23 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10249/24 пров. № А/857/31730/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 460/10249/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції - Недашківська К.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення - 30 жовтня 2024 року,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі також відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також відповідач 2), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №172050006345 від 22.08.2024 щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити й виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 14.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3); звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, позивачу відмовлено у задоволенні вказаної заяви, оскільки період проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає менше 3 років. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №172050006345 від 22.08.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 07.03.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 07.03.2024.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області суму судового збору у розмірі у розмірі 1211 грн 20 коп.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норми матеріального та процесуального права.
Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області в апеляційній скарзі зазначає, що початкова величина до позивача не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні посиленого радіологічного контролю матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки.
Зазначає, у разі відсутності права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки (у зоні гарантованого добровільного відселення) та водночас за наявності станом на 01.01.1993 не менше 3 років проживання чи роботи у зазначеній зоні, право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років особа набуває за умови проживання чи роботи в зазначеній зоні не менше 12 років.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/10249/24 від 30 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що оскільки факт постійного проживання чи роботи на території гарантованого добровільного відселення упродовж 6 років не підтверджено, то підстав для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на умовах ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду по справі №460/10249/24 від 30 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач подала відзив на апеляційні скарги, в якому підтримала вимоги позовної заяви, просила відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відповідності до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі не підлягають задоволенню враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією.
14 серпня 2024 року позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та 22.08.2024 прийнято рішення №172050006345 про відмову у призначенні пенсії.
Зі змісту рішення вбачається, що позивач не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року складає менше 3 років.
Вважаючи таку відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, з аналізу наведеного слідує, що основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення не менше 3 років.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого (добровільного) відселення протягом трьох років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожен рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 3 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Так, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 22.08.2024 прийнято рішення №172050006345 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з тим, що позивач не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року складає менше 3 років.
Колегія суддів зазначає, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а.
Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до довідки №02-57/155 від 13.02.2024, виданої старостою села Озеро Каноницької сільської ради, ОСОБА_1 зареєстрована на дату Чорнобильської катастрофи по 07.09.1987, з 19.12.1988 по 12.10.1991, з 02.09.2021 по даний час в селі Озеро Вараського району Рівненської області.
В той же час, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 проходила навчання в Дубенському медичному коледжу Рівненської області.
З метою відновлення порушеного права на вірний обрахунок фактичного проживання в зоні добровільного відселення, позивач звернулась в Володимирецький районний суд Рівненської області із заявою про встановлення факту проживання.
Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 12.07.2024 у справі 556/1049/24 (рішення набрало законної сили 13.08.2024) встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , в період з 12.01.1988 року по 25.01.1988 року включно, з 06.07.1988 року по 31.08.1988 року включно, з 12.01.1989 року по 25.01.1989 року включно, з 06.07.1989 року по 31.08.1989 року включно, з 01.09.1989 по 03.10.1989 року включно, з 24.11.1989 року по 31.01.1990 року включно, з 05.04.1990 року по 07.07.1992 та з 05.04.1992 року по 12.01.1995 року постійно проживала в селі Озеро Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23.07.1991"Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», село Озеро Вараського району Рівненської області дійсно відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Оскільки відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача наявний пенсійний вік та страховий стаж, необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, а довідкою №02-57/155 Каноницької сільської ради (період з дати Чорнобильської катастрофи по 07.09.1987, з 19.12.1988 по 12.10.1991, з 02.09.2021 по даний час) та рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 12.07.2024 у справі 556/1049/24 (рішення набрало законної сили 13.08.2024) (в період з 12.01.1988 року по 25.01.1988 року включно, з 06.07.1988 року по 31.08.1988 року включно, з 12.01.1989 року по 25.01.1989 року включно, з 06.07.1989 року по 31.08.1989 року включно, з 01.09.1989 по 03.10.1989 року включно, з 24.11.1989 року по 31.01.1990 року включно, з 05.04.1990 року по 07.07.1992 та з 05.04.1992 року по 12.01.1995 року) встановлено факт постійного проживання в селі Озеро Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області в період в межах, колегія суддів робить висновок про наявність всіх умов, що дають їй право на зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України № 796-ХІІ, але не більше ніж на 6 років.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та 22.08.2024 №172050006345 про відмову у призначенні пенсії. на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо позовних вимог в частині зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Чернівецькій області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком, отже дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Чернівецькій області.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Так, у рішенні від 10 лютого 2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційних скарг, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі № 460/10249/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. С. Затолочний