16 червня 2025 рокуСправа №160/10081/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення №0463500149028 від 21.03.2025р., зобов'язання вчинити певні дії, -
04.04.2025р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.03.2025р. №0463500149028 про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи по Списку №1 період роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року на посаді пакувальника виробів Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод";
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13.03.2025р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.03.2025р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надала всі необхідні документи, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №0463500149028 від 21.03.2025р. позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці та в зв'язку з не досягненням пенсійного віку, при цьому, у рішенні зазначено про те, що до пільгового стажу не зараховано період роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 рік згідно із довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.03.2024 №12, оскільки наявна перерва між атестаціями робочих місць за умовами праці від 14.12.1999 №567 та від 31.05.2005 №740. Позивачка вважає таке рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії на пільгових умовах протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 16.04.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.39).
30.04.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю посилаючись на те, що на підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів та даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача склав 32 роки 06 місяців 25 днів (в тому числі додатково за повних 07 років роботи за Списком № 1), пільговий стаж за Списком № 1 склав 07 років 01 місяць 22 дні; до пільгового стажу не зараховано період роботи з 14.12.2004 по 30.05.2005, згідно довідкою від 19.03.2024 № 12, оскільки наявні перерви між атестаціями робочих місць за умовами праці від 14.12.1999 № 567 та від 31.05.2005 № 740, отже, правові підстави для зарахування спірного періоду роботи позивача до страхового стажу із особливо шкідливими та особливо важкими умовам праці за Списком № 1 відсутні; на день подання заяви про призначення пенсії вік позивача становить 45 років, у зв'язку з викладеним, за наслідками розгляду заяви позивача від 13.03.2025 та доданих до неї документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийнято рішення від 21.03.2025 № 046350019028 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058, у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу із особливо шкідливими та особливо важкими умовам праці та в зв'язку з недосягненням пенсійного віку (а.с.43-46).
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 16.06.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
13.03.2025р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, до якої були додані, зокрема, трудова книжка та довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, що підтверджується копією оспорюваного рішення від 21.03.2025р. (а.с.16) та не заперечується учасниками справи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №0463500149028 від 21.03.2025р. позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці та в зв'язку з не досягненням пенсійного віку, при цьому, у рішенні зазначено про те, що до пільгового стажу не зараховано період роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 рік згідно із довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.03.2024 №12, оскільки наявна перерва між атестаціями робочих місць за умовами праці від 14.12.1999 №567 та від 31.05.2005 №740, що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.16).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача від 21.03.2025р. №0463500149028 про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв'язку з чим позивачка просить захистити її порушені права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи по Списку №1 період роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року на посаді пакувальника виробів Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод"; повторно розглянути заяву позивача від 13.03.2025р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим судовим рішенням періодів роботи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положення Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України “Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з п. “а» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в» - “е» та “ж» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “ На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».
Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 45 років за пунктом “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 - 13.03.2025, позивачці виповнилось 45 років, що підтверджується наявними у справі копіями паспорта позивача та оспорюваного рішення (а.с.13,16).
При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення пенсійного органу №0463500149028 від 21.03.2025р. вбачається, що станом на 13.03.2025р. (звернення за призначенням пенсії) страховий стаж позивача становить 28 років 05 місяців 12 днів, у тому числі пільговий стаж роботи позивача за Списком №1 становить 7 років 01 місяць 22 дні (а.с.16).
Тобто, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 позивач досягла необхідного віку (45 років) та у неї необхідний стаж для призначення такої пенсії (28 років, тобто більше 15), що відповідачем не заперечується.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, у період з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року позивачка працювала в Державному підприємстві "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод", на посаді пакувальника виробів, яка була атестована за Списком №1, що підтверджується копіями трудової книжки позивача, пільгової довідки №12 від 19.03.2024р., наказів про атестацію робочих місць та листів головного державного експерта з умов праці області про продовження дії атестації, наявними у справі (а.с.19-33).
Вказаний період не було зараховано відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №1 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки наявна перерва між атестаціями робочих місць за умовами праці від 14.12.1999 №567 та від 31.05.2005 №740, що підтверджується змістом копії рішенням пенсійного органу №0463500149028 від 21.03.2025р., наявною у справі (а.с.16).
Разом з тим, зі змісту копії довідки №12 від 19.03.2024р., виданої ДП "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" вбачається, що вона містить всю інформацію необхідну для врахування спірних періодів роботи позивача до її пільгового стажу за Списком №1, в тому числі і зазначення наказів про атестацію робочого місця позивача у спірний період та листів на продовження дії наказу про атестацію, та наведена довідка відповідає вимогам п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (21-22).
При цьому, доказів того, що посада пакувальника виробів, яку займала позивач у спірний період, не належить до Списку №1 та не дає позивачеві права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 матеріали справи не містять, а відповідачами суду не надано.
Окрім того, відповідно до п. 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 (далі - Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Пунктом 6 Порядку №442 встановлено, що атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Згідно з п.10 Порядку № 442 результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Пунктом 4 Порядку № 442 передбачено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 №205 затверджено Роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках, в якому зазначено, що в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв'язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об'єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог вищезазначеного Порядку.
При цьому, має бути затверджений наказом по підприємству за узгодженням з місцевою державною експертизою умов праці, головним державним санітарним лікарем, відповідно, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного, повітряного транспорту, об'єктів, що мають особливий режим роботи, та з виборним органом профспілкової організації і уповноваженим трудового колективу підприємства з питань охорони праці план-графік проведення атестації цих робочих місць у повному обсязі при поліпшенні фінансово-економічного стану підприємства, але не пізніше як через рік, за рахунок фонду охорони праці або інших коштів підприємства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм слідує, що обов'язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов'язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.
Так, Велика палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020р. сформулювала правовий висновок, згідно з яким, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Таким чином, позивач має право на зарахування періоду її роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року на посаді пакувальника виробів Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" до пільгового стажу за Списком №1, у зв'язку з чим, пенсійним органом протиправно не було зараховано наведений період роботи позивача до пільгового стажу за Списком №1.
За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача від 21.03.2025р. №0463500149028 про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021р.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття пенсійними органами рішення від 21.03.2025р. №0463500149028 про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. та постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття рішення відповідачем від 21.03.2025р. №0463500149028 про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №1, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України рішенням від 21.03.2025р. №0463500149028 про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку із не зарахуванням вищенаведеного спірного періоду роботи позивача до пільгового стажу до Списку №1, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також і слід зобов'язати відповідача: зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи по Списку №1 період роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року на посаді пакувальника виробів Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод"; повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 від 13.03.2025р. згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні про необхідність врахування пенсійним органом до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 періоду її роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішень пенсійного органу про відмову у призначенні позивачеві такої пенсії, відмови у зарахуванні наведеного періоду та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача: зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи по Списку №1 період роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року на посаді пакувальника виробів Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод"; повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 від 13.03.2025р. згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні про необхідність врахування пенсійним органом до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 періоду її роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №5 від 04.04.2025р. у розмірі 1211,20 грн., виходячи зі ставки судового збору за подання даного позову, встановленої ст.4 Закону України «Про судовий збір» (а.с.12,37).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення №0463500149028 від 21.03.2025р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 21.03.2025р. №0463500149028 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Мореходів, буд.1; код ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу роботи по Списку №1 період роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року на посаді пакувальника виробів Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Мореходів, буд.1; код ЄДРПОУ 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 від 13.03.2025р. згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні про необхідність врахування пенсійним органом до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком №1 періоду її роботи з 14.12.2004 року по 30.05.2005 року, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м. Миколаїв, вул. Мореходів, буд.1; код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва