Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
23 червня 2025 року № 520/7924/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Донецької області, Державної судової адміністрації України про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом, в якому просить суд:
1. визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Господарського суду Донецької області фінансування виплати належної судді господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 лютого по 31 березня 2025 року зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028грн.;
2. зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Донецької області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 лютого по 31 березня 2025 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.;
3. визнати протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 лютого по 31 березня 2025 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.;
4. зобов'язати Господарський суд Донецької області провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 лютого по 31 березня 2025 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за період з 01 лютого по 31 березня 2025 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що дії (бездіяльність) відповідачів, які призвели до нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 лютого по 31 березня 2025 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн., є протиправними.
Ухвалою суду від 08.04.2025 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачам надати відзив на позов.
Представником відповідача - Господарського суду Донецької області, подано до суду відзив на позов, в якому останнім вказано, що суд проводить розрахунок суддівської винагороди працюючого судді за відповідною посадою відповідно до частини третьої статті 135
Закону № 1402- VІІІ. У межах своїх повноважень Господарський суд Донецької області не вправі надавати оцінки відповідності законів Конституції України та нормам міжнародного права, наведеним позивачем у позовній заяві, не вправі самостійно вирішувати колізії законодавства, визначаючи яка з норм права є пріоритетною. Відтак, Господарський суд Донецької області при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв на підставі, в межах і в спосіб передбачені Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував прав позивача.
Від відповідача - Державної судової адміністрації України, відзиву на позов у встановлений судом строк до канцелярії суду не надходило, причин поважності їх неподання відповідачами не повідомлено. Адміністративний позов направлено на адресу відповідача - Державної судової адміністрації України, у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 04.04.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа. Також, ухвалу суду від 08.04.2025 направлено та доставлено до електронного кабінету останнього 10.04.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 відповідно до Указу Президента України «Про призначення суддів» №29/2012 від 23.01.2012 року призначена на посаду судді Господарського суду Донецької області строком на 5 років.
Відповідно до наказу голови Господарського суду Донецької області №37-к від 03.02.2012 року позивач приступила до виконання обов'язків судді вказаного суду.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №430/2018 від 19.12.2018 року позивача призначено на посаду судді Господарського суду Донецької області безстроково.
Наказом голови суду № 33-к від 04.02.2019 року позивачу встановлено з 03.02.2019 року доплату за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу.
Наказом голови суду №24-к від 05.02.2024 року позивачу встановлено з 03.02.2024 року доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу.
За твердженням позивача, що не заперечується першим відповідачем у відзиві на позов, під час здійснення повноважень судді у період з 01 лютого по 31 березня 2025 року щомісячна винагорода судді нарахована та виплачена позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102,00 грн.
Вважаючи вказані дії (бездіяльність) відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Згідно з положеннями частин першої та другої статті 135 Закону 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу, зокрема: для працездатних осіб - 3028 грн, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 викладено такі висновки щодо застосування норм права:
"99. У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік та абзацу п'ятого статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, відповідач-1 діяв на законних підставах.
100. Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
101. У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
102. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
103. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками з таких міркувань.
104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
109. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
110. Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
113. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень".
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
При цьому, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, на підставі аналізу положень статей 346 та 347 КАС України, Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів, та підлягають обов'язковому врахуванню судом першої інстанції у даній справі.
За наведеного правового регулювання, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, що викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, які є обов'язковими для врахування судом першої інстанції та мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до положень ст. 139 КАС України, оскільки позивача звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. 14, 243-246, 293, 295-296 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 23.06.2025, враховуючи час перебування судді у відпустці, а також з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко