" через дев'ять років.
У справі № 48/340 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судами попередніх інстанцій не встановлено наявності такого суспільного інтересу у потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання у майнові права ВГБФ "Батьківська турбота" як добросовісного набувача спірного нерухомого майна.
У справі № 925/281/23 встановлена суспільна необхідність у витребування майна, яке становить історичну цінність для міста. Суд враховує, що внаслідок її переходу у власність одного із забудовників міста, який поруч з будівлею Планетарію звів будівництво та який анонсував проект перебудови планетарію очевидною є висока ймовірність знищення пам'ятки архітектури.
Якщо держава визнала певні об'єкти пам'ятками археології, що потребують захисту (тобто такими, щодо збереження яких є підвищений суспільний інтерес), то видається несправедливим і нерозумним вважати, що для цього захисту є перешкоди, та надавати перевагу рішенням, які захищають приватний інтерес на шкоду суспільному. Особливо за недобросовісної поведінки учасників цивільних відносин. Допускаючи об'єкт за об'єктом можливість знищення історичної спадщини, ми руйнуємо ідентичність власного народу й уможливлюємо те, що цю ідентичність будуть для нас створювати, а нашу собі привласнювати інші народи. У війні за історичну ідентичність владні рішення мають бути спрямованими на зміцнення останньої, а не на її розмивання. Таке зміцнення можливе шляхом здійснення належного контролю, у тому числі судового, за користуванням відповідним майном із урахуванням принципу пропорційності.
Такої думки дотримуються судді Великої Палати Верховного Суду, що висловлена в окремій думці у справі № 748/1335/20.
Отже, суд дійшов висновку, що висновки у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" не є релевантними до справи, що розглядається.
При цьому колегією суддів береться до уваги те, що Верховний Суд постановою від 20.03.2024, скасовуючи постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 та передаючи справу № 925/281/23 для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, зазначив, що постановою Верховної Ради Української РСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15.10.1990 №376-XII до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності покладено на Раду Міністрів УРСР.
Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 10.11.1990 № 506-XII введено мораторій на території республіки щодо будь-яких змін форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону України Української РСР про роздержавлення майна.
Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-XII встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-XII майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
Водночас, постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992 № 2268-XII, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передано тимчасово Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси, розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій. Фонд державного майна України повинен був прийняти майно цих підприємств, установ та об'єктів до 01.05.1992.
Оскільки, правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР законодавчо так і не було визначено, Верховна Рада України постановою "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 № 3943-XII встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна вказаних організацій, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю (пункт 1).
Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна (пункт 2).
Відповідно до положень законодавства, Кабінет Міністрів України є уповноваженим державою органом на управління об'єктами державної власності, а отже може бути позивачем у спорах щодо таких об'єктів.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі № 910/20600/21 навів правові висновки, за якими первинними правовими підставами набуття права комунальної власності у процесі розмежування державної власності на загальнодержавну та комунальну є саме приписи статей 34 та 35 Закону УРСР "Про власність", а також постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991, прийнята на підставі Постанови Верховної Ради УРСР "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність" від 26.03.1991. При цьому рішення органів місцевого самоврядування про прийняття у комунальну власність у процесі розмежування державного майна чи затвердження переліків об'єктів комунальної власності у зв'язку з таким розмежуванням, як і акти передачі державного майна від міністерств та інших відомств у комунальну власність органам місцевого самоврядування мають оцінюватись (з урахуванням загальних засад диспозитивності та змагальності судочинства) судами на предмет їх відповідності правовій підставі набуття такого права, зокрема, в контексті даного спору Закону УРСР "Про власність" і постанові Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991, оскільки у даному випадку рішення ради чи її виконкому, а також акт прийому-передачі об'єктів загальнодержавної власності у комунальну мають бути прийняті виключно до їх положень. Зважаючи на вищевикладене, при вирішення спорів щодо набуття права комунальної власності в процесі трансформації державної власності та розмежування загальнодержавної та комунальної власності слід системно-історично враховувати зазначені приписи законодавства.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах колегія суддів відзначає наступне.
Органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Кабінет Міністрів України, зважаючи на таке.
Статтею 141 ГК України унормовано, що управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти.
