Справа № 376/1888/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5941/2025
18 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Яхно П.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно,
за апеляційною скаргою Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради на рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Віговського С.І.,-
встановив:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.
ОСОБА_1 просив: встановити факт проживанняіз ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 однією сім'єю понад п'ять років - у період з 2014 року до часу відкриття спадщини;визнати за позивачем, у порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку, площею 6, 21 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області та на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 34,10 кв.м., житловою площею 17, 44 кв.м.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 2014 року проживав однією сім'єю разом з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , були пов'язані спільним побутом, вели господарство. Після смерті ОСОБА_3 позивач поніс витрати, пов'язані з організацією поховання.
Сторони у справі є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року названий позов задоволено.
Встановленофакт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 однією сім'єю понад п'ять років - у період з 2014 року до часу відкриття спадщини.
Визнаноза ОСОБА_1 , у порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку, площею 6, 21 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області та на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 34,10 кв.м., житловою площею 17, 44 кв.м.
В апеляційній скарзі Білоцерківська міська територіальна громада в особі Білоцерківської міської радипросить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник Білоцерківська міська територіальна громада доводи апеляційної скарги підтримала, просила задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про його час і місце повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду.
Позивач зазначав, що з 2014 року проживав однією сім'єю разом з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , були пов'язані спільним побутом, вели господарство.
Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що після смерті ОСОБА_3 він позивач поніс витрати, пов'язані з організацією поховання. Сторони у справі є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 .
За ч. ч. 1-2 ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Відповідно до ст. ст. 1216 та 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
У постанові Пленуму Верхового Суду від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК (2947-14) про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначив, що факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 підтверджується документацією на поховання.
Так, Білоцерківською міською територіальною громадою долучено до апеляційної скарги копії протоколів допиту свідків, згідно яких, у кв. АДРЕСА_2 , протягом тривалого часу до смерті ОСОБА_3 ніхто не проживав.
Відповідно до копії повідомлення від 17 вересня 2019 року № 12722 журналу обліку Вишгородського відділу поліції ГУНП в Київській області ОСОБА_3 померла в с. Глібівка, а не у вказаній квартирі.
До апеляційної скарги долучено копію повідомлення про підозру ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 КК України. Представник апелянта зазначив, що в рамках кримінального провадження № 42023112030000131 від 29 березня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є учасниками організованої групи, яка з метою заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, звертались до суду з позовними заявами, що містили неправдиві відомості.
Дослідивши матеріали справи та положення Сімейного кодексу, колегією суддів встановлено відсутність підтвердження факту постійного проживання позивача з ОСОБА_3 ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат.
Протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим.
Так, за ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
У разі якщо на об'єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.
Враховуючи, відсутність спадкоємців померлої ОСОБА_3 та положення ст. 1277 ЦК України, відтак, право на спадщину набула Білоцерківська міська територіальна громада в особі Білоцерківської міської ради, яку не було залучено до участі у справі.
Згідно ч. 2 ст. 54 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.
Враховуючи вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно слід відмовити.
Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позовної заяви є помилковим.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 05 жовтня 2022 року ухвалено з порушенням норм процесуального права, відтак підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення суду про відмову у задоволенні позову.
У порядку розподілу судових витрат, з ОСОБА_1 на користь Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 11 505 грн 00 коп.
Керуючись ст. ст. 294, 315, 367, 374, 382, 384 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської радизадовольнити.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 05 жовтня 2022 року скасувати.
Ухвалити нове рішення суду.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на спадкове майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Білоцерківської міської територіальної громади в особі Білоцерківської міської ради сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 11 505 грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 23 червня 2025 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко