23 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/1106/25 пров. № А/857/12671/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Борискіним С.А. у м. Рівному у справі №460/1106/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
27 січня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачці з 01 січня 2025 року основної пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, згідно вимог Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін та доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01.01.2025.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Головним управлінням ПФУ в Рівненській області виплачується позивачці пенсія по інвалідності ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до 54 Закону № 796-ХП у розмірі - 5450.84 (3700*1.14*1.197*1.0796); розмір пенсії по інвалідності у розм. відш. факт. збитків - 5450.84; додаткова пенсія інвалідам 3 групи з числа потерпілих ЧАЕС Пост. № 112 п.5 - 170.82 грн.
Наголошує, що частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнана неконституційною, утрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), їй встановлена третя група інвалідності, захворювання пов'язане з наслідками аварії на ЧАЕС, що стверджується випискою з акту огляду МСЕК до довідки серії РВН №0193960 та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 04.12.2019, виданим Рівненською облдержадміністрацією (а.с.7).
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Рівненській області та отримує пенсію по інвалідності, група інвалідності пов'язана з наслідками аварії на ЧАЕС.
Позивач 14.01.2025 звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою, щодо перерахунку пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, урахувавши всі передбачені законодавством підвищення і доплати, та з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 20.01.2025 ГУ ПФУ в Рівненській області відмовило у здійсненні перерахунку, посилаючись на відсутність законних підстав(а.с.14-15).
Позивач вважає, що відповідачем незаконно проводяться нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі значно нижчому, ніж той, який передбачений у статті 54 Закону №796-XII у редакції, яка діяла на момент виникнення права на отримання пенсії.
Не погоджуючись із відмовою, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернулася з адміністративним позовом до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч.4 ст.54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсії за віком.
Частиною 3 ст.54 Закону № 796-ХІІ у редакції п.2 розділу I Закону № 1584-ІХ, який набрав чинності 01.07.2021, передбачено, що в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.
Предметом розглядуваного спору є нарахування після 01.07.2021 пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, встановленому ч.3 ст.54 Закон № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-ІХ, а не у розмірі, встановленому ч. 4 ст.54 Закон № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Як вбачається зі змісту ст.54 Закон № 796-ХІІ у редакції п.2 розділу I Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
У Рішенні № 6-р/2018 від 17.07.2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України» (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
В Рішенні № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону №230/96-ВР та п.п.11, 12 Порядку № 1210, виснував, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас приписи ст.ст.3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України у Рішенні № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу ст.ст.3, 16, 50 Конституції України, Рішення № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у ч.3 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996 «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми ст.54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону №1584-IX, апеляційний суд зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
У зв'язку із цим, прийняттям Закону № 1584-ІХ не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Ключовим для правильного вирішення цієї справи і з'ясування питання про застосування норми закону є визначення, чи виконане Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021, і застосування редакції Закону, що відповідає цьому Рішенню.
Враховуючи зазначені висновки, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР.
Аналогічні правові висновки сформовано Верховним Судом в релевантній щодо цієї справи судовій практиці, зокрема у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23 та від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21.
Також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 підтвердив правильність вказаної вище правової позиції.
Зазначена правова позиція в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення розглядуваного спору.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону №796-XII, в редакції Закону №230/96-ВР відповідно до приписів рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату основної пенсії відповідно до статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР відповідно до приписів рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та з урахуванням раніше виплачених сум.
Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №460/1106/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк