ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5157/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту)
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025, суддя суду першої інстанції Щавинська Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 24.03.2025
по справі №916/5157/24
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Алфі Світ Лайф 22"
про стягнення 66 070,00 грн, -
Описова частина.
25.11.2024 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алфі Світ Лайф 22", в якій просило суд стягнути з відповідача штраф у сумі 66 070,00 грн, а також судові витрати (з урахуванням заяви позивача від 5.12.2024).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає про те, що порушення відповідачем норм Податкового кодексу України позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, що у свою чергу є підставою для стягнення з відповідача штрафу у розмірі такого податкового кредиту на підставі п.7.3 договорів №16-В-АМПУ-21 від 22.03.2021 та №35-В-АМПУ-21 від 28.03.2021.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що невиконання або неналежне виконання таких умов договору, як здійснення реєстрації податкової накладної тощо, не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24.
Апелянт вказав, що оскільки відповідач порушив умови договорів, а саме свої зобов'язання, визначені у п. п. 6.3.5. вказаних Договорів, яким передбачено, що відповідач повинен забезпечити своєчасне оформлення податкових накладних з ПДВ та своєчасну їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, та не зареєстрував податкову накладну в ЄРПН, у зв'язку з чим позивач позбавлений права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту і права на зменшення податкового зобов'язання на суму 66 070,00 грн.
Апелянт зазначив, що пунктом 7.3. Договорів Сторони узгодили, що у разі реєстрації Постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄДРП у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної, у зв'язку з чим Покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, Постачальник за першою вимогою Покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання такої вимоги сплачує Покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
Позивач послався на те, що Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 07.06.2023 по справі № 916/344/22 звернув увагу, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов'язку у господарському договорі такий обов'язок стає також господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків.
Апелянт вказав, що враховуючи порушення відповідачем свого обов'язку з надання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних з дати виникнення зобов'язання по їх складанню, позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 66 070,00 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись викладеним вище, позивач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 по справі № 916/5157/24 та прийняти нове рішення, яким позов державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Бердянської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алфі Світ Лайф 22» про стягнення штрафу 66 070,00 грн задовольнити.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/5157/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/5157/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/5157/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5157/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24; розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 15.05.2025.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/5756/24, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 21.04.2025.
Крім того, копія даної ухвали направлялася засобами поштового зв'язку на адресу відповідача, однак відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, повернулася без вручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Тобто учасники справи вважається повідомленим належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом.
22.03.2021 між ДП «Адміністрація морських портів України» (Покупець) та ТОВ «Алфі Світ Лайф 22» (Постачальник) було укладено договір №16-B-АМПУ-21 на поставку товару за кодом ДК 021:2015 09130000-9, Нафта і дистиляти (Дизельне паливо у талонах або картках (бланках-дозволах) (т.1 а.с.22-34).
28.05.2021 між сторонами було укладено договір №35-B-АМПУ-21 на поставку товару за кодом ДК 021.2015 09130000-9, Нафта і дистиляти (Дизельне паливо у талонах або картках (бланках дозволах) (т.1 а.с.35-47).
Відповідно до п.1.1 договорів постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар, а покупець прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених договором.
Як вбачається з розділу IV «Порядок здійснення оплати» вказаних договорів №16-B-АМПУ-21 від 22.03.2021 та №35-В-АМПУ-21 від 28.03.2021, сторони обумовили, що: оплата за партію товару здійснюється покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі (п.4.1 договору); розрахунки проводяться покупцем через філію, яка фактично отримала товар, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання філією оригіналу належним чином оформленого рахунку на оплату партії товару, за умови наявності підписаної сторонами видаткової накладної на поставку (передачу) талонів або карток (бланків-дозволів) на отримання відповідної партії товару (п.4.2 договору).
Згідно з п.6.3.4 договорів постачальник зобов'язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки в разі невиконання, або неналежного виконання ним зобов'язань за цим договором за письмовою вимогою покупця, якщо він не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.
Відповідно до п.6.3.5. вказаних договорів на постачальника покладено обов'язок надати покупцю належним чином оформлену податкову накладну/розрахунок коригування податкової накладної, складену(i) в електронній формі та зареєстровану(i) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) в порядку та строки, визначені законодавством України.
Пунктом 7.3. договорів сторони узгодили що у разі реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної, у зв'язку з чим покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, постачальник за першою вимогою покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання такої вимоги сплачує покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
Пунктом 12.14 договорів визначено, що всі права та обов'язки покупця (в тому числі проведення розрахунків, підписання первинних документів ведення бухгалтерського обліку, прийняття товару (партії товару) за кількістю і якістю тощо), які передбачені договором, виконуються філіями покупця, перелік яких наданий у додатку №2 до цього договору (в т.ч. Бердянською філією ДП «АМПУ»).
26.03.2021 на виконання умов договору від 22.03.2021 №16-В-АМПУ-21 покупець на адресу постачальника направив замовлення №1132/10-02-01/Вих на поставку товару, а саме, Дизельного палива в обсязі 7 200 літрів (т.1 а.с.51).
20.04.2021 на виконання умов договору від 22.03.2021 №16-В-АМПУ-21 покупець на адресу постачальника направив замовлення №1481/10-02-01/Вих на поставку товару, а саме, дизельного палива в обсязі 7 000 літрів (т.1 а.с.49).
01.06.2021 на виконання умов договору від 28.05.2021 №35-В-АМПУ-21 покупець на адресу постачальника направив замовлення №1901/10-02-01/Вих на поставку товару, а саме, дизельного палива в обсязі 1 900 літрів (т.1 а.с.53).
Позивачем надані наступні видаткові накладні та рахунки (т.1 а.с.54-59):
- видаткова накладна №72 від 26.03.2021 та рахунок №73 від 26.03.2021 на суму 174 528 грн (в т. ч. ПДВ в сумі 29 088 грн), який позивач оплатив у повному обсязі за платіжним дорученням від 05.04.2021 №378 (т.1 а.с.61);
- видаткова накладна №118 від 21.04.2021 та рахунок №119 від 21.04.2021 на суму 169 680,00 грн (в т. ч. ПДВ в сумі 28 280 грн), який також було оплачено позивачем, що підтверджується платіжним дорученням від 27.04.2021 №499 (т.1 а.с.60);
- видаткова накладна №194 від 02.06.2021 та рахунок №196 від 02.06.2021 на суму 52 212,00 грн (в т. ч. ПДВ в сумі 8 702 грн), який був оплачений покупцем за платіжним дорученням від 14.06.2021 №729 (т.1 а.с.62).
Листом від 20.04.2023 №9749/6/990012-02-05-06 (т.1 а.с.67-68) ДПС України повідомило позивача про те, що реєстрацію податкових накладних ТОВ «Крейн Енерджі» (попередня назва ТОВ «Алфі Світ Лайф 22») було зупинено, причини зупинки реєстрації зазначено у квитанціях.
Так, згідно з квитанціями про реєстрацію податкових накладних №35 від 26.03.2021, зареєстрованої в ЄРПН за номером 9161971677 на загальну суму 174 528 грн з ПДВ, №52 від 21.04.2021, зареєстрованої в ЄРПН за номером 9162006255 на загальну суму 169 680 грн з ПДВ та №14 від 02.06.2021, зареєстрованої в ЄРПН за номером 9176120429 на загальну суму 52 212 грн з ПДВ, продавець відповідає п.8 Критеріїв ризиковості платника податку, реєстрація вказаних податкових накладних була зупинена відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України та було запропоновано продавцю надати пояснення та документи для прийняття рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації податкової накладної (т.1 а.с.77-82).
Позивачем також були надані суду скріншоти з програмного забезпечення «М.E.Doc» (а.с.69-70), з яких вбачається, що дані про реєстрацію податкових накладних №35 від 26.03.2021, №52 від 21.04.2021 та №14 від 02.06.2021 відсутні, а також надані скріншоти з Електронного кабінету платника податків ДП «АМПУ», з яких вбачається, що відповідні податкові накладні мають статус «реєстрацію зупинено» (т.1 а.с.71).
