23 червня 2025 року
м. Київ
справа №120/5053/24
адміністративне провадження №К/990/21657/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час виконання рішення суду,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року по справі № 260/2724/20 за період з 18 грудня 2020 року по 18 березня 2024 року включно в сумі 1 834 976,54 грн.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задоволено частково.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року по справі № 260/2724/20 за період з 18 грудня 2020 року по 18 березня 2024 року включно в сумі 1 558 381 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят одна) грн 76 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
20 травня 2025 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій представник скаржника просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою становить на рівні 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 1 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 гривні.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Рішеннями судів попередніх інстанцій, які оскаржуються в касаційному порядку, задоволено одну позовних вимог майнового характеру.
Так, оскаржуваними судовими рішеннями стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 1 558 381 (один мільйон п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят одна) грн 76 коп. середній заробіток за час затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року по справі № 260/2724/20.
Отже, загальна сума, яка підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора, становить 30 280 гривень (3028,00 *5) *200%).
Однак відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Враховуючи це, ставка судового збору складає 24 224,00 грн.
Отже, заявнику касаційної скарги необхідно доплатити судовий збір у розмірі 22 286,08? грн (24 224 грн - 1 937,92 грн).
Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів - ГУК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055"); призначення платежу - *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскарження справи) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа).
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 235 КЗпП України, у комплексі з ст. ст. 21, 24 КЗпП України, ст. 18 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» у подібних правовідносинах, викладену в постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19, застосованих судом апеляційної інстанції.
Також скаржник у касаційній скарзі, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2022 року (справа №460/600/22) і застосованих судом апеляційної інстанції щодо застосування вимог частини восьмої статті 235 КЗпП України у взаємозв'язку зі статтею 236 КЗпП України, як таких, що покладають обов'язок на роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, який полягає у видачі наказу про поновлення працівника на роботі відразу після його оголошення, відповідно до якого норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі відсутності волевиявлення особи, яка здійснює адвокатську діяльність, а питання несумісності посад може бути вирішено після поновлення позивача на посаді, у випадку не зупинення права на зайняття адвокатською діяльністю, якою він займався.
Перевіривши викладені доводи, колегія суддів зазначає таке.
Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
У цьому контексті слід зауважити, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Разом з цим, скаржник не обґрунтовує існування наведених вище обставин, які мали б спонукати до зміни позиції Верховного Суду, натомість порушує питання про відступ від сталої, послідовної та неодноразово повторюваної практики Верховного Суду, мотивуючи це потребою забезпечення власне єдності та сталості судової практики, що, вочевидь, суперечить декларованій скаржником меті та свідчить суто про незгоду з позицією Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статі 328 КАС України.
Також, під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини восьмої статті 235 КЗпП України у комплексі зі статті 89 Закону «Про прокуратуру», статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, статті 7, абзацу 4 пункту 2 статті 20 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Проте, в порушення зазначених вимог, скаржник не указав конкретну норму права, щодо застосування якої відсутній такий висновок та не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Враховуючи викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
У касаційній скарзі позивачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проте, формально зазначивши підстави касаційного оскарження судових рішень передбачених пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України касаційна скарга не містить посилань на положення статті 353 КАС України скаржник та не наведено жодних обґрунтувань вказаних підстав.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Таким чином, відповідно до частин 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду документу про сплату судового збору; уточненої касаційної скарги (заяви про уточнення касаційної скарги), із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) та викладенням відповідних обґрунтувань.
Керуючись статтями 248, 330, 332 КАС України, суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час виконання рішення суду - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання документу про сплату судового збору; уточненої касаційної скарги (заяви про уточнення касаційної скарги), із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) та викладенням відповідних обґрунтувань.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у строк, визначений судом, касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду