Справа № 333/3236/25
Провадження № 1-кс/333/1374/25
16 червня 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , старшого слідчого в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , його захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя клопотання старшого слідчого в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024080100007580, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Запоріжжі, громадянина України, перебуває у цивільному шлюбі, перебував на військовій службі на посаді стрільця-помічника гранатометника 1-го механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, та додані до нього матеріали, -
14.04.2025 року старший слідчий в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_3 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із клопотанням про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обґрунтовуючи його таким.
Обґрунтовуючи вказане клопотання слідчий вказав, що під час досудового розслідування встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.07.2024 № 192, солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_7 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_7 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Разом з цим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, 11.07.2024, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_2 в районі АДРЕСА_3 , свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв і перебував за межами місця служби до 16.01.2025, а саме до моменту з'явлення до органу досудового розслідування.
Таким чином, ОСОБА_5 , за викладених вище обставин, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, а саме самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
16.01.2025 року у кримінальному провадженні ОСОБА_5 вручене письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,та останнього було направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , проте ОСОБА_5 до місця призначення не прибув, на теперішній час його місце перебування невідоме, у зв'язку з чим можна зробити висновок, що ОСОБА_5 переховується від органу досудового розслідування.
06.03.2025 постановою слідчого у кримінальному провадженні підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами.
Необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України. Так, в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного покладається необхідність запобігання спробам:
- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 8 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Отже існує ризик того, що ОСОБА_5 у разі не застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може переховуватись від органів досудового розслідування, та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі;
- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що ОСОБА_5 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчинити інше кримінальне правопорушення або перешкоджання кримінальному провадженню будь-яким чином. Крім цього, підозрюваний перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення досудового розслідування;
- вчиняти інші кримінальні правопорушення підтверджується тим, що підозрюваний ОСОБА_5 , в період воєнного стану вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військове кримінальне правопорушення) зокрема самовільно залишив місце служби, обов'язки військової служби не виконував, до військової частини безпідставно не прибував, проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
Окрім цього, з матеріалів кримінального провадження та показань свідків можна зробити висновок про недбале ставлення ОСОБА_5 до військової служби та покладених на нього обов'язків. Своїми противоправними діями ОСОБА_5 підриває бойовий дух військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 та демонструє негативний приклад поведінки військовослужбовця Збройних Сил України.
Вказані факти свідчать про наявність ризику повторного вчинення інших кримінальних правопорушень в т.ч. проти встановлено порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення) та інші злочини. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість підозрюваного свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 повністю підтримав клопотання слідчого, просив його задовольнити. Додатково зазначив, що законодавець по цій категорії кримінальних проваджень визначив єдиний запобіжний захід, який можливо застосувати - тримання під вартою. Вважає, що саме такий запобіжний захід може повною мірою забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. Додатково пояснив, що ОСОБА_5 мав можливість з березня 2025 року узгодити питання щодо переводу в іншу військову частину або в НГУ, проте жодних дій підозрюваний не вчинив і був затриманий працівниками поліції як особа, оголошена у розшук.
Підозрюваний ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання слідчого, зазначивши, що він свою вину визнає, готовий і у подальшому нести військову службу, але просить слідчого суддю не застосувати запобіжний захід, пов'язаний із позбавленням волі для того, щоб у нього була можливість підписати з Національною гвардією України контракт. Дійсно, після повідомлення про підозру, висловлення ним думки щодо продовження військової служби, він був направлений до військової частини НОМЕР_2 , але у її розташування не прибув та направився за місцем свого проживання, де весь час і проживав з цивільною дружиною.
Захисник ОСОБА_6 також заперечувала проти задоволення клопотання слідчого, зазначивши, що клопотання необґрунтоване, жоден із ризиків не підтверджений, усі ризики тільки ймовірні. ОСОБА_5 визнає свою провину за ч.5 ст.407 КК України. До військової частини НОМЕР_2 він не прибув після повідомлення йому про підозру та вирішення питання про подальшу військову службу, так як у нього з командуванням вказаної військової частини склалися неприязні відносини. На цей час є домовленість з військовою частиною НОМЕР_4 НГУ, але підписати усі документи і продовжувати військову службу підозрюваний зможе лише не перебуваючи у слідчому ізоляторі.
Вислухавши доводи прокурора, підозрюваного та захисника, дослідивши матеріали кримінального провадженні, додані до клопотання слідчого, в їх сукупності, суд дійшов до такого.
У судовому засіданні встановлено, що 12.12.2024 року до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 КК України, за фактом самовільного залишення військової частини в умовах воєнного стану ОСОБА_5 (кримінальне провадження №62024080100007580).
12.12.2024 року постановою заступника керівника першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_8 доручено проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні та визначено групу слідчих, у складі: ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , старший групи - ОСОБА_3 .
12.12.2024 року постановою керівника Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_19 визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні №62024080100007580 для здійснення нагляду у формі процесуального керівництва, визначивши її у складі: ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_4 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , старший групи - ОСОБА_4
16.01.2025 року у кримінальному провадженні №62023080100007580 старшим слідчим ОСОБА_11 складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України стосовно ОСОБА_5 , яке було вручено останньому в цей же день.
16.01.2025 року ОСОБА_5 був направлений до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби у зв'язку з поданням останнім письмової згоди на звільнення від кримінальної відповідальності та відповідної заяви про бажання продовження проходження військової служби. Проте, до військової частини для проходження військової служби останній не прибув та місце його перебування невідоме.
06.03.2025 року командир військової частини НОМЕР_2 повідомив ТУ ДБР, розташоване у АДРЕСА_4 , що ОСОБА_5 станом на 05.03.2025 року не прибув до вказаної частини для проходження військової служби.
06.03.2025 року постановою старшого слідчого ОСОБА_3 підозрюваний ОСОБА_5 оголошений у розшук у кримінальному провадженні №62024080100007580 та у вказаному кримінальному провадженні зупинено досудове розслідування у зв'язку з розшуком останнього.
14.04.2025 року старший слідчий в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_3 звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із клопотанням про надання дозволу на затримання з метою приводу підозрюваного ОСОБА_5 для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Того ж дня, до суду надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_3 про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
16.04.2025 року ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 надано дозвіл на затримання ОСОБА_5 по 16.10.2025 року (включно) з метою приводу останнього для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у кримінальному провадженні №62024080100007580, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
16.06.2025 року об 11 год. 35 хв. підозрюваний ОСОБА_5 був затриманий оперуповноваженим СКП ВП №4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області та доставлений до слідчого ТУ ДБР, розташоване у м. Мелітополі.
Клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу, погоджене із прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 , та додані до нього матеріали, підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_6 отримали 16.06.2025 року, тому встановлений законодавством час для ознайомлення з вказаними матеріалами, був дотриманий, враховуючи початок судового засідання. До матеріалів клопотання додані копії документів, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Вважаю, що прокурором у судовому засіданні доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. На думку слідчого судді, зазначене підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- матеріалами службового розслідування;
- показаннями свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , які повідомили, що у військовій частині НОМЕР_2 проходив військову службу ОСОБА_5 , відсутність якого було виявлено 11.07.2024 року під час перевірки особового складу. Пошуки останнього жодних результатів не дали, його місцезнаходження невідоме, на телефонні дзвінки він не відповідав, на зв'язок самостійно не виходив, про поважні причини своєї відсутності за місцем розташування не повідомляв;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства» («Murrey v. the United Kingdom»)). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» («Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom»)).
Прокурор в обґрунтування клопотання слідчого під час судового засідання, на думку слідчого судді, довів наявність фактів та інформації, зміст яких переконав суд у тому, що підозрюваний ОСОБА_5 міг вчинити кримінальне правопорушення, зазначене у клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу.
Тобто, на даному етапі кримінального провадження підозра відносно ОСОБА_5 є цілком обґрунтована. Доводи захисника та підозрюваного, заявлені на захист прав та інтересів останнього про поважні причини не повернення до військової частини обов'язково будуть перевірятися в ході досудового розслідування даного кримінального провадження та судового розгляду у встановленому законом порядку.
Згідно з ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання наявності ризиків, передбачених п.п. 1,3,4,5 ч.1 ст. 77 КПК України, про які в своєму клопотанні зазначає слідчий, слідчий суддя дійшов таких висновків.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду
Ризик переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду є основним ризиком, який обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, можливо дійти висновку, що небезпеку переховування від правосуддя необхідно визначати з урахуванням низки релевантних чинників, серед яких доцільно виокремити особистість обвинуваченого, його моральні якості та переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування, його міжнародні контакти у поєднанні із загрозою суворості можливого покарання (рішення у справах «Пунцельт проти Чехії», «В. проти Швейцарії).
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 є тяжким та передбачає можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі, що саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Водночас, обвинувачення особи у скоєнні тяжкого злочину та очікуване покарання, яке можливо призначити за вказаний злочин, є одним з факторів, який має враховувати суд при застосуванні запобіжного заходу, хоча такий фактор сам по собі без оцінки усіх інших обставин у сукупності не може слугувати єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Тому слідчий суддя вважає, що тяжкість злочину, в якому підозрюють ОСОБА_5 не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але така підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, слідчий суддя враховує покарання, що передбачене законом за вчинення тяжкого злочину, який інкримінується ОСОБА_5 та, оцінюючи його у сукупності з іншими наведеними вище обставинами, встановленими в ході розгляду клопотання, дійшов до висновку про наявність ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Також, слідчим суддею враховується і факт переховування ОСОБА_5 від слідства на стадії досудового розслідування досить тривалий час.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення
Під час судового засідання було встановлено, що 16.01.2025 року ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України і в цей же день останній був направлений до військової частини НОМЕР_2 для подальшого проходження військової служби у зв'язку з поданням ОСОБА_5 згоди на звільнення від кримінальної відповідальності та відповідної заяви про бажання продовження проходження військової служби. Проте, до військової частини для проходження військової служби останній не прибув та місце його перебування невідоме.
Таким чином, ОСОБА_5 навіть після повідомлення йому підозри та надання йому можливості продовжити військову службу, не прибув у розташування військової частини НОМЕР_5 та продовжував переховуватися від органів досудового розслідування.
Вказане свідчить про наявність ризику продовжити ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.407 КК України
Слідчий суддя також враховує, що ОСОБА_5 має постійне місце мешкання та реєстрації, перебуває у цивільному шлюбі, перебував на військовій службі, раніше не судимий. Водночас, навіть наявність у нього певних соціальних зв'язків не спростовує висновки слідчого судді про можливе продовження підозрюваним кримінального правопорушення.
Щодо ризиків незаконного впливу на свідків та перешкоджання у цьому кримінальному провадженні
Перевіряючи наявність ризику незаконного впливу на свідків, слідчий суддя враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
Отже, на переконання слідчого судді, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України. За таких обставин, заборона спілкуватися з певними визначеними особами, як наслідок встановлення ймовірного впливу на них, є об'єктивною необхідністю забезпечення «недоторканості» показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.
Водночас, жодних відомостей про те, що ОСОБА_5 намагався впливати на свідків, які були допитані під час досудового розслідування, а також та інших осіб, прокурор та слідчий у судовому засіданні не надали.
Виходячи із фактичних обставин, а саме, що свідки - є військовослужбовцями військової частини НОМЕР_5 , куди підозрюваний ОСОБА_5 категорично не бажає повертатися на військову службу і це здійснював навіть після повідомлення йому про підозру з січня 2025 року, тому вважаю, що вказаний ризик є недоведеним під час судового розгляду.
На думку слідчого судді недоведеним жодними доказами є і ризик перешкоджання ОСОБА_5 у цьому кримінальному провадженні.
Водночас, слідчий суддя при аналізі пояснень учасників судового засідання, доказів у кримінальному провадженні, даних, що характеризують підозрюваного, дійшов до висновку, що існують ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від органу досудового розслідування та суду, можливість продовження вчинення кримінального правопорушення. Вказані ризики, на думку слідчого судді є досить вагомим у даному випадку, тому клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно задовольнити та застосувати до останнього вказаний запобіжний захід.
Також, слідчий суддя враховує, що відповідно до ч.7 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Необхідність застосування такого запобіжного заходу до підозрюваного, що обмежує його особисту недоторканість, не буде суперечити нормі ст.5 ч.1 п. «b» Європейської конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», за якою особи можуть бути арештовані для виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом та рішенню Європейського суду з прав людини справа «Чанєв проти України» від 09.10.2014 року.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
З урахуванням майнового стану підозрюваногов даному випадку визначається можливість застосувати мінімальний розмір застави для такої категорії справ, передбачений ст. 182 КПК України, а саме 25 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
З урахуванням вимог ст.7 ЗУ «Про державний бюджет на 2025 рік», ОСОБА_5 або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у сумі 75 700 грн.
У разі внесення вказаної застави на підозрюваного ОСОБА_5 покладаються обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.182 КПК України у разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.
Під час судового засідання встановлено, що фактично строк досудового розслідування по даному кримінальному провадженню закінчується 26.06.2025 року, враховуючи вимоги ст. 219 КПК України, а також, що 16.01.2025 року ОСОБА_5 було повідомлено про підозру, 06.03.2025 року зупинено, а 16.06.2025 року відновлено досудове розслідування. Тому, строк запобіжного заходу до ОСОБА_5 застосовується по дату закінчення строку досудового розслідування.
Керуючись, ст. ст. 176, 177, 178, 182, 183, 184, 194, 196, 206 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №62024080100007580, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.12.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України стосовно: ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням його в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України по 26.06.2025 року (включно).
Строк тримання під вартою ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного його затримання - з 11 год. 35 хв. 16.06.2025 року.
ОСОБА_5 бо заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу - двадцять п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі 75 700 (сімдесят п'ять тисяч сімсот) грн.
У разі внесення вказаної застави на ОСОБА_5 покладаються наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі м. Запоріжжя, без дозволу слідчого, прокурора або суду, залежно від стадії кримінального провадження;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання.
3) прибувати до слідчого, прокурора, судді, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, один раз на тиждень у час, визначений вказаною посадовою особою.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'яти днів з дня її винесення до Запорізького апеляційного суду.
Копію ухвали вручити прокурору, підозрюваному, захиснику підозрюваного, а також надіслати начальнику ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України для виконання.
Повний текст ухвали складено 19.06.2025 року.
Слідчий суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя ОСОБА_1