Як вбачається з індивідуальної податкової консультації від 21.12.2023 №4816/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК, встановлений термін для включення суми ПДВ до податкового кредиту сплинув (т.1 а.с.72-76).
11.04.2023 позивачем на адресу відповідача була направлена вимога від 10.04.2023 №1042/15-01-01/Вих щодо сплати штрафів за п.7.3 договорів (т.1 а.с.63-66).
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як було встановлено вище, відповідно до п.6.3.5. вказаних укладених між сторонами договорів на постачальника (відповідача) покладено обов'язок надати покупцю (позивачу) належним чином оформлену податкову накладну/розрахунок коригування податкової накладної, складену(i) в електронній формі та зареєстровану(i) в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) в порядку та строки, визначені законодавством України.
Пунктом 7.3. договорів сторони узгодили, що у разі реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної, у зв'язку з чим покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, постачальник за першою вимогою покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання такої вимоги сплачує покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача передбаченого пунктом 7.3. договору штрафу у розмірі податкового кредиту, право на нарахування якого втратив позивач у зв'язку із зупиненням податковим органом реєстрації податкової накладної, поданої відповідачем.
Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (зараз і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в ЄРПН, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому чис В силу пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.лі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1165 (Порядок) у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
Рішення може бути оскаржено в адміністративному та судовому порядку у строки, визначені статтею 56 Кодексу. Задоволення скарги є підставою для реєстрації зазначених у скарзі податкових накладних/розрахунків коригування в Реєстрі з урахуванням вимог пункту 200-1.3 статті 200-1 Кодексу.
Таким чином, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем товару.
Тому, з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України, саме на відповідача, як постачальника за договором, покладено обов'язок скласти та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Як вбачається з квитанцій про реєстрацію податкових накладних №35 від 26.03.2021, №52 від 21.04.2021 та №14 від 02.06.2021, продавець відповідає п.8 Критеріїв ризиковості платника податку та 16.06.2021 реєстрація вказаних податкових накладних була зупинена відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України. Крім того, було запропоновано продавцю надати пояснення та документи для прийняття рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації податкової накладної.
Натомість в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачем були усунуті виявлені порушення та стосовно того, що подана відповідачем податкова накладна була зареєстрована в Реєстрі. Крім того, відповідачем не було надано доказів виконання приписів Державної податкової служби України та/або оскарження дій податкового органу в судовому порядку, за результатами якої було б задоволено скаргу відповідача.
В свою чергу, умовами п. 7.3. договорів №16-B-АМПУ-21 та №35-B-АМПУ-21 передбачено, що у разі реєстрації постачальником податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної в ЄРПН у строки, що перевищують строки, визначені Податковим кодексом України, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування податкової накладної, у зв'язку з чим покупець втрачає право на нарахування податкового кредиту за відповідною сумою податку, постачальник за першою вимогою покупця протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання такої вимоги сплачує покупцю штраф у розмірі такого податкового кредиту.
Отже, встановлюючи відповідальність постачальника у виді штрафу в розмірі податкового кредиту, тобто у розмірі ПДВ, який сплачує покупець при оплаті поставленого товару, сторони тим самим фактично передбачили компенсацію позивачеві негативних наслідків, що можуть у нього виникнути в разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання позивачем у зв'язку з цим податкового кредиту.
Тобто, передбачена п.7.3 договорів відповідальність продавця не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Положеннями частини першої статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначав, що у пункті 7.3. договору сторони визначились з видом та розміром неустойки у вигляді штрафу за невиконання зобов'язань. Також пунктом 6.3.4. договору передбачили, що постачальник зобов'язаний сплатити штрафні санкції і відшкодувати збитки у разі невиконання або неналежного виконання ним зобов'язань за цим договором.
Тобто, за доводами скаржника, сторони договору визначили в його умовах обов'язок сплати штрафу за невиконання договірних зобов'язань та який передбачений умовами договору, який необґрунтовано не стягнуто судом першої інстанції.
Південно-західний апеляційний господарський суд вважає такі доводи апелянта помилковими, виходячи з наступного.
Апеляційний суд зазначає, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.