Крім того, відповідно до положень статті 2 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" до основних завдань Кабінету Міністрів України належить, зокрема, забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності, здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону.
Статтею 20 зазначеного Закону визначено основні повноваження Кабінету Міністрів України, до яких віднесено здійснення управління об'єктами державної власності, делегування в установленому законом порядку окремих повноважень щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання.
Порядком визначення суб'єкта управління об'єктами, що повернуті у власність держави, та іншим майном, суб'єкт управління якого не визначений, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 (далі - Порядок), визначено суб'єктів, що можуть бути ініціаторами визначення управлінця об'єктами державної власності.
До таких органів, зокрема віднесено Кабінет Міністрів України, міністерства, Фонд державного майна України та інші.
Водночас, процедура, визначена Порядком стосується проведення підготовчих дій до визначення органу управління державним майном, а безпосередньо визначення проводиться рішенням Кабінету Міністрів України.
Тобто, розпорядження державним майном та визначення органу управління майном здійснюється Кабінетом Міністрів України. Відтак, враховуючи, що відповідно до наданої компетенції повноваження управління державним майном - будівлею Планетарію не передано іншому суб'єкту, яким можуть бути Фонд державного майна України, міністерства, державні підприємства, тощо, єдиним органом, наділеним діяти від імені держави на захист майна, що перебуває у державній власності є Кабінет Міністрів України.
Щодо спірного майна ані Кабінетом Міністрів України, ані будь - яким іншим державним органом, рішення про його відчуження або передачу з державної власності не приймалося.
Установивши зазначений факт протиправного набуття державного нерухомого майна у приватну власність, Черкаською обласною прокуратурою 14.10.2022 за № 15/2-829 вих-22 спрямовано на адресу Кабінету Міністрів України запит з пропозицією повідомити, який саме орган державної влади є уповноваженим органом управління вказаним об'єктом; чи вживалися Кабінетом Міністрів України чи відповідним Міністерствами заходи щодо оформлення права державної власності на зазначений об'єкт або делегувалися в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління вказаним майном; чи вживалися заходи, спрямовані на захист права державної власності.
Листом від 23.11.2022 № 3211-07/76264-07, за дорученням Кабінету Міністрів України, Міністерство економіки України констатувало, що заходи, спрямовані на визначення суб'єкта управління майном загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, до якого відноситься будівля Планетарію, у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 817 не вживалися, орган управління державним майном не визначено. Разом із цим зазначено, що Міністерством економіки України розроблений проект Закону України "Про правовий режим майна загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР" № 6420 (04.11.2022 прийнято у першому читанні), яким передбачається встановити, що майно, яке є державною власністю та перебуває в інших юридичних та фізичних осіб підлягає витребуванню у судовому порядку.
Разом з тим, Кабінет Міністрів України дієвих та повних заходів щодо судового захисту інтересів держави, у тому числі шляхом витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння не вжито й на цей час.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних Інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020, у якій зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У рішенні від 05.06.2019 № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У спірних правовідносинах перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури звертається до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки ним, як органом, уповноваженим управляти державним майном, упродовж тривалого часу не визначено органу управління спірним майном, не вжито заходів, спрямованих на захист права державної власності, у тому числі шляхом звернення з позовом до суду.
Звертаючись до подання цього позову в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 14.10.2022 № 15/2-829 вих-22 до Кабінету Міністрів України, прокурор фактично надав можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом подання позову.
Невжиття Кабінетом Міністрів України жодних заходів протягом тривалого часу, понад чотири місяці, після того, як йому з вказаного вище листа стало відомо про порушення інтересів держави, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.05.2020 у справі № 912/2385/18, кваліфікується як бездіяльність компетентного органу, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3 - рп/99 зазначено, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі № 806/1004/17 зазначив, що зазначені вище міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відтак, Верховний Суд вказав, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
ЄСПЛ звертає увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).
Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних Інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справі "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 та інші.
Крім того, відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі - Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 дійшла висновку про те, що за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації.
Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.
Рекомендаціями про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини, які прийняті 21.11.1972 на Генеральній конференції Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, чітко визначено та окреслено визначення культурної спадщини, загальні принципи охорони, організація служб для здійснення цієї охорони, захисні заходи, культурно-просвітницька діяльність та важливість міжнародного співробітництва у сфері захисту, збереження і виявлення цінностей культурної спадщини.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини кожна сторона зобов'язується вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини та за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
Відповідно до ст. 9 зазначеної Конвенції кожна сторона зобов'язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини.
Відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини", охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Саме тому подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави у сфері охорони об'єктів права державної власності, збереження пам'ятки культури, що становить як державний так і суспільний (публічний) інтерес.
Наведене вище обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, який бездіє у спірних правовідносинах. Відтак, прокурор звертається до суду з вказаним позовом.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснюватись здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Листом від 01.02.2023 № 15/3/2-14 вих-23 Офісом Генерального прокурора України доручено Черкаській обласній прокуратурі представництво інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень.
На виконання вищезазначених вимог закону Черкаською обласною прокуратурою 06.02.2023 за № 15/2-126 вих-23 на адресу Кабінету Міністрів України скеровано лист-повідомлення про намір вжиття заходів представницького характеру на захист інтересів держави, шляхом пред'явлення до суду позовної заяви.
Суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не в ухвалах.
Суд встановив і прокурором доведено, що позов підписано діючим Першим заступником керівника Черкаської обласної прокуратури Остапом Сидором.
ПП "Крупське" зазначає, що прокурор висновує, що "втручання держави у право мирного володіння нерухомим майном ПП "Крупське" відповідає критеріям сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки має нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними, що випливає зі змісту вищевказаних норм чинного законодавства України". Однак такий висновок спростовується діями Кабінету міністрів України, в особі якого Прокурор здійснює захист інтересів держави, оскільки КМУ в якості суб'єкту права законодавчої ініціативи подав до ВР України законопроект "Про правовий режим майна загальносоюзних громадських об'єднань (організацій) колишнього Союзу РСР", зареєстрований під № 6420 10.12.2021.
Суд доходить висновку, що існування такого законопроекту саме і підтверджує наявність майна, що перебувало у власності та на балансі загальносоюзних громадських організацій, яке по різним причинам так і не було передано у державну власність на підставі розпорядчих актів та законів, прийнятих у 90-х роках.
ВГО Товариство "Знання" України посилається на той факт, що на її думку рішення суду у справі № 40/191 та справі № 34/466 підтверджують тезу про "незалежний" статус Товариства "Знання" України від "Всесоюзного товариства "Знання" тим самим заперечуючи факт того, що майно, що перебувало у віданні Товариства "Знання" України, підпадає під поняття "майно загальносоюзних громадських організацій".
Таким чином третя особа намагається ототожнити обставини набуття права власності на Планетарій у місті Києві, які викладено у справах № 40/191 та № 34/466, з обставинами набуття права володіння у даній справі, які є значно відмінними один від одного.
Так, як встановлено судом у справах №№ 40/191, 34/466, Товариство "Знання" УРСР було замовником будівництва будинку № 57-61/3 літ. А по вул. Червоноармійська у м. Києві, тоді як у справі, що розглядається будівля Планетарію побудована задовго до створення мережі Всесоюзного товариства "Знання" та його структурного підрозділу - Товариства "Знання" Української РСР, була передана Черкаському Облтовариству на баланс і тому ототожнювати правові підстави виникнення права на вказані будівлі неможливо.
Більш того, висновки, викладені судами у зазначених справах не відповідають фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим судом, а також інформації, що є загальнодоступною та розміщена на офіційних сайтах органів виконавчої влади, що детально проаналізовано вище.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Касаційний господарський суд у постанові від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19 зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Відтак, на підставі встановлених судом обставин у справі № 925/281/23 суд встановив підпорядкованість Товариства "Знання" УРСР Всесоюзному товариству "Знання", відтак майно, що передане на баланс Черкаському відділенню, який по прямій нисхідній лінії був підпорядкованим Всесоюзному товариству "Знання", є державною власністю, що перебувало на балансі Всесоюзної громадської організації товариство "Знання".
Щодо строку позовної давності колегія суддів враховує наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 256, 261 ЦК України, позовна давніть є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звернутися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред'явлення позову особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою особою, відлік позовної давності обчислюється з того моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц та від 13.02.2019 у справі № 367/2525/15 ц.
Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, перебіг строку позовної давності пов'язаний не з моментом відповідного порушення прав особи, а з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права про особу, яка його порушила. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
ЄСПЛ у справі "Фінікарідов проти Кіпру" зазначив, що механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб'єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
А у справі "Богдель проти Литви" ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви про те, що позовна давність починається із дня, коли відповідний орган "здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено".
Прокурор стверджує, що про порушення інтересів держави шляхом незаконного відчуження державного майна Черкаській обласній прокуратурі стало відомо у серпні 2022 року під час вивчення інтернет-публікації видання "Про все.сk.ua" під назвою "Планетарій у Черкасах хочуть перетворити на готель, добудувавши кілька поверхів". Про порушення інтересів держави Кабінету Міністрів України, якого прокурором визначено позивачем у справі, достеменно відомо з жовтня 2022 року - з листа, що підтверджується запитом Черкаської обласної прокуратури від 14.10.2022 № 15/2-829 вих-22. Вказаним листом поінформовано Кабінет Міністрів України про дослідження обставин незаконного вибуття нерухомого майна з державної власності, яке перебувало у володінні ВГО товариство "Знання України".
ПП "Крупське" надало докази ознайомлення прокурора з інвентаризаційною справою щодо спірного нерухомого майна 25.11.2020.
Водночас, 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Хибними та нормативно необґрунтованими є доводи відповідача 2. про те, що видача у серпні 1998 року реєстраційного посвідчення є підтвердженням обізнаності та згоди держави із правом власності Облтовариства "Знання".
Як доказ, відповідач 2. наводить лист від 09.04.1999 № 27 Правління Черкаського Облтовариства на адресу Черкаської облдержадміністрації з нагоди 50 - річчя діяльності Черкаської обласної організації, в якому зазначено, окрім іншого, про те, що правління "має власне адміністративне приміщення за адресою: м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 14, 1/2 частина з якого здається в оренду", велика частина приміщення потребує капітального ремонту. Також відповідач 2. посилається на довідку Черкаського обласного управління юстиції від 07.12.2004 про результати перевірки статутної діяльності обласної організації товариства "Знання" в якій зазначено юридичну адресу товариства, де розташована спірна будівля.
Разом з тим, зазначені документи, додані відповідачем 2. до відзиву на позов, не містять будь - якої інформації, яка у якості доказу може свідчити про стверджувану відповідачем 2. згоду держави з правом власності Облтовариства на будівлю Планетарію.
Відповідач 2. у відзиві на позов посилається на обізнаність держави, в особі Міністерства юстиції України, про перебування майна у приватній власності ТОВ "Центр Знань" під час прийняття наказу № 3894/5 від 02.12.2019 "Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень".
Разом з тим, за обставинами справи установлено, що уповноваженими особами Міністерства юстиції України за результатами розгляду скарги Черкаської обласної організації товариства "Знання" України, прийнято рішення, яким скасовано реєстрацію прав та обтяжень за підприємством "Управління справами Товариства "Знання" України" на нежитловий будинок № 14 по вул. Байди Вишневецького, з огляду на той факт, що вказана реєстрація проведена 16.08.2019 державним реєстратором на підставі документів, підписаних неуповноваженою особою, та документів, що надавалися раніше - 12.08.2019 з метою реєстрації прав на вказану будівлю, не дали змоги реєстратору встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.
Отже, вказаний висновок комісії, здійснений за результатами розгляду скарги Черкаської обласної організації товариства "Знання" України, підтверджує доводи прокурора про відсутність правовстановлюючих документів на спірну будівлю Планетарію.
Таким чином, Міністерство юстиції України, діючи в межах своїх повноважень, перевірило законність державної реєстрації права власності на будівлю, вивчивши надані підприємством "Управління справами" Товариства "Знання" України" документи, а саме: довіреність, протокол загальних зборів ТОВ "Центр Знань" від 06.08.2019; рішення Всеукраїнської громадської організації товариства "Знання" України від 06.08.2019 та передавальний акт від 06.08.2019, та прийняло рішення про скасування рішення про реєстрацію.
З огляду на викладене, з урахуванням того, що позивачем у справі є Кабінет Міністрів України, у Міністерства юстиції України відсутні правомочності щодо управління державним майном, посилання відповідача 2. на обізнаність держави про належність спірної будівлі на праві приватної власності ТОВ "Центр Знань" є необґрунтованими.
У письмових поясненнях третя особа посилається на обізнаність держави в особі різних органів, у тому числі виконавчих органів місцевого самоврядування, органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про здійснення реєстраційних дій щодо спірної будівлі за Черкаською обласною організацією Товариства "Знання" України і помилково робить висновок про визнання державою за останньою права власності.
Разом з тим, суд враховує, що 25.02.1960 рішенням № 196 виконком Черкаської обласної ради депутатів трудящих затвердив рішення виконкому Черкаської міської ради про передачу будівлі Планетарію на баланс Черкаського обласного відділення товариства політично-наукових знань (далі - Облтовариство "Знання").
Більш того, ні в реєстраційному посвідченні, виданому 01.03.1960 Черкаському Облтовариству по розповсюдженню політичних, та наукових знань УРСР, ні в дублікаті реєстраційного посвідчення, виданому 07.08.1998 Облтовариству "Знання", не вказано про належність спірної будівлі Планетарію, на праві власності вказаним організаціям, а міститься лише посилання на рішення Черкаської обласної ради від 25.02.1960 № 196, що вкотре доводить факт передачі майна на баланс з визначенням титульного володільця, а не у власність.
Так само не підтверджує набуття права власності і прийняте правлінням Черкаської обласної організації 01.06.1998 рішення про створення товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Знань" та внесення до його статутного фонду частини приміщень в будівлі Планетарію з подальшим відчуженням за відповідним договором обласною організацією на користь утвореного товариства нежитлових приміщень Планетарію.
Не свідчить про вибуття з власності держави реєстрація 27.02.2015 з відкриттям розділу, державним реєстратором Черкаського міського управління юстиції права власності ТОВ "Центр Знань" на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення Планетарію з прибудовами та підвалом, літ. А-1, а, а1, пд загальною площею 583,5 кв.м по вул. Байди Вишневенького, 14 у м. Черкаси (індексний номер рішення 19869291) з зазначенням підстави державної реєстрації рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради № 196 від 25.02.1960, акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 07.05.2001, договір про відчуження нежитлових приміщень від 07.05.2001 б/н.
Державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Так, досліджуючи обставини існування в особи права власності, суд має передусім встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, законом вона не передбачена.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 925/1121/17 від 27.02.2018, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду України у справі № 910/10987/18 від 24.01.2020.
Отже, посилання третьої особи на державну реєстрацію як на факт визнання державою, в тому числі органами місцевого самоврядування, права власності на будівлю Планетарію є необґрунтованим.
Також суд враховує вже зазначене вище, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Центр Знань" до 15.06.2021 було ВГО Товариство "Знання" України, тобто юридична особа, що є правонаступником ВГО Товариство "Знання" УРСР, Черкаському відділенню якого було передано майно на баланс. Відтак майно перебувало на балансі у особи, якій і було передано державою і лише після передачі майнових прав ТОВ "Центр Знань" приватному підприємству "Крупське" таке нерухоме майно вибуло з володіння особи, якій передавалося державою на баланс.
Посилання відповідачів та третьої особи на обізнаність держави в особі Міністерства юстиції України про порушене право з моменту реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ "Центр Знань" у 2015 році є помилковим. Позивачем є Кабінет Міністрів України, а не Міністерство юстиції України і у повноваження Кабінету Міністрів України не входить періодично перевіряти реєстрацію права власності нерухомого майна за юридичними особами.
З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності є таким, що не сплив, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 у справі №925/281/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційні скарги Всеукраїнської громадської організації товариство "Знання" України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Знань" та Приватного підприємства "Крупське" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 у справі №925/281/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 10.08.2023 у справі №925/281/23 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Всеукраїнську громадську організацію товариство "Знання" України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Знань" та Приватне підприємство "Крупське" відповідно.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 23.06.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Шапран