Справа № 317/1480/25
Провадження № 2/317/927/2025
23 червня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Нікітіна В.В.
при секретарі судового засідання Хижняк Д.Г.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу в загальному позовному провадженні за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізький ВДВС у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)) про звільнення майна з-під арешту,-
Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Запорізький ВДВС у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)) про звільнення майна з-під арешту.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначила, що 18 липня 2002 року ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_2 придбали житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , і земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2322180800:07:001:1616, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за тією ж адресою.
Частки у власності житлового будинку та земельної ділянки: ОСОБА_3 - 2/3 частки, ОСОБА_2 - 1/3 частки.
30 жовтня 2023 року ОСОБА_3 разом з сином - ОСОБА_2 продали ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2322180800:07:001:1616, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
На даній земельній ділянці розташований і будинок, за який продавці отримали кошти, але укласти нотаріально договір неможливо, так як 1/3 частка у власності будинку, що належить ОСОБА_2 перебуває під арештом.
Вказана обставина стала відома під час підготовки документів для укладення договору.
В березні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції стосовно скасування накладеного арешту.
На його звернення була надана відповідь наступного змісту.
Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) встановлено, що у відділі перебували на виконанні виконавчі провадження про стягнення зі ОСОБА_2 № 24616170, № 11617832, № 10980272.
Перевіркою АСВП в вищезазначених виконавчих провадженнях не виносилась постанова про арешт майна.
Виконавчі провадження завершені та знищені через закінчення терміну зберігання, у зв'язку з цим Запорізьким ВДВС неможливо надати інформацію щодо арешту майна ОСОБА_2 . Тому, посилаючись ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» в нинішній редакції, вказано на неможливість зняття арешту.
Позивачка змушена звернутися до суду з відповідним позовом та просить суд Скасувати арешт майна, що накладений постановою № 10980272 з примусового виконання виконавчого листа № 1-422, виданого 10.10.2008 року Запорізьким районним судом Запорізької області на належну ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності 1/3 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач у судове засідання не з'явилась, через канцелярію суду представник позивача надала заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, належним чином та своєчасно був повідомлений про час та дату розгляду справи, заяви про відкладення розгляду справи не надав.
Представник третьої особа в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову не заперечує.
У зв'язку з наведеним, суд, на підставі ч. 5 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд дослідивши надані письмові докази по справі, з'ясувавши фактичні обставини справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено наступне.
18 липня 2002 року ОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_2 придбали житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Банковською Ю.В., зареєстрованим у реєстрі за № 1676.
Також 18 липня 2002 року ОСОБА_3 разом з сином придбали і земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2322180800:07:001:1616, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Банковською Ю.В., зареєстрованим у реєстрі за № 1677.
Частки у власності житлового будинку та земельної ділянки: ОСОБА_3 - 2/3 частки, ОСОБА_2 - 1/3 частки.
30 жовтня 2023 року ОСОБА_3 разом з сином - ОСОБА_2 продали ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 2322180800:07:001:1616, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Карташовою Т.М., зареєстрованим у реєстрі за № 2235.
На даній земельній ділянці розташований і будинок, за який продавці отримали кошти, але укласти нотаріально договір неможливо, так як 1/3 частка у власності будинку, що належить ОСОБА_2 перебуває під арештом.
Згідно відповіді від 16.06.2023, наданої Запорізьким ВДВС у Запорізькому районі Запорізької області вбачається, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) встановлено, що у відділі перебували на виконанні виконавчі провадження:
- № 24616170 з примусового виконання виконавчого листа № 1-760, виданого 25.11.2010 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення зі ОСОБА_2 на користь держави 850,00 грн.;
№ 11617832 з примусового виконання виконавчого листа № 1-422, виданого 10.10.2008 року Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1900,00 грн.;
№ 10980272 з примусового виконання виконавчого листа № 1-422, виданого 10.10.2008 року Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення зі ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ 96,00 грн.
Перевіркою АСВП в вищезазначених виконавчих провадженнях не виносилась постанова про арешт майна.
В редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на той момент, 16.05.2011 року виконавче провадження № 24616170 з примусового виконання виконавчого листа № 1-760, виданого 25.11.2010 року Ленінським районним судом м. Запоріжжя про стягнення зі ОСОБА_2 на користь держави 850,00 грн. завершене на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».
В редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на той момент, 29.12.2009 року виконавче провадження № 11617832 з примусового виконання виконавчого листа № 1-422, виданого 10.10.2008 року Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1900,00 грн. завершене на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
В редакції Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на той момент, 26.06.2009 року виконавче провадження № 10980272 з примусового виконання виконавчого листа № 1-422, виданого 10.10.2008 року Запорізьким районним судом Запорізької області про стягнення зі ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ 96,00 грн. завершене на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження».
Вищеперелічені виконавчі провадження знищені через закінчення терміну зберігання, у зв'язку з цим Запорізьким ВДВС неможливо надати інформацію щодо арешту майна ОСОБА_2 . Тому, посилаючись ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» в нинішній редакції, вказано на неможливість зняття арешту.
Згідно Витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 23290588, виданому 23.04.2009 року Запорізькою філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено реєстраційний запис, параметрами якого є:
Тип обтяження - арешт нерухомого майна;
Підстава обтяження: постанова № 10980272, 23.04.2009 року відділ державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області (стосовно стягнення зі ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ 96,00 грн.);
Об'єкт обтяження: 1/3 частина будинку - АДРЕСА_1 .
Власник: ОСОБА_2 ;
Реєстраційний номе: НОМЕР_2 .
Згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 2023 рік (на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки):
Тип обтяження - арешт нерухомого майна;
Реєстраційний номе: 8666175;
Зареєстровано: 23.04.2009 року Запорізькою філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України;
Підстава обтяження: постанова № 10980272, 23.04.2009 року відділ державної виконавчої служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області (стосовно стягнення зі ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ 96,00 грн.)
Об'єкт обтяження: 1/3 частина будинку - АДРЕСА_1 .
Власник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто, фактично ОСОБА_1 позбавлена як власниця земельної ділянки в повній мірі користуватися нею, так як деяка частина землі зайнята під будинком та господарськими спорудами, які перебувають у власності інших людей.
Наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності (закінчення) виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувачів є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
За змістом ст.ст. 11,15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 03.06.2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.76 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним. Аналогічна позиція щодо належних відповідачів при розгляді позовів про зняття арешту (боржник та особа, в інтересах якої накладено арешт) викладена в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» в п. 16.
Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до якої Україна приєдналась 17 липня 1997р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Протоколу 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) [GC], №33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).
Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Ентрік проти Франції» (Hentrichv. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, №296-A, сс. 1920, п. 42).
Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Положення ст. 319 ЦК України передбачають, що власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.ст. 321, 383, 386 ЦК України, власник свого майна не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; він має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва; держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», встановлено право державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника в установленому законодавством порядку.
Відповідно до ч. 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Отже, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено, що
- державний виконавець має право накладати арешт на майно боржника лише у встановленому цим Законом порядку.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства, суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Оцінивши наведені обставини справи у відповідності з вимогами ст. 12 ЦПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування арешту нерухомого майна, а саме з 1/3 частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 з метою захисту прав власника. Таким чином, позовні вимоги є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 77-81, 259, 264-265, 267, 268, 280-284 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про звільнення майна з-під арешту - задовольнити повністю.
Скасувати арешт майна, що накладений постановою № 10980272 з примусового виконання виконавчого листа № 1-422, виданого 10.10.2008 року Запорізьким районним судом Запорізької області на належну ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві приватної власності 1/3 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.В. Нікітін