У частині третій статті 6 Цивільного кодексу України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 Цивільного кодексу України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 (пункт 7.10.), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 25).
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв'язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 Цивільного кодексу України, пункту 201.10 Податкового кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарським кодексом України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв'язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи (пункт 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).
За приписами пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
У цьому ж пункті 201.10. статті 201 Податкового кодексу України зазначено, що у разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
Відтак, дана норма закону є імперативною і презюмує правові наслідки у вигляді застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, які передбачені цим Кодексом.
Поряд з цим, зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України убачається, що зобов'язанням (господарським зобов'язанням) є обов'язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов'язанням виконавця є обов'язок виконати роботи (надати послуги), а зобов'язанням замовника - обов'язок оплатити вартість цих робіт (послуг).
Відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України штрафні санкції можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов'язань.
Апеляційний суд зазначає, що виходячи з положень статей 173, 174 Господарського кодексу України, не здійснення реєстрації податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання, оскільки обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.
Водночас зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Тому невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог статті 218, частини 1 статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №913/272/18, від 02.05.2018 у справі №908/3565/16, від 10.05.2018 у справі №917/799/17.
У постанові від 12.06.2024 у справі №927/1252/23 Верховний Суд висловився, що позивач не вправі встановлювати той чи інший вид відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування, так само як і погіршувати правове становище відповідача в частині скорочення строку для реєстрації податкової накладної, визначеного пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (пункт 4.50).
При цьому, за характером, змістом та підставами виникнення суми, яка визначена позивачем, як штраф, вона виникає із зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а не з господарських зобов'язань (пункт 4.51. постанови Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №927/1252/23).
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Господарський суд першої інстанції, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, які є релевантними до обставин цієї справи, дійшов вірного висновку, що передбачена пунктом 7.3. договору відповідальність відповідача не пов'язана із виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання відповідачем вимог податкового законодавства, водночас невиконання або неналежне виконання відповідачем умов договору щодо здійснення реєстрації податкової накладної у встановленому законодавством порядку не є правопорушенням у сфері господарювання, що згідно з вимогами статті 218 та частини першої статті 230 Господарського кодексу України виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій.
Частинами 1 і 2 статті 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Однак, позивачем не було подано суду першої інстанції доказів на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку останній не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання з реєстрації податкових накладних на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Крім того, позовних вимог про стягнення збитків позивачем заявлено не було, що, водночас, не позбавляє його права на звернення до суду з позовом про стягнення збитків з огляду на заявлення таких вимог на іншій підставі, аніж зазначено позивачем у цій справі.
Окрім того, слід звернути увагу на те, що розмір штрафу згідно умов договору фактично є тотожний розміру заподіяних збитків у вигляді суми податкового кредиту, тобто вказаним штрафом позивач компенсує завдані йому збитки.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що враховуючи компенсаційний характер санкції, передбаченої пунктом 7.3 договорів, яка не пов'язана із забезпеченням належного виконання зобов'язань, що виникають з поставки, відсутні підстави для задоволення позову.
Колегія суддів також не приймає посилання апелянта на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 07.06.2023 по справі № 916/334/22, з огляду на наступне.
По-перше, предметом позову у справі №916/334/22 було питання стягнення з відповідача збитків у розмірі 5 501 292,73 грн, завданих у зв'язку з невиконанням приписів законодавства щодо реєстрації податкових накладних.
В той же час у справі №916/5157/24 предметом позову є стягнення саме штрафу, встановленого умовами договору, за невиконання зобов'язань по реєстрації податкових накладних.
Крім того, фактичні обставин у даних справах також є різними, адже у справі №916/334/22 відповідачем було виконано договірне зобов'язання з реєстрації податкової накладної та розрахунку коригування до податкової накладної на всю суму господарської операції, тоді як у справі №916/5157/24 така реєстрація не відбулася.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 07.06.2023 по справі № 916/334/22, не є релевантною до правовідносин у даній спраі та не може бути застосованою.
Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Бердянського морського порту) на рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 24.03.2025 по справі №916/5157/24 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.
Постанову складено та підписано 23.06.2025.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
С.В. Таран